Школа молодого вчителя іноземної мови

Бентковська А.А.

Школа молодого вчителя іноземної мови

«Працюємо разом» ЗОШ №1

ім. Т.Г.Шевченка з поглибленим вивченням

 іноземних мов м.Бердичева

Бердичів 2011

Матеріали були затверджені на засіданні методоб’єднання вчителів іноземних мов та рекомендовані до друку (протокол №2 від 26.10.2011 року).

Автор: Бентковська А.А. – заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОШ №1 м. Бердичева, вчитель англ. мови, вчитель-методист.

Рецензент: Вікарчук І.В. – директор школи №1 м. Бердичева, ст. вчитель.

В методичному посібнику «Від перших кроків до професійного зростання» представлені практичні матеріали системи методичної роботи з молодими вчителями іноземних мов школи, школи молодого вчителя:

• Особливості структури, форми, завдання;
• Контроль за діяльністю молодих педагогів, її аналіз;
• Організація методичної допомоги вчителям-початківцям;
• Форми наукової дослідно-експериментальної роботи молодих педагогів;
• Наведені зразки планів роботи школи, наставників з молодими викладачами;
• Теоретичний банк «На допомогу молодим»;

Даний посібник запропонований керівниками шкіл, заступникам директорів з навчально-виховної роботи, керівникам методичних об’єднань, молодим вчителям-початківцям як реальна, діюча допомога.

Зміст

1. З досвіду роботи школи молодого вчителя іноземної мови «Працюємо разом» ЗОШ №1 з поглибленим вивченням іноземних мов ім. Т. Г. Шевченка м. Бердичева.

1.         Робота з молодими вчителями у школі. Ст.7
2.         Зразок плану роботи школи молодого вчителя «Працюємо разом». Ст.14
3.         Зразок плану роботи вчителя-наставника. Ст.16
4.         Зразок плану стажування молодого вчителя іноземної мови. Ст.17
5.         Пам’ятки наставнику та молодому викладачу. Ст.19
6.         Сучасний урок іноземної мови на допомогу керівнику школи та молодому спеціалісту. Ст.20
7.         Самоаналіз уроку. Ст.22

2. Теоретичний банк портфоліо молодого вчителя.

1.         Види помилок та шляхи їх подолання. Ст.24
2.         Різноманітні види уроків. Ст.28
3.         Перевірка навчальних досягнень учнів. Ст.34
4.         Знайомтесь: інтерактивне навчання. Ст.35
5.         Системний підхід до домашнього завдання. Ст.37

З досвіду роботи школи молодого вчителя іноземної мови «Працюємо разом»

ЗОШ №1 з поглибленим вивченням іноземних мов ім. Т. Г. Шевченка м. Бердичева.

На початку своєї діяльності молодий учитель нерідко переживає значні труднощі, що інколи навіть призводить до сумнівів щодо правильності вибору професій І це тому, що він не озброєний арсеналом методів і прийомів, апробованих старшими колегами. Ми далекі від проповідування шаблонів і готових рецептів. Але є такі «ключики» в педагогічній діяльності, які можна творчо застосувати за схожих ситуацій, що допоможе уникнути зайвих труднощів та помилок.

Напевно, молодий учитель і сам спроможний розв’язати переважну більшість проблем, які постануть перед ним у перші роки його професійної діяльності. Втім, сподіваємося, що деякі поради та нотатки стануть дороговказом у країні Педагогіка.

Молодий учитель має стати до роботи в середині серпня. І от ви у школі... Зустріч з нею не залишає вас байдужим. «Ось яка вона! Скільки ж тут доведеться працювати? Два-три роки? А може, і все життя...»

Вас цікавитиме чимало різних питань. Не залишайте їх на потім. Сьогодні ви вперше зустрілися зі своїм директором. Віднині багато що стане «своїм»: директор, школа, учні, колеги...

Враження від першого знайомства відіграє значну роль у подальшому спілкуванні

з керівництвом, вчителями та учнями. Пам'ятайте: ваш статус учителя має

підтверджуватися не тільки дипломом, а й поведінкою.

