Тема уроку: Квінт Горацій Флакк — один із найвидатніших поетів римської літератури. Ода «До Мельпомени» як початок традиції підбиття поетом підсумку свого творчого шляху

 Тема уроку: Квінт Горацій Флакк — один із найвидатніших поетів римської літератури. Ода «До Мельпомени» як початок традиції підбиття поетом підсумку свого творчого шляху.

Мета: ознайомити з біографічними відомостями про Горація; продовжити роботу над виразним читанням; провести літературні паралелі; порівняти вірші Горація, Державіна, Пушкіна; розвивати уважність, логічне мислення; виховувати повагу до митців слова.

Тип уроку: урок-дослідження

Обладнання: картки з біографією Горація, з текстами віршів Горація, Державіна, Пушкіна.

 I. Актуалізація опорних знань

1. Літературний диктант

1) Найвідоміша поема Вергілія. («Енеїда»)

2) Батько Енея. (Анхіз)

3) Матір Енея. (Рея Сільвія, Ілія)

4) Засновник Рима. (Ромул)

5) Брат-близнюк Ромула. (Рем)

6) Годувальниця хлопчиків-близнюків. (Вовчиця)

7) Цей бог опікувався Ромулом і Ремом. (Марс)

8) Він викував щита Енеєві. (Гефест — Вулкан)

9) Час його царювання називають «золотою добою» римської літератури. (Октавіан Август)

 II. Мотивація навчальної діяльності

— Горацію належить вірш, перший рядок якого звучить так: «Звів я пам’ятник свій…» ( це буде епіграфом до уроку)

Яким може бути пам’ятник? Навіщо люди їх зводять? Від якого кореня утворилося це слово? (Відповіді учнів.)

Пам’ятник — від слова пам’ять. Отже, зводять пам’ятники, щоб люди пам’ятали про інших, шанували їх, не забували про їхні досягнення.

 III. Вивчення нового матеріалу

1. Ґронування

— Щоб ми не забували про класиків античної літератури, звернімось до текстів на картках, у яких йдеться про життя та творчість Горація.

Завдання: Кожна група отримує аркуші з текстом. За сигналом учні впродовж визначеного часу (1-3 хв) читають текст, потім віддають аркуші вчителеві. Кожен учень записує в зошиті те, що запам’ятав із тексту, після чого група на окремому аркуші записує спільний текст. Групу, яка найповніше відтворила текст, учитель заохочує.

Текст для опрацювання

Горацій Квінт Флакк. Основні твори. Біографія і творчий шлях

    Горацій Квінт Флакк (65—8 рр. до н. е.) — великий поет античності, один із представників доби Августа. Він написав понад 160 поезій, і всі вони дійшли до нас. Мова його творів вважалася взірцевою. Католицькі ченці, середньовічні студенти та гімназисти XIX ст. вивчали латину за його віршами. Горація наслідували багато європейських поетів, російські поети пушкінської доби, українські поети XVIII та XIX ст. Основні твори: «Оди» 23-13 рр. до н. е., «Сатури» (сатири) (41—30 рр. до н. е.), «Еподи» (41 -30 рр. до н. е.), «Послання» (20-10 рр. до н. е.).

   Горацій народився у м. Венузія на півдні Італії. Батько був рабом, відпущеним на волю. З розширенням завойовницьких воєн раби починають відігравати дедалі більшу роль в житті Римської держави. їх використовували не лише на. фізичних роботах; освічений раб міг бути вчителем, інженером, агрономом, художником, адміністратором, військовим радником…

   Багаті люди, які не мали прямих нащадків, могли заповісти свої маєтки улюбленому рабу, попередньо відпустивши його на волю. Оскільки рабів у Рим приганяли із завойованих територій, можна собі уявити, яку величезну роль у культурі Давнього Риму з часом стали відігравати чужоземці. Цей процес дістав у науці назву «варваризація римської культури».

    Раби, яким доручали відповідальні посади, були цілком байдужими до ідеї римського патріотизму, їх мало цікавили римські чесноти та звичаї. Вони здебільшого погано знали латину, засмічували мову словами «варварського» походження. Походження Горація наклало відбиток на всю його творчість. Він був байдужим до почестей імператорського двору та до службової кар’єри.

