Аспірантура

1. Окружний адміністративний суд м. Києва у своєму рішенні від 29 листопада 2011р. обмежив право кількох неурядових громадських організацій та приватних осіб на проведення демонстрації, зокрема, у зв’язку з неінформуванням ними за 10 днів Київської міської державної адміністрації про свій намір. Суд посилався на Указ 1988 року. Учасники потенційної демонстрації оскаржили це рішення. 16 травня 2012 р. Київський апеляційний адміністративний суд зазначив, що Указ 1988р. суперечив Конституції України, оскільки він вимагав від організаторів отримання дозволу на проведення демонстрації та дозволяв органам виконавчої влади забороняти такий захід. Натомість стаття 39 Конституції України передбачає, що органи виконавчої влади лише повідомляються про заплановану демонстрацію і тільки судові органи мають право встановлювати обмеження на її організацію. Київський апеляційний адміністративний суд також зазначив, що Конституційний суд України у своєму рішенні від 19 квітня 2001 року не посилався на Указ 1988 року як на нормативний акт, який має застосовуватися в Україні до правовідносин, про які йдеться. Апеляційний суд також зазначив, що у матеріалах справи не було жодних документів, які б свідчили, що проведення такого заходу могло створити реальну небезпеку виникнення правопорушень громадського порядку або злочинів чи поставити під загрозу здоров’я населення та наражати на небезпеку права і свободи інших людей. Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції було несумісним зі статтею 39 Конституції України та статтею 11 ЄКПЛ та порушувало принцип верховенства права. Вирішіть справу по суті: який із елементів принципу верховенства права порушив суд першої інстанції:

2. Із рішення ЄСПЛ у справі «Салов проти України». ЄСПЛ після обговорення у нарадчій кімнаті 22 березня 2005 року та 5 липня 2005 року виніс наступне рішення: «заявник стверджував, що він не був негайно доставлений до судді або іншої службової особи для вирішення питання щодо його арешту. Крім того, він скаржився на порушення свого права на справедливий судовий розгляд, зокрема, на недотримання принципів «верховенства права» і «правової визначеності», оскільки президія обласного суду скасувала постанову районного суду від 7 березня 2000 року, відповідно до якої його справа направлялася на додаткове розслідування. Заявник стверджував, що мало місце порушення параграфа 1 статті 6 ЄКПЛ. Посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявник скаржився на порушення свого права одержувати і поширювати інформацію. Зокрема, він заявляв, що не знав, чи була достовірна інформація про смерть кандидата [на посаду Президента України] пана Леоніда Даниловича Кучми, опублікована у номері газети «Голос України», оскільки він не мав точної інформації про стан здоров’я останнього. Він наполягав на тому, що за будь-яких обставин повідомлення такої інформації третій стороні не повинно каратися п’ятьма роками позбавлення волі. Він скаржився також на його утримання протягом 11 днів у Донецькому ізоляторі тимчасового утримання і на позбавлення його ліцензії на право заняття адвокатською діяльністю. Розглянувши справу «Салов проти України», друга сесія ЄСПЛ визнала, що його негайно не доставили до судді для розгляду питання про законність його арешту, а також визнала порушення Україною щодо Салова принципу верховенства права та присудила стягнути з України на користь останнього 10 000 євро. Вирішіть справу по суті: який з елементів принципу верховенства права було порушено Україною щодо Салова:

3. Із рішення ЄСПЛ у справі «Совтрансавтохолдинг» проти України». ЄСПЛ після обговорення у нарадчій кімнаті 27 вересня 2001 року та 4 липня 2002 року постановив наступне рішення : «посилаючись на статтю 6 параграфа 1 ЄКПЛ, заявник скаржиться, що його справа не слухалася справедливо незалежним безстороннім судом через великий політичний тиск та постійний контроль органів влади України, зокрема, Президента України, над процесом. Він стверджує, що арбітражні суди відповідним і законним чином не розглянули документи та аргументи, представлені ним. Крім того, він скаржиться, що арбітражний суд Київської області виніс рішення від 23 червня 1998 року у справі No 13/10-98, не пропонуючи йому надати свої аргументи у справі і що Вищий арбітражний суд України розглянув справи No 13/10-98 та No70/10-98 без його участі та в закритому судовому засіданні. Він, врешті-решт, скаржиться на тривалість судового провадження, яке почалось у червні 1997 року і ще не завершене станом на 25.07.2002 року. ЄСПЛ у даній справі ухвалив одноголосно, що має місце порушення першого параграфа статті 6 ЄКПЛ; вирішив шістьма голосами проти одного, що державою порушено статтю 1 протоколу No1 ЄКПЛ, що свідчить про порушення Україною принципу верховенства права. Вирішіть справу по суті: який з елементів принципів верховенства права було порушено Україною у даній справі:

4. Із рішення ЄСПЛ у справі «Аксьонов проти Болгарії». ЄСПЛ зазначив: «... при розгляді справи «Аксьонов проти Болгарії», у якій заарештований чотирнадцятирічний хлопчик і його батько стверджували, що під час арешту його було побито поліцейськими; лікар, який оглядав хлопчика наступного робочого дня, констатував наявність синців та подряпин. За висновком Суду, медичні докази, свідчення потерпілого, той факт, що його тримали під вартою, відсутність тверджень з боку свідків про те, що хлопця побив батько – усе це викликало небезпідставну підозру, що тілесні ушкодження спричинили саме поліцейські. Суд зазначив, що у разі, якщо особа подає «доказову скаргу», стверджуючи, що вона зазнала з боку поліції чи інших уповноважених органів держави поганого поводження, яке мало серйозний характер і було незаконним, стаття 3 Конвенції, взята в поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції, імпліцитно вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Якби необхідності ефективного розслідування стосовно кожного випадку порушення положень статті 3 Конвенції не було, загальна юридична заборона катування і нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, попри її фундаментальну важливість, виявилася б неефективною на практиці, а у деяких випадках уповноважені державою особи отримали б можливість по суті безкарно зловживати правами тих, хто перебуває під їх контролем». ЄСПЛ констатував, що у вищезазначеній справі Болгарія порушила принцип верховенства права. Вирішіть справу по суті: який із елементів принципу верховенства права було порушено державою у цій справі:

5. Із рішення ЄСПЛ у справі «Гуццарді проти Італії»: ЄСПЛ зазначив: «... заявник громадянин Італії був обвинувачений в участі у викраденні одного відомого підприємця. Суд першої інстанції з огляду на недостатність доказів виправдав його, проте Апеляційний суд скасував виправдальний вирок і засудив заявника до позбавлення волі. Протягом слідства заявник провів два роки, визначені законодавством Італії, у попередньому ув’язненні, після чого його перевели до примусового поселення «під спеціальним наглядом» на острів Асінара, де він таким чином прожив чотири роки до закінчення розгляду справи в Апеляційному суді.» ЄСПЛ також зазначив, що для визначення того, чи був хтось «позбавлений свободи, відправним пунктом має бути його конкретне становище, і, відповідно, до уваги має бути взято всю сукупність критеріїв, як – от: тип, тривалість, вплив та спосіб здійснення відповідного заходу. Різниця між позбавленням та обмеженням волі є лише питанням ступеня чи інтенсивності, а не характеристики чи суті. Позбавлення волі може набувати різних форм. Така різноманітність збільшується з розвитком правових стандартів та ставлення, отже, «позбавлення свободи» має тлумачитися в світлі тих понять, що на сьогодні переважають у демократичних державах». «Таким чином, - резюмував ЄСПЛ, - «позбавлення свободи має місце і, відповідно, підлягає застосуванню стаття 5 Конвенції, коли особа внаслідок дії держави втрачає зв’язки з навколишнім світом і, у тривалій перспективі, - коли зникає звичайна різниця між сферами роботи, дозвілля та дому». ЄСПЛ констатував порушення державою Італія принципу верховенства права. Вирішіть справу по суті: який із елементів принципу верховенства права було порушено Італією:

6. Про допустимі підстави позбавлення свободи (із прецедентної практики ЄСПЛ). У справі «Ейрі проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив: «Законний арешт або затримання особи може здійснюватись для забезпечення та/або виконання законного припису суду, коли для того є певні перепони. Зокрема, ідеться про випадки затримання особи з метою доставлення її на судове засідання для допиту або з метою відбору в особи зразків для проведення судових експертиз, затримання особи для проведення психіатричного дослідження тощо». ЄСПЛ визнав такими, що відповідають ЄКПЛ випадки затримання особи для забезпечення виконання судового наказу про передачу майна або для забезпечення сплати штрафу тоді, коли вона відмовляється виконати ці дії добровільно. У справі «МакВей, О’Ніл і Еванс проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що тримання особи під вартою слугувало забезпеченню, відповідно до національного законодавства про боротьбу з тероризмом, проходження додаткової перевірки для отримання інформації про підстави, з яких особи приїхали у державу, а також їхнього минулого.» ЄСПЛ зазначив, що «цей обов’язок виникає за звичайних обставин, зокрема, при перетині географічного або державного кордону і ця перевірка має на меті конкретне завдання державного значення, оскільки організований тероризм становить серйозну загрозу.» Вирішіть на основі прецедентної практики ЄСПЛ справу по суті:

7. 02 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 року і встановила при цьому, що справу було передано на її розгляд з підстави, передбаченої частиною п’ятою статті 434-1 Кримінального процесуального кодексу України – у зв’язку з наявністю виключної правової проблеми, розв’язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної судової практики. За викладеними в ухвалі про таку передачу висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду виключну правову проблему становить питання: чи може вважатися неправосудним у кримінально-правовому розумінні й зумовлювати кримінальну відповідальність судді за статтею 375 Кримінального кодексу України судове рішення, яке не скасоване судом вищого рівня в порядку, встановленому процесуальним законом. Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року номер 7-р/2020 статтю 375 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), і передбачено втрату нею чинності через шість місяців з дня ухвалення цього Рішення. Встановленою Конституційним Судом України метою відтермінування втрати чинності наведеної кримінально-правової норми є надання законодавцю часу для приведення її змісту у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. На підставі вищевикладеного Велика Палата Верховного Суду ухвалила: провадження у цій кримінальній справі зупинити до втрати статтею 375 КК України чинності або приведення її на законодавчому рівні у відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року No7-р/2020. Вирішіть справу по суті: яку із складових елементу юридичної визначеності принципу верховенства права було застосовано у даному випадку Великою Палатою Верховного Суду:

8. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, існує три виняткові підстави для правомірного «позбавлення свободи» під час досудового слідства. Одну з цих підстав – обґрунтовану підозру у вчиненні правопорушення – Суд розкриває у справі «Влох проти Польщі», у якій проти заявника, що підозрювався у незаконних операціях із усиновлення, було висунуто обвинувачення у незаконній торгівлі дітьми і його було заарештовано. Заявник оскаржив обґрунтованість такого запобіжного заходу, але національний суд відхилив його скаргу. Судовий розгляд у першій та апеляційній інстанціях завершився виправданням заявника за відсутністю достатніх доказів. ЄСПЛ зазначає, що «обґрунтована підозра» щодо скоєння особою кримінального правопорушення передбачає існування фактів чи інформації, які переконали б об’єктивного спостерігача, що дана особа могла скоїти правопорушення.

При цьому відповідні факти мають обґрунтовано вважатися такими, що підпадають під дію положень Кримінального кодексу, які визначають кримінальну поведінку. Таким чином, резюмував ЄСПЛ, не може бути «обґрунтованої підозри», якщо дії чи факти, зібрані проти затриманої особи, не становили складу правопорушення на момент, коли вони мали місце. Суд також зазначив, що право на свободу і особисту недоторканність не передбачає, що держава спочатку повинна зібрати достатньо доказів для пред’явлення особі обвинувачення, а потім здійснювати її затримання і взяття під варту. На думку ЄСПЛ, підставою затримання має бути обґрунтована підозра у скоєнні правопорушення, а метою – зібрання доказів, які підтверджують наявність підстав для взяття особи під варту. Вирішіть справу по суті: у якому випадку, відповідно до принципу верховенства права, має місце обґрунтована підозра у вчиненні правопорушення:

9. У справі «Гуццарді проти Італії» ЄСПЛ розглянув другу виняткову підставу законного арешту або затримання особи – запобігання вчиненню правопорушення. Згідно з доктриною Суду,ця підстава не може тлумачитись як така, що надає право органам влади проводити «політику загального запобігання», спрямовану проти певної особи чи категорії осіб, які являють собою загрозу з огляду на їхню схильність до вчинення протиправних діянь. Відповідно, ця підстава правомірного «позбавлення свободи» надає державам не більше, ніж засіб запобігання вчиненню конкретного та визначеного протиправного діяння. Вирішіть справу по суті: яке із запобігань з боку держави відповідало високим критеріям ЄСПЛ та не призвело до порушення принципу верховенства права:

10.Із прецедентної практики ЄСПЛ. Ще у 1969 р. ЄСПЛ у справі «Штегмюллер проти Австралії» виробив критерії поняття «розумного строку» відповідно до контексту частини 3 статі 5 ЄКПЛ. Дана правова позиція Суду з тих пір залишається незмінною, а саме: загальновизнаним фактом є неможливість переведення концепції «розумного строку» в певну кількість днів, тижнів, місяців чи років або в різні періоди часу залежно від тяжкості правопорушення. Суд також зазначив, що оскільки затримання є обмеженням конституційного права на свободу, критерії розумного строку затримання повинні бути жорсткішими, оскільки таке затримання одночасно означає втручання в право на свободу особи до моменту винесення судового вироку, тобто в період, коли особа вважається невинуватою. ЄСПЛ наголосив, що принаймні тривалість запобіжного ув’язнення ніколи не повинна виходити за межі строку позбавлення волі, можливого у разі засудження. Причому за мірило береться не абстрактний строк за вироком, а той час, який особа фактично може провести у тюрмі, з урахуванням можливості пом’якшення покарання, умовного звільнення тощо. У справах «W. Проти Швейцарії» і «Тамазі проти Франції» Суд вказав, що обов’язковою умовою правомірності продовження затримання є існування обґрунтованої підозри стосовно того, що заарештована особа вчинила злочин. Але через певний проміжок часу (для продовження попереднього затримання) цього уже недостатньо: подальше «позбавлення свободи повинно грунтуватись на інших підставах, які є «релевантними» (відповідними) і достатніми для продовження терміну тримання під вартою. Суд дотримується абсолютно жорстокої позиції стосовно того, що обґрунтованість тривалості періоду затримання не можна розглядати абстрактно, а потрібно оцінювати у кожному конкретному випадку відповідно до його особливостей. Таким чином, резюмував ЄСПЛ, для визначення розумного строку тримання особи під вартою необхідно брати до уваги такі складові принципу верховенства права у конкретній справі: фактичну тривалість затримання; тривалість затримання відносно характеру злочину, а також відносно міри покарання, визначеної у кримінальному законі; матеріальні, моральні та інші наслідки затримання; поведінку обвинуваченого; 5) порядок проведення розслідування; 6) поведінку відповідних органів; 7) підстави для продовження попереднього затримання. Ці елементи принципу верховенства права судді повинні брати до уваги, оцінюючи розумність строку як при первинному затриманні, так і при продовженні терміну затримання особи до судового розгляду. У резонансній справі з приводу вбивства журналіста Шеремета Апеляційний суд м. Києва декілька разів продовжував терміни тимчасового затримання для осіб Х. та О. у зв’язку з недостатністю зібраних доказів для судового розгляду. Вирішіть справу по суті: яку із вищевикладених складових принципу верховенства права було порушено Апеляційним судом у конкретній справі?

11. ЄСПЛ у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» сформулював правила щодо невідкладної перевірки законності затримання особи правоохоронними органами. Суд зазначив при цьому, що право на оскарження законності затримання особи у суді закріплене у частині 4 статті 5 ЄКПЛ та походить з інституту habeas corpus англосаксонської правової cистеми. Право на судовий розгляд у порядку habeas corpus гарантується «кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання», тобто, стосується усіх випадків позбавлення свободи. ЄСПЛ підкреслив, що право звертатися з клопотанням про здійснення судочинства у порядку habeas corpus виникає негайно разом з арештом або затриманням і застосовується тільки впродовж періоду, коли якась особа фактично перебуває під арештом чи є затриманою, і не передбачає судового контролю законності позбавлення свободи у минулому. Право на оскарження законності затримання у суді передбачає певні обов’язкові процедури: в порядку habeas corpus заявник має особисто постати перед судом. Він повинен мати можливість відповісти на будь- який аргумент, який висуває орган, що санкціонував тримання його під вартою. У тлумаченні ЄСПЛ це означає, що усі пояснення цього органу у відповідь на клопотання про звільнення мають надаватися особі, яку тримають під вартою, щоб вона могла дати безпосередню відповідь в усній чи письмовій формі. Однією з найважливіших процесуальних гарантій є право на адвоката. Суд підтвердив, що право доступу до адвоката стосується не тільки самого судового процесу, а може застосовуватися і на початкових етапах кримінального провадження.

