Стаття "Особливості логопедичної роботи зі слабочуючими дітьми в умовах інклюзивної освіти."

 

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ

ЗІ СЛАБОЧОЮЧИМИ ДІТЬМИ

В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Вчитель-логопед: Семенова Т.В.

 

 

 

  Своєчасне оволодіння мовою – основа розумового розвитку дитини, запорука повноцінного спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовленнєвого розвитку, особливо у дітей зі зниженим слухом, негативно позначаються на сприйманні мовлення, висловлюванні власних думок, оводінні знаннями та формуванні особистості дитини.

   Мовленнєві порушення, якщо їх своєчасно не виправити, можуть стати причиною неуспішності дитини в засвоєнні знань загальноосвітньої шкільної програми. Ось чому корекцію порушення мовлення  можна рахувати особливо значущою проблемою.

    Основний логопедичний висновок вихованців – загальне недорозвинення мовлення  (ЗНМ) – страждає  формування всіх ланок мовленнєвої системи: звуковимови, лексики, граматики, зв’язного мовлення та фонематичних процесів; 

 фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (ФФНМ) – це порушення формування звуковимовної сторони мовлення у дитини з різними мовленнєвими розладами, в наслідок дефектів сприймання, впізнавання і вимови фонем. Коли  страждає вимова п’яти і більше звуків, мовлення стає незрозумілим. Під час дефекту десяти звуків мовленнєве спілкування стає зовсім утрудненим. Більше того, таке складне порушення звуковимови може повести за собою цілий ряд серйозних ускладнень і викликати інші дефекти усного та писемного мовлення дитини. Відомо, що  в процесі експресивного мовлення і , відповідно, при вимові звуків виникають кінестетичні відчуття від рухів органів артикуляційного апарату. Імпульси від цих кінестетичних подразників йдуть до кори головного мозку. Саме кінестетичні подразники відіграють головну роль в формуванні фонематичного сприймання. При дефектній звуковимові не відбувається повноцінного розвитку фонематичного сприймання.  Порушення фонематичного сприймання  призводить до того, що дитина не сприймає на слух (не диференціює) близькі за звучанням або схожі за артикуляцією звуки мовлення. В результаті її словник не поповнюється новими словами, якщо ті мають важкорозрізнювальні звуки. Дитина за своїм словниковим запасом починає значно відставати від вікової норми. По тій же причині не формується в потрібному обсязі і граматична будова.

   Отже, особливості дітей данної групи, це – відхилення в нервово-психічній сфері, пізнавальній діяльності, поведінці дітей, розвитку загальної, дрібної та артикуляційної моторики, розвитку лексики, формуванні граматичної будови, звуко-складової структури одночасно з грубим порушенням звуковимови, з недорозвиненням фонематичного слуху.

Моя робота, як логопеда, базується на наступних принципах:

1. Особистісне орієнтування – орієнтування   на дитину, її психоемоційні особливості.

2. Емоційна підтримка – створення  на заняттях емоційно комфортної обстановки – створення «ситуації успіху».

3.  Взаємодія з батьками, сурдопедагогом та вчителями.

4. Ігровий контекст занять – формування  позитивної мотивації навчання.

    Вимова – це процес утворення мовленнєвих звуків, який здійснюється дихальними, голосоутворюючими та звукоутворюючими або артикуляційними відділами. Регулюється ЦНС (центральною нервовою системою).

  Процес відтворення мовлення – вимова, дуже тісно пов’язана з процесом сприймання. Сприймання звуків мовлення та їх відтворення – це два взаємопов’язані та взаємообумовлені процеси. Звукові одиниці розглядаються в трьох аспектах:

• перцептивному
• артикуляторному
• акустичному.

   Для того, щоб оволодіти правильною вимовою дитина повинна, перш за все:

1) чітко і правильно сприймати звуки мовлення на слух;

2) мати достатньо підготовленний для їх вимови артикуляційний апарат, завдяки роботі якого утворюються одиниці вимови – артикулеми.

   Отже, основні механізми, які забезпечують вимову є:

• збережений фонематичний слух;
• розвинута моторика органів артикуляційного апарату;
• збережений кінестетичний аналіз;
• слуховий контроль за власним мовленням.

   Оволодіння правильною вимовою залежить від нормального функціонування моторних і сенсорних ланок мовленнєвого процесу.

    Вимовна сторона усного мовлення включає в себе:

• звуковимову (артикулювання звуків)
• фонематичні сприймання (слух)
• передачу звукоскладової структури слів
• вимову слів, синтагм, речень
• дотримання ритму, темпу, наголосу та інтонації.

   В процесі логопедичної роботи по подоланню мовленнєвих порушень я вирішую слідуючі задачі:

 

1. Формування психофізіологічних механізмів, які забезпечують оволодіння фонетичною стороною мовлення (сенсорних і моторних ланок мовленнєвого процесу)

2. Формування мовленнєвих навичок фонетично правильного мовлення, інтонаційної виразності.

 

   В систему подолання мовленнєвих порушень включаю слідуючі розділи:

 

І. Розвиток дрібної моторики і моторики артикуляційного апарату.

ІІ. Формування правильної артикуляції звуків і їх автоматизація в різних фонетичних умовах вимови.

ІІІ. Формування інтонаційної виразності мовлення.

ІV. Формування сприймання усного мовлення.

 

Свою роботу веду за напрямками:

1. Звуки:

• поняття „звук”, органи артикуляції, способи вимови звуку, його умовне позначення;
• акустичні характеристики звуку; голосні та приголосні звуки; тверді й м”які, дзвінкі й глухі приголосні;
• виділення звуку на початку, в кінці і середині слова, визначення місця звука в слові;
• звуковий аналіз складів і слів;
• читання  і складання складів і слів за допомогою умовних звукових позначень та букв.

2. Склади:

• поняття „склад”, складовий аналіз слів;
• добір слів на задану кількість складів;
• добір слів на заданий склад; складання прямих та зворотних складів.

3. Слова:

• виявлення відмінностей в звуковому (складовому) складі двох простих слів;
• складання слова із звуків і складів, з перших (останніх) звуків або складів у назві малюнків;
• відновлення порушеної послідовності звуків або складів у структурі слова;

     Основним змістом навчання є розвиток звукової культури мовлення, звуко-складовий аналіз слів. Робота із звукоскладового аналізу слів поєднується з роботою з розвитку зв’язного мовлення.

     1. Лексична робота:

• спостереження над лексичним значенням слів-назв предметів, ознак, дій; над багатозначними словами, словами з протилежним значенням; [3]
• збагачення словникового запасу дітей словами лексичних груп відповідно до тем бесід;
• розвиток уміння класифікувати слова за тематичними групами за значенням, групувати слова;
• створення умов для вживання нових слів у власному мовленні.

 

     2. Розвиток граматичної будови мови:

• спостереження за творенням слів, вправи у творенні слів за зразком (вправи типу „Назви лагідно”);
• спостереження за спільнокореневими словами, виділення їх з групи слів, добір спільнокореневих слів;
• формування навичок утворення та вживання слів, узгодження різних частин мови в роді, числі, відмінку (вправи типу „Скажи зі словом „один”, „два”, „п’ять”, „Скажи зі словами „новий”, „нова”, „нові” і т.д.)
• практичне ознайомлення із словосполученням і реченням;
• знайомство з прийменниками; розвиток вміння виділяти прийменники із словосполучення і речення; добір прийменників до слів; виправлення помилок у вживанні прийменників.

 

    3. Розвиток зв’язного усного мовлення:

• розвиток вмінь слухати і розуміти українську мову, засвоювати літературну вимову;
• навчання відповідям на питання, діалогічному мовленню;
• навчання складанню речень, поширенню речень;
• навчання докладному переказу тексту;
• навчання складанню усної загадки-опису, розповіді-опису за сюжетним малюнком, за серією малюнків, за опорними словами.

 

   Протягом навчання проводиться цілеспрямована робота з розвитку мислення, уваги, пам’яті. На заняттях використовую спеціальні завдання на:

• виявлення ознак схожості і відмінності між двоиа і більше предметами;
• виділення однакових предметів з групи предметів;
• виділення „зайвого” предмету;
• об’єднання різних предметів в групи;
• виявлення логічних невідповідностей в малюнку або розповіді.

 

  Під час проведення фронтальних та індивідуальних занять дотримуюсь певних вимог:

1. Мета і тема заняття пронизує всі його етапи, всі види роботи.

2. Максимальна насиченість звуком, який вивчається, лексичним і граматичним матеріалом.

3. Взаємозв’язок  учбових і ігрових форм.

4. Наочність в залежності від етапу роботи, змісту матеріалу.

5. Систематична робота з  розвитку уваги, пам’яті, мислення.

6. Постійний звуко-складовий аналіз і синтез.

7. Розвиток зв’язного мовлення з наростаючою складністю.

8. Недопустимість використання дефектних звуків.

 

    Під засвоєнням звуків розуміють: оволодіння артикуляцією у поєднанні з розвитком слухового (фонематичного) сприймання.