Робота з молодими вчителями у школі

Молодий спеціаліст — це вчитель, який працює в школі 1—3 роки. Спостереження за роботою молодих спеціалістів дають змогу виявити ряд загальних недоліків і труднощів, властивих для них:

•      недостатнє знання нормативних і методичних документів;
•      недостатнє володіння методикою;
•      невміння конструювати й аналізувати урок;
•      недостатня теоретична підготовка;
•      недостатній розвиток навичок планування уроків та іншої педагогічної діяльності;
•      невміння формувати в учнів навички навчальної роботи;
•      труднощі в розв'язанні питань наступності і між предметних зв'язків.

Найбільші труднощі у педагогів-початківців викликають питання індивідуального підходу до учнів (60 %), стосунків з учнями (40 %), з батьками (50 %). Це необхідно враховувати при плануванні роботи з даною категорією вчителів.

Можна виділити такі напрямки роботи з молодими спеціалістами, які можуть допомогти в подоланні вищезгаданих труднощів:

•      удосконалення психолого-педагогічної підготовки молодих спеціалістів;
•      глибоке вивчення навчальних програм;

• навчання конструювання уроку і самоаналізу; відбору технологій, методик, використання методичної та спеціальної літератури;

•      вивчення та впровадження в роботу кращого педагогічного досвіду.

Основні форми роботи:

•      проблемно-творчі семінари для молодих спеціалістів;
•      «Школа молодого спеціаліста»;
•      індивідуальні та групові консультації з основних методичних і психологічних

проблем;

•      відвідування та аналіз уроків молодих спеціалістів;
•      надання допомоги в складанні календарного і тематичного планування;
•      ознайомлення з нормами оцінювання;

• допомога в перевірці зошитів; навчання методики складання тестових завдань та ін. Інститут наставництва покликаний забезпечити особистісно орієнтовану допомогу молодим спеціалістам.

При плануванні роботи з педагогами-початківцями можна використовувати всі види внутрішньо шкільного  контролю. Але основна роль відводиться попереджувальному та оглядовому контролю, особливо в перший рік роботи вчителя.

Оглядовий контроль необхідний для загального ознайомлення з професійним рівнем роботи молодого вчителя. Використовується цей вид контролю на початку навчального року, бажано при відвідуванні всіх уроків з будь-якої теми та позакласного заходу, щоб у кінці вивчення теми перевірити і проаналізувати рівень навчальних досягнень учнів, ефективність організації позакласної роботи.

Попереджувальний контроль проводиться з метою виявлення і запобігання в майбутньому можливим помилкам у роботі вчителя.

Однак при організації будь-якого виду контролю передусім необхідно визначити мету контролю, скласти план перевірки, обрати форми і методи перевірки. У підсумковій довідці слід відобразити:

•      фактичний стан справ;
•      об'єктивну оцінку цього стану;

• рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення навчально-виховного процесу  та усунення недоліків.

Структура методичної роботи з молодими спеціалістами

                                Зустрічі

    «Будьмо знайомі молодий колего»

Молодим Вчителям слід надавати допомогу у вигляді:

• відвідування уроків директором школи, заступниками (потрібна кількість, повторюваність, аналіз уроків, висновки й рекомендації);

 консультацій під час вибору питань для самоосвітньої роботи;

 наставництва (ефективність, форми, результативність);

проведення занять пішли передового педагогіч­ного досвіду для молодих учителів;

Контроль за діяльністю молодих педагогів та її аналіз

Питання про роботу з молодими вчителями періодично заслуховується на раді школи, нараді при директорові, висвітлюється в довідках (відповідно до плану роботи). Досвід роботи з учителями-початківцями показує, що в перші роки їхньої дальності перевага надається попереджувальному та опадовому видам контролю

Особлива увага адміністрації учителів-наставників приділяється тому, щоб зауваження, побажання молодому вчителю робилися в індивідуальних бесідах.

