Тема. Огляд сучасної жіночої прози: гендерний аспект (Т. Толстая, Л. Петрушевська, Л. Уліцька, О. Забужко).                                                                                                  Мета: ознайомити учнів з питанням гендерного  аспекту сучасної літератури, з творчістю письменниць сучасної російської та укранської літератур, розкрити своєрідність внутрішнього світу героів, їх психології та моделей поведінки, що виражають гендерну специфіку сучасної жіночої прози, розвивати навички  аналізу художнього твору.

Тип уроку:  урок позакласного читання з елементами інтеграції (зарубіжна література – українська література – психологія) (філологічний профіль).

                                           Хід уроку          І. Мотивація навчальної діяльності.                                                                                     Вчитель. Сучасна людина... Яка вона? А сучасна жінка? Які риси їй притаманні?   Ми замислюємося над цим запитанням,  кожний  бачить її по-різному –матір’ю , дружиною,  успішною у кар’єрі, щасливою і не дуже…                Пішли зі мною, я покажу щастя.                                                                                                  Та тільки вдвох, бо як окремо йти,                                                                                     Опинишся одразу ти у пастці                                                                                                                              І скотишся на стежку самоти.

Давай розділом його навпіл, чуєш?       Воно як кисень нам життя дає.                                                                                                  В моїх обіймах мабуть ти відчуєш,                                                                                                  Що ми самі собі тим щастям є.

Що тільки ми самі є цілим світом,       Де окрім нас нікого більш нема.                                                                                                  Нам головне все втримати, вціліти,                                                                                                                І просто бути поряд крадькома.

           Я обіцяю, буде як у казці,        Як у кіно, чи як в найкращих снах.                                                                                                  Пішли зі мною, я покажу щастя.                                                                                                  Ступай повільно по моїх слідах.                                                                                                                                                                                                                                                                                               ІІ Робота над темою уроку.                                                                                                                                             1. Формування власної позиції. Групова робота.  Прослухайте     висловлювання сучасних українських письменниць та об’єднайтесь у групи , взявши за кредо одну з фраз  думку..                                                                                                                                                                                                                                                                                            ***              І. Роздобудько : «Кожен з нас на цій землі п’є свою чашу. І ніхто зі сторонніх не знає – не може знати! – що в неї налив Бог»              ( Роман «12, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя»;                                                             ***  М. Матіос : «Людина, а тим паче – жінка, не може мати більшого тоталітариста, гнобителя і ката,ніж вона сама...»   (повість «Солодка Даруся, або Драма на три життя»);                                                                                                                                *** Соломія Павличко:  «Жіночність?.. На думку більшості, це покірливість, мовчазна згода зі всім та постійна компромісність . Але це не про мене ...»                                                               

2. Завдання  групам. Прослухавши повідомлення однокласників, аргументуйте : який, на вашу думку, тип жінки відображає вибране вами висловлювання, чому, який із розглянутих літературних образів  йому відповідає.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  3. Повідомлення учня – психолога -консультанта.              

Широке поширення на рубежі XX-XXI ст. гендерних концепцій зробило свій вплив на літературознавство. З'являються спеціальні статті як зарубіжних, так і вітчизняних авторів, в яких інтерпретація художніх текстів дана з концептуальних позицій гендерного аналізу, з використанням відповідної термінології.

Спеціального розгляду заслуговує питання  гендерної ідентифікації жіночої літератури. Поняття «жіноча література» (жіноча поезія, жіноча проза, жіноча драматургія) вживається у двох значеннях: 1) як традиційне визначення художньої творчості жінок (жіноча література - це, по суті, те, що створили в літературі жінки) і 2) як визначення об’єкта розляду у художньому творі .

Гендер— соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття«чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статті, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статті, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального гендерного досвіду . Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. Основними характеристиками поняття гендерності є маскулінність та фемінність. Маскулінність (мужність) - це комплекс характеристик поведінки, можливостей і очікувань, що детермінують соціальну практику чоловічої групи, об'єднаної за ознакою статі. Іншими словами, маскулінність - це те, що «додано» до анатомії для одержання чоловічої гендерної ролі. Фемінність (фемінність, жіночність) - характеристики, пов'язані з жіночою статтю, або характерні форми поведінки, очікувані від жінки в даному суспільстві, або ж "соціально певний вираз того, що розглядається як позиції, внутрішньо властиві жінці".

