Соціально - педагогічний захід для вчителів «Конфлікти між учителями й учнями. Способи їх розв’язання»

 

 

 

 

 

 Соціально - педагогічний захід для вчителів

 

 

 

 

«Конфлікти між учителями й учнями.

Способи їх розв’язання»

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

Денисенко А.В.

соціальний педагог

 

 

 

 

Мета: з’ясувати причини конфліктів у школі між учнями та вчителями та знайти шляхи їх розв’язання; вчитися коректно розв’язувати конфліктні ситуації.

Матеріально-технічне та дидактичне забезпечення:

Проектор, комп’ютер.

Презентація. 

 

Хід проведення:

І. Вступ.

 Переважну частину свого часу дитина проводить у школі. Тут вона не лише отримує знання, але й спілкується, взаємодіє з однокласниками, учителями. І одним із головних факторів, що впливають на її ставлення до навчання, є психологічна атмосфера в класі та школі. Якщо дитина відчуває увагу до себе з боку вчителів, зацікавленість у її успіхах, чуйність, вона з радістю йде до школи й приділяє навчанню чимало уваги, що відбивається на якості її знань, умінь, навичок.

 У школах не завжди приділяється увага цьому психологічному фактору. Деякі вчителі навіть не замислюються над тим, що з учнем можна спілкуватися як з рівним. Потрібна інша психологія взаємин, спрямована на дитину та її інтереси. Утім, це зовсім не означає вседозволеність і потурання учневі, а передбачає взаєморозуміння, співпрацю, взаємодопомогу.

 Конфлікти зазвичай супроводжуються нерозумінням, стресами, відчуттям незадоволеності. То чи потрібно витрачати частину свого життя на з’ясування стосунків? Чи, може, краще навчитися спілкуватися, не створюючи конфліктних ситуацій? Конфлікт у школі, яким би він не був не сприяє ефективності навчально-виховного процесу. І чим менше виникає конфліктів, тим краще розуміють одне одного вчителі й учні, тим теплішими й більш довірчими є їхні взаємини.

 

ІІ. Основна частина.

 Які асоціації викликає в нас слово конфлікт? Що відчували під час конфлікту?

Опитування вчителів показало, що такими відчуттями є:

• гнів;
• образа;
• нерозуміння;
• ворожість.

Конфлікти між учителями й учнями можна віднести до розряду організаційно-управлінських, оскільки клас – це колектив і виконавець, а вчитель – організатор і керівник навчально-виховної роботи. Конфлікт виникає переважно через суб’єктивні причини, що залежать від особистісних характеристик та індивідуального поводження керівника й вихованців.

Опитування вчителів показало, що головними причинами конфліктів типу «учитель-підліток» є порушення дисципліни, погане виконання домашнього завдання, нездорові взаємини між учнями; а з погляду опитаних учнів 10-11 класів причинами конфліктів є образи, навішування ярликів, необ’єктивне оцінювання знань, «мазунчики» й «нелюбимі» учні.

Програма, що розглядається, пов’язана з культурою спілкування, адже більшість конфліктів є наслідком нетактовного поводження учасників педагогічного процесу. Ми бачимо у взаєминах насамперед учня, а потрібно бачити дитину з усіма її проблемами й особливостями.

Як би не розвивався конфлікт, завдання педагога полягає в тому, щоб перетворити протидію сторін на взаємодію. У результаті опитування було визначено певні етапи на шляху до цього.

1. Досягнення адекватного сприйняття опонентами одне одного. Діти, як правило, непривітно налаштовані щодо опонента. Емоційна неврівноваженість заважає їм правильно оцінити ситуацію й реальне ставлення до них опонента. Учитель має знизити емоційне напруження у взаєминах, тобто не відповідати агресією на агресію, не ображати й не принижувати опонента, вислухати претензії, надавши можливість висловитись.

2. Налагодження діалогу як мети і засобу.

3. Завершальний етап – взаємодія.

Бар’єри характеру й різні темпераменти також бувають причинами конфліктів.

Темперамент – це ті вроджені особливості людини, що зумовлені інтенсивністю й динамічністю психічних процесів, ступенем урівноваженості, емоційності.