Школа молодого вчителя «Працюємо разом»

Науково-методична

література „На допомогу молодим вчителям,,

                                                                           План роботи

школи молодого викладача англійської мови

«Працюємо разом»

План роботи

викладача наставника

з молодим спеціалістом

Пам'ятка молодому вчителеві іноземної мови

2. Вступаючи в контакт з дітьми, не варто будувати зверхні стосунки з ними. Пам'ятай: навіть малюк у взаєминах з дорослими якоюсь мірою прагне відстоювати свою незалежність. Від спільних колективних дій вчителя та учня залежить успіх справи. Намагайся частіше хвалити, заохочувати вихованців. Вивчай індивідуальні можливості і потреби кожного з них, наполегливо оволодівай методикою педагогічної справи. Карай учня лише тоді, коли без цього не можна обійтися.
3. Частіше усміхайся. Пам'ятай: твоя усмішка при вході до класу свідчить про те, що зустріч з дітьми тобі приємна; усмішка створює загальний позитивний настрій дітей.
4.      Плануючи свої перші уроки, подумай:

- як учні повинні поводитися на уроці, які звички культурної поведінки для цього потрібно спеціально виховувати і які з уже наявних - лише закріпити? Пам'ятай: якщо педагог не виховує в учнів певної системи корисних звичок, то на їх місці найчастіше виникають звички шкідливі. З перших уроків виробляй у вихованців певний стереотип поведінки, формуй позитивні навички;

- які види робіт будуть використані учнями на уроці, що необхідно зробити для цього, щоб завдання виконувалися технічно грамотно, яка спеціальна підготовка для цього потрібна? Пам'ятай: більшість різних порушень на уроці відбувається через недостатню завантаженість учнів корисною, цікавою роботою. Особливо важливими є два елементи: чого навчаться вони, виконуючи ті чи інші завдання, та до чого привчаться в процесі цієї діяльності.

Пам'ятка наставникові

•       Чи зацікавив урок учнів?
• Чи забезпечується цілеспрямована розумова діяльність учнів?
•       Чи дотримується вчитель педагогічної тактовності?
• Як створюється ситуація для глибокого сприймання матеріалу, емоційних переживань учнів?
• Як здійснюється контакт із класом та окремими учнями, тобто, як налагоджено зворотній зв'язок?
• Які форми роботи (групова, парна, особистісно-орієнтовані завдання) використовувалися на уроці?
• Роль вчителя іноземної мови на уроці (інформант, консультант, тощо)?
• Наскільки ефективно організовано самостійну роботу учнів, як учитель озброює їх навичками самоосвіти, самоконтролю?
•       Що на уроці найбільше вдалося вчителеві?
•       Які заходи виховного характеру було здійснено?
•       Чи дотримувалася на уроці дисципліна?
• Що не вдалося? Чому? Як працювати над усуненням недоліків?

Урок іноземної мови

(поради молодим вчителям іноземної мови)

Типи уроків іноземної мови

Керівнику необхідно знати, що загальноприйнятим у методиці викладання іноземної мови є поділ уроків на два основних типи: мовні уроки і мовні комбіновані уроки.

1-й тип. Сам термін "мовний урок" вказує на те, що мета і зміст такого уроку спрямовані на формування в учнів мовних умінь і навичок. Мовний урок — це фактично урок мовних вправ. Ці вправи можуть бути призначені для навчання висловлювати­ся або ставити питання і відповідати на них; вони можуть застосовуватися тільки для навчання читання або для навчання одночасно і читання і усного мовлення.

2-й тип. На комбінованих уроках діяльність учнів спрямована на розвиток умінь і навичок користування мовним матеріалом. На таких уроках здійснюються: ознайомлення з новим матеріалом і способами виконання дій з ним; мовна практика (в аудіюванні, говорінні, читанні) на основі мовного матеріалу.

Будова уроку

Планувати урок необхідно як досвідченому вчителю, так і початківцю, оскільки добре спланований урок завжди передбачає різноманітні форми роботи. На уроці виконується та робота, яку не можна або нераціонально задавати додому. Тому усним формам роботи на уроці завжди треба віддавати перевагу. Першим етапом планування є визначення теми, яка пов'язується з усною розмовною темою і відбиває змістовний бік мовлення. Основним є визначення практичної мети уроку, яка повинна бути конкретною. Приклади правильно сформульованої мети: "Навчити учнів розуміти і вживати в усному мовленні слова...", "Навчити учнів описувати класну кімнату, використовуючи вислови...", "Навчити учнів здобувати інформацію з тексту...". Визначаються також виховна і загальноосвітня мета.

Навчання іноземної мови поділяється на 3 етапи: початковий (1—4-і класи); середній (5—8-і класи); старший (9—11-і класи). Урок іноземної мови має творчий характер.

На цьому етапі навчання вчитель дотримується принципу усного випередження, що передбачає засвоєння мовного матеріалу спочатку усно, а потім у читанні й письмі.

Урок на цьому етапі включає такі компоненти:

1.    Організаційна частина. Вона має комунікативне навантаження, але не повинна бути стандартною протягом ряду уроків (рапорт чергового, бесіда про погоду тощо).
2.    Фонетична зарядка: хорове повторення за вчителем віршів, пісень, лічилок, іноді фонетична робота зі словами й висловами, що опрацьовуються на уроці.
3.    Введення нових слів і мовного зразка.
4.    Закріплення раніше поданого і нового мовно­го матеріалу за допомогою вправ на формування навичок.
5.    Розвиток умінь:

а) вправи з розвитку усного мовлення на основі реальних, умовних або створених за допомогою картин, малюнків, фотографій ситуацій;

б) читання, в основному вголос, з метою формування техніки озвучення. Для цього застосовуються побудовані на відомому матеріалі тексти. Переважними формами роботи є хорове та індивідуально масове читання й прослуховування аудіо записів з розгорнутою книгою;

в) аудіювання, здебільшого у формі вправ на виконання розпоряджень вчителя. Учням пропонують короткі фабульні тексти з простою композицією, описи відомих предметів і явищ;

г) письмо: учні опановують техніку письма іноземною мовою; навички письма формуються шляхом переписування з певним мовним завданням, складання речень із заданих слів, запитань, опису ситуацій.

6. Домашнє завдання. Крім письмових вправ, як домашнє завдання можна іноді давати тексти для читання, в яких учні не роблять фонетичних помилок (домашнє завдання повинно займати не більше ніж 20 хвилин робочого часу).

7. Підсумки уроку. Вчитель вказує на досягнення мети, оцінює роботу учнів на уроці.

САМОАНАЛІЗ УРОКУ

♦Тип і вид уроку, зв'язок його з попередніми.

♦Які головні завдання уроку, як вони враховувались у реалізації мети уроку?

♦ Чи раціонально використаний час уроку?

♦Чи   раціональна   структуру   уроку   для   реалізаціїголовних завдань, досягнення мети?

♦Які       методи    навчання    використовувалися   для

вивчення нового матеріалу?

♦Як    здійснюється    контакт    з    класом,    окремими

учнями?

♦Ефективність організації самостійної роботи.

♦Чи були елементи самоосвіти, самовиховання?

♦Чи   використовувався   індивідуальний   і   груповий

підхід до навчання?

♦Як    організований    контроль    і    самоконтроль    за

активністю знань?

• Чи забезпечена цілеспрямованість, оптимальна розумова діяльність учнів?
• Попередження і подолання розумового перевантаження учнів.
• Створення проблемно - пошукових ситуацій для глибшого засвоєння матеріалу, емоційного настрою учнів.

• Елементи, етапи, форми, методи, які були найбільш вдалими.
•    Що із запланованого не вдалось? Чому?
•    Чи цікавив урок учнів?
• Як працювати над подоланням недоліків? Яка необхідна допомога?

Теоретичний банк портфоліо молодого вчителя
Види помилок та шляхи їх подолання

Різноманітні види уроків

Уроки-лекції присвячені переважно опрацюванню нового матеріалу. Такі уроки проводяться переважно в середніх і старших класах, коли вивчається значний за обсягом теоретичний матеріал, причому в середніх класах лекції нерідко поєднуються з бесідою. Залежно від дидактичних завдань і логіки навчального матеріалу лекції бувають вступні, настановні та оглядові. За характером викладення навчального матеріалу та діями учнів лекції бувають інформаційними, пояснювальними, з елементами бесіди тощо.

Уроки-лекцїї доцільно використовувати під час:

• вивчення нового матеріалу, мало пов'язаного з попереднім;
• вивчення складного для самостійної роботи учнів матеріалу;
• виконання певного виду завдань з однієї чи кількох тем, розділів тощо;
• застосування вивченого матеріалу для розв'язання практичних завдань;
• подачі інформації великими блоками для реалізації теорії укрупнених одиниць у навчанні.

У ході проведення лекції використовують такі етапи уроку: організація, постановка мети та актуалізація знань, повідомлення знань учителем і засвоєння їх учнями, визначення домашнього завдання.

Наведемо один з можливих варіантів структури уроку-лекції:

• організація учнів до занять, створення проблемної ситуації під час оголошення теми, визначення мети, завдань уроку;
• розв'язання проблемної ситуації для реалізації плану лекції;
• визначення опорних знань, умінь і навичок та оформлення їх за допомогою пам'ятки «Як конспектувати лекцію»;
• відтворення учнями опорних знань та умінь за зразками, конспектами (блок-конспектом, опорним конспектом тощо);
• застосування отриманих знань на практиці (виконання вправ, розв'язування задач тощо);
• узагальнення і систематизація матеріалу;
• формування домашнього завдання шляхом постановки запитань для самоперевірки, повідомлення списку рекомендованої літератури та переліку запитань з підручника.

Як бачимо, під час уроку-лекції основний час приділяється роботі над новим матеріалом, тому великого значення набуває застосування прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів, зокрема, насичення лекції яскравими фактами та прикладами, стимулювання школярів наводити свої факти та приклади на підтвердження отриманих висновків, а також застосування різноманітних засобів навчання. Отже, головне завдання вчителя — підтримувати увагу та розумову активність школярів.

Останнім часом популярними у школі стали уроки-семінари (від лат. seminarium — розсадник, у даному випадку — розсадник знань), специфіка яких полягає у тому, щоб активізувати самостійну роботу учнів з навчальною і додатковою літературою і таким чином спонукати їх до більш глибокого осмислення і збагачення знань з теми, що вивчається. Як правило, семінари проводяться у старших класах. Уроки-семінари характеризуються двома взаємопов'язаними ознаками:

• самостійним вивченням учнями програмового матеріалу;
• обговоренням на уроці результатів пізнавальної діяльності учнів.

На уроках-семінарах учні вчаться виступати із самостійними повідомленнями, дискутувати, відстоювати свої судження. Орієнтовний час виступу кожного учня — 3—4 хвилини. Такі уроки не тільки активізують пізнавальну діяльність, а й дають змогу самостійно здобувати наукові знання, розвивати мовлення і мислення, підвищувати культуру спілкування.

На практиці застосовують такі типи семінарів:

• розгорнуті бесіди;
• доповіді, реферати, творчі письмові роботи, коментоване читання;

розв'язування вправ, задач;

• диспут;
• конференція тощо.

У формі семінарів варто проводити уроки:

• вивчення нового матеріалу, якщо він доступний для самостійного опрацювання учнями;
• після проведення вступних, настановчих, поточних лекцій;
• присвячені різним методам виконання вправ, розв'язування задач, виконання завдань і вправ тощо;

• узагальнення та систематизації знань і вмінь з теми, що вивчається.

Зупинимося на деяких особливостях проведення уроку-заліку — однієї з форм контролю якості навчальних досягнень учнів. Основна мета його полягає у діагностиці рівня засвоєння знань і умінь кожним учнем на певному етапі навчання. Високий бал виставляється лише у випадку, коли учень впорався з усіма завданнями, які відповідають рівню обов'язкової підготовки з даного предмета. Для підвищення оцінки (балу) учень може перездати матеріал теми, причому може відповідати лише на ті запитання, на які він не знав відповіді.

Види заліків: поточний, тематичний, залік-практикум, диференційований залік, залік-екстерн. Під час їх проведення використовуються різні форми організації діяльності вчителя і учнів: залік у формі екзамену, громадського огляду знань, аукціону, розв'язування кросвордів, конвеєра тощо. Якщо учням заздалегідь повідомляють перелік завдань, які виносяться на залік, то його прийнято називати відкритим, в іншому випадку — закритим. У школі використовуються переважно відкриті тематичні заліки, які проводяться в кінці вивчення теми з метою перевірки рівня її засвоєння учнями. Учитель заздалегідь повідомляє тему заліку, його зміст, особливості організації, час проведення, відбирає серед найбільш підготовлених учнів консультантів. Учні розподіляються на групи (по 3—5 осіб), для кожного готуються індивідуальні завдання (основні та додаткові).

