Сучасний педагог. Виклики сьогодення.

 Сучасний педагог.

 Виклики сьогодення.

Безумний той,

хто, не вміючи керувати собою,

хоче керувати іншими.

Публій Сир

 Враховуючи вимоги сучасного суспільства, особливо підростаючого покоління, в педагогічній сфері досить часто використовується поняття  "професійний розвиток педагога". Методисти багато уваги приділяють його характеристикам, виявляють ряд дефініцій, деформацій, пов’язаних з ним. На тлі цього відбувається постійний пошуковий аналіз теоретичних і практичних основ наявних провідних сучасних підходів до організації та цілей професійного зростання педагогічних працівників. Так яка ж формула професійного успіху педагога, чи існує вона взагалі одна для всіх і чи кожен педагог має використовувати її як основу або здійснювати пошук власної?

 Сучасний етап розвитку інформаційного глобалізованого суспільства зумовлює не стільки пошук прийомів та підходів моделей виховання і навчання сучасної молоді, скільки зміни підходів до професійного розвитку особистості, яка обрала шлях педагога. Адже, сьогодні вже чітко стало зрозуміло, що раніше діючі педагогічні прийоми та методики навчання (звичайно, вони залишаються класичними) не мають такої ефективної дії для формування особистості, яка здатна буде витримати  “конкуренцію” знань, вмінь та здібностей в сучасному суспільстві. Завдання, скоріше, не навчити, а допомогти проявити себе учаснику освітнього процесу — є основним для педагога, який, на мою думку, в першу чергу, має для цього володіти вродженим талантом не лише вчителя, а й психолога та філософа. А головне, для забезпечення власної якісної професійності та її очікуваних результатів необхідно передусім — мати бажання займатися педагогічною діяльністю і любити своє “ремесло”, захоплюватись ним  настільки, щоб стати цікавим для своїх учнів.

 Аналізуючи дослідження і публікації стосовно професійного розвитку сучасного педагога, слід зауважити, що "професійний розвиток особистості пов’язаний з розвитком особистості взагалі, із засвоєнням нового досвіду, знань, вмінь та із трансформацією мотивації й інтересів конкретної людини", професійний розвиток є продуктом і результатом діяльності самої людини.” [2] (І.Хоржевська);

  Найбільш ефективною формою професійного розвитку є постійна діяльність педагога у навчальному закладі, викликана, передусім його постійним бажанням нею займатися, бажанням не лише працювати з дітьми, молоддю, а й сприймати їх, любити, бути відкритим до них, а також бажати  балансувати між “сходинками” дорослий-дитина. Хочу сказати, що за роки власного педагогічного досвіту, я зрозуміла, що є педагоги, вчителі -професіонали, а є Люди - особистості (в широкому розумінні цього слова), які працюють з дітьми.  Особливо сьогодні це питання актуальне, як ніколи, оскільки нинішнє покоління порівняно з іншими — своєрідні, вимогливі, часто розвинуті, як кажуть “не по роках“  проте, водночас вони цікаві і прагнуть, як і всі діти — розвиватися і пізнавати цей світ. Наше завдання - зберегти цей “вогник” бажання.

   Процес професійного розвитку педагога, власне, і включає в себе як  професійне зростання, так і подальше зростання, як особистості поряд з сучасною молоддю.

      Водночас питання професійного зростання педагога нерозривно пов’язане зі шкільною реформою, тому що він означає процес формування передусім культури вчителя, а не лише забезпечення формування в учителів нових умінь реалізації навчальних програм.

   Також, необхідна не лише методична допомога вчителям у вдосконаленні   апробованих, а також створенні й реалізації нових педагогічних теорій і практик для підвищення їх компетентності у педагогічній діяльності.

    На жаль, не досконалим є сьогодні таке важливе питання, як тандем “вчителі-батьки-адміністрація закладу-влада”, оскільки професійний розвиток здійснюється з урахуванням  взаємозв'язку  різних форм і способів організації.

   Професійний розвиток сучасних учителів – це постійний процес оптимального вибору й поєднання різних форм, методів, технологій, які є найбільш оптимальними в конкретній ситуації і в конкретному місці.

 Так, Л.Ніколенко [3] як важливу умову модернізації післядипломної педагогічної освіти та забезпечення ефективності професійного розвитку педагогічних працівників розглядає особистісно орієнтований підхід до їх навчання, характеристиками якого є особистісна орієнтованість, самостійність, умотивованість навчання дорослих, враховуючи їх життєвий і практичний досвід, спрямованість на розв’язання проблем професійного розвитку педагогів, що, на думку вченої, має на меті виявлення індивідуальних пізнавальних здібностей учителів; максимальне вивчення й використання їхнього індивідуального досвіду; допомогу кожному пізнати себе, самовизначитись і самореалізуватися. Це забезпечить формування в педагога культури життєдіяльності, розвиток здатностей продуктивно будувати своє повсякденне життя і правильно визначати його цілі, тобто становлення суб’єктності особистості, її культурної ідентифікації та формування механізмів самореалізації, саморозвитку, самовиховання.

 Важливим є питання професійного самовиховання, спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.

 “У процесі професійного самовиховання вчитель має відчути свободу самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і втиснути у рамки інструкцій. Лише за утвердження професійної свободи можлива ефективна організація процесу професійного зростання вчителя, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку". Педагог, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання учнів”[4] .

 “Учителю необхідно знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати в собі внутрішній стрижень особистісного зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму”[4]. Часто нам, педагогам, допомагають це відчути і пізнати саме наші діти, вихованці, учні.

 Для справжнього педагога неабияке значення також має питання побудови і професійної кар'єри.

