Тема "Доходи населення"

         4.Суспільні фонди споживання та трансфертні платежі

Оплата праці — це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства та колективних договорів, стимулюючі доплати і надбавки, премії та одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці тощо.

Соціальні трансферти, або трансфертні платежі — це цілеспрямована операція перерозподільчого характеру, що полягає в переданні ресурсів населенню у грошовій   і   натуральній   формах   державними   і   некомерційними   організаціями(професіональними, релігійними, благодійними тощо).

Соціальні трансферти можуть бути надані в натуральній і в грошовій формах. До натуральних трансфертів належать товари та послуги, які надаються конкретним особам чи домогосподарствам за рахунок коштів Державного, регіонального і місцевих бюджетів або недержавних (суспільних) соціальних фондів на безоплатній основі.

До соціальних трансфертів у грошовій формі належать:

• пенсії;
• соціальні допомоги;
• стипендії;
• страхові компенсації;
• відшкодування витрат інвалідам;
• відшкодування збитків репресованим громадянам.

Доходи від власності включають:

• доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла;
• завчасну компенсацію за вкладами громадян у банках і кредитних закладах;
• відсотки за вкладами вкладникам кредитних організацій та Нацбанку України;

- виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Національним
банком і кредитними організаціями.

Дохід від підприємницької діяльності являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця, і залежить від ефективності господарювання.

Домашнє господарство, від якого також надходять доходи — один із суб'єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими та грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності. Воно становить групу людей, які живуть і забезпечують свої потреби разом. Отже, найчастіше домашні господарства за кількістю членів збігаються із сім'єю, а в деяких випадках можуть складатися з кількох сімей і використовувати найману працю.

Бюджет сім'ї складається з двох частин — дохідної і витратної. На доходи та витрати сімей впливають чинники, зумовлені типом сім'ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового призначення, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо.

У структурі джерел сукупного доходу сімей за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження, збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання.

Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

• споживчі витрати;
• податки, збори, платежі;
• інші витрати;
• накопичення.

У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина — на споживання послуг, до яких входять освітні та культурні послуги, охорона здоров'я і все те, що формує та дає розвиток трудовому потенціалу. На структуру споживання впливають не лише величина грошових доходів, а й зміни структури населення, підвищення його освітнього та культурного рівня, тобто підвищення якості трудового потенціалу.

 

 

2.Факторні доходи.

 

 Факторні доходи – це доходи,які ми отрумуєм від використання власних факторів виробництва ( зарплата, орендна плата, рента, відсотки, прибуток і т.ін.).

 

Факторні доходи — це доходи факторів виробництва в процесі економічної діяльності. Включають дохід від праці (оплату праці), доходи від капіталу (рента, відсотки, дивіденди, орендна плата), змішані доходи (доходи фермерів та осіб вільних професій, доходи від індивідуальної трудової діяльності).

За факторами виробництва стоять певні групи людей: за "працею" - працівники, за "землею" - землевласники (не має значення приватник або держава), за "капіталом" - його власники, за "підприємницькою діяльністю" - організатори виробництва, управлінці. Кожна з груп претендує на певну частку в загальному доході:

-власник робочої сили отримує дохід у формі заробітної плати,

- власник землі - ренту,

- власник капіталу - процент,

- підприємець - прибуток від своєї підприємницької діяльності.

 Те, що є доходом для власника фактора виробництва, виступає як витрата для покупця (споживача) цього фактора.

В якості факторних доходів також виступають:

- прибуток від особистої трудової діяльності

-прибуток від фермерства.

 Вони безпосередньо залежать від факторів, які використовуються на виробництві з метою отримання прибутку.

 

3.Заробітня плата як основний вид доходів населення.

Основною формою доходів населення є доход від праці – заробітна плата. Оплата праці — це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства та колективних договорів, стимулюючі доплати і надбавки, премії та одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці тощо.

Для характеристики рівня оплати праці застосовуються по­казники номінальної і реальної заробітної плати. 

Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. 

Реальна заробітна платавизначається масою товарів і по­слуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існу­ючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів.

Зміна рівня реальної заробітної плати також визначається певним індексом (коефіцієнтом), який обчислюється за форму­лою:

Індекс реальної заробітної плати = Індекс номінальної заробітної плати / Індекс цін (вартості життя)

При обчисленні рівня заробітної плати застосовується показ­ник мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – рівень заробітної плати, ниж­че якого вона бути не може. Основою мінімальної заробітної плати є прожитковий мінімум.

 

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, розрахована, як правило, у грошовому вимірі, яку за трудовим договором  роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структура зарплати складається з наступних її видів:

•                  основна з/п - це винагорода за виконану роботу, згідно з встановленими нормами праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
•                  додаткова з/п - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
•                  інші компенсаційні та заохочувальні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами діючого законодавства, або які проводяться понад встановлені такими актами норми.

Форми і системи оплати праці – це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від  фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці – кількість виготовленої продукції  або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.

Можна виділити дві основні форми оплати праці:

•                  погодинна – це оплата праці  за відпрацьований час (тобто кількість праці  визначається відпрацьованим часом) 
•                  відрядна – це оплата праці за кількість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг (тобто кількість праці визначається кількістю і якістю виготовленої продукції чи виконаної роботи).