Таким чином, виникає символічний сенс "жіночого" і "чоловічого", причому "чоловіче" ототожнюється з богом, творчістю, світлом, силою, активністю, раціональністю і т. д. (І, відповідно, Бог, творчість, сила та інше символізують маскулінність , чоловіче начало). «Жіноче» асоціюється з протилежними поняттями і явищами - природою, пітьмою, порожнечею, підпорядкуванням, слабкістю, безпорадністю, хаосом, пасивністю і т. д., які, в свою чергу, символізують фемінність, жіноче начало.

На основі типології, запропонованої сучасними літературознавцями,  ми виділяємо такі типи жіночої прози:

1. Жіноча, створена за зразком чоловічої, проза маскулінного типу, до якого належить переважна кількість творів письменників-жінок радянської епохи. Це, в основному, твори «виробничої та батальної прози» (яку можна назвати «жіночою прозою» тільки за біологічною статтю їх творця).

2. Жіноча проза з яскраво вираженими фемінним і маскулінним началами, тобто андрогінний тип (Т. Толстая, О.Забужко).

3. Жіноча проза, що синтезує жіноче і чоловіче начало на рівні анігіляції (взаємознищення, перетворення двох начал в щось третє). Такий тип можна назвати анігіляційним (Л. Петрушевська, О.Забужко).

4. Жіноча проза фемінного типу (Л. Улицька, О.Забужко).

Останні три типи стали основними саме в сучасній жіночій прозі, а саме : оповіданнях Т. Толстої, Л. Петрушевської і Л. Уліцької, О.Забужко. Саме до таких типів творчості можна віднести слова О.Дарка: «Мені часом здається, що чоловіком в літературі все сказано» і «відкриття очікуються від письменників жінок».

4. Слово вчителя.  Авторів жіночої прози цікавлять насамперед гендерні ролі їх героїнь, і це підкорило собі поетику їхніх творів, які розкривають внутрішній світ сучасних жінок. Для героїнь жіночої прози характерна відсутність високих ідеалів і цілей, їх життя повсякденне, але саме в цій повсякденності і виявляється індивідуальність і складність внутрішнього світу цих жінок. «Плинність» днів і ночей, що змінюють один одного,   створюють специфічний план розповіді.  Звернімося безпосередньо до героїнь та героїв оповідань Т. Толстої, Л. Петрушевської, Л. Уліцької, О.Забужко .

 5. Повідомлення учня. Андрогінний тип творчості (Т. Толстая)

Для Т. Толстої характерна в творах постановка проблем, що стосуються загальнолюдських питань буття, центральних у світовідчутті і чоловіків, і жінок: вибір шляху, взаємини з людьми, що знаходяться поряд, усвідомлення себе у світі і свого призначення. У багатьох оповіданнях Толстої («Мила Шура», «Соня», «Річка Оккервіль», «Любиш - не любиш») героїнями стають старі жінки: автора більше цікавить підсумок життя. Письменниця сміливо зачіпає «геронтологічну» тему, демонструючи у своїй творчості, як живуть героїні, чий вік уже не можна  співставити з молодістю, чарівністю жіночої зовнішності. Т.Толста говорить про те, що слідом за втратою фізичної краси не настає втрата жінки як особистості, навпаки: вік розкриває справжній характер і внутрішній зміст, те, що супроводжує людину все її життя.

Історія окремої жіночої долі піднімається на рівень загальнолюдського: людина, що відчуває себе потрібною людям, вже не самотня, вона знайшла сенс життя. Соня в однойменному оповіданні Т. Толстої піднімається на більш високий щабель жіночої самопожертви, оплачуючи своїм життям життя людини, якої насправді не було, але яку вона вважала своєю вічною і непереборною любов'ю. Зупинимося на цьому більш детально.

Розповідь починається із дивного запитання: в чому сенс життя? «Жила людина - і немає її. Лише ім'я залишилося - Соня ». Ім'я,  варто сказати, точне: героїня живе як у сні, загальмована, романтично-сентиментальна стара діва. Вона одночасно звеличена і висміяна. Героїня  некрасива («голова, як у коня Пржевальського»), одягалася вона підкреслено потворно, не розлучається з брошкою - емалевим голубком, найвульгарнішою, можна сказати, вульгарністю, як вважає автор. Портретні характеристики, дані протягом усього оповідання, знижені. І тут виявляється одне з протиріч: незважаючи на відразливу, на перший погляд, характеристику, Соня викликає симпатію у читача. Вона інтелігентна (автор не дарма наділяє її спеціальністю «музейного зберігача»), тобто вона виконує традиційну жіночу функцію збереження духовних і культурних людських цінностей. По ходу розповіді саме вона стає зразком жіночності в традиційній класичній традиції російської літератури, що наділяє героїнь жіночої статті життєвою мудрістю, вмінням прощати, любити, співчуттям, співчуттям до ближнього. Цей набір цінностей закладений у християнській культурі. Зарозуміла «знайома» Соні Ада - представниця іншого полюсу жіночого буття - полюсу порожньої краси. «Ада, по-зміїному елегантна, була в своїй кращій формі, хоча вже й не дівчинка, - фігурка чарівна, обличчя смагляве з темно-рожевим рум'янцем, у тенісі вона перша, на байдарці перша, всі їй дивилися в рот». У ній було всього з надлишком,зокрема прихованого прагнення панувати над усіма і всім, що оточує в житті, йти до досягнення своєї мети всіма доступними способами. (З точки зору гендерної психології це риса чоловічого характеру).