    Для цього в своїй роботі я використовую вправи на розвиток рухливості та чіткості рухів артикуляційного апарату. Саме розвиток кінестетичної та кінетичної основи артикуляційних рухів, динамічної координації артикуляційних рухів – є одним із важливих завдань, як індивідуальних занять, так і інших типів занять. Підготовка артикуляції є базою для вимови звуків. Важливим є розвиток фонематичного сприймання. Розрізнення на слух вивчених звуків, які правильно вимовляються дітьми, з тими звуками, які ще не вивчені, але підготовлені в артикуляції – є одним із принципів навчання вимови. Другий принцип у формуванні вимови – це визначення правильної послідовності у роботі над звуками при формуванні вимови та при розрізненні.

       Зміст роботи по формуванню звуко-вимовної диференціації:

1. Уміння розрізнювати кожен із змішуваних звуків окремо:

• виділення звуку серед інших звуків;
• виділення звуку серед складів;
• виділення звуку серед слів.

2. Визначення спільного звуку в словах.                                             

3. Визначення наявності звуку в словах (починаючи зі слів, далеких за артикуляційними ознаками).

4. Виділення слів з потрібним звуком із фрази.

5. Визначення місця звука в слові.

6. Пригадування і називання слів на заданий звук.

   Поруч із корекцією фонематичного сприймання , велику увагу приділяю корекції і розвитку слухової уваги та мовно-слухової пам’яті. [4]

    Завдання для розвитку слухової уваги та мовно-слухової пам’яті.

1. Виконання дитиною доручень (інструкцій) з послідуючим словесним звітом про виконання. (Мета – привчити дитину вслухатися в мовлення, привертання уваги до слухової сторони мовлення).

2. Впізнавання та запам’ятовування слів. (Дітям пропонують підняти руку, якщо почують задане слово. Починають зі слів, далеких за звучанням та значенням, переходячи на ближчі. Можуть використовуватися навіть форми одного слова.)

3. Дитині пропонують два малюнки, які позначають слова – пароніми (коза – коса). Невірно вказуючи на малюнок, дається питання: „Це коза, так?”.

4. Вміння відрізнити неправильну вимову від еталонної. (Спочатку пропонується вимова, яка не є індентичною до вади дитини. Інструкція: „Почувши вірну вимову плесни у долоні”).

5. Відтворення ряду складів (Розвиток мовно-слухової пам’яті та уваги).

6. Відтворення ряду слів, далеких за акустичними характеристиками, потім близьких.

  У розвитку слухового сприймання звуків велике значення має звуковий аналіз складу слова. Для цього я використовую систему вправ, спрямованих на розвиток звукового аналізу.

  Першочергово вчу дітей виділяти початковий наголошений голосний в словах типу „Аня”, „Оля”. Потім діти запам’ятовують і аналізують ряди голосних типу „ау”, „аое”, визначаючи, скільки звуків, який звук перший, другий, третій. Далі вчу дітей виділяти перший і останній приголосний в слові, а також проводити аналіз і синтез звукосполучень типу „ап”, „ук”, „от” (скільки звуків, який звук другий, перший), після чого діти визначають складоутворючюючий голосний з положення після приголосного (мак, кіт, дуб). Всі ці вправи підготовлюють дітей до засвоєння аналізу і синтезу прямого складу та односкладових слів, одночасно вони знайомляться з термінами „звук”, „приголосний”, „голосний”. [1]

  На послідуючих заняттях вчу дітей ділити слова на склади. Починається ця робота з навчання визначати кількість складів у слові, відплескуючи двох- і трьохскладові слова. Потім я показую дітям, як відплескати слова з різною кількістю складів, як виділити при цьому наголошений склад. Діти вчаться складати схему односкладових і двосклодових слів, проводити звуко-складовий аналіз і синтез слів різної кількісної і якісної наповненості. Діти засвоюють якісну характеристику звуків – твердих і м’яких, дзвінких і глухих приголосних, складоутворюючу роль голосного звука.

  Складаючи різні види схем, діти підбирають до них слова. Поступово завдання ускладнюються: підібрати відповідні слова до заданої схеми.[2]

  На логопедичних заняттях діти мають розуміти, навіщо вони виконують те чи інше завдання; я вчу їх самостійно визначати тему заняття, постійно стимулюю пізнавальну активність запитаннями :”Над якою темою будемо працювати сьогодні?”, „Чому ви так думаєте?”, „Для чого потрібна ця вправа?”. Це дає змогу навчити дітей аналізувати свою працю або працю товариша, висловлювати свої міркування і робити висновки.