Свою специфіку мають і уроки-конференщі (від лат. conferentia — збирати разом), які присвячуються обговоренню найбільш суттєвих і узагальнюючих питань, що випливають під час вивчення кількох споріднених тем. Завдання таких уроків—узагальнити матеріал, що вивчається, поглибити знання учнів з найбільш важливих проблем, конкретизувати і детально осмислити висновки й основні положення. Готуючись до конференції, учні поглиблено вивчають матеріал підручника, шукають відповіді на запропоновані запитання в додатковій літературі формуючи щодо них власну точку зору. Саме розходження в оцінках різними учнями класу одних і тих самих фактів, подій спонукає учасників конференції до дискусії, диспуту і, як результат, до осмисленого і більш глибокого засвоєння основних висновків та узагальнень. На уроках-конференціях школярі вчаться стисло і виразно висловлювати свої думки, в дискусіях, як аргумент, використовувати переконливий фактичний матеріал.

Тему уроку-конференції учитель повідомляє учням заздалегідь, за 2—З тижні до його проведення. Заздалегідь повідомляється і перелік додаткової літератури, необхідної для підготовки до конференції. Учитель консультує учнів з найбільш важливих, складних питань.

Конференцію вступним словом відкриває вчитель, він підбиває й її підсумки, акцентуючи увагу на позитивних аспектах.

Урок-бесіда передбачає розмову вчителя з учнями за ретельно продуманою системою запитань, що поступово підводять учнів до засвоєння фактів, нових понять чи закономірностей. У ході проведення уроку використовуються прийоми постановки запитань (основних, додаткових, навідних тощо), обговорення відповідей і думок учнів, коригування відповідей, формулювання висновків тощо. У ході проведення бесіди учні пригадують, систематизують, узагальнюють раніше вивчений матеріал, роблять висновки, наводять приклади використання раніше вивченого закону, явища.

За належної підготовки учнів можливі уроки-бесіди, у ході проведення яких учні самі під керівництвом учителя вирішують проблемні завдання, тим самим вивчаючи новий, раніше їм не відомий навчальний матеріал, Йдеться про евристичну та проблемно-пошукову бесіди. Учитель ставить перед учнями низку послідовних і взаємопов'язаних запитань, відповідаючи на які, вони мають висловлювати певні міркування, самостійно доводити їх справедливість, тобто здійснювати самостійне засвоєння нових фактів, явищ, законів, нових знань. Проблемно-пошукові вправи можуть застосовуватися не лише для засвоєння нового матеріалу, а й під час його закріплення на новій основі, тобто виконання вправ, які поглиблюють набуті знання.

Навчальні екскурсії можна проводити і з окремих предметів, і комплексні — зі споріднених предметів. Готуючись до екскурсії, вчитель визначає її тему, мету, об'єкт, методику ознайомлення, вивчення об'єкта, організацію пізнавальної діяльності учнів, засоби, необхідні для виконання поставлених завдань тощо. Під час екскурсії застосовуються такі форми ознайомлення учнів з об'єктом: спостереження, складання діаграм, схем, виконання малюнків, збирання наочно-ілюстративного матеріалу тощо. Після закінчення екскурсії учні готують звіти у формі доповідей, рефератів, схем, підсумкових матеріалів.

Учитель (вчителі) підбиває підсумки екскурсії, рекомендує додаткову літературу для більш глибокого ознайомлення з питаннями, що розглядаються, належним чином оцінює знання, здобуті кожним учнем у ході екскурсії. У разі проведення комплексної екскурсії оцінки виставляються з кожного із споріднених предметів. Слід звернути особливу увагу на необхідність ретельного дотримання правил охорони праці, техніки безпеки у ході проведення екскурсії.

Перевірка навчальних досягнень учнів

У молодих учителів часто виникають труднощі в організації перевірки навчальних досягнень учнів. Наведемо приклади методики ре­алізації цього питання;