Соня - жіноча іпостась відомого і всіма улюбленого образу зі світової классики -  хитромудрого ідальго Дон Кіхота з Ламанчі, ім'я якого стало прозивним для благородних і великодушних людей, які здатні на лицарські подвиги і весь час знаходяться в трагічному протиріччі з дійсністю.

Навколишні безсовісно (не відчуваючи ні краплі подяки і в душі посміюючись над її альтруїзмом) користувалися безкорисливими послугами нашої героїні. Соня добре готувала, шила, вона любила дітей: знайомі,  їдучи на курорт,  залишають на неї дітей і квартиру ... Але вона залишається мішенню для дотепів, об'єктом розиграшів навколишніх. Одна з таких містифікацій і покладена в основу сюжету. Красуня Ада мріє покарати Соню за ідіотизм («Ну, звичайно, злегка - так, щоб і самим посміятися і дурочку трішечки  розважити») За допомогою друзів Ада придумує для бідолахи Соні  «пекельний планчик  загадкового прихильника, шалено закоханого». Тепер життя героїні було підпорядковане палким любовним листам, складеним Адою від імені вигаданого Миколи та сприйняті Сонею всерйоз ...

У фіналі оповідання, в трагічних умовах блокади, Толста дозволяє героїні зустрітися з коханим: «готова спопелити себе заради порятунку свого єдиного, Соня взяла все, що у неї було - баночку довоєнного томатного соку, заощадженого для такого ось смертного випадку, - і побрела через весь Ленінград у квартиру вмираючого Миколая…»

Героїня Т. Толстої, перш за все, жінка, яка шукає кохання, і автор розповідає про це дуже докладно, в традиціях реалістичного опису, і як би з боку демонструючи єдність (співчутливого) жіночого та чоловічого погляду (вельми грубого і відстороненого). Самотній героїні для щастя, як виявилось, потрібно зовсім небагато - любити і бути коханою, це те, чого в Ади було занадто багато, але так і не зробило її щасливою. А Соня була переповнена щастям від листів Миколи, з яким вона навіть не могла зустрічатися. Можна говорити про Сонину мудрість, що спирається на нескінченну віру в людську чесність, порядність, доброту і любов.

У Соні реалізований традиційний для патріархальної культури тип домашньої, спокійної і старанної жінки-матері, безкорисливо і щедро люблячої людей. В Аді знаходять втілення риси жінки - мисливиці, підступної  спокусниці..

Таким чином, творчості Т. Толстої, яка яскраво представила гендерну проблематику, характерна постановка загальнолюдських проблем,що багато в чому продовжує традиції російської класичної літератури. Філософія любові і життя / смерті в оповіданнях Толстої приводить читача до розуміння дисгармонійності світу, його кінцівки, руйнівності, показуючи морок та імлу життєвого глобального безладу героїні. Трагічна і водночас комічна картина світу, мотив смерті, що стоять поряд на сторінках оповідань з іронічною в`їдливістю автора, ставлять знак рівності між поганими і хорошими, добрими і злими, красивими і непривабливими зовні героїнями Толстої.

           Замість твоїх картин - гола тепер стіна.     Замість моїх дверей - глухо забитий вхід.                                                                                    Хочеш мене знайти - не зачиняй вікна.                                                                                    Бий мене, чуєш? Вбий. Переморозь на лід.

Замість твоїх думок - драми готових п'єс.                    Аби не знати світ - вкрию його рядном.                                                                      Вмерли усі вірші кинутих поетес.                                                                                                  Бий мене, чуєш? Вбий. Перетягни на дно.

           Буря посеред дня, голову вже штормить.                    Знову мої човни плавають без вітрил.                                                                                    Твоє судно пливе, моє іще стоїть.                                                                                                   Бий мене, чуєш? Вбий. Стри мене в сірий пил.