    Зате він цінував щирі людські стосунки та скромні радощі життя. Освіту він здобув спочатку в Римі, потім в Афінах — у центрі вивчення філософії. У той час по імперії прокотилася хвилею громадянська війна після вбивства Цезаря (44 р. до н. е.). 23-річний Горацій вступає до республіканської армії для боротьби з наступниками Цезаря, обіймає посаду військового трибуна.

        Брав участь у битві при Філіппах (42 р. до н. е.) на боці Брута проти Октавіана. Армія Брута була розгромлена. Після амністії Горацій повертається до Рима, але його маєток, придбаний на заощадження батька, і майно були конфісковані. Поет вирушає до Рима і влаштовується на канцелярську посаду, займається переписуванням законів та інших державних документів.

    Горацій був вражений та пригнічений розбещеністю римлян, кар’єризмом та схилянням перед сильними світу цього. Його перші поезії мають сатиричне забарвлення. Це «Сатири», що були написані гекзаметром, та «Еподи» (вірші з «приспівом»).

    Вергілій, що був тоді в зеніті слави, звернув увагу на поета-початківця і познайомив його з Меценатом. Зустріч із славетним вельможею змінила все життя Горація. Йому імпонувало, що Меценат побачив у ньому насамперед поета, з вже потім — людину певної ланки суспільства. Поступово він стає співцем імператорського Рима.

  Згодом Горацій залишив державну службу і присвятив себе поезії. Літературна спадщина Горація складається з двох книг сатир, однієї книги еподів (ліричних віршів), чотирьох книг од (пісень), ювілейного гімну і двох книг послань.  

   Перша книга сатир складається з десяти віршів. Темою є різні події життя, різні люди. Горацій закликає до простоти і поміркованості, висміює користолюбство, підлість та безчестя.

    Збірка «Еподи» («Приспівки») складається із 17 віршів величального й сатиричного змісту. Тематика досить різна — від пропаганди сільської праці до уславлення політики «золотої доби». Центральне місце у творчості Горація займають чотири книги од (або «Пісень»).

   Ще в античності ліричні пісні стали називати одами. В одах Горація з найбільшою повнотою розкривається ідейна спрямованість творчості поета: прославлення політичних і релігійно-етичних ідей Октавіана Августа. Оди відрізніються бездоганністю форми, цілісністю та досконалістю змісту, вражають ясністю думки, віртуозною композицією.

    Творчість Горація творила величезний вплив на розвиток світової культури. У Римі його твори вивчали в школах, укладали до них коментарі. Не зникав інтерес до творчості поета і в середні віки, й у добу Відродження.

2. Засвоєння літературознавчих термінів

Ода (гр. ode — пісня) — жанр лірики, що висловлює піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю визначених осіб тощо.

3. Читання оди Горація «До Мельпомени»

Підготовка до сприйняття

— Хто така Мельпомена? (Муза трагедії. Мельпомена (по-грецьки "співаюча") – муза трагедії (спочатку вважалась музою пісні взагалі, потім пісні сумної). Мельпомена зображувалась у вигляді високої жінки з пов'язкою на голові, у вінку з виноградного листя, в театральній мантії, на котурнах, з трагічною маскою в одній руці і з мечем або палицею в другій. 

Виразне читання поезії учнями

Бесіда

• Про який пам’ятник йдеться у поезії «До Мельпомени»? (Поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам’яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.)
• Які автобіографічні відомості зазначив поет у вірші? («Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: був сином колишнього раба.)
• Про яку заслугу в галузі поетичного мистецтва згадує Горацій? («Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.)
• Що незвичного є в поезії поета? (По-перше, він зводить пам’ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. По-друге, поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.)

