Виступ на семінар з теми: «Актуальні проблеми підвищення психологічної культури навчального закладу»

Комунальний заклад «Нікопольська середня

загальноосвітня школа I-III ступенів № 25 з поглибленим

трудовим і профільним навчанням»

 

 

Семінар з теми: «Актуальні проблеми підвищення психологічної культури навчального закладу»

 

 

 

 

                                                                                                   Підготувала:

учитель математики

Калєйнік Юлія Микoлаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       2018 p.

Головна вiдмiннiсть радикальних змiн у суспiльствi - змiна ставлення до людини. Це виражається у визнаннi прав людини та створеннi максимальних умов для її розвитку й самореалiзацiї.

Навчити дитину гiднiй поведiнцi може тiльки вчитель, для якого гiдна поведiнка є стилем життя. Поважати достоїнство учня здатний тiльки той учитель, який усвiдомлює значущiсть своєї працi, бачить повагу до цiєї працi та повагу до себе як до особистостi. Особистiсний рiст, саморозвиток, орiєнтованiсть на особистiсть та iндивiдуальнiсть як учня, так i вчителя - ось що визначає гуманiстичну спрямованiсть освiти.

Як показують результати дослiджень, стиль педагогiчного спiлкування вчителiв на уроцi впливає на навчальнi результати та розумовий розвиток учнiв, на соматичне та психiчне здоров'я дiтей.

Виховання особистостi на уроцi, особистостi з адекватною самооцiнкою, особистостi творчої, iнiцiативної, самостiйної.

 Психологiчний аспект уроку включає: розвиток та врахування якостей особистостi на уроцi (здiбностi, темперамент, характер, вольовi якостi, емоцiї, мотивацiя, соцiальнi установки тощо), урахування особистих особливостей (темперамент тощо), комплексне врахування психологiчних типiв (аудiал, вiзуал, кiнестетик) - усе це вiдiграє величезну роль в оптимiзацiї навчального процесу.

Розвиток пiзнавальних процесiв дитини на уроцi: сприйняття, уваги, пам'ятi, уяви, мислення, мови тощо. Педагогу необхiдно пам'ятати, що iснують найбiльш сенситивнi вiковi перiоди для розвитку того чи iншого пiзнавального процесу.

Отже, психологiчнi аспекти уроку це: психоемоцiйна релаксацiя на уроцi, її мiсце в уроцi, форма, тривалiсть з урахуванням вiкових та iндивiдуальних особливостей учнiв класу; урахування вiдповiдностi психофiзiологiчних, вiкових психологiчних особливостей формi проведення уроку, вибiр дидактичних методiв, прийомiв, засобiв на уроцi; розвиток навчальної мотивацiї на уроцi (мотив-потреба-дiяльнiсть); культура вбирання, примiщення, культура внутрiшня та зовнiшня як учителя, так i учня; емоцiйнi аспекти навчального процесу на уроцi: умiння вчителiв трансформувати емоцiйне в iнтелектуальне, що є одним з головних принципiв розвитку iнiцiативної та творчої особистостi.

 

 

Основна задача середньої школи полягає в тому, щоб увести пiдлiтка в систему наук, ознайомити його з основами наукових знань. Будь-яка наука має цiлком визначену структуру, що вибудовується на понятiйному принципi. В її основi лежать вiдправнi поняття й аксiоми, з яких поступово виводяться бiльш частковi, спецiальнi поняття, виростає сама пiрамiда науки. Щоби сприйняти будь-яку науку, її внутрiшню логiку та взаємозв'язок окремих частин, необхiдно володiти понятiйним мисленням, що здатне адекватно вiдбивати закономiрностi, якi використовуються в наукових узагальненнях. Операцiйна система iнтелектуальної дiяльностi повинна знаходитись у взаємно однозначнiй вiдповiдностi з операцiйною системою, що використовується при викладаннi наукових знань. Якщо ця умова дотримується, тобто пiдлiток має понятiйне мислення, то вiн легко розумiє те, що йому пояснюють на уроках, i те, що вiн сам читає в пiдручниках та iнших наукових посiбниках чи у книгах.

Якщо понятiйне мислення не сформоване, дитина може образно уявляти науковi факти та положення, але в основному їй доводиться заучувати викладену на уроках i у книгах iнформацiю. Якщо це не вiдразу стає очевидним стосовно таких наук, як iсторiя, бiологiя чи географiя, то стосовно математики та фiзики сумнiвiв нi в кого не виникає. Гуманiтарнi науки дiти можуть ще якийсь час зубрити й одержувати «п'ятiрки» за перекази, хоча на запитання, поставленi наприкiнцi параграфа, далеко не завжди можуть дати зрозумiлу вiдповiдь. Математика й фiзика досить швидко переходять у розряд ненависних предметiв, тому що запам'ятовуванню вони не пiддаються, а виученi формули анiтрошки не допомагають рiшенню задач. Навчання стає неповноцiнним, а з ряду предметiв - i неможливим.