 

Вказані форми мають свої різновиди.

 Так при погодинній оплаті праці виділяють: просту погодинну і погодинно-преміальну форми оплати праці.

 Проста погодинна форма оплати праці  ставить оплату праці у залежність від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.

 Погодинно-преміальна —  до посадових окладів або ставок за одиницю часу роботи додають надбавки (премії) за досягнення певних якісних і кількісних показників.

В свою чергу відрядна форма оплати праці має наступні різновиди: пряма відрядна, відрядно-прогресивна, відрядно-преміальна, акордна, опосередковано відрядна.

 Розглянемо найбільш поширені з них.

         При прямій відрядній формі оплати праці  основу оплати становить відрядна розцінка, котра визначається діленням годинної ставки, що відповідає розряду конкретної роботи, на годинну норму виробітку (або множенням цієї ставки на норму часу).         

  Відрядно-прогресивна форма передбачає збільшення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконанням робіт чи наданням послуг протягом встановленого робочого дня, зміни.

         За відрядно-преміальною формою робітнику-відряднику здійснюють виплату, крім заробітку за відрядними розцінками, премії за перевиконання кількісних та якісних показників.

Системи заробітної плати характеризують взаємозв’язок елементів заробітної плати. Зрозуміло, що варіантів такого взаємозв’язку може бути безліч, і будь-який з них, реально існуючий на конкретному підприємстві, є системою заробітної плати.

В країнах ринкової економіки системи заробітної плати, що використовуються на підприємствах, розглядаються як ноу-хау і не розголошуються.

 В сучасній економіці застосовують такі системи заробітної плати:

- тарифні,

- безтарифна модель,

- преміальні,

- колективні форми оплати.

 Їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) ступені контролю робітником кількості і якості виробленої продукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов’язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.

В Україні діє тарифна система, яка складається з тарифної ставки, тарифної сітки і тарифно-кваліфікованого довідника.

 

В Україні організація оплати праці здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум зарплати) та профспілки.

 

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю. Вона визначається з урахуванням вартості мінімального споживчого кошика, загального рівня середньої зарплати, продуктивності праці, рівня зайнятості і не повинна бути нижче межі малозабезпеченості.

 

Мінімальний споживчий кошик (прожитковий мінімум) визначається як вартість набору товарів та послуг, мінімально необхідних для задоволення потреб у харчуванні на рівні фізіологічно мінімальних норм споживання (окремо для дорослих, дітей, людей похилого віку), а також мінімальних потреб в одязі, взутті, предметах домашнього вжитку, медикаментах, комунальних і побутових послугах, транспорті, культурі.

 

Відповідно до статті 6 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" № 2017-ІІІ від 05.10.2000 р. базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, який щорічно встановлюється Кабінетом Міністрів після проведення науково громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг і затверджується Верховною Радою. На основі прожиткового мінімуму повинні визначатись державні соціальні гарантії та стандарт у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти

 

 

 

 

 

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці. Українська економіка перебуває у стадії формування ринкових відносин, спрямованих на забезпечення нових стандартів добробуту та життєдіяльності людини. На даному етапі розвитку проблема заробітної плати має велике значення для України. Ця проблема тісно пов’язується з проблемами вартості робочої сили та розширеним його відтворенням, адже в умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує основи відтворення робочої сили та стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

 Рівень заробітної плати показує соціальне становище кожної людини. За визначенням ООН і Всесвітнього банку, людина, доходи якої становлять менше 1$ на день, перебуває на межі бідності.

 З 1990 року програма розвитку ООН (ПРООН) щорічно публікує так званий індекс людського розвитку (ІЛР), який відбиває тривалість життя, рівень освіти дорослих, ВВП на душу населення (у $).

4.Суспільні фонди споживання(СФС) та трансфертні платежі.

 

Трансфертні платежі - одна з основних статей витрат бюджету держави.

Трансферні (тобто перерозподільні) платежі являють собою переклад частини доходів державного бюджету в приватний сектор - населенню і підприємствам.

 Умовно можна виділити три категорії трансфертних платежів:

- допомога та дотації на соціальні потреби,

- субсидії підприємцям

- виплати відсотків по державному боргу.

 До першої категорії належать:

 допомога по безробіттю, засновані на соціальних програмах;

дотації багатодітним сім'ям та малозабезпеченим верствам населення;

пенсії;

різноманітні виплати ветеранам і інші допомоги по соціальному забезпеченню.

 За допомогою такого роду трансферних платежів держава перерозподіляє податкові доходи, отримані від усіх платників податків, певним верствам населення, зменшуючи тим самим нерівність доходів у суспільстві.

 За допомогою субсидій підприємцям регулюються галузеві та регіональні пропорції суспільного виробництва.

Третю категорію трансферних платежів складають виплати державою відсотків по державному боргу. Вони йдуть у пенсійні фонди, населенню, банкам, які купили державні цінні папери. Таким чином, трансфертні платежі являють собою форму перерозподілу доходів у суспільстві через державний бюджет

 

Сучасне виробництво передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовки працівників. Держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, здобуття середньої та вищої освіти.