• індивідуальне опитування учня біля дошки із записом плану його відповіді у зошитах усіма учнями, письмовим коментуванням його відповіді;
• взаємоопитування біля дошки чи біля парти з метою виявлення складних питань з вивченої теми; запитання до вчителя для поглиблення знань з вивченого матеріалу;
• взаємоопитування учнів, коли учень, відповідальний за вивчену тему, виконує роль учителя, сам ставить запитання, викликає учнів де дошки, коментує відповіді і мотивує виставлення того чи іншого балу (остаточну оцінку (бали) ставить учитель, мотивуючи згоду чи незгоду зі своїм помічником);
• взаємоопитування за заздалегідь визначеним складними питаннями теми з метою опрацювання і закріплення найскладнішого матеріалу;
• опитування-гра «Запитуємо — відповідаємо) ; учні першого ря­ду готують запитання з пройденої теми, другого — відповідають на них, третього ряду — виставляють оцінки і за запитання, і за відповіді, учитель за одне запитання виставляє три оцінки;
• взаємоопитування ланцюжком (учень відповідає на запитання, потім ставить запитання наступному учневі і т. д.);
• індивідуальний залік (учні готуються до відповіді на заздалегідь визначені запитання);
• групове опитування: учитель опитує одночасно 5—6 учнів, виясняє, яке запитання виявилося найскладнішим для даного учня, хто з його товаришів може відповісти на запропоноване запитання; дали уточнює, яке запитання було цікавим, чому саме, які запитання пов'я­зані з попередніми темами тощо;
• конкурс на найкращу відповідь або формулювання висновки з вивченої теми; конкурс на оптимальний варіант розв'язання тієї че іншої практичної задачі;
• відбір-конкурс під час формування шкільної команди для участі у математичній, фізичній, хімічній тощо олімпіадах;
• опитування на основі групової підготовки з вивченої теми: одна група отримує найскладніші теоретичні завдання і готується роз'яснити їх своїм товаришам, друга група працює над усіма аспектами за­стосування вивчених теоретичних питань на практиці, третя — отримує практичні завдання з теми;
• самоперевірка і самооцінка знань учнів: учитель повідомляє учням критерії високого, середнього, задовільного, низького рівнів засвоєння знань за різні види роботи у класі, учень, який виконав певну роботу, сам говорить учителю, скільки він отримав балів і за що;
• поглиблене опитування з коментуванням учнів: одні учні відповідають, інші доповнюють їхні відповіді, максимально повно розбираючи, висвітлюючи той чи інший аспект пройденого матеріалу;
• самостійні письмові роботи з рецензією сусіда по парті;
• самостійні письмові роботи з рецензією кращих учнів класу;
• письмові диктанти з фактології, формул, понять, правил, визначень, закону з вивченої теми;
• відповіді на запитання за перфокартами: учням роздають 6—8 варіантів перфокарт, кожен відповідає на 5 запитань і здає аркуш з відповідями;
• опитування з допомогою комп'ютера;
• складання алгоритма застосування теорії на практиці (як розв'язувати задачі, застосовуючи ту чи іншу теорему, фізичні, хімічні зако­ни; як розібрати речення тощо);
• перевірка контрольної роботи самими учнями за правильно виконаним зразком.

Адаптація молодого вчителя має полягати передусім у засвоєнні ним основних положень педагогічної майстерності. Лише після цього може йтися про формування педагога — майстра педагогічної праці.

Знайомтесь: інтерактивне навчання

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку, спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими Я.Голантом (Голант Я. Методи обучения в советской школе. — М., 1957) ще в 60-х рр. XX ст., і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін «пасивна» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта — учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації автор використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, що має свої закономірності та особливості.

Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо — джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрування й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення. Інтерактивна модель навчання

Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської (іпіег — взаа ний, акі — діяти). Таким чином, інтерактивний — означає здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачу мету: створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх; Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексукуп з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуації, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу

Інтерактивна взаємодія виключає домінування як одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, ухвалювати продумані рішення.

Системний підхід до домашнього завдання

Домашнє завдання — давня проблема, яка потребує нового вирішення. Не секрет, що сьогодні багато молодих педагогів відчувають труднощі в питаннях, пов'язаних із домашнім завданням. Проблема домашнього завдання хвилює учнів, учителів, батьків.

Часто вона стає темою дискусій, батьківських зборів, педагогічних конференцій та нарад. У цьому немає нічого дивного. Не викликає сумнівів і те, що виконання домашніх завдань — це невід'ємна частина процесу навчання.

Існують різні погляди на місце та значення домашнього завдання в процесі навчання. Ось деякі з них:

 домашнє завдання — це продовження роботи, розпочатої на уроці;

• це закріплення матеріалу, вивченого на уроці;
• домашнє завдання має випереджальний характер;
• його слід виконувати з використанням додаткових джерел;
• це один із різновидів організації позашкільного часу учнів;
• має розвивати творчі здібності учнів;
• повинне бути обов'язковим тощо.

