Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки

Урок № 21

 

Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки

Мета: з’ясувати рівень засвоєння учнями орфографічних тем – правопису ненаголошених голосних, м’якого знака та апострофа, а також рівень сформованості комунікативних умінь, необхідних для читання тексту мовчки; розвивати мислення, пам'ять, формувати вміння застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці, навички самостійної роботи, збагачувати та уточнювати словниковий запас учнів.

Тип уроку:  урок перевірки та обліку якості засвоєних знань, умінь та навичок.

Обладнання: тестові завдання, текст для читання мовчки.

 

ХІД УРОКУ

 

І.  Повідомлення мети і завдань уроку.

 

ІІ. Повідомлення способів перевірки здобутих знань та сформованих умінь і навичок (інструктаж до тестування).

 

ІІІ. Проведення тематичного тестування.

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ (зразки)

 

1. Орфограма –це:

а) чітка рекомендація для правильного написання слова;

б) правильне написання, що вибирається з ряду можливих;   V

в) система правил про способи передачі звукового мовлення на письмі;

г) розділ мовознавства, у якому вивчається система правил для забезпечення передачі звукового мовлення на письмі.

Дібрати й записати слово з орфограмою на межі морфем (значущих частин слова), позначити орфограму (напр.: роззброєний, розрісся).

 

2. Буквосполучення ри, ли в коренях українських слів та написання е, и в деяких слова, що не перевіряються наголосом (левада, кочерга), пояснюється:

     а) фонетичним принципом орфографії;

б) морфологічним принципом;

в) історичним принципом;   V

г) смисловим (диференціюючим) принципом.

 Дібрати та записати  слово із сумнівним ненаголошеним голосним, що не перевіряється наголосом; записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: леміш [ле^им’іш],  пшениця [пше^иниц’а]).

 

3. М’який знак не пишеться:

а) перед буквою о;

б) перед буквосполученням йо;

в) у дієсловах на -ть, -ться;

г) після букв, що позначають губні та шиплячі приголосні, а також після букви р.   V

 Дібрати дієслово на –ть. –ться, записати його фонетичною транскрипцією (напр.: грається [грайе^иц’:а],  сміється [см’ійец’:а]).

 

 4. Апостроф ставиться перед буквами я, ю, є, ї після букв:

              а) к, п, т, ф, х;

     б) д, т, з, ц, ч, ж;

    в) б, п, в, м, ф;    V

              г) г, к, х та ж, ч, ш.

 Дібрати й записати слово з апострофом після префікса, що закінчується на твердий приголосний (напр.: без’язикий, під’юджувати) або слово з апострофом після префікса, що закінчується на твердий приголосний, записати фонетичною транскрипцією¹ (напр.: роз’яснення [розйасне^ин:’а]).

 

5. Апостроф не ставиться після букв, що позначають губні приголосні, перед буквами я, ю, є, ї в таких словах:

    а) сузір’я, міжгір’я, повір’я, пір’я;

    б) черв’як, верб’я, арф’яр, верф’ю;

              в) медвяний, рутвяний, мавпячий, цвях;  V

    г) без’ядерний, під’їхати, двох’ярусний.

 Дібрати і записати слово, у якому після букви р перед я не ставиться апостроф, записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: повітря [пов’ітр’а]).

 

 6. М’який знак не пишеться у таких словах:

              а) Ольці, бурульці, доньчин, Саньчин;

              б) Оксанці, Галинці, спілці; матінчин;   V

              в) яблунь, пісень, земель, знань;

              г) думають, прагнуть, стараються.

 Дібрати і записати слово з буквою н перед літерою, що позначає шиплячий приголосний, записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: менший [менший], кінчик [кінчик], банщик [баншчик]).

 

 

4. Проведення контрольного читання мовчки.

 

 

БРАТ ПАНАСА МИРНОГО

 

 Поміж чотирьох дітей миргородського урядника Якова Григоровича Рудченка найбільш талановитими були двійко старших -  Іван та Панас. Про автора «Хіба ревуть воли…», «Повії», «Лимерівни» знаємо чимало. Іван – відомий далеко менше і переважно як співавтор роману «Хіба ревуть воли…» У свідомості пересічного читача його ім’я пов’язується саме з цим романом. Дуже рідко згадують його діяння в іншій царині, хоч мав Іван талант неабиякий і до рідної культури зробив чималий внесок. І хто знав, як торував би свій життєвий шлях видатний його молодший брат, аби в юні роки не мав за заступника і порадника його, Івана…

 Іван був у сім’ї первістком. Народився на чотири весни раніше за Панаса – 1945 року, в Миргороді. Дитячі його літа минали над Хоролом, під густоцвіттям медвяних лип, серед духмяних степових трав, у хатині, над якою, вітаючи вранішнє сонце, лопотів крильми бусол, а між кучерявих вишень врунився хрещатий барвінок, насаджений теплими материнськими руками.

 У Миргороді Івана віддали до повітового училища. Проте докінчував він освіту в Гадячі, куди батька перевели служити. Тут уперше записав Іван народну казку від старезного діда-пасічника. З того й почалося.

