Суть поняття "превенція" та її переваги над іншими видами діяльності (Профілактична робота)

Про матеріал

Розкрито суть поняття "превенція", превентивного виховання як невід'ємної складової системи навчально-виховного про­цесу закладу освіти, що забезпечує можливість формування в учнів імунітету до негативних впливів соціального оточення. Розкрито завдання та принципи превентивного виховання.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вчитель початкових класів

                                                                                                             Гончаренко Л.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Превентивне виховання як невід’ємна складова системи навчально-виховного про­цесу закладу освіти забезпечує можливість формування в учнів імунітету до негативних впливів соціального оточення.

У процесі превентивної практики особ­ливе місце посідають конкретні педагогічні технології, зорієнтовані на допомогу людині (дитині, батькам, учителям, взагалі – гро­мадянину) у вирішенні різноманітних особистісних, міжособистісних і соціальних проблем.

Ефективними засобами пре­вентивної діяльності сьогодні вважаються так звані тренін­гові технології, спрямовані на підвищення педагогічної май­стерності у здійсненні превен­тивної роботи, вдосконалення форм і методів формування професійної готовності до да­ного напряму виховання.

Термін «превентивне ви­ховання», що в перекладі з латинської мови означає запобіжний, захис­ний, застережний, охоронний, з’явився у нашому психолого-педагогічному лексиконі недавно – з осені 1994 року, після започат­кованого контракту між ЮНЕСКО й Ака­демією педагогічних наук України. Цей термін стосується превентивності правопорушень, наркозалежності, СНІДу, охорони здоров’я та навколишнього середовища. Йдеться не лише про фізичне, а й про психічне, духовне та соціальне здоров’я, створення позитивної психоемоційної атмосфери для життєдіяль­ності людини.

Превенція це справа загальна, соціаль­на, яка потребує зміни моральної етики сус­пільства, а також спільних зусиль медичних працівників, юристів, педагогів, психологів, соціологів.

Саме тому питання превентивної освіти та виховання вже давно є пріоритетним у системі психолого-педагогічних, правових, медичних досліджень у різних країнах світу в рамках ЮНЕСКО.

Використання ще не зовсім звичного та зрозумілого терміна «превентивне вихован­ня» у педагогіці обумовлюється щонайперше об’єктивними потребами сучасної науки та практики.

Якщо точніше, то превентивне виховання є випереджальним, застережливим проце­сом, а профілактика – запобіжним, захисним, охоронним.

Оскільки предметом превентивного вихо­вання є запобігання відхиленням у поведінці на докриміногенному рівні, та надання психолого-педагогічної, соціально-педагогічної, медико-психологічної допомоги дітям та сім’ям групи ризику, то основним аспектом здійснення превентивного виховання є пре­вентивна практика, у якій задіяні установи і соціальні служби різних відомств (освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, пра­воохоронних органів та інших).

У спеціалізованих джерелах превентив­ну функцію називають також запобіжно-профілактичною, соціально-превентивною, часом використовують її частину – як со­ціально-медичну функцію (превентивне госпіталізування, превентивне стимулювання). У соціальній педагогіці та соціальній роботі замість терміна «превентивне виховання» широко використовується поняття «соціаль­на профілактика», «соціальна реабілітація».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічна превенція має розв’язати певні педагогічні та психоло­гічні завдання, до яких дослідники віднесли передусім формування ціннісного ряду, спо­собів соціалізації, стійкого ставлення до нега­тивних явищ і негативних почуттів; подолан­ня егоцентризму та розвиток емпатійних рис, формування гуманістичних і комунікативних рис, адекватної самооцінки, самоконтролю та здатності до саморозвитку, розвиток кри­тичності, соціальної адаптованості, індивіду­альних механізмів долання важких станів і переживань тощо.

 

Концептуальні підходи до превентивного виховання

 

Превентивне виховання – це об’єктивно визріла соціальна реакція на суспільну потре­бу у виживанні та збереженні генофонду України. Це нова філософія виховання, в основі якої лежить потреба педагогічної, медичної, психологічної, юридичної практики у вироб­ленні теоретичних і методичних підходів до вирішення потреб превентивного виховання в нинішніх умовах.

Розглядаючи превентивне виховання як цілісну систему підготовчих, випереджуваль­них і профілактичних дій для «приборкання» негативних вчинків, звичок, рис характеру, виявів асоціальної поведінки підлітків, органі­зації догляду за їхньою життєдіяльністю, деякі дослідники визначальним положенням ме­тодики превентивного виховання вважають дослідження фізіології дітей, проникнення в їхній внутрішній світ, вивчення психоло­гічних особливостей, впливу спадковості та середовища, виховання соціальної спрямованості поведінки школяра, створення підліткам незалежних психолого-педагогічних умов.