Особливо слiд зазначити труднощi в навчаннi, викликанi особливостями темпераменту учнiв, що вiдбиває своєрiднiсть природної органiзацiї їх нервової системи. У першу чергу це стосується повiльних дiтей - дiтей iз флегматичним темпераментом. У навчальнiй роботi в них можуть виникнути певнi труднощi, обумовленi їхнiми iндивiдуально-типологiчними особливостями:

повiльний темп письма, читання, рахування;

невиконання письмових завдань у повному обсязi при обмеженнi часу, вiдведеного на роботу;

уповiльнене протiкання розумової дiяльностi.

До психологiчних причин неуспiшностi варто вiднести також таке:

недолiки пiзнавальної дiяльностi;

несформованiсть прийомiв навчальної дiяльностi;

недолiки в розвитку мотивацiйної сфери дитини;

неадекватне використання дитиною своїх iндивiдуальних типологiчних особливостей;

невмiння вчитись, переборювати труднощi;

труднощi засвоєння навчального матерiалу.

У роботi зi «слабкими» учнями вчитель спирається на такi правила, розробленi психологами:

1. Не ставити «слабкого» в ситуацiю несподiваного запитання й не вимагати швидкої вiдповiдi на нього, давати учню достатньо часу на обмiрковування та пiдготовку.

2. Бажано, щоб вiдповiдь була не в уснiй, а в письмовiй формi.

3. Не можна давати для засвоєння в обмежений промiжок часу великий, рiзноманiтний, складний матерiал, треба постаратися розбити його на окремi iнформацiйнi шматки й давати їх поступово, у мiру засвоєння.

4. Не слiд примушувати таких учнiв вiдповiдати на запитання з нового, щойно засвоєного матерiалу, краще вiдкласти опитування на наступний урок, давши можливiсть учням ознайомитись удома.

5. Шляхом правильної тактики опитувань i заохочень (не тiльки оцiнкою, а й зауваженнями типу «вiдмiнно», «молодець», «розумник» тощо) треба формувати в таких учнiв упевненiсть у своїх силах, у своїх знаннях, у можливостi вчитись. Ця впевненiсть допоможе учню в екстремальних стресових ситуацiях здачi iспитiв, написання контрольних тощо.

6. Варто обережнiше оцiнювати невдачi учня, адже вiн сам дуже болiсно до них ставиться.

7. Пiд час пiдготовки учнем вiдповiдi треба дати йому час для перевiрки та виправлення написаного.

8. Слiд у мiнiмальному ступенi вiдволiкати учня, намагатись не переключати його увагу, створювати спокiйну, не нервозну обстановку.

Правила, що використовуються при роботi з iнертними учнями:

1. Не вимагати вiд них негайного включення в роботу - їхня активнiсть у виконаннi нового виду завдань зростає поступово.

2. Варто пам'ятати, що iнертнi учнi не можуть виявляти високу активнiсть у виконаннi завдань, а деякi взагалi вiдмовляються працювати в такiй ситуацiї.

3. Не треба вимагати вiд iнертних учнiв швидкої змiни невдалих формулювань, їм необхiдний час на обмiрковування нової вiдповiдi, вони частiше додержуються прийнятих стандартiв у вiдповiдях, уникають iмпровiзацiї.

4. Не слiд проводити їх опитування на початку уроку, тому що вони з ускладненням вiдволiкаються вiд попередньої ситуацiї.

5. Треба уникати ситуацiї, коли вiд iнертного учня потрiбна швидка усна вiдповiдь на несподiване запитання, iнертним учням необхiдно давати час на обмiрковування запитання та пiдготовку вiдповiдi на нього.

6. Пiд час виконання не варто їх вiдволiкати, переключати увагу на що-небудь iнше.

7. Небажано змушувати iнертного учня вiдповiдати на запитання з нового, щойно пройденого матерiалу, варто вiдкласти їх до наступного разу, давши можливiсть попрацювати вдома.

«Слабкi» дiти за своїми нейродинамiчними особливостями мають ряд переваг, що мусить ураховувати вчитель:

у ситуацiях, якi вимагають монотонної роботи, вони бiльш успiшнi;

також цi учнi є успiшними в тих видах дiяльностi, що вимагають попередньої пiдготовки;

для них сприятливi ситуацiї, якi вимагають послiдовної, планомiрної роботи;

вони схильнi самi проникати в бiльш глибокi зв'язки та вiдносини всерединi навчального матерiалу, тому виявляють свої переваги в таких ситуацiях, де потрiбнi розумiння та знання предмета понад шкiльну програму;

вони схильнi до ретельного контролю виконання навчальних завдань i перевiрки отриманих результатiв.

