10 березня о 18:00Вебінар: Шкільне діловодство. Документація заступника директора з навчальної роботи

Сценарій урочистої лінійки до Дня української писемності та мови «І першим було слово…»

Про матеріал

Сценарій урочистої лінійки до Дня української писемності та мови. Використано теоретичні відомості про Нестора Літописця та Петра Яцика. Введено цікавий флешмоб "Вірш українською", "Танець єднання".

Перегляд файлу

Сценарій урочистої лінійки

до Дня української писемності та мови

«І першим було слово…»

 

Ведуча 1:  9 листопада  відзначається День української писемності та мови.

         Ведуча 2: Тож, сьогоднішня наша зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання.

Ведуча 1: Розпочати нашу лінійку надається право шкільній Королеві наук Камерді Алевтині, яка з приводу такого важливого свята Дня писемності видала свій королівський указ.

 Королева наук. (читає указ) «Вельмишановна громадо Червоногригорівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів! Нині світлеє свято єднає нас у цьому залі. Зібрались люди добрі на свято своє – вшанування рідної мови. І прославимо в цей день пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!»

         Ведуча 2: Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.

         Ведучий 1: Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша.

Ведуча 2: Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе частинкою суспільства? Гадаю, що ні.

Ведуча 1: Хочу до вас я звернутися, діти.

 Можна людині без мови прожити,

 Можна без пісні, без загадки й казки?

 Хто відповість? Поміркуйте, будь ласка!

Ведуча 2:  Як же людині без казки і слова,

 Без задушевної пісні й розмови?

 Думаю я, що таке неможливо.

 Мова людини — це щастя, це — диво!

Ведуча 1:  Правильно думаєш. Мова — це диво.

 З нею людина розумна й щаслива.

 Знаючи мову, спілкуються люди,

 Мова загине — й людини не буде.

Ведуча 2:  Як же без мови? Не уявляю!

 Я щохвилини про щось та й питаю.

 А коли мови не будемо знати,

 Як же ми зможемо світ пізнавати?

Ведуча 1:

 В світі ми — люди і правильно, діти,

 Людям без мови не можна прожити.

 Ще повідомити хочу вам я

 В кожній країні є мова своя.

 Кожна людина свою мову знає.

 Любить безмежно її й поважає.

 Рідна одним мова східна — японська,

 Іншим найкраща — китайська, естонська.

 Мова у світі панує англійська,

 Нам найрідніша своя, українська.

Ведуча 2:  Ми з вами всі живемо в Україні,

 Мова чудова й пісні в нас чарівні.

 Треба, щоб мову ми вчили і знали

 Й  нею частенько усі розмовляли.

Ведуча 1: Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

         Ведуча 2: Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

Ведуча1: Я думаю, що треба звернутися трішечки до історії. Бо яка ж то розповідь без   історії?! Мова допомагала людям порозумітися між собою, допомагала нашим предкам у їхньому важкому житті.

Ведуча 2: 9 листопада, у день Преподобного Нестора-літописця, ми відзначаємо День української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам’ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

Ведуча 1: Нестор-літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

Ведуча 2: Говорячи про розвиток української писемності, слід згадати, що розвиток української літератури відбувався за рахунок надбань слов’янської писемності. Саме тому слід обов’язково згадати про діяльністю засновників слов’янської азбуки – братів Кирила та Мефодія. До історії культури і релігії вони ввійшли як церковні діячі. Вони народилися і виросли в Македонії. Мали неабиякі розумові здібності, засвоїли ряд наук. Візантійський імператор Михайло послав братів у Моравію для просвітительської місії. Там, як і в інших князівствах, богослужіння велося незрозумілою латиною. Це й спонукало Кирила до створення 863 року слов’янської азбуки, що мала 38 букв.

Ведуча 1: Кирилиця – слов’янська азбука, за іменем її творця вживалася протягом сотень років, є основою сучасної азбуки всіх слов’янських народів. Нею написані «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» та інші твори Київської Русі. Імена Кирила і  Мефодія навічно записані в історію слов’янських народів.

Ведуча 2: 6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Указ про відзначення 9 листопада Дня української писемності та мови. З цього часу щороку в Україні проходять масові заходи, приурочені цьому святу.

Ведуча 1: Але День вшанування пам'яті Нестора - літописця не остання подія                9 листопада, бо саме в цей день по всій Україні розпочинає свою роботу Міжнародний дитячий конкурс знавців рідної мови імені П. Яцика. Хто такий П.Яцик? Яка мета даного конкурсу? Про це ми хочемо вам розповісти.

Ведуча 2:  Народився П. Яцик 7 липня 1921р. у родині селянина Дмитра Яцика.

Пройшовши нелегкий життєвий шлях далеко від рідної землі, П. Яцик завжди радів кожному успіху України. Ставши видатним бізнесменом в далекій Канаді, він водночас став і великим меценатом. За його фінансової підтримки з'явилося на світ чимало книжок з історії та культури України.

Ведуча 1:  П. Яцик віддав Україні всього себе, всіляко підтримував фінансово.

Його життя - це яскравий взірець служіння рідному народові, Україні. Він прагнув до того, щоб українське письменство розквітало, щоб відроджувалася гордість за свою мову.

Ведуча 2:  Глибоким болем озвалась у серцях українців сумна звістка про смерть П.Яцика у Канаді на 81 році життя. Великий меценат не дожив до II Міжнародного конкурсу з української мови, який стартував 9 листопада 2001 року, вже тепер імені самого П. Яцика. Його справу продовжує донька Надія Яцик. 

Ведуча 1:  Мета даного конкурсу - сприяти утвердженню державного статусу української мови і піднесенню її престижу серед учнівської молоді, виховання і шанобливого ставлення до культури і традицій українського народу, піднесення престижу української мови в Україні і за її межами та підвищення знань з мови; виховання в молодого покоління українців любові до рідної мови свого народу, усвідомлення того, що українська мова є генетичним кодом української нації.

Ведуча 2:  Міжнародний конкурс з української мови імені П. Яцика проводиться як творче змагання учнівської молоді. Велика честь брати участь у цих              мовних змаганнях.

Отож, шановні учні, беріть активну участь у цьому конкурсі і виявляйте знання з рідної мови.  Конкурс стартує сьогодні на 3 уроці у фізичному кабінеті. Хай щастить Вам, майбутні переможці цього конкурсу.

Ведуча 1: Ще і ще раз припадімо спраглими устами до цілющого джерела рідної мови. Відчуймо неосяжну душу народу; відчуймо смуток, бо не вистачить життя, аби перепливти мовний океан. Та вірмо, що рідне слово житиме завжди. Бо воно є Вічність, воно є Правда, Добро і Краса нашого народу. Бо шлях до істини і величі лежить через слово.     

Ведуча 2: А зараз ми  пропонуємо вашій увазі незвичайний шлешмоб «Вірш українською».  Розпочинає його директор школи Москаленко Максим Валентинович.

 Директор:  Як хочеш, друже, шану всюди мати,

 Навчися рідну мову шанувати.

 Вона - твоє обличчя, твоя доля.

 На це була свята Господня воля.

 Ще в давнину признав її весь світ,

 Та скніла у неволі тьму століть.

 Тепер вона розкута і підмоги

 Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

 

Учениця:  Українська мова промениста,

 Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

 Багата, як земля, джерельно - чиста,

 І тепла, наче мамина рука.

 Я вчуся нею гарно розмовляти,

 Читаю вірші і пишу слова,

 Бо рідну мову треба добре знати.

 Вона чудова, ніжна і жива.

 

 Учениця: Вона дзвенить у срібному джерельці,

 У дивних квітах, у дзвінкій росі.

 Вона живе й співа в моєму серці,

 ЇЇ ми дуже любимо усі.

 

Сійся-родися, Ніжне «будь ласка»,

Вдячне «спасибі,» «Вибач» тремтливе –

Сію дитині, слово у серці,  Як зернятко в ниві.

«Доброго ранку!», «Світлої днини!»,

В серденьку ласку щедро даруй ти Людям дитино.

Мова барвиста, Мова багата,

Рідна і тепла, Як батьківська хата.

 

Мова українська – то Шевченка слово,
Лесі Українки і Марка Вовчка.
Мова українська – це дарунок Бога,
І барвисте слово генія Франка.

Мова українська – це і степ широкий,
І сади зелені, і гаї, ліси.
Мова українська – океан глибокий
Мудрості народу, правди і краси.

Мова українська є духовна сила
Прадідів великих, дум, пісень ходьба,
Це борців безстрашних братськії могили,
За добро і волю мужня боротьба.

Мово українська, лийся над гаями,
Селами, містами, серце й душу грій.
Думами, словами, ніжними піснями
Неньку Україну прославлять умій.

Мама:

Як би тобі, сину, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Забувають діти мову матерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Сину, ти мій сину, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути –м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

Син:

Рідна моя мово – материнське слово!

Буду пам’ятати я завжди про те,

Як навчила мати слово шанувати,

І не оскверняти, бо воно святе.

Рідна моя мова – пісня колискова!

Про усе казкове на своїй землі

Ніжнопелюсткова мова світанкова,

На якій співають птахи і джмелі.

Рідна моя мово - слово веселкове!

Ти зі мною будеш в щасті і в біді.

Рідна моя мово, маминому слову

Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

Ведуча 1: Пропонуємо вам, шановні школярі, також вшанувати українське слово, продовживши  цей флешмоб на уроках та вдома.

А зараз танцем «Мова єднання» ми продемонструємо свою любов і шану до рідного слова.

Танець «Мова єднання»

Ведуча 2: Наша лінійка  закінчується.

Ведуча 1: Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник української мови. Нашої рідної мови.

І завершити нашу лінійку ми  хотіли саме словами поезії Олеся Лупія "Говоріть"
Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
 Не тримайте слова, віддавайте комусь.
Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Ведуча 2:
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.

 

docx
Додано
6 листопада 2018
Переглядів
1070
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку