Стаття "Особливості процесу вивчення англійської мови".

Особливості процесу оволодіння англійською мовою.

Раніше на це питання існувала одна — і загалом вірна — відповідь: немає соціальної потреби. Тапер ситуація дещо змінилась. І досвідчений бізнесмен, і школяр-підліток усвідомлюють необхідність вивчення іноземної мови у зв’язку а роз­ширенням зарубіжних контактів.

Проте, коли підходиш до аналізу справ з професійною міркою, з прикрістю помічаєш, що за останні кілька ро­ків помітних зрушень у володінні іноземною мовою ні на рівні середньої школи, ні на інститутському не відбува­ється. Тут існує цілий комплекс причин. Про головні з них хотілось би сказати.

По  - перше, учні (а почасти - і вчителі) на завжди усві­домлюють, що іноземна мова - специфічний навчальний предмет. Специфіка полягає в тому, що знання і уміння співвідносяться в ньому осо­бливим чином. Якщо історія чи астрономія передбачають оволодіння в першу чергу знаннями, то іноземна мова стоїть ближче до таких дис­циплін, як музика, друкар­ська справа чи гімнастика, тобто, велику питому вагу в ній має формування навичок. З іншого боку, володіння іноземною мовою потребує і того, щоб засвоїти великий обсяг мовних знань у вигляді правил, закономірностей, програм вирішення різнома­нітних завдань, як то маємо на прикладі історії, астроно­мії, фізики і т. д.

По-друге, іноземну мову вивчають часто так, як за­своюють і шкільний курс рід­ної мови. Різниця ж полягає в тому, що коли вивчаємо українську мову а школі, то ми нею вже володіємо (як рідною). У свій час ми засвоїли її — і досить успішно  - не усвідомлено, «ненавмис­не». Тож коли розпочинати вивчення іноземної мови «зго­ри вниз», орієнтуючись на усвідомленість і «навмис­ність», справа приречена на загибель. Вчитель, визначаю­чи стратегію навчання, пови­нен обов'язково передбачати в цій стратегії і зворотний рух — «знизу вгору», маючи на увазі, що є значна части­на матеріалу, яку учень пови­нен засвоювати на рівні фонових механізмів діяльності, не усвідомлюючи їх, а прос­то доводячи до автоматизму (саме так учень засвоював рідну мову в ранньому ди­тинстві).

По-третє, успіх володіння всякою мовою визначається щільністю спілкування цією мовою. Принагідно, і рідною мовою ми вільно розмовлятимемо тоді, коли ця щіль­ність буде достатньою. Про яку достатність по відношен­ню до іноземної мови можна говорити, якщо в старших класах маємо тільки дві го­дини іноземної мови на тиж­день. Відомий вчений-педагог Майкл Уест, який все своє довге життя присвятив роз­робці методики навчання англійській мові як іноземній (головним чином для тих, хто вивчав цю мову в Індії та арабських країнах), вважав, що іноземною мовою можна оволодіти, коли вивчати її не менше п’яти годин на тиж­день. Сучасні психолінгвісти (І. Зимня) переконані, що при двох тижневих годинах не вив­чиш іноземної мови, скільки б її не вивчав.

Четверту причину поясню на прикладі. На занятті, яке  я відвідав, вчителька багато говори­ла з учнями англійською мо­вою. Ті їй відповідали. Здава­лось би, ідилічна картина. Та ось відчиняються двері, захо­дить учень з групи, яка сиді­ла в цьому кабінеті годиною раніше, і запиту«: «Можна забрать портфель?» «Можно», - відповідає практикантка. Пробачте, а для чого тоді стільки розмовляти англій­ською мовою з учнем, коли він у найпростішій ситуації не включає цю мову для вирі­шення комунікативного зав­дання? Головна наша біда — це те, що ми не «замикаємо» іноземну мову на реаль­них ситуаціях. Один англій­ський вчитель казав «От ви вчите структури «Хто це?», «Що це?», «Це олівець? — «Так, це олівець», А приїдьте до Лондона, підійдіть на вулиці до перехожого і, вий­нявши зі своєї кишені олівець, запитайте: «Це олівець?» Перехожий подумає, що ви (щонайменше) досить дивна людина.

Крім того, розуміння, що мову треба вивчати, часто приходить до людини тоді, ко­ли позаду вже дитинство — найбільш вдячна пора для засвоєння іноземних мов. О цій порі кожна дитина —- то великий лінгвіст (згадаймо «Від двох до п’яти» К. Чукот­ського), Це не означає, що дорослий не може опанувати іноземну мову, але для цього треба докласти більше зу­силь і затратити більше часу (а у дорослого цього часу значно менше, ніж у дитини).

Накінець, нам заважають наші лінощі. Інтелектуально ми ще не звикли працювати так, щоб «мізки впрівали».

Друга група факторів, які визначають успіх чи неуспіх оволодіння іноземною мо­вою, стосується основного методу навчання. В різні пе­ріоди розвитку суспільства він різний. В 1930-х роках, коли тодішній СРСР був пов­ністю ізольований від навко­лишнього світу і коли не бу­ло потреби усної комунікації, панував граматико - перек­ладний метод: рівень володіння мовою визначався по тому, наскільки вірно учень перекладав іноземний текст рідною мовою (і навпаки). В 1960-ті роки прийшла теорія «усного випередження» (учні спочатку вчилися розуміти іноземну мову на слух і гово­рити, а лише потім читати і писати). Проте, як і раніше, а центрі навчання знову ж та­ки стояв учбовий матеріал. Зараз відбувається «тиха революція» в методиці. В центрі уваги починає зна­ходитись не підручник, не уч­бовий матеріал, а особис­тість учня. Учень є не об’єк­том навчання, а суб’єктом, який рівноправний з учите­лем. Завдання учителя — стимулювати мовну діяльність учня таким чином, щоб учні на відчували зверхності вчи­теля чи то у віці, чи то у соціальному статусі. Тоді учні не будуть «боятись» спілку­вання з учителем — своїм партнером — або з товари­шами по парті. Весь навчаль­ний процес організується, спрямовується і корегується, виходячи з інтересів учня, його знань і умінь. Звичайно, такий метод (він називається особистісно-орієнтованим) ста­вить нові вимоги і до учня, і до вчителя. Учень повинен мати необхідний обсяг життє­вих асоціацій і комунікативну реакцію, тобто бажання зре­агувати на ці асоціації. Учи­тель повинен уміти бути од­ночасно і партнером, і вчителем, а також визначити ієрархію видів діяльності уч­ня — від підсвідомої автома­тизації мовних навичок до вирішення серйозних комуні­кативних завдань іноземною мовою. Фактично, на цьому і будуються нині популярні інтенсивні курси іноземних мов.

Поза всяким сумнівом, на учнів впливає і особистість вчителя, його «енергетичний потенціал». Слабкий, випрацьований, не сильний духом учитель робить і учнів не сильними духом, втомлени­ми, нестійкими, неефективни­ми.

Запитують: чи можна вив­чити іноземну мову самостій­но, комунікуючи з учбовим матеріалом? Так, можна. Для цього треба мати гарний під­ручник з дисками силу волі, чудову механічну пам’ять, високу культуру ро­зумової праці, хоча б неве­личкий досвід вивчення якоїсь іноземної мови в минулому і сильну мотивацію (наприклад, через два місяці ви виїздите за рубіж як фахівець). Поєд­нання таких компонентів зустрічається вкрай рідко.