Таємниця золотого жука. Едгар Аллан По. Оповідання “Золотий жук”.

Тема.          Таємниця золотого жука.  Едгар Аллан По.

                    Оповідання “Золотий жук”.

 

… Навряд чи хто може загадати таку закручену загадку, якої хтось інший, відповідно спрямувавши свою винахідливість, не зміг би розгадати.

                                                                              Едгар Аллан По

Мета.

Навчальна: ознайомити учнів із життям і творчістю американського письменника Едгара По, показати багатогранність його особистості; дати теоретичні поняття про детектив; 

розвивальна: розвивати навички виразного читання, усного мовлення, логічного мислення, дослідницької діяльностіучнів, вміння аналізувати сюжет і композицію твору;

-виховна: виховувати прагнення постійно розвивати свої інтелектуальні здібності.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Викликати інтерес до твору-детективу, перевірити знання тексту повісті «Золотий жук» в ігровій формі, розвивати допитливість, спостережливість; виховувати прагнення постійно розвивати свої інтелектуальні здібності.

 

Обладнання: Портрети письменників-детективів (Едгара По, Конан Дойла, Агати Крісті), бібліотечка детективних творів, ілюстрацій.

Перебіг уроку.

 

 Учитель

 

Урок розпочинати час,

Багато тут зібралось нас.

Проблем нагальних є немало,

Та детектив нас зацікавив.

Мерщій, колеги, до роботи!

Залиште інде всі турботи.

І так, питання є у нас.

Чекає відповіді клас.

Літературознавці, всі зібрались?

З книжок багато знань набрались?

Про що повідаєте нам –

Усім цікавим слухачам.

А от і гість, стрічайте радо –

Шукач країни Ельдорадо.

 

 

 

 

Gaily bedight,

   A gallant knight,

In sunshine and in shadow,

Had journeyed long,

Singing a song,

In search of Eldorado.

But he grew old —

This knight so bold —

And o 'er his heart a shadow

Fell as he found

No spot of ground

That looked like Eldorado.

And, as his strength

Failed him at length,

He met a pilgrim shadow —

«Shadow «, said he,

«Where can it be —

This land of Eldorado? «

«0ver the Mountains

Of the Moon,

Down the Valley of the Shadow,

Ride, boldly ride»,

The shade replied, —

«If you seek for El dor a do!»

 

Молодий та стрункий 

Вершник мчав навпрошки, 

В дощ і в спеку, прямуючи радо; 

їхав поночі й вдень, 

Ще й співав він пісень, — 

Прагнув землю знайти Ельдорадо, 

Стільки років блукав, 

Що вже й сивий він став. 

Вже утратив і силу, й принаду, 

Скрізь об'їздити встиг, 

Та в блуканнях отих 

Не знайшов він землі Ельдорадо, 

 

На котрімсь із шляхів 

Раз він привида стрів, 

Може, в нього він знайде пораду: 

«Чи не знаєш хоч ти, 

Де я можу знайти 

Землю ту на ім'я Ельдорадо?» 

 

Цю баладу По написав незадовго до смерті. Цей твір є ніби узагальненням всього життєвого шляху письменника, його творчий образ.

Справді, Е. По усе своє життя шукав чарівне Ельдорадо – не золото, не багатство, а світ краси, думки, мрії, що міг існувати лише в мистецтві.

Тому у своїй творчості він відкривав небачені простори фантазії, нові береги людського розуму й уяви. Ми переконуємося в цьому, читаючи оповідання “Золотий жук”, але спочатку познайомимося із самим письменником.

Всього 40 років прожив на світі талановитий лірик, чудовий розповідач, критик, журналіст і , нарешті великий письменник – Едгар Алан По.

Перед Вами фото Е. По, датоване 1848 роком. Письменнику залишилося жити всього 1 рік. Життя минуло. На фото ми бачимо великі очі, кучеряве волосся, але немає безтурботної посмішки. В очах – невимовна туга, яка віддзеркалює тяжке, трагічне життя письменника.

За допомогою машини часу перенесемося в 19 століття на зустріч із митцем.

 

Рольова гра «Зустріч із митцем».

 

Один із учнів ви­конує роль Е. По, решта задають йому питання.

 

Запитання. Де і коли ви народилися?

Е.По. Я народився 19 січня 1809 року в Бостоні.

Запитання. Хто були ваші батьки?

Е.По. Мій батько, Девід По, був актором. Він залишив нашу сім'ю, коли мені були тільки три роки, про нього ми більше нічого не чули. А мати, Елізабет Арнольд По, була талановитою і дуже популярною у свій час актрисою. Од­нак вона дуже сильно хворіла й померла зовсім молодою в 1811 році в Річмонді, залишивши нас, трьох дітей, сиро­тами. Для мене це був дуже великий удар. Усе життя я су­мував за своєю матусею, за домівкою, якої в мене так ніко­ли й не було.

Запитання. Хто ж вас виховував?

Е.По. Мене узяла на виховання бездітна сім'я Джона Аллана, торгівця тютюном. Пані Аллан була дуже гарною і доброю жінкою, в неї не було дітей, і вона піклувалася про мене, як про рідного сина, однак я завжди відчував се­бе трохи іграшкою для неї. Втім, я любив її, і коли вона по­мерла (я тоді навчався у школі), сильно плакав за нею, бо вже не було в світі істоти, якій би я був потрібен. У Джона Аллана було двоє своїх позашлюбних дітей, тому мені він приділяв мало уваги. Він завжди надто суворо ставився до мене. І в труднощах, і в скруті я не міг розраховувати на нього.

Запитання. Де ви навчалися і які предмети були у вас найулюбленішими?

Е.По. Я вчився у школі, а потім у Віргінському університеті в Шарлоттсвіллі. Дуже любив точні науки, особливо математику, що вчить мислити. До літератури я теж став­люся як до точної науки: у художньому творі не може бути зайвих елементів, тут все треба прораховувати з матема­тичною логікою.

Запитання. На кого ви хотіли бути схожим в юності? Чи досягли ви свого ідеалу?

Е.По. Я дуже хотів походити на Байрона, англійського романтика. Мені хотілося, як він, мандрувати, бути борцем за свободу народів, померти за ідею. Але мені не судило­ся повторити його шлях. Я не був ні аристократом, ні красенем, як він. Через брак коштів майже ніде не бував, окрім короткого перебування в Англії ще в дитинстві. Замість захоплюючого життя й боротьби за волю мені до­велося вести злиденне існування. Я шукав забуття в розва­гах, алкоголі, проте це не давало відчуття справжньої сво­боди. Істинну волю я пізнав тільки у світі мистецтва. Моя уява відкрила мені шлях до нескінченних просторів.

Запитання. Коли ви почали писати? Назвіть свої перші твори.

Е.По. Я почав писати ще в університеті. Тоді ж написав вірші, що склали мою першу збірку «Тамерлан», видану 1827 року.

Запитання. Де ж ви взяли гроші на видання? У Джона Аллана?

Е.По. Та де там! Він не міг навіть заплатити за моє на­вчання в університеті, і я почав грати в карти, брати в борг у лихварів. Коли все розкрилося, він дав мені лише 100 до­ларів на сплату боргів, звісно, що їх не вистачило, і я вирішив знову все поставити на карту і — знову програвся. Отже, університет мені довелося полишити. А на збірку мені позичив гроші один із моїх друзів, з яким я й досі не розрахувався.

Запитання. Як ви жили далі?

Е.По. Служив в армії, був журналістом, сам видавав журнали, але видавнича справа не приносила прибутку. Я підрахував, що мені треба якось жити на 4 долари в тиж­день, тому з метою економії не обідав і не вечеряв. Втім, незважаючи на матеріальну скруту, я завжди відчував у собі високе призначення — бути поетом, нести людству нові істини, відкривати нові перспективи, нові сфери ду­ховного буття. У листі до Джона Ніла, популярного на той час критика й письменника, я писав: «Я молодий, мені не­має ще й двадцяти років. Я — поет, якщо глибоке по­клоніння красі може зробити поетом... Я віддав би увесь світ, щоби втілити хоча б половину ідей, які містяться у моїй голові... Поки що я не написав жодної прекрасної по­еми, але я можу, я присягаюся!»