 

   Висновки

   Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з «особливими» дітьми:

1. Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини. У роботі неможливо орієнтуватися на «середню» дитину. Кожний вихованець у повному сенсі «особливий»: у нього свій тип сприйняття, уваги, пам’яті, характер і темперамент. Всі психічні прояви в «особливих» дітей виражені більш яскраво, рельєфно в порівнянні зі звичайними дітьми. Це унеможливлює  роботу зі стандартної технології: кожна дитина вимагає свого підходу. [5]

2. Логопедичні заняття носять комбінований і ігровий характер. Заняття містить у собі роботу над рухливістю артикуляційного апарата, над звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного складу мови, зв’язним мовленням. Всі заняття проходять в ігровій формі. Використовуються мовленнєві ігри, яскраві іграшки. Гра є необхідністю, без якої неможливі позитивні результати. Комбіноване заняття, проведене в ігровій формі, дозволяє гнучко перемикати увагу дитини з одного виду діяльності на інший, не допускаючи втрати уваги й зниження інтересу.

3. Формування наслідувальної діяльності. Перший крок корекційної роботи - розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина «побачила», «почула», звикла вслухуватися в мовлення. Тому я  починаю роботу з наслідувальної здатності дитини, вчу  її   наслідувати дії з предметами (м’ячем, кубиками й ін.), рухам рук, ніг, голови. Це - основа для переходу до наслідування артикуляційним рухам, звукам, словам.

4. Організація контексту занять. Відомо, що утримувати довільну увагу у таких дітей надзвичайно складно. Тут важливий кожний дріб’язок. Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору дитини, використання іграшок, до яких у нього є особливе відношення й специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що те, до чого звикають «особливі» діти, впливає на успішність занять. Тому важливо знати їхні звички й використати це в організації контексту занять.

5. Спостереження за внутрішнім станом дитини. На заняттях важлива динаміка уваги дитини. Не можна доводити увагу до виснаження. Важливо вчасно помітити, коли і як перемкнути увагу. Коли дитина починає відволікатися - уже пізно. Руйнується атмосфера заняття, емоційний зв’язок.

6. Моделювання ситуацій досягнення. «Особлива» дитина звикає до того, що всі дорослі - від батьків до педагогів прагнуть її зрозуміти як би з «півслова». З одного боку - це прекрасно, але з іншого боку - у неї може втрачатися мотив, бажання навчитися (наскільки це можливо для її рівня розвитку) говорити правильно. Саме тому, на заняттях я створюю такі умови, щоб у дитини виникала потреба говорити. Правда, для того, щоб вербальна комунікація стала для неї звичною й необхідною, буде потрібно дуже багато часу.

7. Повільний темп формування нових навичок. Може здатися, що моя робота ні до чого не приводить, проходить даремно. Від «особливих» дітей неможливо очікувати швидкого результату. У них немає оперативного реагування. Вони тривалий час «поглинають» інформацію, начебто  «записують»  її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи може з’явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не повинна лякати педагогів.

8. Постійна затребуваність придбаних навичок. Вся логопедична робота проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками, вчителями і сурдопедагогом. Саме вони забезпечують затребуваність тих навичок, над якими йде робота на моїх логопедичних заняттях. Спільно проговорюються дрібні зміни в поведінці дитини. Я  прошу батьків вдома, а педагогів на уроках провокувати дитину на застосування  навичок, що відпрацьовуються. Від педагогів я отримую інформацію про стан дитини після занять, і з врахуванням цього планую подальшу стратегію. Це особливо важливо при роботі з слабочуючими дітьми. Якщо ж дитина володіє мовленням, то співробітництво з педагогами полягає в роботі над автоматизацією звуків, розвитком лексико-граматичного складу мови. В «особливих» дітей процес автоматизації звуків дуже важкий і тривалий. Якщо поставлений звук не закріплювати щодня, якщо постійно не стежити за правильністю його вимови при різних видах діяльності, у які включена дитина в школі й дома, результат логопедичної роботи знеціниться. Те, що не може відстежити логопед, можуть контролювати педагоги й батьки. І в цьому полягає їхня величезна допомога. Я веду логопедичні зошити, в яких прописуються всі види роботи (дидактичні ігри),  по яких батьки можуть займатися вдома, закріплюючи матеріал. У цьому - зміст перенесення отриманого досвіду додому, у реальне життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Дидактична гра «Загубився звук».

 

   

 

2. Дидактичні ігри: «Який голосний чуєш у слові?», «Де чий дім?» (з’єднай картинку з відповідною схемою), «Веселий поїзд».