Я вважаю, що домашнє завдання — це складова уроку, але воно має бути індивідуальним, творчим. Учитель мусить знати, яку мету він переслідує, даючи учням роботу додому. Домашнє завдання тісно пов'язане з роботою на уроці й сприяє розвитку самостійності учнів, творчого мислення. Воно має органічно витікати з уроку, продовжувати його, давати поштовх до вивчення наступної теми. Обсяг його має бути мінімальним, щоб не відштовхнути учня. Треба планувати кожен пункт завдання, знати його призначення та необхідність. Домашнє завдання має розвивати особистість учня. Немає необхідності  давати додому те, що опановано на уроці. Якщо виникає така потреба, це означає, що вчитель не продумав урок до кінця.

Щоб обґрунтувати необхідність домашнього завдання з педагогічного погляду, необхідно виявити зв'язок між різними видами діяльності. Людина розвивається в діяльності й за допомогою діяльності. Тому домашнє завдання має сприяти особистісному розвитку учня. В діяльності особистість проявляє й розвиває себе всебічно. Але не кожен вид діяльності впливає на розвиток дитини. Домашнє завдання іноді передбачає вивчення параграфа підручника та відповідь на запитання після нього. Якщо учень уважно і старанно працював на уроці, йому це непотрібно й нецікаво.

Особливе значення має обсяг роботи вдома. Якщо він значний, це перевантажує учня і він шукає вихід із ситуації. їх кілька:

® не вчити зовсім;

• вивчити поверхово, переглянути матеріал;
• вивчити все, але скоротити час на відпочшкк.

Якщо урок погано продуманий і підготовлений, учитель змушений дати частину матеріалу для самостійного вивчення учнями вдома. Але завдання може виявитися складним і незрозумілим для дітей, призвести до перевантаження учнів та відбити інтерес до навчання.

Домашнє завдання має бути вмотивованим. Учень повинен чітко знати, для чого він виконує цю роботу. Щоб обгрунтувати необхід­ність домашнього завдання, треба:

• визначити якості особистості, на розвиток яких воно спрямоване;
• довести, що це необхідно знати для подальшого вивчення теми, для закріплення, вивчення нової теми чи для виконання якоїсь іншої роботи;
• пояснити, чому не можна виконати це завдання на уроці, а необхідно опрацювати його вдома.

Проблему домашнього завдання можна і треба вирішувати лише з позиції системного підходу:

• домашні завдання слід ретельно мотивувати;

• мета домашнього завдання має відповідати меті та завданням уроку;
• матеріал домашнього завдання має бути переважно диференційованим, враховувати здібності кожного учня;
• хід виконання домашнього завдання повинен коментувати й обов'язково перевіряти вчитель.

Домашнє завдання цілком має витікати з уроку. Але на уроці учні працюють по-різному. Тому, в ідеалі, кожен має отримати індивідуальне завдання додому. На жаль, це неможливо. Тому вчитель повинен розбити домашнє завдання на рівні складники. Кожен учень обирає завдання за своїми можливостями. Обов'язковим його елементом має бути творчість. Але слід пам'ятати, що завдання творчого характеру передбачають певний час для виконання.

Ще одна обов'язкова вимога до домашнього завдання — слід обов'язково перевіряти й оцінювати роботу учня.

У школах нового типу акценти в навчанні перемішуються з передавання рафінованих знань на створення психолого-педагогічних умов розвитку особистості кожної дитини, на забезпечення учня ефективними засобами особистої та інтелектуальної моралізації. Досягненню цієї мети сприяє, крім роботи на уроці, робота вдома. Щоб зробити її максимально ефективною, необхідно не тільки розробити алгоритм виконання, а й враховувати специфіку кожного предмета, норм домашнього завдання, спрямованість на досягнення певної мети.

Лише такий підхід зробить домашнє завдання справжнім помічником учителя, дасть дітям змогу засвоїти, зрозуміти і використати отриману інформацію.

Роблячи висновки, хочу запропонувати деякі рекомендації:

• ретельно обмірковуйте зміст і мотивуйте домашнє завдання, пов'язуйте його з метою уроку;
• обмірковуйте й урізноманітнюйте перевірку домашнього завдання;
• дотримуйтеся існуючих норм домашнього завдання;

« підвищуйте ефективність уроку, що дасть змогу зменшити обсяг домашнього завдання;

• використовуйте диференційний підхід до змісту домашнього завдання.