 Чи в Гадячі ярмарки, чи десь геть далеко, за двадцять верст, а Іван туди таки піде. Товчеться між рядами та все прислухається. Там уловить соковите слово, там влучну приказку, а як зачує кобзаря чи лірника, то вже не відтягнеш. Миттю туди і до самої темноти слухає, слухає…

 Повернеться додому втомлений, голодний – зате щасливий. Сяде за стіл і до перших півнів записує почуте. А то, буває,  приведе кобзаря до господи. Тоді збирається вся родина, скликають сусідів, і для всієї вулиці настає свято.

 Після завершення науки Іван подався на службу до Полтави. Там заїдала бюрократична рутина, тож мріяв хоч на який тиждень вирватися до батькової оселі, послухати й записати пісень пастухів, чумаків, пасічників…

 Приїжджав у вишиваній сорочці, свитині, червоним поясом підперезаній. Стражники аж від злості кипіли, та присікати боялись – у самому губернаторстві служить!

 1867 року Іван вступив до Київського університету вільним слухачем. Жив у Драгоманових, готував до друку перші збірки народної творчості – «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні».

 А потім доля знову вкинула до задушливої канцелярії. Цього разу в Житомирі. Як чиновник з особливих доручень роз’їжджав повітами, бував у селах. Особливий хист мав до економічних наук, що й відбилося на кар’єрі: від звичайного писаря доріс до управителя канцелярії, а пізніше члена ради міністерства фінансів у самому Петербурзі. Все рідше ім’я Івана Білика (такий псевдонім мав Іван Рудченко) з’являється у пресі…

 Може, найяскравіше уявлення про душевний стан талановитого літератора й критика, закинутого долею в глухі нетрі чужинецького чиновницького існування, дають такі рядки:

 

    Вітри, негода та недоля

    Помчали з рідного нас поля

    Та на чужину занесли.

    І стали ми своїм чужі,

    Чужим не рідні…

 

 У холодному Петербурзі він був таким одиноким! Україна жила своїм життям, він – своїм. Помер у Куокколі (Фінляндія). Автор некрологу писав, що Іван Рудченко був рідкісним щирим гостем у чиновницькому середовищі, яке його й занапастило.

 Так, він був співавтором роману «Хіба ревуть воли…» Але, крім того, був автором багатьох, невідомих нині, ліричних поезій, белетристичних творів, перекладів творів Тургенєва, Міцкевича. Гейне, Байрона. А ще був визначним фольклористом та етнографом.

(503 слова)          (За В. Туркевичем)

 

 

◊  На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

 

1. У родині миргородського урядника Якова Рудченка росло:

а) семеро дітей;

б) п’ятеро дітей:

в) четверо дітей;   V

г) двоє дітей.

 

 2. Іван Рудченко був старшим за брата Панаса:

     а) на два роки;

              б) на чотири роки;   V

              в) на шість років; 

              г) на десять років.

 

 3. Найпершу народну казку Іван Рудченко записав:

              а) від чумака в Миргороді;

              б) від пастуха під Полтавою;

              в) від діда-пасічника у Гадячі;   V

              г) від Драгоманова у Києві.

 

 4. Збирати усну народну творчість юний Іван ходив:

    а) на ярмарки;  V

              б) на весілля;

              в) на хрестини;

              г) на похорони.

 

 5. Відразу після завершення науки Іван Рудченко служив:

              а) у Миргороді;

              б) у Гадячі;

              в) у Полтаві;   V

              г) у Києві.

 

 6. Вільним слухачем Іван вступив:

     а) до Харківського університету;

              б) до Київського університету;   V

              в) до Петербурзького університету;

              г) до Краківського університету.

 

 7. Навчаючись у Києві, Іван жив:

     а) у Житецьких;

              б) у Косачів;

              в) у Лисенків;

              г) у Драгоманових.    V

 

 8. Перші збірки народної творчості Івана Рудченка – це:

     а) «Наймитські й заробітчанські пісні», «Купальські пісні»;

б) «Збірник українських пісень», «Малоросійські пісні, переважно історичні»;

в) «Народні пісні з-над Дністра», «Матеріали з народної словесності»;

              г) «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні».   V

 

 

 9. Іван Рудченко друкувався під псевдонімом:

     а) Панас Мирний;

              б) Іван Білик;   V

              в) Опанас Маркович;

              г) Іван Левицький.

 

 10. Помер Іван Рудченко:

                а) у Полтаві;

                б) у Петербурзі;

 в) у Куокколі (Фінляндія);     V

                г) у Києві.

 

 11. Іван Рудченко перекладав твори:

          а) Пушкіна, Лермонтова, Гете, Міллера;

                б) Тургенєва, Міцкевича, Гейне, Байрона;   V

                в) Толстого, Достоєвського, Бальзака;

                г) Купріна, Чехова, Золя, Мопассана.

 

 12. Головна думка опрацьованого тексту така:

                а) з двох рідних братів в історію увійшов наділений більшим        

                талантом;

                б) чиновницька служба несумісна із творчістю;

       в) не слід забувати людей, які віддавали свій талант Україні;    V

       г) бюрократична машина перемолола чимало талановитих людей.