Сценарій. Театралізоване свято "Шевченко - наш, він для усіх століть..."

Театралізоване свято

«Шевченко  - наш, він для усіх століть…»

Кобзарю!

Знов до тебе я приходжу,

бо ти для мене совість і закон

Прости, що я дрібницями тривожу

твій вічний і глибокий сон.

А може це і не дрібниці

Ти бачиш сам, які складні часи;

Великі струси

Перелом традицій

Переосмислення краси

І вічний рух –

у всесвіті, у світі.

О скільки стало в нашому столітті

Скалічених і безнадійних душ!

Та що ж, не дивно.

Покрутився глобус

в диму, в пожежах, у кривавій силі.

Кобзарю мій!

Поете мій високий,

А як же ти поезії писав?

• Я не писав,

Я плакав і сміявся.

Благословляв, співав і проклинав

Сказати правду –

Мало турбувався,

як я при цьому збоку виглядав.

― Кобзарю!

    Знаєш,

    нелегка епоха

    оцей 21 невгомонний вік.

   Завихрень – безліч .

   Тиші – анітрохи

   А струсам різним

   утрачаєш лік.

                                   А як же ми,

                                   співці краси земної?

                                   Чи голоси у нас не заслабі?

                                   Чи не потонуть у вітрах простору?

                                   Чи сприймуть велич нової краси?

―  А ви гартуйте ваші голоси!

      Не пустослів’ям, пишним та барвистим,

      Не скаргами,

      Не белькотом надій,

      Не криком

      Не переспівом на місці

      а заспівом в дорогі нелегкій .

      Бо пам’ятайте, що на цій планеті,

      відколи створив її Пан -Бог,

    ще  не було епохи для поетів,

    але були поети для епох!

   (виходять дорослі)

1. Коли серцю моєму неспокою треба

Коли сил воно прагне здобуть для добра

Я іду наш Кобзарю до тебе,

Так, як спраглий у степу іде до Дніпра.

2. Я іду не одна наче море на скелі приходить

Щоб тобі уклонитись до ніг, цілий світ,

Бо крізь хмари часу зміг розглядати

сонце, що сходить

І життям нелегким наближав його радісний схід.

3. Ми тобі несемо наші в тебе закохані душі

Ніжні – яблуні квіти, єдині й тверді, ніби сталь

І ніяким громам твою велич не зменшить, не зрушить,

Бо з любові народної – твій п’єдестал.

4. І ніяким вітрам не задіяти до тебе стежини

Ані зливом не злить, не засипать  снігом забуття.

Найміцніші скрижалі – це серце величне людини,

І на них твоє ім’я, навіки, вписало життя.

5. Ми йдемо, ідемо. Наші  думки і поруч – єдині.

 Наша пісня, як голуб, що б’ється крилом у блакить

Навіть сивий Дніпро усміхнувся від щастя дитинно

Чуєш? – Він заспівав, той хто вмів такі бурі творить.

6. І  пісню тих не треба нікому шукати

По холодних чужинах, заморських краях,

Ніби небо весняне на зорі багате.

На пісні Україна багата твоя.

7. Спи ж спокійно, Кобзарю, під зорями світлого неба

Віковічно вирує правдива Чернеча гора

Коли людям у серці ясного неспокою треба,

Йдуть до тебе вони, наче спраглий іде до Дніпра.

                        Пісня «Йду до Тараса»

Читці

1.Неначе праведних дітей

  Господь любя отих людей

  Післав на землю на землю нам пророка

  Свою любов благовістить

  Неначе нам Дніпро широкий

  Слова його лились текли

  І в серце падали глибоко.

 II вед. Понад 2 тисячі років тому у часи глибокого занепаду людства, небесні ангели відкрили брами для сходження Сина Божого котрий  заклав у природу програму Воскресіння.

 I вед. В часи занепаду України  9 березня в  40 святих, що вважається в   народі днем відкриття небесних брам , українському народові було послано Тараса Шевченка для воскресіння його національної самосвідомості.

I вед.: Тарас осиротів  дуже рано був кинутий вітром долі у вир жорстокого виживання, у вир поневірянь, по всіх просторах неозорої імперії, аби  переболіти за всіх,  і за всіх говорити .

Читець:

І золотої й дорогої ,

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої ,

А іноді така печаль остудить душу

Аж заплачу

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі

Мов одірвалось од гіллі.

Одне однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя.

Пісня « Не на шовкових пелюшках»

Вірш « Мені тринадцятий минало …»

Пісня «Зацвіла в долині червона калина»

1 вед.  « Це син теслі з Назарету,  -

              зневажливо говорили про Христа його сучасники.»

