Стаття на тему: "Виховання любові до рідного краю творчою спадщиною Т.Г. Шевченка в початковій школі."

Козяр Тетяна Василівна

вчитель початкових класів

Монастирищенського  ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2

Монастирищенської районної ради

Черкаської області

Виховання любові до рідного краю  творчою спадщиною Т. Г. Шевченка в початковій школі

Є люди як свічки –

Згоряють, відходять в небуття.

Є люди як зірки –

Горять і світять усе життя.

Та ні, це не зірки, холодні, мертві,

Вони – сонця, засвічені у небі,

Які горять, обігрівають все й

не згаснуть.

В. Сухомлинський

Наша мова – надзвичайно багата, дзвінка, ніжна і милозвучна. У ній вчувається і подих вітру, і ніжність вишневого цвіту, спів веселого потічка і бурхливої річки, шум лісу і шепіт колосся, пісня матері і переливи  солов’я. Українська мова  - це мова нашої природи, народної пісні і, звичайно, поезії.

А пейзажна лірика Т. Г. Шевченка безцінний скарб для виховання у дітей любові до рідної  природи.  Його поезія дуже емоційна, відверта. Письменник з неприхованою любов’ю ставиться до рідного краю. Неможливо не захоплюватися  пейзажами у його віршах, тому що краще, ніж Шевченко природу в українській літературі не зображував ніхто. Картини навколишнього світу, природи у віршах Т. Г. Шевченка чарівні.  Поет звертає увагу на кольори, заходи сонця, звуки в природі. Письменник за допомогою пейзажу показує глибоку любов до України. Він зображує вічну, нетлінну землю, що дарує спокій і щастя. Автор привчає любити рідний край, його незабутні обриси. Природу він  порівнює з мамою. Вона заколисує, заспокоює почуття. Шевченко показує гарний приклад для спадкування юним поетам. Його вірші мелодійні, прості й разом з тим надзвичайно щирі. Їх легко вивчити напам’ять, тому що вони природні. Вірші поета мають величезне значення у вихованні патріотичної людини.

Шевченкове слово входить в людське життя змалку: спочатку кожен вбирає пісні поета з вуст матері чи старших братів  і сестер. Переступивши поріг школи, з допомогою вчителя діти торкаються чистої і трепетної краси, чарівної простоти й дивовижної гармонії віршів Т. Г. Шевченка.

Поет любив дітей найніжнішою любов’ю. Своє ставлення до них він висловив у багатьох віршах та поемах, повістях, листах, щоденниках та малюнках. Діти так само з любов’ю ставляться до великого українського поета, читають його вірші, вчать їх напам’ять та наспівують. Популярності  Шевченкових творів серед дітей сприяє їхня логічна прозорість, простота, наспівність. С.Людкевич говорив: «Він (Шевченко) не складав, а виспівував свої поезії, хоч і без мелодій».

Рідна українська природа  була першим Тарасовим джерелом розуміння краси, формувала його смаки, мислення. У надзвичайно допитливої  дитини все побачене  викликало бажання творити. Він зростав серед мальовничої природи. Гарно було в Кирилівці. Коло хати був розкішний квітник, стара крислата верба, за хатою розкинувся садок, а там левада, засіяна квітами, а через леваду в’ється річечка. Ця краса повсякчас оточувала Тараса. Набігавшись і награвшись досхочу, що аж піт виступав на полотняній сорочці, хлопчик  чимдуж мчав до струмка, на ходу скидав благеньку одіж і з розгону плигав у воду. Скупавшись, щодуху перебігав долину, леваду і, перестрибнувши через перелаз, лягав під старою грушею,  зручно вмощувався, поклавши бриль під голову, і довго дивився у синю безодню неба. Тарасик  милувався дивовижною красою рідного краю і  пізніше змальовував  її  у своїх творах.