  “Кожен педагог вибудовує свою кар'єру, виходячи з особистісних особливостей, ціннісних установок, умінь. Успішність кар'єри багато в чому залежить від того, наскільки правильно зроблено професійний вибір, наскільки вдалим було професійне самовизначення.

    Професійна особистісна кар'єра є складовою життєвої стратегії педагога. Вона заслужена, якщо ґрунтується на особистісному зростанні, предметному й успішному самовдосконаленні, пов'язана з наполегливою працею, досягненням реальних результатів, ставленням педагога до неї як до життєвого покликання. Добре, якщо вона супроводжується і посадовою кар'єрою.”[4] Варто зазначити, що не всі педагоги прагнуть посадового підвищення. Часто воно призводить до  зайнятості в адміністративній частині навчального закладу, яка помимо волі викладача витісняє професійний, а також моральний зміст його педагогічної діяльності. Тому кар'єра педагогів, які більшу частину життя присвячують роботі з дітьми, їх навчанню -  теж успішна, бо змістовна, стабільна, наповнена духовністю, супроводжується зростанням суспільного визнання, шаною, нагородами, любов'ю вихованців.

   Як відомо, професійна діяльність так чи інакше відображається на особистості педагога: з одного боку вдосконалюються професійні уміння і навички, стаючи при цьому частиною особистості, що сприяють успіхам в педагогічній роботі, а з іншого часто притупляються або зовсім зникають особливості, що не беруть участі в цьому процесі. “Так, позитивний вплив професії на особистість учителя виявляється у формуванні професійної самосвідомості, педагогічної спрямованості, педагогічного мислення, у розвитку професійно важливих якостей, оволодінні педагогічним досвідом тощо. Проте вплив професії на особистість може мати деякі негативні прояви, наприклад різке загострення небажаних особистісних якостей, "огрубіння" і винесення назовні стереотипів поведінки, мислення, спілкування. Усе це спричиняє ускладнення у взаємодії з іншими людьми і робить поведінку таких людей неадекватною ситуаціям.”.[4]

  Серед педагогічної спільноти мають місце професійні деформації особистості. Часто вони є наслідком нестійкої організації особистості, що призводить до зміни психологічної структури особистості в процесі педагогічної діяльності і не тільки.

         Професійні деформації мають такі ознаки:

  - авторитарність (франц. autoritaire - владний), яка виявляється в централізації всього навчально-виховного процесу, використанні повчального стилю спілкування; домінантність, консерватизм, догматизм;

 - емоційна індиферентність (лат. indifferens - байдужий), яка характеризується емоційною сухістю і байдужістю до учнів;

 -  експансіонізм (лат. expansio - розширення), що виявляється в перебільшенні значення дисципліни;

- поведінковий трансфер (лат. transfero - переношу, переміщую), який реалізується в прояві ознак рольової поведінки, характерної для учнів;

- самовпевненість, прямолінійність, низька критичність мислення;

- відсутність комунікативної гнучкості;

- орієнтація на соціальне схвалення та ін.

   Професійні деформації не стільки заважають нормальній роботі вчителя, скільки вносять  руйнацію в  процес соціалізації молоді. Можливо це звучить некоректно і в деякій мірі антисоціально, проте (враховуючи конституційне право людини і громадянина на вільний вибір роду зянять професії тощо),  при виборі професії, прямо пов'язаної роботою з людьми (це стосується педагогів, лікарів в першу чергу) необхідно було б в майбутньому державі подумати про створення спеціалізованих центрів програм і досліджень з метою  перевірки осіб, чия обрана професія так чи інакше впливатиме на формування індивідуальних психологічних та соціальних особливостей у молоді на предмет психологічної стійкості до майбутніх деформацій і відповідності даному роду занять. Можливо, це призвело б до зменшення соціально-психологічних деформацій в суспільстві.

   Необхідна умова професійного зростання педагога -  вміти свідомо керувати власним розвитком, як фізичним, так і духовним, уміти взяти на себе відповідальність як за власне життя і професійну діяльність, так і за моральний стан своїх “підопічних”, а також вибудувати таку професійну освітню стратегію, яка б враховувала індивідуальні особливості, можливості, запити, задовольняла потребу в освіті, підвищенні кваліфікації в обраній сфері, інтелектуальному, фізичному, духовному розвитку.

   Формула успіху в даному випадку    проста - “кожен в цьому суспільстві повинен займатися своєю справою, для якої ти народжений” (про це ще в 360-370 р.до н.е. писав в своїй праці “Держава” давньогрецький філософ Платон). Адже, можна вивчати прийоми, застосовувати їх в педагогічній практиці, оформити “стіну” своїх досягнень в даній сфері численною кількість свідоцтв, сертифікатів, грамот, подяк, тощо, проте не бути при цьому по справжньому  “майстром”, наставником, взірцем для наслідування, а також не мати внутрішнього бажання (поклику) йти в ногу з часом.

Список використаних джерел

1. Мірошник С.І. Професійний розвиток педагога: сучасні підходи/
Cтарший викладач кафедри філологічних, суспільно-гуманітарних та мистецьких дисциплін Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради "Академія неперервної освіти", кандидат педагогічних наук

2. Хоржевська І.М. Професіоналізм та професійний розвиток особистості [Електронний ресурс] / І.М.Хоржевська // Наукові праці. Державне управління. – Режим доступу :irbis–nbuv.gov.ua/cgi–bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe.

3. Ніколенко Л. Модернізація післядипломної педагогічної освіти в контексті особистісно орієнтованого підходу / Л.Ніколенко // Післядипломна освіта в Україні. - 2007. –№2. – С.38–41.

4. Мешко Г.М.  Вступ до педагогічної професії [Електронний ресурс]https://pidruchniki.com/16170701/pedagogika/vstup_do_pedagogichnoyi_profesiyi