           Бий мене, чуєш, вбий. Спалюй мене до тла.      Моє життя в твоїй теплій міцній руці.                                                                                                  Бо як не ти, то хто, витерпить мій кулак?                                                                                    Ти тепер мій удар. Ти тепер моя ціль.

           Бо як не ти, то хто вгору мене потяг?                    Наче мотузка в небо, в'ється з глибин землі.                                                                      Ти - непростий мій крок. Мій широченний шлях.                                                        Я на тобі вишу, молюсь, аби не в петлі. 

6. Повідомлення учня.  Анігіляційний тип творчості (Л. Петрушевська)

Центральне місце в жіночій прозі, яка розкриває духовний світ російської жінки межі XX - XXI ст. «зсередини», займає героїня Людмили Петрушевської. Дослідники її творчості відзначають, що в житті жінок Петрушевської багато гіркого, нещадного, вони страждають від  відсутності добра, любові, дружби, материнства, що відображає кризовий стан суспільства.  Найзвичайніші життєві історії пронизані різними мотивами (літературними, біблійними) , а також численними міфами. Картина світу Петрушевської в своїй основі має міфологічну модель. Основними концептами для автора стають  Людина, Жінка, Чоловік, Дитина, Життя, Смерть, Доля, Час, Простір.

Для авторки важлива, в першу чергу, доля жіноча (зазвичай нещасна), тому в центрі її текстів стоїть Вона (Жінка) і лише потім з'являється Він (Чоловік), як правило, даний схематично, іноді не має навіть імені. Ця архетипова пара (Він і Вона) діють під впливом обставин, як правило, ворожих. Обставини є подієвим наповненням Долі. В їх ролі можуть виступати хвороби, таємничі зустрічі / незустрічі, ранні страшні смерті ».  Петрушевська відносить свою героїню до певного архетипу: нещасна жінка , бездітна дружина , нелюба дружина , покинута дружина , незаміжня жінка , питуща жінка , самотня мати і ін. Прізвисько-архетип супроводжує героя протягом усієї дії і есплікується при кожній його появі: Таня-валькірія , Лера-плакальниці » .

І тут «у всьому цьому строкатому хороводі ще міфом відлитих ролей центральне місце у Петрушевської найчастіше займають Мати і Дитя. І кращі її тексти про це: "Своє коло", "Дочка Ксені", "Батько і мати", "Випадок Богородиці", "Бідне серд Це Пані", "Материнський привіт" ».

У багатьох оповіданнях Петрушевської підкреслюється жертовний подвиг в ім'я дитини протягом усього життєвого шляху жінки. В оповіданні «Як ангел» донька Ангеліна з ангелоподібної дитини перетворилася на «могутню і буйну» ідіотку, стала вічною мукою матері. Остання, тепер сімдесятирічна бабуся, терзається мукою про майбутнє доньки, мріє, що «вони всі помруть як-небудь разом». Героїня одного з останніх оповідань «Спасибі життя» не відмовляється від особистих інтересів, але все одно багато що в її долі залежить від стану доньки-шизофреніка.

Поетеса Анна Адріанівна («Час ніч») для багатьох критиків стала певним архетипом жертви: вона ростить хворого онука від безпутної доньки Олени, яка ненавидить свою матір; Анна Адріанівна піддається знущанням зі сторони сина, який повернувся з в'язниці, піклується про свою хвору матір. У неї болить душа за брата Андрія - п'яницю і колишнього ув'язненого. Тут виникає чимало асоціацій і з Достоєвським. Але Петрушевська не повторює «чоловічу» прозу, у неї є своя «родзинка». Дотримуючись закону вже постмодерністської художності, вона не розробляє систему причинно-наслідкових зв'язків, залишаючи критикам, які цього не враховують, багато  дивних запитань.

 А знаєш, коханий, ніколи не бійся втрачати.     Бо ти знайдеш краще за мене, можливо і навіть за інших                                                        Вона буде тихою. Зовсім не буде кричати.                                                                                    І зробить усе, що тобі буде тільки зручніше.

Вона буде гарною. З милим дитячим обличчям.    Можливо, ти схочеш, щоб трішечки схожа на мене.                                                        Вона тобі скаже про все, що тобі дуже личить.                                                                                    І матиме очі блакитні, чи може зелені.

Вона тобі буде писати солодкі поеми,      Вона присвятить тобі вірш, або навіть і книгу.                                                                      Вона говоритиме тільки на правильні теми.                                                                      А взимку в мороз вона вмить розтоплятиме кригу.