Характер – поєднання найбільш стійких істотних особливостей особистості, що проявляються в поводженні людини щодо оточення й самої себе, а саме: у ставленні до інших людей і суспільства загалом, у самооцінці, вольових якостях.

Так, холерик і сангвінік через свою моторність швидко стомлюються і дратують меланхоліків і флегматиків, спричиняючи їхні дорікання через незавершені справи й невиконані обов’язки.

Меланхолік і флегматик дратують холериків і сангвініків своєю повільністю, схильністю до тривалих роздумів.

Зіткнення з людьми в холерика відбувається за типом миттєвої емоційної розрядки. Скандал може й не плануватися, він може бути спровокований тим, що обурило або не влаштувало холерика в розмові зі співрозмовником.

Меланхоліки довго обмірковують і переживають ситуацію, вибудовують ланцюг доказів, тривалий час не наважуючись висунути опоненту претензії, виношуючи їх у собі.

Психологічні дослідження свідчать про те, що більшість підлітків належать до холериків і сангвініків. Учителі ж, пройшовши певний життєвий шлях, здебільшого є флегматиками й меланхоліками, тому підлітки не завжди витримують розміреного темпу уроку, стомлюються від монотонної роботи й починають відволікатися. Учителю, щоб усунути проблеми з поводженням на уроці й підвищити ступінь засвоєння матеріалу, доводиться чергувати різні види робіт. При цьому урок має бути насиченим, але не втомленим і нудним. Складні завдання чергуються з простими, усні – з письмовими. Але найскладніше полягає в тому, що в класі обов’язково є кілька учнів меланхоліків або флегматиків, які не встигають за швидким темпом роботи класу й відстають. Тож учителеві слід враховувати ці індивідуальні особливості підлітків і намагатися не випустити учнів із поля зору, коригувати темп і характер завдань під час уроку.

Якщо вчитель не враховує особливостей темпераменту учнів на уроці, холерики й сангвініки, виконавши завдання (швидко, але не завжди якісно), починають заважати іншим учням. Це викликає невдоволення вчителя й зауваження на адресу учнів. Тож у плануванні й проведенні уроку мають враховуватись індивідуальні особливості учнів класу.

Можна умовно виокремити три фази протікання педагогічної ситуації.

Перша фаза – конфліктний гострий початок із явним порушенням соціальних норм і цінностей одним з учасників ситуації.

Друга фаза – відповідна реакція «суперника», від форми та змісту якої залежить результат протиборства і, найголовніше, наслідки, тобто напрям перебудови сформованих раніше взаємин. Друга фаза є центральною ланкою ситуації, що зазвичай має стресогенний характер.

Третя фаза – відносно швидка й радикальна зміна прийнятих норм і цінностей у двох різних напрямах – поліпшення або погіршення раніше сформованих взаємин.

У будь-якому разі педагогічні наслідки завдяки третій фазі бувають доволі значними.

Коректне розв’язання конфліктних ситуацій – необхідний елемент професійної підготовки вчителя. Але головне в психологічному вмінні вчителя – не допускати конфліктних ситуацій. Часто джерелом конфліктних ситуацій є різка, нетактовна реакція вчителя на ненормоване поводження школяра. Ось схема такої взаємодії: учень поводиться негідно, учитель грубо і прямо реагує на це,виявляючи тим самим свою педагогічну слабкість, у результаті клас і учень налаштовуються проти вчителя.

Учителю доцільно дотримуватись таких правил педагогічного спілкування.

Правило 1. Не намагайтесь за кожним негативним учинком школяра бачити лише негативні мотиви.

Правило 2. Ретельно готуйтеся до уроку, не допускайте навіть найменшої некомпетентності у викладанні свого предмета.

Правило 3. Школярі схильні більш охоче виконувати розпорядження вчителів у разі опосередкованого способу впливу.

Існує два способи впливу на людину – прямий і непрямий (опосередкований). Перший спосіб – традиційний, він ігнорує особливості особистості, ґрунтується на вольовому тиску на психіку учня й тому є найменш ефективним, хоча зовні видається єдиним із можливих.

Однак для учня такий прямий вплив, що іноді супроводжується погрозливими відтінками голосу й роздратуванням із боку вчителя, спричиняє відповідну протидію  негативного характеру. У результаті виникають напружені взаємини.

Зміст непрямого методу полягає в тому, що через збудження інтересів, потреб і мотивів поводження людини від неї можна домогтися більшого. Саме через спонукання, через стимули можна поставити учня в такі умови, коли він сам діятиме в інтересах колективу і спільної справи й водночас – в інтересах власного самоствердження як особистості.

Правило 4. Впливати на учня можна за допомогою спеціальних прийомів оцінювання вчинків особистості.

Психологи пропонують такі правила оцінювання вчинків особистості:

• позитивна оцінка ефективна в поєднанні з високою вимогливістю до людини;
• неприйнятні глобальна позитивна та глобальна негативна оцінки;
• глобальна позитивна оцінка викликає почуття погрішності, знижує самокритичність, вимогливість;
• глобальна негативна оцінка підриває в школяра віру в себе, спричиняє відразу до школи.

Найбільш доцільним є:

•  позитивна оцінка, завдяки чому особистість пишатиметься своїми досягненнями в одній конкретній справі й водночас               усвідомлюватиме, що успіх не дає підстав для самозаспокоєння;
•  негативна оцінка, за якої учень розуміє, що в цьому конкретному  випадку він припустився помилки, яку можна виправити.

Правило 5. Спільна діяльність зближує людей та підвищує їхній авторитет.

Правило 6. Передбачливість і коректність поводження вчителя знижує напруження в спілкуванні.

Процес психологічного протиборства має гострий характер і в разі поразки призводить до втрати його авторитету в учнів. При цьому знижується привабливість тих норм і цінностей, які захищає і яких дотримується вчитель у конфлікті. Ці норми корисні дітям, але школярі іноді схильні до протилежних норм. На цьому парадоксі й будують свої дії школярі – порушники порядку. Вони знають, що клас підтримує їх. Тож учень, який бере участь у конфлікті, упроваджує своїм поводженням такі негативні норми, як розв’язність, лінь, неробство, що відбувається за мовчазної підтримки однокласників.

Дуже важливо для вчителя гідно вийти з конфліктної ситуації. Щоб виграти психологічне протистояння в зіткненні двох полярних систем норм і цінностей, учителю доцільно використати такі правила впливу на особистість школяра в конфліктній ситуації:

• Дві збуджені людини не в змозі дійти згоди (Д. Карнегі)

 Намагайтеся докласти вольових зусиль, щоб у гострій ситуації стримати себе, у жодному випадку не сваріться й не дратуйтеся. Підліткова та юнацька аудиторія високо цінує спокій, статичну неквапливість і почуття гумору педагогів у напружених ситуаціях.

• Затримка реакції

Не варто відразу ж вступати з опонентом в полеміку. Слід зробити вигляд, що ви наче не помічаєте порушника, хоча водночас потрібно дати зрозуміти, що добре бачите його дії. Суть прийому полягає в тому, що він підкреслює другорядність зухвалої поведінки порушника, тому педагогу начебто поки що не до нього.

 Факт «непомічання» явного порушення дозволяє внести певну розгубленість у дії дезорганізатора і знизити його активність, вносить сумнів у свідомість інших учнів щодо їхньої позиції – кого підтримати: учителя чи учня? Оптимальний час затримки – 10-15 секунд.

• Переведення реакції

 Цей прийом технічно реалізується через виконання вчителем звичайних дій на уроці (звертання до класу з привітанням, робота з журналом), незважаючи на надзвичайну обстановку.

 У результаті «герой» конфлікту залишається наодинці із собою, чим нівелює власне задум боротьби.

• Раціоналізація ситуації

 Усе, що стало смішним і незугарним в очах оточення, втрачає силу впливу й перестає бути небезпечним. Осміяний порушник як носій негативних групових норм втрачає авторитет в очах класу, його негативний вплив на клас різко зменшується, зате авторитет і вплив учителя різко зростає. Здатність учителя використовувати гумор у конфліктній ситуації швидко розряджає обстановку, а дружній сміх присутніх із приводу незугарності їхнього товариша завершує справу. Конфлікт знімається, тріумфує вчитель, а в його особі – позитивні норми й цінності.

ІІ. Практична частина (елементи тренінгу).

1. Вправа «Я не терплю…»

 Час: (5хв.)