 

Основу превентивного виховання складають такі концептуальні підвалини:

 

призначення та мета превентивного ви­ховання;

система цінностей професійної діяль­ності;

основи знань практичної спрямованос­ті;

принципи, форми, методи, засоби та педагогічні технології, використані у превен­тивній роботі.

Мета превентивного виховання полягає у досягненні сталої відповідальної поведін­ки, сформованості імунітету до негативних впливів соціального оточення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічний аспект превентивної діяль­ності полягає у формуванні такої позиції осо­бистості, яка конкретизується культурою цін­ностей, самоактуалізацією, свідомим вибором моделей просоціальної поведінки.

Соціальний зміст превентивного вихован­ня передбачає поєднання зусиль суб’єктів превентивної діяльності на міжгалузевому рівні, спрямованих на узгоджену, своєчасну реалізацію запобіжних заходів, нейтраліза­цію та поступове усунення детермінант, які спричиняють негативні прояви.

Психологічний аспект превентивної діяль­ності передбачає диференційований індиві­дуально-психологічний, статево-віковий підходи до виявлення генези деструктивних проявів у поведінці особистості й розробку науково обґрунтованих програм соціалізації та корекції девіацій.

Правовий аспект полягає в охороні та за­хисті прав особистості, формуванні правової культури.

З урахуванням хиб попередньої практики реалізації профілактичних завдань головну увагу слід спрямувати на вироблення нової філософії виховання, підвищення науково­го рівня теорії методології та педагогічної технології превентивного виховання, визна­чення шляхів посилення педагогічної майс­терності у здійсненні превентивної роботи, вдосконалення традиційних і нетрадиційних форм і методів, побудову нових стратегій да­ного напряму виховання. Така превентивна діяльність має здійснюватися з урахуванням життєдіяльності дітей і молоді, наявних у суспільстві ресурсів, можливостей, коштів, державного бюджету, а також міжнародних програм і фондів.

Специфіка та надзвичайна складність превентивної діяльності потребують пере­осмислення надбань загальної теорії вихо­вання.

Детермінована об’єктивними та суб’єк­тивними факторами, превентивна діяльність є самостійним спеціалізованим видом загаль­ного педагогічного процесу, має свою мету, принципи, зміст, форми та методи, викорис­товує елементи правоохоронної, правової, медико-оздоровчої роботи.

Відповідно до Концепції превентивного виховання дітей і молоді, суб’єкт-об’єктами превентивного виховання є:  

діти дошкільного віку, учні загальноос­вітніх шкіл, ПТУ, середніх спеціальних нав­чальних закладів, студенти;

неповнолітні, які є на обліку (шкільному, кримінальному, наркологічному);

неповнолітні, соціалізація яких відбу­вається під впливом негативних явищ (груп ризику);

неповнолітні, які перебувають у закла­дах соціальної реабілітації, місцях позбавлен­ня волі або повернулися з них;

неповнолітні, які не мають умов сімей­ного виховання й оцінки сироти; неповнолітні з алкоголе- чи наркозалежних родин; діти, батьки яких перебувають у місцях позбав­лення волі);

молоді сім’ї, які потребують консульта­тивної допомоги з догляду за дітьми;

родини, які мають дітей з хибними про­явами поведінки, наркозалежністю чи проти­правними вчинками;

педагогічні колективи навчально-ви­ховних, позашкільних культурно-освітніх та інших закладів;

працівники служб у справах непов­нолітніх, центрів соціальних служб для мо­лоді, кримінальної міліції й інших правових установ, медичних закладів;

працівники засобів масової інформа­ції;

трудові колективи, громадські, благодій­ні організації, релігійні конфесії;

центри превентивного виховання.

 

Головні принципи створення системи превентивного виховання:

принцип комплексності забезпечує ре­алізацію концепції превентивного виховання у поєднанні з діяльністю інших суб’єктів про­філактичної роботи;

принцип системності передбачає уз­годженість, послідовність і взаємозв’язок усіх рівнів профілактичної діяльності та по­годження відомчих програм із програмами інших суб’єктів цієї діяльності зі стратегічних питань;

принцип науковості забезпечує нау­ковість аналізу ситуацій, доцільність вибору форм, методів, прийомів реалізації програм фахівцями відповідних галузей знань;

принцип інтегрованості передбачає зближення та поглиблення взаємодії віт­чизняних і зарубіжних превентивних про­грам;

принцип мобільності дає змогу опера­тивно модифікувати завдання, форми та ме­тоди превентивного виховання залежно від умов і змінювати сфери впливу;

принцип наступності означає розгор­тання превентивних програм із використан­ням набутого досвіду;

принцип конкретності зумовлює вклю­чення до превентивних програм чітко сфор­мульованих заходів, термінів виконання, виз­начення відповідальних за їх реалізацію;

принцип реалістичності передбачає соціальний зміст превентивного виховання, який полягає в оптимізації форм і методів, спрямованих на розвиток адаптаційних якос­тей цільових груп, зобов’язує за наявності необхідних кадрових, матеріальних, фінан­сових і інших ресурсів включати заходи до профілактичних програм;

принцип етичності забезпечує мораль­ні засади превентивної діяльності, відображає її гуманний характер, опору на позитивний потенціал особистості, збереження конфі­денційності, поваги та інших дійових умов взаємодії з цільовими групами превентивного виховання.