Крім того, члени суспільства повинні отримувати  медичну допомогу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наявність дітей у сім’ї вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасовому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, але він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім’ї. людина досягає похилого віку, коли вона не може повноцінно виконувати свою попередню роботу. Вона заслуговує відпочинку  і одержання коштів для свого існування.

Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існування. Вона об’єктивно існує у вигляді суспільних фондів споживання (СФС).

Назва цієї форми розподілу в різних країнах неоднакова. Наприклад, у США її називають програмами з підтримки доходів. Серед них є програми соціального страхування, яка в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім того, є програми державної допомоги або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не може заробляти сам через непрацездатність.

Різні види допомоги, що виплачуються на дітей або під час хвороби, безоплатні освіта, медична допомога, пенсії тощо існують в багатьох країнах і є свідченням соціальної спрямованості господарювання. Однак рівень їхнього розвитку неоднаковий. Особливого поширення система соціального забезпечення досягла у Великій Британії, Скандинавських країнах.

В Україні склались два види СФС:

- фонди спільного задоволення потреб (освіта, охорона здоров’я тощо)   

        -фонди для непрацездатних.

До фондів спільного задоволення потреб належать: послуги освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства, дитячих ясел і садків, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків.

 Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.

Основними ознаками СФС спільного задоволення потреб є такі:

-одержання благ не залежить від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати;

-блага розподіляються переважно у вигляді безоплатних послуг;

- матеріальна основа наданих благ залишається в основному в державній власності.

Матеріальною базою СФС спільного задоволення потреб є продукт, створений у виробництві, формою вияву – безоплатні послуги. Ці фонди використовуються через державний бюджет, фонди соціального розвитку підприємств.

Фонди для непрацездатних призначені для надання різних видів допомоги :

-тим, хто досяг похилого віку або втратив працездатність внаслідок хвороби чи каліцтва,

- також особам, що втратили працездатність частково,

- не досягли працездатного віку,

- студентам стаціонарної форми навчання,

-учням середніх спеціальних та інших закладів.

 Іноді такі фонди називають фондами взаємодопомоги. З цих фондів виплачують пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності, виплачують відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, пільгові години працюючим підліткам, надають стипендії студентам, допомоги дітям.

Головна функція СФС цього виду полягає у створенні загальних сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя.

Основними ознаками фондів для непрацездатних є:

-одержання благ, пов’язане з участю в праці в минулому і майбутньому;

- в ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати;

- блага розподіляють у грошовому вигляді, переходять в особисту власність;

-споживач сам розпоряджається одержаними коштами;

-формами вияву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань, спеціальних фондів і коштів підприємств, профспілкових організацій.

Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Є вони і в Україні.

За економічним призначенням СФС спрямовуються на:

• забезпечення в основному безоплатної освіти і професійно-технічної підготовки,
•  утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах продовженого дня;
• безоплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у вищих закладах освіти.

За способом розподілу серед членів суспільства СФС класифікують так:

- ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безоплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих);

-ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності);

-ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплати за утримання дітей у дитячих дошкільних закладах пільги надаються малозабезпеченим сім’ям).

За джерелами формування розрізняють СФС:

- загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і соціального забезпечення;

-кошти, що виділяються підприємствами (державними і    кооперативними);

-кошти громадських організацій, переважно профспілок (одноразова допомога, безоплатні або пільгову путівки до будинків відпочинку, санаторіїв  тощо).

 

За формами надання споживачам СФС можна поділити:

• грошові виплати,
• безоплатні послуги
•  натуральні видачі.

СФС мають забезпечувати розвиток загальнодержавних систем безоплатної народної освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку населення; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян, створювати умови для виховання дітей.

Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов’язана з розподілом за працею. Проте у вихованні дітей, утриманні їх у дитячих дошкільних закладах, у навчанні в загальноосвітніх школах, вищих закладах освіти не можна повністю зберігати диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їхніх батьків. Тут СФС мають бути спрямовані на створення приблизно однакових умов для розвитку здібностей дітей. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, доступні платні елітні дошкільні та навчальні заклади. Обдаровані ж діти з малозабезпечених сімей позбавляються відповідного виховання. Цю проблему суспільство може вирішити через суспільні фонди споживання.

В Україні посилюється роль СФС, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та придбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними, тому що вони надаються не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребу матеріальної допомоги з боку держави.

Малозабезпеченим сім’ям має надаватися допомога з боку суспільства за рахунок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безоплатного харчування, надання одягу, взуття тощо).

Диференціація розподілу суспільних фондів споживання має визначатися в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.

Загальна структура суспільних форм споживання:

1. частина трансфертних надходжень на населення залежить від праці (оплачені відпустки, стипендії, виплати по соціальному страхуванню);

2. надходження, які не залежать від праці (виплати допомоги матерям, санітарно-профілактичне лікування, дотації на утримання дітей і забезпечення дітей без батьків).

3. надходження у формі пільг і послуг (безплатна медична допомога, послуги в учбових закладах і ін.).