Тема: «Вчитель – це мама, тато, класний керівник та предметник!»

«Вчитель – цке мама, тато, класний керівник та предметник!»

Мета: розкрити глибинну сутність учительської праці, виховувати любов і повагу до вчителя, відповідальне ставлення до навчальної діяльності, прагнення удосконалювати культуру розумової праці; формувати поняття шкільної етики.

Форма проведення: етична бесіда.

Обладнання: аудіозапис  пісні «Вчителька» П. Майбороди, вірші про вчителів, квіти.

 

                                            Зміст

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми й мети. Робота над темою.

Класний керівник:

- Ми живемо за часів, коли освіта, професійні навички відіграють велику роль у долі людини. Постійне накопичення знань – не примха, не гонитва за зовнішньою ерудицією й освіченістю, це необхідність, продиктована укладом нашого життя, рівнем розвитку науки й техніки, прагненням до всебічного гармонійного розвитку кожної особистості. Багато дітей думають, що за людину все робитимуть напівавтомати, роботи, комп’ютери, інша новітня техніка. Та вони глибоко помиляються. Сьогодні як ніколи важливі не лише глибокі знання, а й загальна культура людини, її інтелігентність, духовність, моральна відповідальність за те, з якою метою використовуватимуться досягнення науки й техніки.

Історія виникнення

Професію вчителя називають вічною. Вона — одна з найдавніших професій. Адже саме через спеціально організовану педагогічну діяльність оволодівають всіма іншими професіями. Необхідність передачі нагромадженого виробничого, соціального і духовного суспільного досвіду новим поколінням, підготовка цих поколінь до життя і праці привела до того, що навчання і виховання дуже рано виділились в самостійну суспільну функцію.

Вчитель – одна з найдавніших професій

Історики вважають, що перші вчителі з’явилися ще тоді, коли люди почали полювати на диких звірів. Саме в ті часи старше покоління почало навчати молодь цій справі. При цьому людина, якій довіряли навчання дітей та підлітків, користувалася у племені великою повагою та мали певні превілеї.

Перші ж школи з’явилися у IV–V тисячолітті до нашої ери на території Давнього Сходу (Китай, Індія, Асірія, Вавілон). На території Русі навчальні заклади почали відкривати ще пізніше: приблизно у 988 році, одразу після прийняття християнства. Та й тоді навчатися могли, за наказом князя Володимира, лише «діти кращих людей».

 

Перші школи виникли в країнах Стародавнього Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями виступали в основному жерці, які складали привілейовану касту. У касті жерців знання передавались від батьків до дітей, але існували і школи для жерців при храмах і у великих містах. Соціальний статус учительства був надзвичайно високим.

 

 

Перша згадка про школу зустрічається в єгипетських джерелах, датованих за 2500 років до н. е. У державах Стародавньої Греції вчителями були вільні громадяни. Їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами.

 

У Стародавній Греції виник термін “педагог”, але він тоді мав інше значення, ніж тепер. Педагогами називали рабів, що водили дітей рабовласників у школу. Буквальний переклад цього слова з грецької – “дітоводій”). У Стародавньому Римі вчитель вперше стає державним службовцем, який призначається самим імператором. Імператор також визначав особливий склад учителів для кожного типу шкіл, визначав коло їх обов’язків і суми гонорару. Учителями призначалися державні чиновники, які добре знали науки, а головне – багато подорожували, а тому і багато бачили, знали кілька мов, культуру, звичаї інших народів.

 

У стародавніх китайських хроніках, які дійшли до наших днів, згадується, що ще в 20 ст. до н.е. в країні існувало міністерство, яке відало справами освіти народу, призначало на посади вчителів з числа наймудріших представників суспільства.

 

В епоху Середньовіччя вчитель повинен був обов’язково бути духовною особою. Поведінка, статус, методи роботи, обов’язки вчителя диктувалися релігійними канонами. Особливі вимоги пред’являлись до особи вчителя у системі єзуїтського виховання (абсолютна субординація вчителів за церковними званнями, чернечий спосіб життя, цілковита дисципліна і висока вимогливість до себе, до учнів). У середньовічних міських школах, університетах педагогами все частіше ставали люди, які отримали спеціальну освіту.