 

Незалежно від типу, всі навчальні закла­ди мають розв’язувати основні завдання пре­вентивного виховання дітей та молоді:

створювати умови для формування пози­тивних рис особистості в процесі різних видів трудової, навчальної, позашкільної й іншої діяльності, що сприяють інтелектуальному, морально-етичному, естетичному розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів;

забезпечувати соціально-психологічну діяльність, педагогічно зорієнтовану на про­тидію втягуванню дітей і молоді в негативні ситуації;

надавати комплексну психолого-педагогічну та медико-соціальну допомогу тим неповнолітнім, які її потребують;

забезпечувати адекватну соціальну ре­абілітацію неповнолітніх, які вчинили проти­правні дії або зловживають психоактивними речовинами;

стимулювати неповнолітніх до здоро­вого способу життя та позитивної соціальної орієнтації, сприяти валеологізації навчаль­но-виховного процесу, навчанню з раннього віку навичок збереження власного життя і здоров’я;

сприяти виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів при підготовці спеціалістів (педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників), батьків, об’єднанню зусиль різних суб’єктів превентивної роботи, вирішенню окремих завдань превентивного виховання;

активізувати діяльність українських на­уковців, спеціалістів, консультантів, практичних працівників у дослідженні та вирішенні проблем превентивного виховання;

залучати освітні, медичні, соціальні й правоохоронні заклади до вирішення проблем запобігання правопорушенням і злочинності, координації зусиль суб’єктів превентивної діяльності;

посилювати тенденції до зниження вживання наркотиків, алкоголю, тютюну, ВІЛ-інфікованості, формування у молодого покоління здорового способу життя;

змінювати установки і моделі поведінки неповнолітніх «груп ризику»;

сприяти соціально-психологічній адап­тації неповнолітніх, які мають життєві про­блеми;

збільшувати кількість волонтерів і осіб, які пройшли реабілітацію, для реалізації пре­вентивної роботи.

Переорієнтація сучасного суспільства та його соціальної політики на розширення де­мократичних засад, гуманізацію відносин між людьми, збагачення їх духовності актуалізує проблеми підготовки майбутніх педагогів до превентивного виховання дітей із неблагополучних сімей, підвищення їхньої превентив­ної компетенції.

Ми поділяємо думку тих дослідників, які вважають, що ідея превентивності має про­низувати весь навчально-виховний процес у системі «дошкільна ланка школа нав­чальні заклади різних типів і рівнів акреди­тації громадські організації».

Таким чином, превентивне вихован­ня – це цілеспрямований процес здійснення комплексу заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медич­ного, освітнього, інформаційно-освітнього та організаційного характеру з метою запобіган­ня негативним явищам, правопорушенням у дитячо-молодіжному середовищі та зменшен­ню шкоди від факторів ризику.

Отже, превенція – це справа загальна, соціальна, яка потребує зміни моральної етики суспільства, а також спільних зусиль медпрацівників, юристів, педагогів, психологів, соціологів. Саме тому питання превентивної освіти й виховання вже давно є пріоритетним у системі психолого-педагогічних, правових, медичних досліджень; воно є пріоритетним напрямом діяльності держави та всіх з виховних інституцій і здійснюється в інтересах особистості та суспільства, воно цілком спрямоване на формування позитивних соціальних установок, запобігання вживанню наркотиків, уникання суїцидів і формування навичок безпечних статевих стосунків.

 

 

 

 

 

 

Використана   література

 

 

1.Блум М. Профилактика в социальной работе // Энциклопедия социальной работы: В 3 т. – М., 1994. – Т.2.

 

2. Бех І. Особистісно зорієнтоване виховання – нова освітня педагогіка // Педагогіка толерантності. – 2001. – №1.

 

3. Концепція превентивного виховання дітей і молоді. Затверджено Президією АПН України 25.02.98 р. Протокол №1-7/3-21 // Учитель. – 2000. – №1-3.

 

4. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: Навчально-методичний посібник. – К., 1996.

 

5. Приходько В.П. Технології превентивного виховання у роботі соціального педагога // Соціальний педагог. – 2008. – №4.

 

6. Словник основних термінів і понять з превентивного виховання / Упоряд.: В. Оржеховська, В. Виноградова-Бондаренко, І. Доброскок, О. Пилипенко, Т. Федорченко, В. Приходько. – Переяслав-Хмельницький, 2003.

 

1

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Кравчук Валентина Василівна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
doc
Пов’язані теми
Психологія, Інші матеріали
Додано
1 лютого 2018
Переглядів
2706
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку