Свято " Рідне слово - не мовчи!

Комунальний заклад  “ Софіївська гімназія”

Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рідне слово — не мовчи!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О мово рідна! Їй гаряче

Віддав я серце недарма.

Без мови рідної, юначе,

 й народу нашого нема 

                                      ЗЗ      (Звучить пісня Н.Бучинської « Мова єднання», виходять  

                                                        ведучі)

Ведучий 1:. Доброго дня шановні гості та шанувальники рідного слова! Щиро вітаємо вас на нашому світлому святі української мови – «Рідне слово, не мовчи!»

Ведучий 2: Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

(Виходить дівчина в українському вбранні, звучить молитва до мови)

       Мово! Пресвятая  Богородице мого народу! З чорнозему,    любистку,  м’яти,  рясту,  євшан зілля,  з роси,  з дніпровської  води,  від  зорі  і  місяця  народжена.

     Мово  рідна! Мудра  Берегине, що  не  давала  погаснути  земному  вогнищу роду нашого і тримала  народ  на  небесному  олімпі волелюбності, слави  гордого  духу.

     Мово! Велична молитво  наша  у  своїй  неподільній  трійці,  що  єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра  і  Бог-Надія!  

      Мово,  наша! Дзвонкова криниця на дорозі нашої долі.

Забуяй вічним і віщим словом від лісів до моря, від гір до степів. Освіти від мороку свято руську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її навіки.   

Ведучий 1: Для кожного народу дорога його мова. А нам, українцям, найближча до серця -  українська мова.

Учень: Мова – це казка:

              Мова – це казка, пісня і гра,                       

               Мова – це мама, тато і я.

               В ній – все прекрасне, все золоте,      

               Мовою рідною ми живемо.

Учень: Мова квітуча:

             Мова – як квіточка в лузі,

             Пахне медом, сонцем, росою.          

             Бережімо її завжди,

             Щоб цвіла вона вічно в душі.

Учень: Ой, яка чудова українська мова!

             Де береться все це, звідкіля і як?

             Є в ній ліс, лісочок, кущик,                     

             гай, діброва, бір,

             перелісок. Є іще й байрак.

             І така ж розкішна, і гнучка, як мрія.

Учень:  Є  в ній і хурделиця, віхола, завія,

              Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль,

              Та не втому справа, що така багата,      

               Помагало слово нам у боротьбі.

Учень:  Як довго ждали ми своєї волі слова

              І ось воно тепер співа, бринить.              

              Бринить, співає українська мова,

              Чарує, тішить і п’янить.

Учень: Трембітна мово, музико, калино!

              Звучи в розмові, повсякчас звучи.      

              Говориш ти - говорить Україна.

              О рідне слово, більше не мовчи.

Учень:   Велична, щедра і прекрасна мова,

               Прозора  й чиста, як гірська вода,

               Це України мова барвінкова,                

                                            Така багата й вічно молода.

 Учень:    Мова - державна перлина,           

                Нею - завжди дорожіть.                     

                Без мови - немає країни,

                Мову як матір любіть.

(Пісня “Українська мова”слова Н.Янчук, музика В.Клименко(мінус), пісню виконує учениця)

Ведучий 2: Василь Стус говорив: “Мова – це не просто засіб спілкування, це душа народу.”

Ведучий 1:  Ліна Костенко каже: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.”

Ведучий 2: А Тарас Шевченко ось як говорив:

Учень: Ну що б, здавалося, слова,

             Слова та голос — більш нічого.                

             А серце б’ється — ожива

            Як їх почує!.

Учень: Не одцуравсь того слова,

             Що мати співала,

                                      Як малого повивала

                                      З малим розмовляла;

Учень:Не одцуравсь того слова,

            Що про Україну

            Сліпий старець, сумуючи,

Співає під тином.

(Пісня “Думи мої, думи”(мінус Пивоварова), виконує учениця)

Ведучий 1:  Існує багато цікавих фактів про українську мову. Наприклад: Українська мова вважається однією з наймелодійніших мов у світі, що робить її приємною для слухання.

Сценка « В купе поїзда»

(Історія однієї суперечки англійця, німця, італійця та українця)

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.

Почав англієць: “Англія — це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”.

“Ніколи! — гордо заявив німець. — Німецька — мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”.

Італієць усміхнувся і тихо промовив: “Панове, ви не маєте рації. Італійська — це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”.

Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався.

Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...

Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” — відповіли англієць, німець й італієць.

“Вашими мовами це неможливо, а українською — зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” — звернувся Костів до німця.

“Нехай це буде літера “П”, — відповів той.

“Добре. Оповідання називатиметься “Перший поцілунок”:

“Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.

У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. “Ну, а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він — Скажімо, літеру “С?”. — “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:

 

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток, срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

Сонно сиплються сніжинки.

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

“Геніально! Незрівнянно!” — вигукнули англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

 

Ведучий 2: Українська мова і пісня. Вони супроводжують людину з перших до останніх хвилин життя.

Пісня - душа народу. Його краса і доброта.

Ведучий 1: Пісня існує стільки, скільки існує людина. Навіть легенда така є.

                                    ( Відеолегенда «Діти об’єднують Україну»)

  (Колискова «Котику сіренький», співають дівчатка)

 

Ведучий2: А згадаймо український дотепний жарт! А сміх іскрометний! українці сміялися споконвіку. Загальновідомо, що українці – творці найтоншого гумору.

Ведучий 1: Українці сміються відтоді, відколи себе пам’ятають , бо гумор, сміх, веселість, дотепність є однією з найкращих рис. Час іде, мудра ріка веселих

народних усмішок не міліє, талановитих гумористів не меншає.

Інсценізація гуморески.

( На сцені з'являється старенька. Вона зупиняється , дивиться то наліво ,то направо . Щось шукає в кишенях .)
Старенька :Де ж мої окуляри? Світлофора не бачу ,а кругом машини , автобуси...
( З'являється хлопчик з портфелем Він зупиняється поруч з нею ,дивиться по сторонах , готуючись перейти дорогу)
Старенька : Хлопчику , переведи мене на інший бік вулиці . Будь ласка ! Окуляри вдома забула.
Хлопчик: У мене теж окулярів немає...
Старенька : Переведи мене, милий , на ту сторону за руку , тільки не бігом.
Хлопчик : Я, бабуся , в школу можу спізнитися.
Бабуся : Так що ж мені, онучок, робити?
Хлопчик : А ви, бабусю, почекайте мене тут. Зі школи піду, часу вільного багато, тоді вас переведу .
Бабуся : Так мені треба швидше хліба і молока купити. Вдень до мене на гостину завітає внучок.
Хлопчик : Ви, бабусю, з ним тоді і сходіть до магазину. Він вас і переведе через дорогу! А я через вас в школу спізнюся?!
Бабуся : Ну тоді біжи, милий. Хто-небудь ще допоможе.
Хлопчик (чухає за вухом): Ех , була не була! старшим треба допомагати... гаразд, бабуся, я вас на той бік переведу...
Старенька : Спасибі, хлопчик!
Хлопчик : А ви мені в школу подяку директору напишете?
Бабуся : Що? Написати? куди?
Хлопчик : Подяку мені в школу на ім'я директора , щоб у класі не говорили: Редькін-ледар, ніколи нікому не допомагає...а директор прочитає їм , який я є !
Бабуся : Так я ж ні тебе, ні директора не знаю.
Хлопчик : Дізнаєтесь! Я - Редькін Миколка , гарний такий хлопець, красивий, симпатичний, навіть спортивний трохи.

Старенька : Будь ласочка, переведи мене вже нарешті на той бік вулиці!

Хлопчик: Усі дівчати у школі трохи в мене закохані..

(Підходять двоє дівчаток: бабусю, може вас перевести через дорогу?)

Старенька : так, мої гарненькі, переведіть мене нарешті.

(Йдуть через перехід, а Миколка продовжує хвалитися.)

Хлопчик: Одного разу не прийшов до школи, так всі мене так шукали, питали один в одного де наш кращий учень?..

Бабуся: Повертається серед дороги, та питає у хлопчика: Так як звуть твого директора?

Хлопчик: Петро Петрович Іванов!

Бабуся: Ось воно як! Я обов’язково передам йому привіт і розкажу про гарно вихованого хлопчика Редькина Миколу, бо Петро Петрович Іванов- директор школи номер 6 і є мій онучок!

 

Ведучий 2: Сьогодні ми із щирими словами звертаємося до Господа, щоб він оберіг нашу мову, нашу Батьківщину, наш народ.

Ведучий 1: Щоб нарешті на Землі запанував мир. Щоб матерів не оплакували своїх дочок та синів, які гинуть на нашій землі. Щоб кожна дитина дочекалася свого тата з війни.

Учень:

Мій тато повернувся з війни.

У пізню ніч, коли уже я спала,

І звично видивлялася у сни –

У снах тривожних тата виглядала.

Мій тато не збудив мене чомусь.

Погладив ніжно й лагідно волосся.

Прошепотів: «твій тато повернувсь».

Я ж думала – приснилося. Здалося.

У сні своєму, так як і завжди,

Заплакала: « Татусю, ну будь ласка,

Хутчіше із війни до нас прийди!

Нам з мамою без тебе дуже важко.

Так, я доросла. Ходжу в сьомий клас.

І мама каже : «Гарна помічниця».

Та щоб удень не думала весь час –

Вночі про тебе сон тривожний сниться».

І знов приснивсь. Я думала – наснивсь.

Боялась ворухнутись, сполохнути.

А тато… Тато злегка прихиливсь,

І ковдрою, немов дитинку, вкутав.

І, мабуть, схлип мій у цю мить почув,

Бо схлип цей уві сні й мені почувся.

Мене до серця тато пригорнув:

« Не плач. Я поряд. Твій тато повернувся.»

Мій тато повернувся із війни.

Ведучий 2: Наша рідна Україна - сильна, єдина і незламна.

Ведучий 1: І ніколи й нікому не вдасться поставити її на коліна.                            

Учень:

"Не знаєш української – біда

Але для мене гірше, коли знаєш

І у державі, де іде війна

Ворожою ще й досі розмовляєш

Чому? Не зрозумію я ніяк

Невже вам не болить за Україну

Чому "язык" убивць і посіпак

Дорожчий вам за рідну, солов'їну

Багато виправдовують себе                                    

Що хлопці, котрі всі нас захищають

Боронять Україну й дотепер

Російською спокійно розмовляють

Скажу вам так, що ви – то не вони

Не до навчань, коли орда стріляє

Вони зречуться вже після війни

У вас є час, бажання лиш немає

Сьогодні ти ворожого зречися

Зречись, прошу, благаю тебе, друже

Ми Україну мусим зберегти

Її нащадкам нашим передати

Тож переходь на українську ти".

Ведучий 2: На цьому наше свято завершується.

Ведучий 1:Будьте маленькими патріотами і розповсюджуйте любов до рідної мови серед своїх друзів і рідних!

( Пісня “Ой  у лузі червона калина”(пісню виконує учениця, на сцену виходять всі учасники))