 

    

 

Дидактична гра «Веселий поїзд»

Мета: вчити дітей визначати послідовність та кількість звуків у слові, розвивати увагу, пам'ять.

Обладнання: Зображення на окремих малюнках паровоза та вагончиків; предметні малюнки.

Хід гри: логопед на дошці вивішує зображення паровоза та закріп­лює на ньому предметний малюнок. Викликана дитина послідовно називає звуки в слові та вказує, в якому вагончику «їде» це слово. На вагончиках стоять цифри.

Мовленнєвий матеріал: душ, шуба, шарф, шапка.

 

3. Дидактичні ігри: «Знайди помилку», «Будь уважний!»

 

  

 

    

 

Багатозначні слова. Відгадай загадку. Поясни значення слова.

Я воду закриваю. Вантаж я піднімаю.

Я не він. А він не я. Відгадай наше ім’я.

Водопровідний  … (кран).

Підйомний …  (кран).

 

                                                                         

   

Багатозначність слів. Закінчи речення. Поясни значення слова.

Невидимий вітер, немов футболіст,  

                                                                                                           Ганяв по дорозі березовий      …     .

Я слідом ішов через площу і міст

На пошту відправити братові   …                      .  

 

 

 

4. Лого­педичні «забавлянки».

(И. Г. Сухина  «Чистоговорки, наоборотки, запрятки на звук [с]» (Москва, 1997)

    Цей, на пер­ший погляд, легкий жанр стане в нагоді як логопедам, так і вчите­лям початкових класів у серйозній роботі щодо навчання молодших школярів.

     Давно було поміче­но, що найкраще запам’ятовується те, що сприймається емоційно. А що може бути приємнішим для дити­ни, ніж подив і сміх! У процесі ви­конання цих ігор діти будуть не тіль­ки звикати говорити правильно, але й розвивати увагу, пам’ять, мислен­ня, творчість.

     «Без гри немає і не може бути повно­цінного розумового розвитку. Гра — величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливаєть­ся поживний струмінь уявлень, понять про навколишній світ»,— писав В. О. Сухомлинський.

      

 

 

 

Звук [л]

Небувачки

Якого слова не існує?

Лин, лижі, листя, лисюн, липа, лихо, лишайник.

Болото, наволочка, голопоптер, мо­локо, галушка.

Плащ, плаття, плакат, плакати, пла­нета, плаляка.

Мурлочила, молола, писала, питала, колола, лежала.

Помилялки

Де помилка ?

Лелеки їли яблука, полуниці, салат, сало, масло, весло.

Літає бджола, ластівка, лелека, клум­ба, лебідь, олень.

Повидло їли, лизали, ламали, плели, смакували, викинули.

Питалки

Дрова пиляли палкою чи пилкою?

На клумбі ростуть гладіолуси чи кро­кодили?

Лимон солодкий, а слива кисла?

Білка літає, а лелека стрибає?

Кошеня далеко, а сонце близько?

Колодязь глибокий, а калюжа міл­ка?

Яблуня росте на яблуках чи яблука ростуть на яблуні?

Галина написала листа чи лист напи­сав Галину?

Мисливці полювали на лисицю чи лисиця полювала на мисливців?

Смішинки

Лось на лижах зловив зеленого оле­ня.

На липі росли блакитні яблука.

Веселі лисенята з лисицею вилеті­ли з гнізда.

Маленька акула укусила велику бджо­лу.

Марина збивала малину палкою з пал

5. Індивідуальний план корекційної роботи

 

Стан розвитку мовлення дитини і психічних процесів	Результати корекційної роботи
Розвивати рухливість артикуляційного апарату.
Регулювати темп мовлення та гнучкість голосу.
Розвивати координацію рухів та дрібну моторику.
4. Розвивати фонематичні процеси (сприймання, аналіз, синтез, уявлення).
Вади звуковимови: формування звуковимови автоматизація звуків диференціація звуків
6. Формувати словник дитини: збагачувати словник дітей відповідно до лексичних тем розвивати уміння добирати синоніми, антоніми, омоніми, узагальнюючі слова, багатозначні слова
7. Розвивати граматичну будову мови: формувати відмінкові закінчення в однині і множині вчити узгоджувати іменники з різними частинами мови формувати навичку словотворення
8. Розвивати зв’язне мовлення: вчити правильно будувати речення вчити складати складносурядні і складнопідрядні речення вчити переказувати твір, складати сюжетно-описові розповіді, розповіді за сюжетними картинами, серією сюжетних картин, творчі розповіді
9. Розвивати психічні процеси: пам’ять увагу мислення уявлення аналіз синтез