Стаття «ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ» НА СЕЛІ : «ЖНИВА СКОРБОТИ»

Любов Миколаївна Бусуйок

Заклад освіти Родниківська  загальноосвітня школа  I-III ступенів імені Т. Г. Шевченка

Уманської районної ради в Черкаській області

«ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ» НА СЕЛІ : «ЖНИВА СКОРБОТИ»

          Історія кожного народу має надзвичайно багато вражаючих, неповторних і нетлінних фактів, подій, постатей, до яких люди повертаються практично щоденно. Серед розмаїття таких подій силою величезного смутку і скорботи в серцях мільйонів нині сущих, величезним болем, як невиліковна рана, нагадує про себе страшна подія – голодомор в Україні 1932-1933 років.

           Голодомор взагалі слід розглядати окремою сторінкою нашої історії – на своєму історичному шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань – однак все, що випало на його долю у той, нібито, мирний час, затьмарило своєю жахливістю навіть воєнні лихоліття. Понад півстоліття ця тема вважалася «закритою». За будь-яку спробу торкнутись проблеми голодомору вчені обвинувачувались, як наклепники, українські «буржуазні націоналісти». Голодомор 1932-1933 років – явище світової історії, злочин проти людства, який тільки тепер знаходить правдиве відображення в історичній науці.

          Проблема голодомору знайшла широке висвітлення у дослідженнях українських та зарубіжних науковців. Проте публікації документів і матеріалів із цієї надзвичайно складної теми в дослідницькому, психологічному і політичному аспектах нині не відповідають ні завданням, ні потребам суспільного усвідомлення трагедії та національної консолідації. За всі роки видано лише три збірники документів загальноукраїнського рівня (1900, 1992, 2007), які відображали тогочасний стан напіввідкритості архівних фондів, обмеженість фактів.

         Про голодомор 1932-1933 років написано понад 10 тисяч науково-публіцистичних праць, в яких широко висвітлюються причини та наслідки цієї жахливої трагедії для народу нашої України-неньки.

Першими, хто розповів світові про голодне лихоліття нашої країни, були західні журналісти.

         Хто б не говорив і щоб не доводив, є страшна правда: голодомор 1932-1933 років на українських землях був найбільшою трагедією і найтяжчим злочином за всю історію людства. Масштаби цієї трагедії плацдармні, а ще страшніші причини, сам механізм проведення голодомору та його наслідки. Не можна й уявити, щоб на родючих чорноземах, найквітучіших землях у світі в урожайний рік було вбито за різними оцінками від 7- 10 млн. чоловік, з яких третину становили діти. Факт штучного голоду було встановлено, як безсумнівний. Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., то мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшов на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 ─ щогодини, майже 25 тисяч ─ щодня...

            Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській ─ рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі ─ у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. Для прикладу я опрацьовувала матеріали Кулішір А. Ф. Геноцид. Голодомор 1932-1933. Причини, жертви, злочинці. ─ Харків, 2001. ─ 97 с. То саме в цьому виданні про стан голоду на 5 травня 1932 року в Уманському районі писав оргінструктор ЦК КП(б)У: «Знову збільшилось захворювання від голоду, збільшилась смертність. В селі Фурманка лише з 1-5 травня вмерло від голоду 24 чоловіка. Є села (Дмитрушки, Фурманка, Ладижинка, Ропотуха), де смертність носила масовий характер. В селі Дмитрушки немає такого дня, коли б не вмерло 5-6 чоловік від голодної смерті. Недоїданням охоплені села району, за винятком с. Яроватка, де стан більш-менш задовільний. В решті сіл району голодування та смертність набрали масового характеру».

        Голод 33-го року в Україні - це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики.