Запитання. То що ж ви написали? І чи оцінила вас на­лежно публіка?

Е.По. У 1831 році вийшла моя збірка «Поеми». Проте справжня слава прийшла до мене після виходу оповідання «Рукопис, знайдений у пляшці» (1835). А через рік помер Джон Аллан, котрий навіть не згадав про мене у своєму за­повіті. І мені нічого не залишалося, як тільки розраховува­ти на власні сили. І я писав, писав, писав... Єдиною розра­дою стало для мене конання до Віргінії Клемм, з якою я од­ружився 1835 р. у. Влітку 1838 року ми перебралися у Філадельфію. Шість років, що ми тут прожили, були, ма­буть, найспокійнішим і найпліднішим періодом у моїй твор­чості. За цей час я написав близько ЗО оповідань, що дали початок розвитку детективної літератури. Тут, в 1939-му, з'явилося перше видання моєї прози — «Гротески й арабески». У 40-і роки я знову працював у різних журналах, пи­сав прозу й літературно-критичні статті. У 1845-му році ви­йшла збірка «Ворон», але вона не покращила мого ма­теріального становища. До того часу ми з Віргінією вже пе­реїхали до Нью-Йорка, а потім в містечко Фордхем. Стан дружини різко погіршився і в 1847 році вона померла...

Запитання. Що ж було далі?

Е.По. Мені було дуже важко. Я вже мало писав, пе­реїжджав з місця на місце... У Бостоні навіть хотів покінчи­ти життя самогубством. У 1849 році знову приїхав у Річмонд, де хотів зібрати грошей на відкриття нового жур­налу, та нічого з цього не вийшло. Останньою моєю збіркою стала книга «Дзвони» (1849) — це були дзвони по мені. В одному з листів того часу я писав: «Я повинен по­мерти, у мене вже не залишилося бажання жити...»

Учитель. То була остання осінь Едгара Аллана По. Об­ставини його смерті й досі не з'ясовані остаточно. Із Річмонда По вирушив до Балтимора, де прямо на вулиці втратив свідомість, його знайшли напівроздягненим, без грошей. Добрі люди перевезли його в балтиморський шпи­таль, де він і помер 7 жовтня 1849 року. Він помер від уто­ми, відчаю, важкого перенапруження, нервового висна­ження, від жахливої бідності, з якою боровся усе життя. Після його смерті були спроби зганьбити пам'ять Е.По, яко­му й за життя жилося нелегко. Якийсь Руфус Гризуолд ви­ставив По в очах нащадків людиною лихою й порочною. Він навіть підробляв його листи, щоб створити образ пияка та егоїста. Втім, Е.По «пережив» і ці приниження. Його вплив відчула на собі вся світова культура. Він відкрив де­тективний напрямок у літературі. За ним потім пішли Артур Конан Дойль, Агата Крісті, Жорж Сіменон та інші. Його до­сягнення в галузі психологічної прози вплинули на Гі де Мопассана та Жуля Верна. Еміль Золя цінував По за «здатність до потужної логіки й математичної індукції». Анатоль Франс підкреслював талант По-фантаста. Е.По справив великий вплив і на Шарля Бодлера, французького поета-романтика й символіста, а також на російських сим­волістів — О.Блока, В.Брюсовата ін. Ф.Достоєвський при­святив По чимало рядків у своїх статтях, листах, нотатках. Творчість По надихнула композиторів М.Равеля, К.Де-бюссі, С.Рахманінова та ін. Клод Мане зробив ілюстрації до його «Ворона». Вплив По зазнали й українські письмен­ники — М.Хвильовий, Г.Косинка, В.Підмогильний та ін.

І по сьогодні твори Е.По вражають надзвичайною си­лою фантазії та художньої майстерності.

 

До нас на урок завітали літературознавці.

 

Інсценізоване інтерв’ю журналіста з літературознавцями.

 

Журналіст. Якою була Англія за часів життя Е. По?

Літературознавець. Своє життя талановитий та честолюбивий письменник прожив у провінційній, відсталій не лише економічно, але й культурно Америці першої половини 19 ст.

Зовсім недавно, здобувши незалежність, країна в усьому орієнтувалася на Европу, зокрема на свою колишню метрополію – Англію. Будь-який європейський письменнник міг розраховувати на успіх в Америці, у той час як американські автори залишалися невідомими, їх талант ніхто не цінував. Е. По був першим американським письменником, який мав великий вплив на світову літературу, проте за життя він не здобув ні великої популярнсті, не достатку.

Журналіст. Скажіть, який жанр ви назвали б основним у творчості По? Що Вам про нього відомо?

Літературознавець. Детектив. Детектив, як літературний жанр має древні корені. Його відгомін знаходимо ще у міфі. У середні віки злочинність трактували як гріхопадіння, а порушення закону розцінювалось як святотацтво, злочин проти самого Господа Бога, що вимагало страшного покарання. Тоді оповіді про злочин були літературою застереження від спокус, які чекали людину на кожному кроці.

Починаючи з 19 ст. кримінальна література кардинально змінюється, з’являється класичний детектив. Читача починає цікавити не гріхопадіння та кара за це, а сама форма злочину й процес його розкриття.

Журналіст.  Чому Е. По називають батьком детективної літератури?

Літературознавець. В історію американської літератури він увійшов як поет, новеліст і критик. Але По і родоначальник жанру детективу.

Саме він на основі мемуарів Франсуа Відока створив новий жанр художньої літератури: у квітні 1841 року в одному з американських журналів було опубліковано оповідання “Вбивство на вулиці Морг”. У квітні 2001 року виповнилось 160 років з того знаменитого дня.

Саме у малій епічній формі виявилася художня майстерність письменника.

Автор близько 70 оповідань, він надзвичайно економно і раціонально використовує художні засоби, прагнучи в прозі, як і в поезії досягти єдності та цілісності враження, реалізувати принцип гармонії.

Головні герої оповідань По – люди обдаровані потужним аналітичним розумом та сильною волею, які завжди знаходять вихід із найскрутнішого становища, досягають мети.

Журналіст. Що ви можете сказати про особливості його творчості?

Літературознавець. У своїй творчості письменник виявив найрізноманітніші знання в мистецтві, більшості галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний у математиці, хімії, біології, психології, фізиці, філософії, знався на теорії ігор, повітроплаванні, мореплаванні тощо. Ці різноманітні інтереси дали йому змогу відкрити нові теми та напрями в літературі, зокрема жанр інтелектуального детективу.

Е. По завжди приваблював метод логічного роздуму, деякий час він досить серйозно цікавився складанням і розгадуванням криптограм та усіляких головоломок. Окрім того, По був добре знайомий з працями видатних учених – натуралістів Кюв’є і Лапласа (саме завдяки знанням із цієї галузі він достовірно описав незвичайного жука та визначив його цінність як біологічного виду.

Журналіст. Хто із письменників став послідовником По?

Літературознавець. Це, насамперед, такі відомі автори детективів, як К. Дойл, А. Крісті, Ж. Сіменон. Творець Шерлока Холмса писав, що Е. А. По розкидав насіння, з якого проросли сучасні твори. “Письменники вимушені йти вузькою стежкою, постійно розпізнаючи сліди По, який пройшов попереду них ...”, - зазначав К. Дойл.

Журналіст. Чи існують премії імені Е. По?

Літературознавець. У США премія Е. По присуджується кращому оповіданню року. Особливою премією По відзначають краще детективне оповідання.

 

Словникова робота.

 

 Детектив  -  художній твір,сюжети якого побудовані на розкритті злочину.

 

Оповідання – невеликий прозовий твір, здебільшого про одну чи кілька подій у житті людини.

 

Історія опублікування оповідання “Золотий жук”.