Учні початкових класів починають своє знайомство з творчістю Шевченка віршем  «Встала й весна…», в якому він розказує які зміни в природі відбуваються навесні. Вже  встала  весна, розбудила  чорну землю сонну, уквітчала її рястом, барвінок укрила. Особливу увагу приділяє автор жайворонку і соловейку, що саме вони (відкривають) зустрічають весну:  “ і на полі жайворонок, соловейко в гаї, землю, убрану весною, вранці зустрічають». Поет весну порівнює із дівчиною, земля вкрита ніжною зеленню, сходить сонце. І  можна зробити висновок про глибоку спостережливість Шевченка, знання рідної природи, любов до неї, вміння дібрати слова для опису ранньої весни так, що кожен, хто прочитає  цей вірш, яскраво уявляє змальовану картину природи.

 У початкових класах  діти вивчають і твори «Зоре моя вечірняя» та «Сонце заходить, гори чорніють». Це уривки з невольницьких дум Т.Шевченка, які він написав, перебуваючи у в’язниці  на засланні в далекому Казахстані. Поет, запроторений у чужі, далекі степи, відірваний від свого товариства,  дуже сумував за Україною. Краєвиди рідної природи, спогади дитинства не раз приходили  до нього у снах на далекій чужині. Лиш тільки в чарівному сні можна було побачити, дізнатись, що діється в рідному краї. У казахських пісках Шевченко згадував мальовничу природу України, тужив за нею і найкращі слова, які линули з душі поета, він переливав  у свої вірші. Твір  «Зоре моя вечірняя» -   це розмова Тараса з вечірньою зіркою. Він просить зірку зійти над горою і розповісти йому про чарівну красу України:  веселку, захід сонця, широку сокорину, розкішну вербу, про сон-траву, що вночі розцвітає. Любов’ю стікає серце поета, тому й пестливі слова з’являються  у вірші: «сонечко», «тихесенько». Все, чим гарна українська земля (сонечко сідає за горою, веселка у Дніпрі воду позичає, верби похилились) постає в уяві поета в усій красі, таке рідне, дороге, але недосяжне, втрачене. Лише людина великої душі, закохана в рідну землю здатна так сильно переживати. Таким був Т. Шевченко.  Ця поезія  - справжня перлина. Та і звертання до зорі – народнопісенний прийом. Тому і стала поезія «Зоре моя вечірняя» народною піснею. Щаслива доля  у цього вірша, йому, як і багатьом іншим творам  Кобзаря, судилося стати піснею, музику до якої написав Я. Степовий.

Свою тугу за Україною виливає поет і у вірші «Сонце заходить». І як не важко йому у неволі, та у думках, згадках про Україну відпочиває його серце.

Лину я, лину, думку гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Інший настрій переданий у вірші «Зацвіла в долині». Він також написаний у той час, коли поет перебував далеко від України, але мав дозвіл малювати і писати. Т. Шевченко згадує рідний край, весну, коли цвіте калина, все оживає й радіє і милується тими картинами, які йому пригадалися.  Він все описує у  святкових барвах - білий кущ калини, біла хатина, дівчина у білій свитині. В уяві виникає зелене листя калини, зелений гай, зелена долина.  Цвіт калини порівнюється зі сміхом дівчини, тому що він такий же чистий, милий і ніжний. А рядки «засміялась дівчина-дитина, пташечка защебетала» допомагають не лише побачити, а й почути звуки, якими наповнена ця поезія.

Повернувшись із заслання, Тарас Григорович  відвідав Україну. Чарівна краса української природи вабить поета і оживає в його поезіях. Народжуються задушевні вірші, кришталево чисті, ніжні, такі, як «Тече вода з-під явора». Шевченко описував ті картини природи, які він бачив і ніби запрошує зупинитись і подивитись на калину, явір, навколо яких зеленіють верболози й лози. Калина пишається, вдивляючись у воду на свою хорошу вроду. А біля неї явір, ніби молоді дівчина і хлопець. А далі гай, із-за нього тече вода попід горою і там хлюпочуться качаточка поміж осокою. Наче в казці, качечка «розмовляє з дітками своїми». У вірші багато слів, які промовляються ніжно і надають звучанню вірша мелодійності і теплоти. Верба, тополя, калина. Це символи України, символи краси ніжно оспівані поетом у чудових віршах і поемах. Тарас Григорович дуже любив Україну, її стрункі тополі, верби над ставами. А особливо Шевченко любив калину. Він присвятив їй багато своїх віршів. У своєму «Кобзарі» слово калина він ужив 385 разів, а всього у творах Шевченка калина згадується 965 разів.  

Як члена Кирило – Мефодіївського братства, яке боролося проти панів і царя, Шевченка було заарештовано. Він опинився у страшних казематах Петропавлівської фортеці в Петербурзі. Серце  Т.Шевченка страждало від  розлуки з рідним краєм. Туга  за Україною  не давала йому спокою. Він сумував за вишневими садками, за мелодійними українськими піснями, за тихими сімейними вечорами.  Кількаметрові стіни камери заховали Тараса від усього світу, але не вбили Божої іскри митця – заарештований поет після огидних допитів пише вірші! І серед них  - сонячний твір «Садок вишневий коло хати..»  Створений далеко від України, в жахливій царській катівні, вірш вражає любов’ю до життя, до людей праці, до рідної природи – всього, що зветься Україна. Перед нами в усій  красі постає весняний вечір в Україні під час цвітіння садів. Коли вишні вкриваються білим цвітом і повітря напоєне тонким ароматом, здається, наче пройшов садом справжній чарівник. Ось як про цвітіння садів розповідається в одній із казок М. Вовчка: «Хто був на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай собі уявить. Що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть…».  І таку мальовничу красу і описує Шевченко у своєму вірші.

Поезiя Шевченка дає нам чудовi зразки пейзажноï лiрики. З майстерністю змальовано бурю на Днiпрi в баладi "Причинна":

 Реве та стогне Днiпр широкий,

Сердитий вiтер завива,

Додолу верби гне високi, 

Горами хвилю пiдiйма.

 Який яскравий, символічний образ могутньої ріки у цих рядках.  Яким треба бути генієм, щоб одразу в першому рядку сягнути такої вершини художнього мислення.

Творчiсть великого Кобзаря неосяжна та рiзноманiтна, а сам вiн був осново­положником новоï украïнськоï лiтератури. Його талант багатогранний: він був і глибоким ліриком, і творцем безсмертних ліро-епічних та епічних поем, і видатним драматургом та художником. Слово його було ознакою нацiонального вiдродження, утвердження украïнськоï нацiï, ïï надiєю на кращi часи. Служiнню рiднiй Украïнi Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навiть своє життя. Вся його творчiсть пройнята палкою любов'ю до Батькiвщини, до рiдного народу. Не одне поколiння вчилося у Тараса любити рiдний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долi i щастi рiдного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловськоï фортецi, очiкуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, вiн пише про свою любов до Украïни:

Менi однаково, чи буду 

Я жить в Украïнi чи нi. 

Чи хто згадає, чи забуде 

Мене в снiгу на чужинi –

Однаковiсiнько менi.

У мальовничому куточку нашої України, на Чернечій горі спить вічним сном син українського народу Тарас Григорович Шевченко. Внизу несе свої води могутній  Дніпро, а з гори видно «лани широкополі». Так заповідав, щоб його поховали великий поет.

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі 

Було видно, було чути,

Як реве ревучий. 

Майже все своє життя Т.Г. Шевченко прожив за межами України, але завжди думав про Батьківщину і мріяв про зустріч з нею. Думав і про свій бідний злиденний народ, про його долю.

Я  так її, я так люблю

Мою Україну  убогу,

Що проклену за неї бога,

За неї душу погублю!

Багатогранна поезія Шевченка. Вона давно стала нетлінною частиною духовного буття українського народу. Український народ свято шанує пам’ять Т. Г. Шевченка. Адже Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, з чого черпають сили й надії. Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка – живе і вічне. Нам, нащадкам, посилав він свої заповіти, і серед них – найперший і найголовніший.

Свою Україну любіть,

Любіть її. Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…

Література

1. Медюк  І. Лине пісня Кобзаря //Початкова освіта. 2013. -.№21 -23. – С.13 – 16.

2. Науменко В. О. Ліричні твори на уроках читання // Початкова освіта. 2010. - №4. – С.6 – 8.

3. Науменко В. О. Літературне читання: Підруч. для 2 кл.- К.: «Генеза», 2012. – С.55 – 57.

4. Шевченко Т. Г. Кобзар. – К., 2007.