Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей - старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 року Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство. Батьківська хата. Фото нашого часу
За що, не знаю, називають. Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись,Мої там сльози пролились,Найперші сльози! Я не знаю,Чи єсть у Бога люте зло,Щоб у тій хаті не жило?А хату раєм називають!Дуже мало світлого залишилося в пам’яті Шевченка про ранні роки свого життя. Потім він завжди згадував про них з болем у серці і смутком на очах.
З предсмертних слів батька Т. Г. Шевченка:“Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він не буде аби яким чоловіком; з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо…”Коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився в друге на Оксані Терещенко, яка не любила сиріт. В 1825 році помер і батько Тараса.
Ти не лукавила зо мною,Ти другом, братом і сестрою. Сіромі стала. Ти взяла. Мене, маленького за руку,І в школу хлопця одвела. До п’яного дяка в науку.“Учися, серденько, колись. З нас будуть люде”,- ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився…Лихе сирітське життя не вбило допитливості, не заглушило нестримної жаги до знань, щоб здійснити свою мрію – вчитись, хлопець став наймитом вчителя-дяка.
Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом,Чи то так сонечко сіяло,Чи так мені чого було. Мені так любо-любо стало. Неначе в Бога …Уже покликали до паю. А я собі у бур’яніМолюся Богу… І не знаю,Чого маленькому мені,Тоді так приязно молилось,Чого так весело було?... Повернувшись до Кирилівки, Тарас стає пастухом отари овець сільської громади, але поганий був з нього чабан…
21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка.
“Кобзар” – так зветься книга, що є головною книгою всього поетового життя. Страшно подумати, що яка-небудь випадковість могла би позбавити народ наш, позбавити Україну цієї заповітної книги, яка для багатьох поколінь стала мудрою наставницею, вчила і вчить усіх нас совісті і добру.» Олесь Гончар
24 березня 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антидержавні поезії Тарас Григорович був заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу. Думи мої, думи мої,Ви мої єдині,Не кидайте хоч ви мене. При лихій годині. Прилітайте, сизокриліМої голуб’ята,Із-за Дніпра широкого. У степ погуляти. З киргизами убогими.
Після закінчення слідства поет «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений», засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати й малювати. Заборона писати й малювати найбільше обурила Тараса: «Забрано найблагороднішу частину мого бідного існування!» Перебування Т. Шевченка в казематі
На засланні (1847- 1857)8 червня 1847 року . Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.
Свою Україну любіть,Любіть її … во время люте. В остатню тяжкую минуту. За неї господа моліть. Тарас Григорович Шевченко був великим патріотом нашої Батьківщини, її славним сином. Він писав про Україну, творив для України, прославив Україну на весь світ. Шевченко у свої творах закликає нас бути справжніми українцями.