II вед. « Це кріпак неосвічений » - казали про Шевченка його

              освічені сучасники, але його слово стало символом нескореного

              духу українців. Тримало і тримає націю в часи.

I вед.   Це про нього складено «Досить було однієї людини, щоб врятувати

             цілий народ ...»

ІІІ вед. Найщасливіші для малого Тараса були хвилини проведені в  

             Товаристві батька і дідуся  і за розмовами і читанням.

ІY. вед. Дідусь був добрий і лагідний, мав природний розум і добрі,

           як на селянина манери: умів читати і писати. Він був свідком і  

           учасником гайдамацьких рухів 18 ст. Пам`ятаю  часи, як українці

          боролися від чужинців зі зброєю в руках відстоювали свої права.

ІІІ вед. Було колись на Вкраїні

              Ревіли гармати

              Було колись запорожці

              Вміли воювати

              Було колись добре жити

              На тій Україні.

І вед.    А найбільше Шевченко любив рідну природу:

             Встала весна,  чорну землю

             Сонну розбудила

             Уквітчала її ряском,

             Барвінком укрила.

             І на полі жайворонок,

             Соловейко в гаю

             Землю, убрану весною

             Вранці зустрічають.

             Ой діброво, темний гаю

            Над  Дніпровою сагою

            Стоїть Явір між лозою,

            Між лозою з ялиною

            З червоною калиною.

         2. Дніпро, бори риє – риє

            Яворові корінь миє

            Стоїть старий, похилився

            Мов козак той зажурився.

         3. Що без долі, без родини

            Та без вірної дружини,

            І дружини і надії

            В самотині посивіє.

         4. Явір каже похмелюся

            Та в Дніпрі скупаюся

            Козак каже: Погуляю

            Та любую пошукаю.

          5. А калина з ялиною

            Та гнучкою лозиною,

            Мов дівчаточка із гаю

            Виходжаючи, співають.

          6. Повбирані, заквітчані,

             Та з таланом заручені

            Думки – гадочки не мають

            В’ються – гнуться та співають.

Пісня «Тече вода із-за гаю»

           1.Сонце заходить, гори чорніють

           Пташечка тихне, поле німіє

           Радіють люди, що одпочинуть.

          2. І досі сниться під горою

             Між вербами та над водою

             Біленька хаточка. Сидить

             Неначе досі сивий дід

             Коло хатиночки і бавить

             Своє малесеньке внуча

             І досі сниться: вийшла з хати

             Веселая, сміючись мати,

             Цілує діда і дитя,

            Аж тричі весело цілує

            Прийшла на руки і годує

            І спать несе… А дід сидить

             І усміхається…

Пісня  «Садок вишневий коло хати »

Вірш  «Реве та стогне Дніпр широкий»

I вед.: В чужій засніженій країні,

            У петербурзькій стороні

            Сидів Тарас в своїй хатині

            І згадував минулі дні,

            А перед ним, немов у сні,

            Зринали спомини картини

Його святої України

То радісні, то знов сумні.

Він наче бачить під горою,

Між вербами та над водою,

Біленька хаточка.

Надворі під вікнами щебечуть.

До шибки соняшник приник,

Немов на ігри зве малечу,

Ось річка,сад,верба стара

Пулею жвава дітвора

На іграх Божий день проводить

А сонце сходить і заходить.

Пісня «Утоптала стежечку через гай»

Вірш «Село і серце одпочине»

Вірш «Сонце гріє вітер віє»

Боліло серце у Пророка

За Україну,за свою

І він перо підняв високо

Мов меч освячений в бою

І в обороні України

Поставив слово,наче стіни

В руїнах віднайшов те слово

Плекав леліяв рідну мову

Вірш «Діамант дорогий на дорозі лежав»

Пісня «Мова єднання»

 I вед. У 24 роки Тарас Шевченко ще кріпак. У 47- ще академік. А поміж ними 10 років муштри і невимовної туги за Україною.

 Коли ж ти жив,наш гордий нескорений поете

 коли ж ти писав, бо тоді було заборонено писати.

 З якої тонкої «бомаги» ти зробив

 собі сіру книжку і ховав її за халяву солдатського чобота, складав слово до     слова в глухій  одинокості.

Пісня «Зоре моя вечірняя»

  Ой поете,великий Пророче!

  Скільки сил – ти віддав у житті.

  Захищаючи долю жіночу.

   І завжди в самоті,в самоті

Пісня «Така її доля»

 I вед. Ціле своє життя Шевченко був не тільки поетом,він був громадянином патріотом який гаряче відчитувався на долю,ніхто так важко не страждав протягом свого життя, як страждав Тарас Шевченко, але тяжкі  оті муки ніколи  не вбивали його великого духу патріота і він ніколи не спинявся й  своїй праці для Господа,для українського народу,України.

1. Мені однаково – чи буду,

Я на тій Україні, чи ні

Чи хто згадає,чи забуде

Мене в снігу на чужині.

2. В неволі виріс між чужими

І не оплаканий своїми

В неволі плачу умру

І все з собою заберу

3. Малого сліду не покличу

На нашій славній Україні

На нашій не своїй землі .

4. І не пом’яне батько сина

Не скаже синові, молись,

Молися, сину,за Вкраїну

Його замучили колись.

5. Мені однаково,чи буде

То син молитися,чи ні-

Та не однаково мені

Як Україну злії люди

Присплять,лукаві, і в огні

Її окраденою збудять

Ох,не однаково мені.

 1.Україна! Це слово для Шевченка було священне. Хотів бачити її       вільною,щасливою. Тому він промовляв до нас українців словами майданівця Сергія Ніягояна:

     Борітеся, - поборете

     Вам Бог допоможе.

  2. На жаль,мати Україна сьогодні в небезпеці з болем у серці у серці промовляє Тарас:

                Доборолась Україна

                До самого краю

                Гірше ляха свої діти

                Її розпинають.

Слід відкинути все,що нас українців роз’єднує і пам’ятати,що ми діти однієї України.

3. Чи чуємо ми,як плаче і страждає вона в поетичному слові,як бракує,як застерігає і навчає дітей своїх великий поет,як любить і просить зрозуміти, що діється і покаятися.

4. Ми віримо,що на нашій славній Україні скоро зацвіте любов і злагода і розквітне наша Україна, як прекрасна квітка-душа.

I вед.: Тарас Шевченко – багатогранний,універсальний,проникливий,а його твори актуальні.

•  Згадаємо голодомор 33-го,і моторошно війне від Кобзаревого рядка  «гробокопателі ходили»;
• Сахнешся 37-го і почуєш прокляття:
• «Бодай кати їх постинали

отих царів,катів,людських »;

•  Замислимося над екологічними бідами – і спливе в пам’яті його «синівські» ― «Світе, тихий,краю милий,моя Україно,

           за що тебе сплюндровано,за що,мамо гинеш?»;

•   Дивлячись «новітніх» українців подумки промовляєш Шевченковими                 словами «За шмат гнилої ковбаси

       у вас хоч матір попроси,то оддаси…»

• А хіба не про сучасних князів які правили до недавна нашою державою мовлено :
• «Оглухли,не чують,

Кайданами міняються,

Правдою торгують».

• Хай би кожен із нас оглядаючись на пройдений життєвий шлях,мав право повторити поетове:
• «Ми не лукавили,

      Ми просто йшли,

      У нас немає

      Зерна неправди за собою.

І не любімо себе в Україні,а в собі полюбім  Україну. Тож вчитуймося в Шевченкові первоцвіти,очищаймо душу вогнем Тарасового слова;

Піднесімо його до Говерли.

Відродімо його силу й славу.

Віримо!

Ніхто не обріже крил твого злету:Україно і сягнеш ти зіркових висот,бо у нас був,є,і буде Шевченко.

1. Шевченко – наш,він для усіх століть,

     Він,як Ісус Христос для України

 Візьміть його вогню,хоч крихітку візьміть

 І з тим вогнем ви будете щасливі.

2. І стане вам тепліше на душі

Засвітиться вона свічею в храмі

Його слова – освячені ножі

Вони болять народові,як рани.

3. Бо він – пророк, володар людських

     Месія у селянській одежині

     До нього люди як на прощу йдуть

     Встають з колін могутній одержимі.

4. Шевченко – біль,що перетнув усі

Серця й меридіани стовікові

Повстав із тьми у цій сумній красі

Предтечею в терновому вінкові.

5. Стоїть Тарас на кручі, на горі

 Осяяний любов’ю вселюдською

 У цій весняній, обнадійливій порі,

 Що стала стоголосою рікою.

6. Хай кожен з нас подумає собі

А що ж бо я зробив для України

Чи я горю,страждаю в боротьбі

Чи повзаю по-рабськи на колінах.

Живімо люди, люди як одна сім’я

За правду нашу біймося відкрито.

7. Шевченко – наш! Він для усіх століть!

Він,як Ісус Христос для України

Візьміть його вогню,хоч трішечки візьміть

І Україну не поставлять на коліна.

Час перекреслить і забуде

Усіх перевертнів й нікчем

Шевченко ж був і вічно буде

Допоки на землі живем.

Щоб душам пломінь передати

Щоб оживив серця людей

Ні,не потрібні нам магнати

А нам потрібен Прометей.

Наша дума, наша слава

Не вмре,не загине

Ось де наша слава

Слава України!

Пісня (зведений хор) «Пошли нам,Боже,Гамалій»