Вона розмовлятиме зовсім без сленгу, нормально.                  І все, що робитиме, буде охайно та рівно.                                                                      Отож бо зрівняй ти мене, і оту ідеальну,                                                                                                  І сам зрозумій, чи я досі тобі ще потрібна.

7. Повідомлення учня.  Фемінний тип творчості (Л. Улицька)

На відміну від героіїв оповідань Т. Толстої, що діють в своєму іграшковому всесвіті, від творів Л. Петрушевської з їх згорнутістю (майже до притчі) сюжету, котрий іронічно розкриває парадокси побуту-буття, мала проза Улицької здебільшого занурена в побут. При цьому вона прагне відійти від стереотипів масової літератури. Художня концепція Л. Улицької одночасно і звужується до рамок окремої сім'ї, приватної долі, і розширюється до глобальної перспективи, але не виходить за рамки роздумів про значимість приватного життя.

Роль жінки бачиться Улицькою, з одного боку, як би традиційно, навіть з деякими елементами матріархату («мати сімейства»). З іншого-письменниця не заперечує, швидше, досить прагматично підтримує  можливість «ліберальних» іпостасей. Тут філософія приблизно така: людське щастя починається з малого, з родини. За логікою Людмили Улицької, знанням про «чарівне джерело» володіє рід, родина. Тому й персонажі у неї, як правило, з «великих сімей - єврейських, вірменських, східних ... ».

В оповіданнях Улицької представлені багато в чому мелодраматичні сюжети, їх герої, здебільшого це героїні, опиняються в ситуації вибору життєвого шляху. Жінка розкривається перш за все в її материнському призначенні. Найбільш повно це зроблено в її романах - схильність до соціально-побутового роману - це теж її відмінність від Толстої і Петрушевської. Але й оповідання Улицької розкривають скрутну (але й щасливу) долю жінки-матері. В оповіданні «Бронька» занурення в побут  комуналки абсолютне. І «громадська ганчірка» і «діряві тази» сприймаються не як символіка, а як сама реальність життя овдовілої Сімки, яка переїхала в Москву, жінки, яка пишається своєю донькою-школяркою Бронькою. Тільки заради своєї доньки живе Сімка і їй важко пережити удар, нанесений дочкою: Бронька щороку народжує дітей невідомо від кого. Але Бронька починає працювати, заради своїх дітей, і незабаром  у неї навіть з'являється своє житло.

Фінал оповідання неправдоподібно-щасливий, сентиментальний, яких майже немає у Т. Толстої і Л. Петрушевської. Але він має право на існування. Діти Броньки виросли хорошими, розумними, інтелігентними людьми і благополучно емігрували в Америку. Сама Бронька торгує квитками в «будочці», зате одягнена в «справжню імпортну» замшеву куртку. (Відзначимо, характерну для «жіночої прози» класичну увагу до деталі).       

Отже, в той час, як одні будують плани на майбутнє, намагаючись якось облаштувати своє життя, каже Улицька, інші просто люблять один одного, живучи одним днем ​​і повністю віддаючись своїй пристрасті, як це видно на прикладі Броньки. Бронька пізнала таємницю гріха, пройшла через приниження, але була щаслива тому, що її любили, що у неї були діти. Усе найголовніше, що відбувається з героїнями Улицької, всі пережиті ними потрясіння, прозріння, одкровення видно навколишнім тільки із зовнішнього боку і в життєвій транскрипції виступають як хвороба, дивацтво, дурість.

      Межа між добром і злом у багатьох оповіданнях Улицької розмита (в обивательському уявленні вчинок Броньки - зло), її героїнь складно оцінювати за критерієм добродіяння або порочності. Ймовірно, авторській свідомості у прозі Л. Улицької теж  притаманна роздвоєність , бо герої дуже часто чітко діляться на два табори - тих, хто обрав життя в його біологічному варіанті, і тих, хто віддав перевагу "гуманітарному" існування .

 Оповіданням «Бідна щаслива Коливанова» було зроблено крок до зображення ще одного типу героїні - російської жінки за межами Росії. В оповіданні «Цю-юріх» головна героїня, Лідія, виїжджає за кордон, виходить заміж за іноземця. До кінця оповідання вона стає власницею ресторану "Русский дом" в Цюріху. Таким чином, сюжетна лінія розповіді пов'язана з переміщенням жінки в інший культурний простір, що неминуче має привести до набуття нового досвіду, соціального, духовного і т.д. Зміна місця проживання повинна гарантувати й віднайдення героїнею себе як індивідуальності. Але і простір Швейцарії, як це парадоксально не звучить, також характеризується Улицькою як простір нерозрізненості. З одного боку, Лідія стає діловою жінкою, з іншого - це робить її однією з багатьох, які "теж ходили у взутті від Баллі, носили норкові шуби та годинники Орієнт» .                             Як бачимо, оповідання виходять за рамки власне гендерної проблематики, але таких творів у Улицької значно менше. Улицьку вабить багатогранність і непередбачуваність жіночого характеру, акцент же безпосередньо ставиться на великому терпінні російської жінки і її стійкості (або,як кажуть в народі, «семижильності»).                                                                                                                                                                                                                                                                                         На кухні світло. А я в кімнаті.                                                                                                                Будеш тікати, то не гаси.                                                                                                                              У ньому ж сила, у ньому ж правда.                                                                                                                 А я в кімнаті. Тут бракне сил.

           Мені тут добре, мені тут тепло,                     І я тут зовсім не знаю меж.                                                                                                                Та знаєш, друже, тут дуже темно.                                                                                                  Коли ж ти з світлом сюди прийдеш?

           В кімнаті стіни, висока стеля,         Не вистачає лише вікна.                                                                                                                А я тут мрії свої розстелю.                                                                                                                Бо надто гірко, як їх нема.

           Не знаю, правильно чи даремно,                     Та я не пущу тебе назад.                                                                                                                Ходи до мене, світи для мене!                                                                                                                І мова зовсім не про кімнат.                                                                                                                                                                                                                                                                                                          8. Слово вчителя.   Отже, домінанти внутрішнього світу героїнь / героїв в малій прозі Т. Толстої, Л. Петрушевської, Л. Улицької визначаються пережитими почуттями: жагою любові-пристрасті (навіть платонічної) («Лялін дім» Л. Улицької), материнської любові («Дочка Бухари» Л. Улицької), гедоністичними потребами («Мила Шура» Т. Толстої). Ці домінанти визначають поведінку героїв, елементи сюжету, і характер гендерного конфлікту.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

9. Повідомлення учня. Феномен зображення жіночності як вияву сучасного колориту українки у творчості О. Забужко

         Проза Оксани Забужко хоча й не є відверто феміністичною, проте сприяє фемінізації суспільства, привнесенню в нього жіночих цінностей, відкритій артикуляції жіночого досвіду в усій його повноті й неодновимірності. Нова концепція особистості жінки зумовлює такі суттєві риси жіночої прози Забужко, як філософічність, інтелектуалізм, включення в структуру оповіді елементів міфологічної, фольклорної образності, активне використання засобів фантастики, снів, що притаманне малій прозі Т. Толстої, Л. Петрушевської, Л. Улицької.

          У творах О. Забужко фемінізм поєднується з ідеями екзистенціалізму. Авторка майстерно нюансує ідею, експлуатує широке коло мотивів, демонструє широкий – від проникливого ліризму до дошкульного сарказму – почуттєво-настроєвий спектр. Спробуємо визначити феномен зображення жіночності як вияву сучасного колориту українки у творчості О. Забужко.

         Збірка оповідань Оксани Забужко «Сестро, сестро» – це спроба дослідити автономний світ жінки. Авторка зазначає, що існують певні суто чоловічі стереотипи сприйняття стосунків між жінками, прикладом яких є  конкуренція. «Тема, що дала назву книжці, – це тема сестринства, внутрішньої драми жіночих взаємин» – наголошує О. Забужко.

       «Сестро, сестро» – це психологічний натюрморт, заснований на автобіографії свідомості та автобіографії суспільних реалій, своєю провідною тональністю цілком характерних для української літератури 80-90-х років XX ст. з її наснаженою критикою тоталітарної системи.

          Оповідання «Сестро, сестро» – це змалювання катастрофи роду,його сюжет – це туга за неіснуючою, ненародженою сестрою. Зовнішній мотив оповідання складає історія вини Дарці за смерть сестри, а потім і батька. Закінчується твір знаково: «Два життя склалося на те, щоб повністю відкупити твоє власне. Цілих два. Але ти – ти проскочила Дарцю».У творі маємо натяки на певну родову апокаліптичність та розчахненість (образ розрубаного дерева, що символізує світове дерево як символ розбитого  роду)» .Мотив приреченості, невідворотності долі ми виявили і у творчості Л. Петрушевської, а символізм національного масштабу перегукується із глобальною перспективою художньої концепції Л. Улицької.  

          Отже, темою оповідання «Сестро, сестро» є історія сучасної української жінки та її власного виживання на тлі родинної історії, що розгортається в тоталітарному суспільстві.

           У цьому творі яскраво проявляється ментальність сучасної українки, розкривається терплячість, непересічність, співпереживання, всепереможність , стійкість до перешкод та проблем, чуттєвість Дарки та її матері Наталії, що дає нам можливість віднести твір до фемінного типу жіночої прози.

           На думку Н. Зборовської, сестринський конфлікт, як і чоловічо-жіночий, у творчості О. Забужко набуває демонічності – мотив відьми з’являється у повісті «Я, Мілена», героїнею якої є телеведуча, що прагне створити яскраве феміністичне телешоу, і таким чином сказати про зневажених жінок суспільства. У цій спробі вона зазнала поразки, перетворюючись на феміністичну фурію.

          Проте, на нашу думку, в повісті «Я, Мілена» самогубство є виявом палкого протесту проти втрати людиною власного «Я», розкривається тема взаємовпливу двох світів – людського та віртуального світу телебачення.  

         На перший погляд, оповідання «Я, Мілена» – це твір суто про долю жінки, проте він багатопроблемні ший. Це історія про владу: владу метафізичного тіла жінки, владу інформаційних комунікацій і «технологію» відчуження людини. Власне героїнею тут є потрійна Мілена: Мілена-оповідачка, Мілена «екранна» та Мілена «реальна».

         У цьому оповіданні ми маємо ще одну модифіковану модель се-стринства, а саме – сестринство-двійництво. Це знову ж таки, як і в інших творах Оксани Забужко, дзеркальна  пара образів – Мілена справжня, та Мілена шоубізнесу; Мілена – жінка та Мілена - чоловік. Це історія повідьмачення на сучасний лад, і це яскравий зразок анігіляційного типу жіночої прози.

          Отже, твори Оксани Забужко є прозою, яка відкрито демонструє особливості жіночої психології, внутрішнього світу жінки. Поставлені письменницею проблеми як особистого, так і національного характеру, є її власними, наболілими. В епіцентрі її художнього світу не узагальнена чи відсторонена реальність, а власний життєвий досвід, сума властивих сучасній жінці психологічних станів, пов’язаних із душевними та тілесними відчуттями.  

        Таким чином, попри певні суперечки, усі критики сходяться на тому, що творчість Оксани Забужко започаткувала в українському суспільстві дискусію на тему жінки й жіночності, а в літературі – манеру жіночого письма й погляду на сучасний світ.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               Я не хочу лише застрягати в твоїх повідомленнях.

Я не хочу твого спілкування лише в переписках.

Я від цього навіки до кінчиків пальців вже втомлена,

Я давно вже так хочу відчути тебе зовсім близько.

Я не хочу вкладати весь сенс у банальне "Ну як ти там?",

Не сприйматиму навіть "Я добре, а ти як, доречі?"...

Та якби ти просив, за тобою ходила би по п'ятам,

Готувала сніданки і прала тобі твої речі.

Я б чекала тебе із роботи, щодня виглядаючи,

Я вмикала б улюблені фільми і поруч лягала.

Я би мала усе, навіть толком нічого не маючи

А тебе весь час бачити, мені усе одно мало.

Я хотіла б, щоб ти називав мене своєю дівчинкою.

Я була б значно краща за всіх герцогинь і придворних дам.

І ти б зовсім ніколи мене не порівнював з іншими.

Але знаєш, це мрії, тому лиш: "Привіт тобі. Як ти там?"                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       10. Перевірка завдання , що виконувалось у групах.                                                                     11. Виступ учня – експерта.               Розгляд жіночої прози в гендерному аспекті дозволив поставити і позитивно вирішити проблему не тільки гендерної ідентифікації творів авторів-жінок, поетики їхньої творчості в гендерному аспекті, а й типології. У плані обраної нами теми здійснити конструктивне виділення жіночої прози андрогінного (Т. Толстая) і фемінного (Л. Улицька) типів і типу, який синтезує обидва начала в єдине ціле - анігіляційного (Л. Петрушевська),а також дослідити феномен зображення жіночності як вияву сучасного колориту українки у творчості О. Забужко, яка представляє усі три типи жіночої прози. Очевидно, в перспективі доцільно розробити  класифікацію вже на іншій підставі, маючи на увазі співвіднесеність «високої» і масової жіночої прози. Ці полюси представлені прозою Т. Толстої і Л. Петрушевської з одного боку та Л. Уліцької й О.Забужко - з іншого.