       Уманському  районі Черкаської області померло  від голоду 14 тис. осіб. В січні та листопаді 1931  році забрали 400 млн пудів зерна,380 млн пудів хліба. У селах Уманського району 1932 році  повмирали від 4 до 20 душ. У червні 1932 році голодували жителі 36 сіл Уманського району із (39).Третина селян  опухли,в кожному селі по 100-200 пустуючих хат. В  нашому селі Війтівка  (Родниківка)   була “буксирна бригада”. Яка забирала у війтівчан все до єдиного. В Черкаській області протягом 1932-1933 померло від голоду 10 тис. 340 жителів. У Війтівці ( Родниківка) від голоду в травні загинуло  89 війтівчан. Війтівська сільська рада зафіксовувала смерті : від тифу, недоїдання, від старості або причина  невідома .У квітні-липні 1933 голод убив 222жителів. Війтівка втратила 102 дітей віком до 10 років. У квітні-липні 1933 помирало 51 дитина і 38 підлітків Війтівці були корінні жителі. Які під час голодомору  вимели. Голодні селяни нашого села намагалися врятуватися в Умані. Але уманчани   не могли поділитися куском хліба. Їли  дітей, собак, котів, листя сухе , гнилу картоплю, гнилий буряк. Робили з листя оладки. Хотіли вижити від штучного голоду.1932-1933 був неврожайний рік і люди  бідували. У нас в селі була яма куди звозили трупів .Це могила знаходиться в нас на кладовищі. Навесні 1933 жителі нашого краю помирали з голоду кілька місяців поспіль. В селі Війтівка були війтівські роди, які втратили 139 осіб. З родин помирало по 8 душ. Голод забрав  65 %  чоловіків і 35% жінок. В селі в період 1932-1933  померло від голоду 153 чоловіки віком від 18 до 96 років. Голод підкосив 40  дівчаток віком від 0-10 років і 88 жінок.(додатки) Після страшного  33-го на  центральній алеї Родниківського  сільського цвинтарю стоїть обеліск Жертвам  Голодомору 1932-1933 від жителів села Родниківки. Це були дуже жахливі роки. Люди голодували. В них забирали все що в них було. Їх не пускали ,щоб люди поїхали до великих міст, щоб купити хліба, борошна, молока. Деякі люди були хитріші їхали вночі до міста.

         За підрахунками дослідників Голодомору, протягом 17 місяців – з квітня 1932 року по липень 1933 року – в Україні померли 10 – 12 мільйонів людей. Найбільше українців Голодомор викосив навесні – на початку літа 1933 року - щохвилини помирало 17 чоловік! Відомості по Війтівці повністю це підтверджують. Якщо у січні 1933 року в селі померло 6 осіб, то у березні 1933 року – у 6 р. більше (36 осіб), у квітні – у 8 р. більше (42 особи), у травні від голоду загинуло 89 війтівчан, у червні 1933 року - 68 жителів Війтівки.

           За офіційними даними Черкаської обласної державної адміністрації, протягом 1932 – 1933 рр. померло з голоду 10 тис.340 жителів сучасного Уманського району Черкаської області, 24 тис.168 жителів Христинівського району, 6 тис.822 жителі Монастирищенського району, 4 тис.929 жителів Маньківського району, 6 тис.015 жителів Жашківського району, 4 тис.711 жителів Звенигородського району. У Тальнівському районі Голодомор поклав у могили 10 тис.590 осіб, у Катеринопільському – 5 тис.705, у Лисянському районі – 12 тис.934 особи. Лише у цьому куточку історичної Уманщини людожери з червоними зірками загнали на той світ 86 тис.214 осіб.

              У цьому списку - 417 жителів Війтівки...Так у квітні 1932 року померло 42 жителі Війтівки. Смерть «від недоїдання» Війтівська сільрада зафіксувала більш, ніж у половини - у 22 осіб, ще 4 померли від дезинтерії (бо їли такі «делікатеси», як гнила картопля, бурякові висадки, молода трава, листя акації тощо). У травні голод викосив 89 війтівчан. Найбільше померло 25 травня 1932 року – 9 осіб протягом 1 дня. У всіх однаковий офіційний діагноз – «недоїдання». 16 травня померло 7 війтівчан, 4 травня, 24 травня, 28 і 29 травня пішло на той світ по 6 жителів села. Офіційна причина смерті наступна: 23 особи «від недоїдання», «від тифу» - 1, «від старості» - 6, «причина невідома» - 1. У червні дочасно обірвалося життя 68 жителів Війтівки, у липні 1933 року померло 23 жителі села. Наймолодша за віком жертва Голодомору 1932 – 1933 рр. – Мокривська Марія Іванівна - прожила на світі17 днів, найстарший житель Війтівки – Опалко Давид Якович – 96 років. За соціальним статусом 126 осіб - хлібороби-одноосібники, 87 - колгоспники, 177 - утриманці (неповнолітні діти і люди похилого віку), 27 осіб соціальний статус невідомий. За етнічною приналежністю 416 осіб - українці, 1 особа - латишка.