 

За 2 роки до оповідання По написав серію статей про тайнопис, показав “що основа мистецтва розшифровування криптограм – ховається в загальних функціях структури самої мови”

Оповідання було написано на початку 1843 року і призначалося для журналу “Стілус”. Але в цей час газета “Долар Ньюс Пейпер” оголосила конкурс на краще оповідання, призначивши премію в 100 дол. Цю премію здобув Е. По за оповідання “Золотий жук”. Вперше воно було опубліковане 21 і 28 червня 1843 р.

 

Проблемне завдання класу за оповіданням.

 

Е. По писав: “У нас немає кровної аристократії, отже ми створили для себе аристократію доларів ...

Людина з тугим гаманцем, як правило, має дуже обмежену душу”.

Чи можна ці слова в повній мірі віднести до оповідання “Золотий жук”?

Про яке багатство в ньому йде мова.

 

Бесіда за запитаннями вчителя.

 

1. Чому оповідання називається “Золотий жук”?
2. Яку роль відіграє рідкісний жук у розвитку подій? Яка таємниця з ним пов’язана?
3. Де відбуваються події? Чому саме там?
4. Чому автор пише, що “острів цей дуже незвичайний”? У чому ви бачите його незвичайність?
5. Якої пори відбуваються події у творі?
6. Який день випав під час відвідин оповідача будинку Леграна?
7. Що ще сталося “несподіваного” у той день?
8. Чим жук, якого спіймав Легран, відрізняється від інших? Опишіть його
9. Що викликало подив оповідача, коли Легран розглядав власний малюнок.
10. Як повівся Легран в епізоді з малюнком?

 

Учитель. Як бачимо в експозиції та зав’язці твору дуже багато дивного, що зразу привертає увагу читачів. Атмосфера незвичайного створюється за рахунок опису місця подій, часу, поведінки головного героя. Таємничість ще більше посилюється в основній частині твору.

 

Завдання.

 

 Прослухати діалог Юпітера й оповідача і з’ясувати, що ж схвилювало старого негра в поведінці господаря, якого висновку дійшов служник?

 

Легран надіслав записку, яка стривожила оповідача. Що ж у її тексті викликало його занепокоєння? Про що подумав оповідач, прочитавши записку?

Якими були подальші дії оповідача після отримання записки Леграна?

Які предмети, що придбав Юпітер, привернули його увагу?

Чому, побачивши Леграна, оповідач подумав, що у нього “гарячка”?

Коли розкрилася таємниця тих предметів, що купив Юпітер у місті?

Що задумав Легран?

 

Робота з ілюстрацією до оповідання.

 

 Який момент відображено на ілюстрації?

Як художник відтворив атмосферу таємничого?

Що становить центр ілюстрації?

Доберіть цитату з твору до цієї ілюстрації.

 

Складання плану роздумів Леграна.

 

1.    Зіставлення малюнка жука й обрисів, що виникли раптово на старому папері.
2.    З’ясування походження папірця: “То був пергамент”.
3.    Думка про піратів.
4.    Вивчення зображення на пергаменті.
5.    Розгадка малюнка козеняти – це був підпис Кіда.
6.    Гіпотеза про скарби капітана Кіда.
7.    Нагрівання паперу в пошуках знаків.
8.    Дешифровка закодованого напису.
9.    Пошук місця, де схований скарб.

 

Підсумки уроку.

 

 Відповіді на запитання, поставлені на початку уроку.

В оповіданні “Золотий жук” Е. По утверджує не силу золота, а силу людської думки, багатство уяви та розуму особистості, завдяки яким Легран і знайшов скарб.

 

Завдання.

 

З’ясуйте символічне значення назви оповідання “Золотий жук”.

Який же “Золотий жук” “вкусив” Леграна?

Чи була то “золота лихоманка” чи щось інше?

 

“Золотий жук” – символ пробудження людської думки та фантазії. Він дав імпульс для роботи розуму й творчої уяви героя. Він і справді “золотий” не тільки тому, що приніс багатство Легранові, скільки тому, що став поштовхом для розкриття багатства його внутрішнього світу.

 

Домашнє завдання.

 

Скласти хронологічну таблицю дат життя і творчості Е. По.

Характеристики образів оповідання, дібрати відповідні цитати.