4. Порівняння різних перекладів поезії українською мовою

ДО МЕЛЬПОМЕНИ
(III, 30)

Звій я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,
Вищий од пірамід царських, простоїть він.
Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,
Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких —
Часу біг коловий — в прах не зітре його.
Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу
Частка краща моя. Поміж потомками
Буду в славі цвісти, поки з Весталкою
Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.
Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись
Давн за владаря був серед полів сухих,—
Будуть знати, що й — славний з убогого —
Вперше скласти зумів по-італійському
Еолійські пісні. Горда по праву будь,
Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,
Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.
(Переклад Андрія Содомори)

ДО МЕЛЬПОМЕНИ
(III, 30)

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.
Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,
Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний;
Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець
Ще сходить з дівою в високий Капітолій.
І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,
Іде казковий Давн ратайський люд судив,—
Скрізь говоритимуть, що син простих батьків,
Я перший положив на італійську міру
Еллади давній спів. Так не таїсь від миру,
І лавром, що зростив святий дельфійський гай,
О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.
(Переклад М. Зерова)

5. «Літературні паралелі»

Вірш Горація «До Мельпомени» став першим серед поезій, присвячених усвідомленню поетом досягнень свого творчого шляху.

Мотив увічнення пам’яті про поета у його творчому доробкові, який буде потрібен майбутнім поколінням, є провідним також у поезіях російських поетів Г. Р. Державіна та О. С. Пушкіна.

Прочитайте ці вірші та порівняйте їх між собою та з поезією Горація.

ПАМЯТНИК

Я памятник себе воздвиг чудесный, вечный,
Металлов тверже он и выше пирамид;
Ни вихрь его, ни гром не сломит быстротечный,
И времени полет его не сокрушит.
Так! — весь я не умру: но часть меня большая,
От тлена убежав, по смерти станет жить,
И слава возрастет моя, не увядая,
Доколь славянов род вселенна будет чтить.
Слух пройдет обо мне от Белых вод до Черных,
Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал;
Всяк будет помнить то в народах неисчетных,
Как из безвестности я тем известен стал,
Что первый я дерзнул в забавном русском слоге
О добродетелях Фелицы возгласить,
В сердечной простоте беседовать о боге,
И истину царям с улыбкой говорить.
О Муза! возгордись заслугой справедливой,
И презрит кто тебя, сама тех презирай,
Непринужденною рукой, неторопливой,
Чело твое зарей бессмертия венчай.
Г. Р. Державин 1796

* * *

Exegi monumentum

Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа.
Нет, весь я не умру — душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит —
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,
И назовет меня всяк сущий в ней язык,
И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий
Тунгуз, и друг степей калмык.
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
Что в мой жестокий век восславил я свободу
И милость к падшим призывал.
Веленью божию, о муза, будь послушна,
Обиды не страшась, не требуя венца;
Хвалу и клевету приемли равнодушно
И не оспаривай глупца.
О. С. Пушкін 1836

 

Перші рядки поезії схожі між собою: поети упевнено заявляють про те, що вони створили пам’ятник. У поезіях Горація та Державіна зазначається, що він вищий, ніж царські піраміди; ні дощ, ні буревій, ні грім не зможуть йому зашкодити. У вірші Пушкіна говориться лише про те, що пам’ятник «выше Александрийского столпа». Деякі дослідники вважають, що йдеться не про Александрійську колону, зведену на Дворцовій площі у Петербурзі, а про одне з чудес світу. Таким чином, в усіх віршах пам’ятник порівнюється з чудесами світу, навіть перевершує їх.

В усіх поезіях йдеться про невмирущість душі поета, яка «от тлена убежав, по смерти станет жить», і про неминучість слави, що прийде до митця. Цікаво, що кожний із поетів обмежує час своєї слави різними причинами. Для Горація — це існування Риму, для Державіна — повага світу до слов’ян, для Пушкіна — наявність у світі хоча б одного поета.

Поети передбачають, що слава їхня переживе їх самих і пошириться на Батьківщині. Горацій переконаний, що його пам’ятатимуть в Італії, Державін і Пушкін перелічують велику кількість народів, що живуть на безмежних просторах Росії.

Горацій та Державін акцентують на тому, що стали відомими саме завдяки своїй поетичній творчості.

Домашнє завдання: Скласти кластер до оди «До Мельпомени»