            У квітні – липні 1933 року голод убив 222 війтівчан – більше, ніж половину від загальної кількості жертв Голодомору. Всього за 4 місяці 1933 року померло у 2 р. більше жителів Війтівки, ніж за увесь 1932 рік (105 осіб). У ці місяці 33-го лягли у братську могилу: 51 дитина віком від 0 до 10 р. (26 хлопчиків, 25 дівчаток), 32 підлітки віком від 11 до 18 р. (24 хлопці, 8 дівчат), 79 чоловіків і 61 жінка. Чоловіків найбільше пішло на той світ у травні 1933 р. – 34 (віком 19 р. і старших). У цьому ж місяці померло найбільше жінок-війтівчанок – 26 (віком 19 р. і старших). Найбільше дітей віком від 0 до 10 р. загинуло у червні 1933 р. – 19 (11 хлопчиків, 8 дівчаток). У цьому ж місяці померло найбільше 11 – 18-річних підлітків – 12 (10 хлопців, 2 дівчат). Також під час Голодомору 1932 - 1933 р. померло 25 війтівчан старших 76 років (11 чоловіків, 14 жінок). 17 лютого 1933 року помер найстаріший житель Війтівки – Опалко Давид Якович. Не витримала душа невтомного господаря, 96-річного глави багаточисельного роду (клану) Опалків, хранителя вікової хліборобської мудрості і традицій предків «викачки», «посилення хлібозаготівлі», лютування «комнезамівців» і «буксирників». У квітні – червні 1933 року загинули від голоду 9 війтівчан віком 76 років і старших. В тому числі, померли 5 найстаріших жительок села: 95-річна Тодоська Макогоненко, 86-річна Братченко Зінька Миколаївна, 80-річні Соломка Когут і Палажка Демченко, 78-річна Хрипун Ярина Григорівна. Їхнє життя обірвалося на початку літа 33-го року, у червні. (Родич Ярини Хрипун (можливо, рідний брат) і теж один з найстаріших жителів села – 85-річний Хрипун Юхрем Григорович помер у квітні 1933 року).

             Наступні факти для порівняння. На сьогодні встановлено, що у 1932 – 1933 рр. Війтівка втратила 102 дітей віком до 10 р, не доросли до 19-річного віку 38 підлітків. У квітні – липні 1933 року померла 51 дитина і 32 підлітки. Тобто, протягом лише 4 місяців загинула половина дітей від загальної кількості втрат та 32 із 38 (!) підлітки. При цьому, із 57 знищених голодом війтівських хлопчиків віком від 0 до 10 р. у квітні – липні 1933 року померло більше половини – 26. Щодо хлопців-підлітків, то за цей період обірвалося життя 24 (всього померло 27 хлопців віком від 11 до 18 р.). За цей же час обірвалася ниточка життя більш, ніж половини війтівських дівчаток віком від 0 до 10 р. - померло 25 із 45. Щодо дівчат-підлітків, то у квітні – липні 1933 року голод убив 8 із 11 померлих під час Голодомору. Російський більшовицький режим загнав Війтівку у домовину рекордними темпами – всього за 4 місяці.

На підставі доступних сьогодні документів і матеріалів, сучасні дослідники Голодомору 1932 – 1933 рр. стверджують, що від голоду в Україні померло людей у 2 – 5 разів більше, ніж зафіксовано на сторінках «офіційної» статистики. Щоб з’ясувати, скількох жителів 9 названих тут районів Уманщини міг убити Голодомор насправді, ми зробили нескладні математичні підрахунки - помножили цифру «офіційних» втрат спочатку на 2, потім на 5. Результати наступні: якщо помножити 86214 на 2, отримаємо 172 тис.428 осіб замордованих, якщо помножити на 5 – матимемо 431 тис.070 жертв голоду. Майже пів мільйона...