 

У Київській Русі обов’язки вчителя співпадали з обов’язками батьківства і владарювання. У Стародавній Русі вчителів називали майстрами,підкреслюючи тим самим повагу до особистості наставника підростаючого покоління. Але і майстрів-ремісників, що передавали свій досвід, називали з повагою – учитель.

 

У період капіталізму професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Коли почали формуватись перші буржуазні держави, з’явився досвід спеціальної педагогічної освіти. У законодавчих актах держава чітко формулює свої вимоги до вчителя. Учителі займають штатні посади у багаточисельних школах і училищах різних типів. Поряд з цим у 18 – 19 ст. у дворянських і буржуазних сім’ях було поширене виховання і початкове навчання дітей за допомогою домашніх наставників і вчителів (гувернерів).

 

Спочатку особи, що виконували учительські обов’язки, не мали ніякої спеціальної підготовки. З виникненням і розвитком педагогічної освіти визначаються державні вимоги до професійної підготовки учителя. Законодавчо оформляється їх правовий статус в залежності від освіти.

 

На початку 19 ст. в Росії і підросійській Україні створюються перші учительські інститути, що готували учителів для середніх класів загальноосвітніх шкіл. Вчителів для народних початкових шкіл готувалися і раніше у вчительських семінаріях.

 

Загалом у дореволюційній Росії переважала підготовка вчителів для початкової школи. Після 1917 року почалися пошуки нової системи педагогічної освіти, створювалися нові типи вищих і середніх професійних навчальних закладів. До 30-х років 20 ст. в СРСР в цілому склалась сітка педагогічних інститутів. У цей період стала широко розвиватись вечірня, заочна, середня і вища педагогічна освіта. З середини 80-х років у педагогічних закладах освіти стали широко запроваджувати різноманітні додаткові спеціалізації.

 

На сьогоднішній день частина педагогічних інститутів в Україні перетворені в педагогічні університети, з’явились нові типи педагогічних навчальних закладів. Все це супроводжується якісними змінами у підготовці педагогічних кадрів. Розширюється діапазон спеціальностей підготовки майбутніх фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах.

 

Таким чином, давня професія учителя на теперішній час набуває новий розвиток, який відображає потреби сучасної школи на шляху її гуманізації і демократизації.

Як коглись називали вчителів:

Стародавній схід – ЖЕРЦІ

Стародавня Греція - граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами, дітоводій.

Київська Русь – майстер-ремісник, потім вже вчитель.

ГУВЕРНЕР

ВЧИТЕЛЬ РОІЗНИМИ МОВАМИ

Анг.– ТІЧЕ

Нім. -  Лерер, Лерерін.

Латинська – Школотаус

Польська – Научіель

Рос. – учитель

Фран. – Ун інстітутер. Профессур

Казахська – муфалім

Білоруська – Наставнік

Грецькою – Даскалос

Іспанська – Маестро

Монгольський – Багшаа

Таджицький - Муаллим

Японський - Сенсе

У неділю, 6 жовтня, в Україні відзначають День вчителя.

ПОПУЛЯРНІ ФРАЗИ ВЧИТЕЛЯ

1. Дзвінок — це для мене.
2. Що за колективна творчість?
3. Оцінку теж на двох буду ставити?
4. Вийди і зайди нормально.
5. Щоденник на стіл!
6. А голову ти вдома не забув?
7. Що смішного? Скажи всім — нехай усі посміються.
8. Це треба вам, а не мені.
9. Попереду у Вас ДПА, ЗНО як Ви його будете здавати.
10. Скільки ви у мене забрали часу на початку уроку, стільки ж я заберу у вас наприкінці.
11. Ви самі себе затримуєте.
12.  Всі дивляться на мене.
13. Будеш так дома розмовляти.
14. Хто піде до дошки? – Ліс рук.
15. Я нічого не знаю – у вас був час вивчити.
16. А прізвище за вас я повинна писати?
17. Двійку поки тільки олівцем ставлю.
18. Я вам не заважаю?
19. Я вас раніше відпущу – не дай боже, когось машина зіб’є, а мене посадять?
20. Таке завдання точно буде на ЗНО!
21. Хто черговий?
22. Витри дошку!
23. Ти вдома з батьками також так розмовляєш?