Iнертнi за своїми нейродинамiчними здiбностями учнi в порiвняннi з рухливими мають сильнi сторони, на якi може спиратись учитель:

вони можуть працювати довго, не вiдволiкаючись;

у них вiдзначається високий ступiнь самостiйностi у виконаннi завдань;

їхня активнiсть наростає повiльно, але зате довго зберiгається;

у них спостерiгається схильнiсть до одноманiтної роботи;

вони успiшно справляються з монотонною роботою протягом тривалого часу, активнi в роботi з пройденого матерiалу;

вони здатнi швидко виконувати завдання, якщо їм дається можливiсть самостiйно органiзувати свою дiяльнiсть;

самостiйну роботу на вiдмiну вiд фронтальної вони виконують легше.

Кожний педагог у своїй роботi спирається на основнi закони, на яких будується поведiнка учнiв:

1. Учнi вибирають певний тип поведiнки в певних обставинах.

2. Будь-яка поведiнка пiдлягає загальнiй метi - почувати себе приналежним до шкiльного життя.

3. Порушуючи дисциплiну, учень усвiдомлює, що поводиться неправильно, але може не усвiдомлювати, що за цим постає одна з чотирьох цiлей: залучення уваги, влада, помста, запобiгання невдачi.

Якщо розглядати систему заходiв, спрямованих на попередження неуспiшностi школярiв, то для вчителя важливо при опитуваннi:

1. створювати доброзичливу атмосферу у класi;
2. дозволяти учням перед вiдповiддю бiля дошки користуватись посiбниками;
3. давати план вiдповiдi, дозволяти користуватися планом, складеним удома;
4. допомагати сконцентрувати увагу на головних питаннях теми;
5. звертати увагу на типовi помилки учнiв;
6. пiдбадьорювати учнiв при вiдповiдi, створювати ситуацiю успiху.

 

 

При поясненнi нового матерiалу:

темп викладу нового матерiалу повинен бути доступним для «слабких» учнiв;

акцентувати увагу на головних моментах нової теми;

з'ясовувати ступiнь розумiння матерiалу «слабкими» учнями, стимулювати запитання;

використовувати засоби, що збуджують iнтерес до теми, ТЗН, наочнiсть, порiвняння;

утягувати «слабких» учнiв у бесiду.

У ходi виконання вправ:

влучно пiдбирати вправи для самостiйної роботи;

оперативно допомагати «слабким» учням у ходi виконання самостiйної роботи;

ураховувати темп роботи учнiв;

привчати учнiв здiйснювати самоконтроль у ходi самостiйної роботи.

При видачi домашнього завдання:

1.  ураховувати оптимальнiсть домашнього завдання;
2.  координувати домашнє завдання з iншими уроками;
3.  по можливостi домашнє завдання повинно мiстити в собi роботу над помилками;
4. роз'ясняти дiтям структуру й особливостi виконання домашнього завдання;
5.  пiдбирати iндивiдуальнi завдання для «слабких» учнiв.

Отже, не треба боятись, що, переставши «давити» на школяра, ви виявите щось на кшталт потурання. У конфлiктнiй ситуацiї тактика тиску не приносить бажаного результату. Почнiть стримано ставитись до шкiльних суперечок. Достатньо покачати головою, це робить бiльше враження, нiж скандал, нотацiї, глузування. Але припинення вiдкритих конфлiктiв - це ще тiльки перший крок до встановлення атмосфери довiри. Який же наступний крок? Давайте спробуємо поставити собi запитання: чим живе ваша дитина, як i з ким проводить вiльний час, чим цiкавиться, якi стосунки в неї з дiтьми у класi, як вона оцiнює саму себе, що вважає своїми слабкими та сильними сторонами, що її хвилює в даний момент? У бiльшостi випадкiв батьки дiтей на цi запитання дають блiдi, беззмiстовнi вiдповiдi.

Постiйне проведення якихось справ сприяє спочатку встановленню контакту, потiм довiрливим стосункам. Дитина починає розкриватись i дiлитися зi старшими тим, що її хвилює. Але тут треба дотримуватись делiкатностi й обережностi. Не можна вимагати довiри та вiдвертостi, якщо вона сама на це не йде. Це може вiдкинути вашi стосунки на вихiдний рiвень. Поступово входячи у свiт пiдлiтка, треба йти на наступний крок - потроху втягувати його у свiт дорослих, привчати жити турботами та радостями родини. Це можуть бути прибирання, прання, ремонт тощо, але якщо дитина мала обмаль обов'язкiв, не треба намагатися залучити її вiдразу до всiх справ удома. Це треба робити поступово, неспiшно. Необхiдно пам'ятати, що головне тут не практичний, а виховний результат. I добре було б, щоб цi справи пiдлiток виконував разом з батьками. Не забудьте добрi слова, якось вiдзначити, похвалити в кожному випадку, коли дитина заслуговує на це. Коли дитина працює з дорослими, вона засвоює й дорослий стиль роботи - прийматися за роботу без розгойдування, доводити почату справу до кiнця. I коли справа дiйде до навчання, це зiграє велику роль.