Існує наступний факт. За офіційними даними Київського обласного відділу ГПУ СССР, навесні 1933 року на території Уманського, Тальнівського, Монастирищенського, Христинівського, Лисянського районів проживало (точніше, зосталося в живих, бо Голодомор уже косив жителів цього куточка Уманщини не один день) 447 тис.700 осіб. За офіційними даними, у населених пунктах цих районів померло від голоду 64 тис.854 особи. Ми помножили цю цифру на 2 і отримали 129 тис.708 жертв більшовицького режиму, коли помножили на 5 - результат просто моторошний - 324 тис.270 знищених голодом. За даними Київського обласного відділу ГПУ СССР, у березні 1933 року голод охопив регіон Київської області, в якому проживало 899 тис.100 осіб. Зокрема, в Уманському районі – 144 тис. осіб, у Тальнівському – 108 тис.600, Монастирищенському – 72 тис.400, Христинівському – 52 тис.200, у Лисянському районі – 65 тис.500 осіб. Разом – 447 тис.700. Якщо офіційна більшовицька статистика применшила кількість жертв голоду у 2 рази, то до Голодомору в Уманському районі проживало 166 тис.680 осіб, у Тальнівському – 129 тис.780 осіб, Лисянському – 91 тис.368 осіб, Монастирищенському – 86 тис.044 особи, у Христинівському районі – 100 тис.436 чоловіків, жінок і дітей. Якщо кількість втрат применшена у 5 разів, то до «голодовки» в Уманському районі проживало 210 тис.700 осіб, у Тальнівському  – 161 тис.550 осіб, Лисянському – 130 тис.170 осіб, Монастирищенському – 106 тис.500 осіб, у Христинівському районі – 173 тис.040 осіб. Тобто, до страшного 33-го в цих районах сучасної Черкаської області проживало або 574 тис.608 осіб або 782 тис.060 осіб. Як ми пам’ятаємо, у звіті Київського відділу ГПУ СССР фігурує 447 тис.700 осіб. Нас цікавить інше - скільки жителів було до Голодомору і скільки померло? Припустимо, що цифра 447700 точна. Якщо втрати применшені у 2 рази, то до голодівки у цій місцевості проживало 574 тис.608 осіб, отже, померло 126 тис.908 чоловіків, жінок і дітей. Якщо втрати применшені у 5 разів – тут проживало 782 тис.060 людей, отже, померло голодною смертю 334 тис.360 осіб. Вище ми з’ясували, що применшення справжньої кількості померлих у 2 рази дає цифру 129708, применшення у 5 разів – 324270. Розбіжність між цифрами 129708 і 126908 – всього 2 тис.800, між цифрами 334360 і 324270 трохи більша – 10 тис.090. На перший погляд, можна припустити, що більшовицький режим применшив смертність від голоду у цьому куточку нашого краю у 2 рази і загнав у могилу 129 тис.708 осіб. Проте, розбіжність у майже 11 тис. не така вже й велика! Щоб приховати смерть 324 тис.270 жителів цього регіону, офіційна статистика могла применшити втрати і в 5 разів. До Голодомору в цьому регіоні Уманщини проживало або 574 тис.608 осіб, або 782 тис.060 осіб. Отже, якщо смертність применшена вдвічі, то помер кожний 4 житель, якщо у 5 разів – майже 40% населення.

За даними Державного комітету статистики України, у 2010 році на території сучасної Черкаської області, до складу якої входить 20 районів і 6 міст обласного підпорядкування, проживало 1 млн.291 тис.359 осіб. Ось вони, руйнівні наслідки страшного 33-го! Через 77 років...Однак, ні цифру 129708, ні цифру 324270 не можна вважати остаточними. «Гепеушники» порахували живих навесні 1933 року, а жителі нашого краю помирали з голоду ще кілька місяців поспіль і, як ми пам’ятаємо, особливо нещадно Голодомор лютував навесні – влітку 1933 року. За архівними даними, навесні – влітку 1933 року в селах лише Уманського району голодувало 33 тис.336 осіб. Насправді голодуючих було у кілька разів більше. Підтвердженням цього можуть бути кількість померлих у Рижавці (нині село Уманського району Черкаської області) – понад 3 тис. душ (60% жителів села) і смерть 51 людини протягом лише однієї доби у Паланці (нині село Уманського району Черкаської області). Тому малоймовірно, що в інших селах району сконало від голоду по 6 – 13, по 30 – 45 осіб, а саме такі цифри фігурують на сторінках оприлюднених на сьогодні документів. До речі, коли їх чують очевидці Голодомору, то реакція завжди одна й та сама: «Неправда! Більше померло...». Сьогодні відомо, що Уманський район входив до числа найбільш потерпілих від Голодомору регіонів України.

