СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАОСВІТИ

 Чорновіл І.С.

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАОСВІТИ

Розвиток інформаційних технологій, цифрових медіа і медіамереж на початку ХХІ століття суттєво впливає на життя соціуму, професійну діяльність і повсякденне спілкування людей, пізнання ними світу і самих себе, спричиняє якісні зміни у масовій комунікації. Сучасний соціум є суспільством глобальної медіакультури, тому проблеми медіавпливів на особистість та освітніх реформ належать до актуальних питань, адже без розвитку медіаосвіти у вищій освіті практика її реформ відставатиме від розвитку медіакультури, що в свою чергу не дозволятиме вповні реалізовувати її можливості.

Стрімкий розвиток у сучасному світі інформаційно-комунікаційних технологій та системи мас-медіа нагально потребує цілеспрямованої підготовки особистості до вмілого і безпечного користування ними.

Медіаосвітою в найширшому сенсі можна назвати:

1. освітню діяльність, спрямовану на поширення знань про медіаефекти і медіаманіпуляції, від чого треба відокремити класичного суб’єкта;
2. медіатизацію освітнього процесу через упровадження нових медіатехнологій і використання нових інформаційно-комунікативних платформ;
3. спеціалізовану освіту у сфері теорії, історії і практики різноманітних медіа, націленою на формування медіафахівців нового типу [1].

Медіаосвіта протягом кількох десятиліть визначається на міжнародному рівні як пріоритетна галузь культури і освіти, але її варто відрізняти від використання медіа як допоміжних засобів під час викладання різних дисциплін. Слід зазначити, що медіа не відображають реальність, а репрезентують її, тому головною метою постає денатуралізація медіа, і установка на те, що головним завданням медіаосвіти як частини основних прав кожного громадянина будь-якої країни світу на свободу самовираження і права на інформацію є не критичне розуміння, а критична автономія особистості. В ухваленій 2010 року Постановою Національної академії педагогічних наук Концепції впровадження медіаосвіти остання трактується як частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп’ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікативних технологій [2].

За словами Л. Найдьонової головною ідеєю, на яку спирається медіаосвіта є розуміння того, що вплив медіа опосередкований спілкуванням суб’єкта із найближчим оточенням, тому її мета полягає «у створенні середовища розвивального спілкування щодо медіапрактик, у допомозі в організації спільного досвіду медіатворчості і здійсненні його рефлексії» [3,          с. 78].

Зауважимо, метою медіа-освіти є формування медіа-культури особистості в середовищі значущих для неї спільнот (малих груп, родин, навчальних і виробничих колективів, місцевих громад тощо). Головні завдання медіа-освіти полягають у сприянні формуванню:

• медіа-імунітету особистості, який робить її здатною протистояти агресивному медіа-середовищу, забезпечує психологічне благополуччя при споживанні медіа-продукції, що передбачає медіа-обізнаність, уміння обирати потрібну інформацію, оминати інформаційне «сміття», захищатися від потенційно шкідливої інформації з урахуванням прямих і прихованих впливів;
• рефлексії і критичного мислення як психологічних механізмів медіа-грамотності, які забезпечують свідоме споживання медіа-продукції на основі ефективного орієнтування в медіа-просторі та осмислення власних медіа-потреб, адекватного та різнобічного оцінювання змісту і форми інформації, її повноцінного і критичного тлумачення з урахуванням особливостей сприймання мови різних медіа;
• здатності до медіа-творчості для компетентного і здорового самовираження особистості та реалізації її життєвих завдань, покращення якості міжособової комунікації і приязності соціального середовища, мережі стосунків і якості життя в значущих для особистості спільнотах;
• спеціалізованих аспектів медіа-культури: візуальної медіакультури, музичної медіа-культури, розвинених естетичних смаків щодо форм мистецтва, опосередкованих масмедіа, та сучасних напрямів медіа-арту тощо [4].

Отже, можемо наголосити не тільки на необхідність медіаосвіти, її становлення або врахування її завдань в реформах у сфері освіти, а про медіаосвітні реформи як одне із важливих завдань сучасності, що постають перед українським соціумом. Особливе та пріоритетне вищої  освіти з урахуванням медіаосвітньої реформи стає розробка дистанційних курсів, залучення до навчального процесу мультимедійних презентацій, залучення викладачів та студентів до відео-конференцій, вебінарів і Інтернет-конференцій, Інтернет-олімпіад, Інтернет-конкурсів. Медіаосвіта має всі шанси стати провідним напрямком діяльності вищих навчальних закладів, адже саме в них є перспективи розвитку міждисциплінарних досліджень медіа і медіаосвіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Домбросова Ю.Д. Науковий журнал. Медіоосвіта як продуктивний чинник розвитку вищої освіти в Україні // Науковий журнал. Випуск 3, 2016.
2. Концепція впровадження медіа-освіти в Україні Концепція впровадження медіаосвіти в Україні // Освіта. – 2010. – 7–14 липня. – С. 3–4
3. Найдьонова Л. А. Основні напрями і перші підсумки експериментального впровадження медіаосвіти на всеукраїнському рівні / Любов Антонівна Найдьонова // Медіаосвіта в Україні: наукова рефлексія викликів, практик, перспектив. Збірник статей методологічного семінару. – К. : Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, 2013. – С. 63 – 78.
4. Найдьонова Л. А. Медіаосвіта в Україні: особливості реалізації соціально-психологічної моделі. –http://www.academia.edu/4698433