Гендерна своєрідність кожної з авторів-жінок пов'язана з особливостями їх творчої індивідуальності, які виходять за рамки гендерної поетики. Так, художній світ Т. Толстої називають «іграшковим. Петрушевську характеризує  метафізичність розгляду життя як світового процесу, що в підсумку знімає гостро намічену статеву поляризацію   В Улицької жіноча картина світу дана в її безпосередності, як то кажуть, у формах самого життя, і читач (частіше читачка) стає співучасником цього дійства. Оксана Забужко творить нову концепцію особистості жінки, вводить у твір такий феміністичний аспект, як еротизм, зумовлений міфологічними уявленнями, а міфологізм твору стає інструментом формування  національно-культурної моделі буття . Але авторів-жінок ріднить відмова від етичних імперативів, надання героям-жінкам і чоловікам справжньої свободи дії, з яких і складається  різнобарвність і непередбачуваність життя. І це жіночий погляд на світ.

                                 ІІІ. Підсумок уроку.                                                                                                                                            Вчитель. Протягом уроку звучали вірші. Як ви вважаєте:                                                                        - Хто є автором поезій – чоловік чи жінка?                                                                                     – Якого віку ця людина?                                                                                                                              -  Чим вона займається?                                                                                                                                -  Які риси характеру їй притаманні?                                                                                                                                                                                                                                                                           Вчитель . Насправді , ця дівчина  - майже ваш одноліток , вона наш гість , ви маєте можливість поставити їй кілька запитань.                                                                                      ( На уроці звучить поезія Катерини Радюк, випускниці Хмельницької ЗОШ №24, студентки філологічного факультету Хмельницького Національного університету «Поділля», солістки  групи «Escape From Tomorrow», яка війшла у п’ятірку кращих рок- співачок 2015 року за версією «Крок у ROCK» )

             Домашнє завдання : написати есе як рецепцію на урок .                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

                         СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                       1. Агеєва В. Жінка - авторка як інопланетянка : [Про Оксану Забужко] /                        В. Агеєва // Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: Фрагменти творчості і контексти : научное издание. - Київ : Факт, 2002. - С. 199-205;                                                                                                                                            2. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С.310-316;                                                                                          3. Больнов О.Ф. Філософська антропологія та її методичні принципи // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. В.В., Лях, В.С.Пазенок. – К.: Ваклер, 1996. – С.96-116;                                                                      4. Голобородько Я. Психологічні натюрморти Оксани Забужко// Українська мова та література. – 2005. – № 15. – Рец. на кн.: Забужко О. Сестро, сестро. Повісті та оповідання– К., 2003. – 240 с. ;                                                                                                 5. Л. Демська.Сестро, сестро / О. Забужко.Жінка-автор у колоніальній культурі, або Знадоби до української гендерної міфології //Незнайома : антол. укр. "жіночої" прози та есеїстики другої пол. XX - поч. XXI ст.: видав. проект сучас. л-ри "Приватна колекція" / авт. проект, упоряд., вступ. сл. бібліограф. відомості, прим. В. Габора. - Л. : Піраміда, 2005. - 600 с.

6. Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання / О. Забужко. – К.:Факт, 2005. – 240 с.

7. Зборовська Н. Повість «Я, Мілена» О. Забужко у «феміністичному» дзеркалі // Н. Зборовська, М. Ільницька. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. – Львів: Літопис, 1999. – 301 с.                                                                                                                    8. Касаткина Т. Литература после конца времен / Т. Касаткина // Новый мир. – 2000, №6. – С. 83 – 96.                                                                                                                                 9. Костюкевич Л.М. та ін. Соціально-політичний аспект жіночого руху в Україні: пробл. та тенденції / Костюкевич Л.М., Костюкевич К.В., Докашенко Г.П. // Жіночий рух в Україні: історія і сучасність: Міжнар. наук. - метод. конф.: Одеса, жовт. 2004 р.: Тез. доп. - К., 2004.

10. Кульбабська Ю. Спроба психоаналітичного підходу до інтерпретації прози Оксани Забужко / Ю. Кульбабська // Мандрівець. – 2005. – № 6. – С. 35-49;

11. Літературознавчий словник-довідник [Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін.]. – К.: Академія, 1997. – 752 с. ;                                                                                                                                12. Скуратівський В. Замість передмови та замість монографії / В. Скуратівський // Забужко О. Сестро, сестро. – К.: Факт, 2004. – С. 5-19.                                                                                    

13. Улюра Г. Проблема феміністського тексту і письменницького іміджу

жінки - авторки в сучасних українській та російських літературах //Сучасність. – 2005. – № 7-8. – С. 115-127.