Мета: аналіз власних претензій до себе та інших, тренування вмінь учнів передачі своїх думок, почуттів, емоцій, розвиток навичок групової взаємодії.

Хід вправи: Учасники по черзі продовжують речення «Я не терплю….».

Рефлексія.

2. Вправа «Ситуації та емоції»

Час: (10хв.)

Мета: надати можливість спільно переживати певну конфліктну ситуацію.

Тепер програймо деякі ситуації, що можуть трапитись в роботі.

Хід вправи: Гравці об’єднуються в підгрупи і отримують картки із завданням. Час на обговорення в підгрупах – близько 5 хв., після чого кожна група презентує свій варіант розв’язання конфліктної ситуації.

Приклади конфліктних педагогічних ситуацій:

• Ситуація 1. Дзвоник на урок. Учитель заходить до класу й бачить, що завдання до контрольної роботи, написане ним на дошці, частково стерте.
• Ситуація 2. Учитель заходить до класу. За останньою партою сидить веселий учень, а на голові в нього – стілець.
• Ситуація 3. Педагог пояснює навчальний матеріал. Усі уважно слухають, і лише один учень, не порушуючи тишу, грає на планшеті, привертаючи увагу учнів що сидять навколо нього.

Типові фрази вчителя

• «Ти повинен добре навчатись»
• «Ти повинен думати про майбутнє»
• «Ти повинен поважати старших!»
• «Ти повинен слухатись вчителів і батьків»

Як потрібно говорити

• «Я впевнений, що ти можеш добре навчатись!»
• «Цікаво, якою людиною ти станеш? Яку професію плануєш обрати?»
• «Ти знаєш, повага до старших – це елемент загальної культури людини»
• «Звичайно, ти можеш мати свою власну думку, але до думки старших також корисно дослухатись».

3. Вправа «Я обожнюю…»

Час: (5хв.)

Мета: виявлення позитивної сторони життя вчителів.

Хід вправи:Учасникам пропонується назвати, що вони обожнюють в своєму житті.

4. Вправа «Чарівна чашка».

Час: (5-7хв.)

Мета: вплинути на психічний стан, допомогти розслабитися і заспокоїтися.

Хід вправи: Сядьте зручно, покладіть руки вільно на коліна, заплющте очі, дихайте спокійно, рівно і глибоко. Розслабтеся. Уявіть собі білий екран, зосередьтеся на ньому. Уявіть, що бачите на ньому свою улюблену чашку. Розфарбуйте її так, як вам хочеться. Ще раз уважно роздивіться чашку. Наповніть її по вінця вашим улюбленим напоєм.

 Уявіть і постарайтесь подумки намалювати поруч із вашою чашкою іншу, чужу. Вона порожня. Відлийте зі своєї чашки в порожню. Поруч – ще одна порожня чашка, друга, третя…

 Відливайте зі своєї чашки не шкодуючи. А зараз знову зазирніть у свою чашку. О! Вона знову повна по вінця! Що ж із нею трапилось? Чому так сталося?

 Ваша чашка особлива – чарівна. Ми можемо відливати з неї, а вона завжди буде повною. Ця чашка – твоя! Вона наповнена твоєю добротою й упевненістю!

 Розплющте очі. Спокійно й упевнено скажіть: «Це я! У мене є така чашка!»

 

ІІІ. Заключна частина.

Узагальнюється теоретичний і практичний матеріал, учасники діляться своїми враженнями від виконаної роботи, підбивають підсумки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела:

1. Кириленко А.І. Конфлікти між учителями й учнями. Способи їх розв’ язання /А.І. Кириленко // Класному керівнику. – 2011. – № 5. – С. 11-15.
2. Кобзар С.І. Професійна компетентність учителя як необхідна умова ефективності процесу навчання / С. І. Кобзар // Завучу. – 2011. – №9-10. – С. 12-13.
3. Ковальчук В. Педагогічна майстерність педагога / В.Ковальчук // Відкритий урок. – 2011. – №2. – С. 59-62.
4. Криворучко М.В. Учителі-новатори педагогічне джерело передового досвіду / М. В. Криворучко // Завучу. – 2011. – №9-10. – С. 29-35.
5. Данилович Н. Пізнай себе/ Н. Данилович // Психолог. – 2012. - № 17. – С. 19.