Таким чином виходячи з досліджень можна сказати,що до  Голодомору   у Війтівці проживало 88 родин (кланів). У 1932 – 1933 рр. рід Савченків втратив 22 родичів, рід Слупіцьких – 22 особи, рід Шелепків – 21 особу, рід Крочаків – 21 особу. Родина Деркачів недорахувалася 17 душ, по 13 душ померло в родинах Василенків і Кучеренків. Клан Товбухів/Товбушенків зменшився на 10 осіб. Тобто, лише 8 війтівських родів (кланів) втратило 139 осіб. Це третина від загальної кількості втрат серед війтівчан (417). Окрім того, померло 9 осіб з роду Попових, по 8 душ – з родин Когутів, Рижих і Шевчуків, по 7 чоловік пішло на той світ в родинах Опалків, Ремезів, Макогоненків, Запорожців, Гонтів. Решта війтівських родин (кланів) недорахувалася від 1 до 6 кревних родичів.

До 40% померлих під час Голодомору 1932 – 1933 рр. жителів Уманщини – це діти і молодь віком до 16 років, 25 – 30% - чоловіки і жінки репродуктивного і найбільш працездатного віку – від 30 до 50 років. Голодомор забрав життя у 65% (!) чоловіків і 35% жінок.

У Війтівці у 1932 – 1933 рр. померло від голоду 153 чоловіки віком від 18 до 96 р. Додавши до цієї цифри цифри 55 і 24 (померло 55 хлопчиків віком від 0 до 10 р. і 24 хлопці – підлітки віком від 11 до 17 р.), отримаємо ще жахливіший результат – 232. Голод підкосив 88 жінок - війтівчанок віком від 18 до 95 р. а також убив 40 дівчаток віком від 0 до 10 р. та 9 дівчат віком від 11 до 17 р. Разом маємо цифру 137. Окрім того,  померло ще 18 жителів села вік яких невідомий -  9 осіб чоловічої статі і 9 осіб жіночої статі. Співвідношення втрат між чоловічою статтю і жіночою, практично, 2 до 1.

Важко вигадати більш руйнівну за масштабами і наслідками «вибухівку» під корінь українського етносу. Вмирали не просто Гонти, Чопенки, Бевзи, Слупіцькі, Савченки, Товбушенки...Гинув генофонд Війтівки, генофонд України, генофонд української нації.

...На центральній алеї Родниківського сільського цвинтаря стоїть обеліск. На камені - граніті викарбувано: «Жертвам Голодомору 1932 – 1933 від жителів с. Родниківка». Речення таке коротке, а скільки в ньому горя, зотлілих від кривди сердець, виплаканих очей, скільки навіки скалічених доль...Пам’ятний знак встановлено у 2006 році, з ініціативи директора ДП «Родниківка» Войченка Сергія Михайловича та сільського голови села Родниківка Яремчука Руслана Анатолійовича. Таким чином Голодомор 1932-1933 років — це глибока рана в душі українського народу. Скільки болю, мук, жаху, брехні зазнав наш народ. Духовно-моральний стан сучасного українського суспільства свідчить про те, що голодомор був засобом для винищення, упокорення всього українського селянства, насадження йому бездуховності та німої рабської покори.

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид.,

 випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

3. Голод – 33.Народна книга – меморіал. – К., 1991- 583с.

4. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

5. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

6. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

7. Н.С. Тульчинська Родниківка. Історія села.

8. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

9. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

10. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.

Матеріали взяті з досліджень Уманського журналіста  Н.С. Тульчинської