12. Затримана особа, яка бажає подати заяву про процедуру habeas corpus, має право ознайомитися з матеріалами своєї справи. ЄСПЛ резюмував, що процесуальні гарантії законного затримання чи арешту буде дотримано, якщо затримана особа: знала підстави арешту; мала доступ до матеріалів справи; особисто була заслухана в суді; мала право користуватися послугами адвоката відповідно до національного законодавства; 5) суд прийняв рішення без зволікань. Взятий під тимчасову варту житель м. Херсона (Україна) М. вирішив скористатися із процедури habeas corpus та звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою. Йому були запропоновані правоохоронним органом два адвокати на вибір. Проте затриманий відмовився від їх послуг і вирішив скористатися із послуг свого адвоката. У цьому клопотанні йому було відмовлено. Вирішіть справу по суті: чи було дотримано вищезазначених процедур правоохоронним органом стосовно затриманої особи М.?:

13.ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» дав тлумачення поняття сімейного життя. Він, зокрема, зазначив, що поняття сімейного життя включає «щонайменше зв’язки між близькими родичами, наприклад, між дідусями, бабусями й онуками; такі родичі можуть відігравати у житті важливу роль. Суд наголосив, що загалом він надає перевагу «вертикальним сімейним зв’язкам» (неповнолітні діти, батьки, дідусі й бабусі). Сімейне життя у його тлумачення ЄСПЛ передбачає наявність суттєвих тісних емоційних зв’язків. Особисті зв’язки можуть виявлятися у співжитті або у фінансовій залежності. Таким чином, резюмував ЄСПЛ, поняття «сім’я» у сенсі статті 8 ЄКПЛ не включає у себе автоматично усі форми сімейного осередку водночас. В той же час, згідно правової позиції ЄСПЛ, біологічний чи юридичний зв’язок не є достатнім сам по собі для конструкції поняття «сімейне життя» - на додаток до однокровності, спорідненості чи шлюбного союзу має бути присутнім ще один критерій – існування тісних особистих зв’язків. ЄСПЛ відзначив, що право на повагу до сімейного життя забороняє роз’єднання сімей. Разом з тим воно не включає у себе права сім’ї жити разом у тій чи іншій державі, оскільки ЄКПЛ не гарантує права в’їзду і перебування іноземців. Суд відзначив при цьому, що право регулювати, відповідно до загальноприйнятих принципів міжнародного права, в’їзд, перебування та випровадження осіб, що не є її громадянами, належить державам. Держава не має «загального обов’язку» поважати вибір одружених щодо спільного проживання і влаштування на свій розсуд у ній тих членів подружжя, які не є громадянами даної держави. Суд також наголосив, що він поважає рівність прав усіх членів сім’ї, але інтереси дитини у всіх випадках сімейного життя є головним критерієм при вирішенні внутрісімейних суперечок. Сім’я громадянина Туреччини Х. та громадянки України К. після завершення навчання в Україні вирішила обрати місцем подальшого проживання їх сім’ї, включно з неповнолітнім сином, народженим в Україні, у Туреччині. Однак Туреччина не дала згоди на постійне проживання у ній дружини свого громадянина Х. та їх спільного неповнолітнього сина. Вирішіть справу по суті: чи було порушено при цьому Туреччиною принцип верховенства права?:

14. Тлумачення ЄСПЛ права на повагу до житла (недоторканність житла) знайшло свою конкретизацію у цілому ряді справ Суду. Зокрема, у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» Суд дав широке тлумачення поняття «житло», коли він зазначив, що мова йде про будь-яке місце, у якому особа виключно на постійній основі веде своє життя.» Згідно концепції ЄСПЛ житло являє собою засіб забезпечення людині захищеного простору, у якому вона перебуває повсякденно. У цьому сенсі житло дає змогу гарантувати «право жити захищено від чужих очей настільки, наскільки ти цього хочеш». У даній справі Суд дійшов висновку, що формування статті 8 Конвенції і європейська судова практика не дають підстав вважати, що поняття житла обмежується законно визначеним місцем проживання. У справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що «поняття житла охоплює місце, яке, перш за все, є власністю особи і де особа проживає на постійній основі, незалежно від того, чи йдеться про основне місце проживання, чи про фургон чи який-небудь склад.». ЄСПЛ поширює поняття житла і на випадкові місця проживання, як, наприклад, номер в готелі. Гранична межа можливої сфери посилання на право на житло визначена ЄСПЛ у справі «Лоїзіду проти Туреччини». Зазначивши, що «заявниця не мала житла на згаданих землях», Суд наголосив, що «розширення поняття житла у такий спосіб, аби включити у нього незабудовану земельну ділянку, на якій планується побудувати будинок для проживання у ньому, означало б викривити це поняття». Слідчий прокуратури Х. м. Києва провів несанкціонований у належний спосіб обшук у незданому в експлуатацію будинку особи О. у м. Жмеринці Вінницької обл. у зв’язку з одержаною ним з оперативних джерел інформацією, що у цьому приватному будинку може перебувати особа Т., яка здійснила втечу з місць позбавлення волі за умисне вбивство. Вирішіть справу по суті: порушив чи не порушив слідчий прокуратури Х. м. Києва право на повагу до житла особи О. у його розумінні ЄСПЛ:

15. Свобода кореспонденції ув’язнених. ЄСПЛ зазначає, що пошта є найпоширенішим засобом спілкування осіб, які позбавлені свободи, із зовнішнім світом. У цілому ряді справ – справа «Де Вільде, Оомс і Версип проти Бельгії», справа «Голдер проти Сполученого Королівства», «Сілвер проти Сполученого Королівства», «Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства», справа «Герцег Фалвій проти Австрії» Суд визначив загальні принципи тлумачення свободи кореспонденції щодо осіб, які позбавлені свободи. Зокрема, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» Суд вказав, що «певний контроль листування ув’язнених може мати місце і сам по собі не порушує Конвенцію». Адміністрація пенітенціарної установи може на законних підставах затримувати, вилучати, перехоплювати листи та піддавати їх цензурі, проте такі заходи допускаються тільки за умови дотримання вимог, визначених пунктом 2 статті 8 Конвенції щодо пропорційності втручання. ЄСПЛ сформував наступні принципи свободи кореспонденції ув’язнених: - вилучення кореспонденції чи унеможливлення листування як «найрадикальніша форма втручання» має застосовуватись із врахуванням обставин конкретного випадку; - вилучення листів, адресованих державним, судовим чи політичним органам, а також щодо юридичних консультацій (листів адвокатам), в яких розкриваються умови ув’язнення, є невиправданим; - вилучення простих листів, що надсилаються приватним особам, як – то родичам і друзям або третім особам як фізичним особам, а також неурядовим організаціям щодо умов ув’язнення, є невиправданим. Ув’язнений Х. звернувся з листом до Президента держави, у якому піддав його гострій критиці за невиконання ним своїх передвиборних публічних обіцянок. Проте адміністрація місця позбавлення волі ув’язненого Х. даний його лист не відправила за адресою, а вилучила. Вирішіть справу по суті: чи порушила адміністрація місця позбавлення волі свободу кореспонденції ув’язнених у її розумінні ЄСПЛ:

16. ЄСПЛ у справі «Ван ден Дунген проти Нідерландів» звернув увагу на те, що формулювання статті 9 ЄКПЛ ґрунтується на розрізненні двох сфер існування свободи думки, совісті і віросповідання: перша – внутрішній елемент цієї свободи, тобто свободи особи щодо власних думок, совісті і віросповідання; друга – зовнішній елемент, тобто свободи вираження своїх переконань, релігії чи вірування, яка може підлягати обмеженню. Проте ніяке обмеження не може бути застосоване щодо першого елементу цієї свободи, який є абсолютним та необмеженим з огляду на його природу. Порушення абсолютної свободи переконань може відбуватися у двох формах: 1) коли держава примушує особу якимось чином декларувати свої переконання, що може мати для цієї особи негативні наслідки; 2) коли держава нав’язує особі певні переконання, насаджує їх усупереч її внутрішній свободі совісті, намагаючись змінити переконання особи (див. справа «Санєвський проти Польщі»). Вирішіть справу по суті: новообрані члени парламенту Сан – Маріно представляли широкий спектр релігійних конфесій, що укорінилися в даній Республіці. Однак успадкований від попереднього складу парламенту Регламент його роботи традиційно передбачав, що усі новообрані члени парламенту повинні були присягтися на Біблії для того, щоб офіційно набути статус члена парламенту держави. Як правильно кваліфікувати зі світоглядних та методологічних підходів ЄСПЛ таку вимогу держави Сан – Маріно? :

17. Суддя Апеляційного суду м. Києва В., посилаючись на перше речення статті 6 ЄКПЛ, звернувся у Шевченківський районний суд м. Києва із позовною заявою, у якій вимагав зобов’язати журналіста Х. підтвердити офіційними даними кожне із особистих суджень, висловлених ним на адресу судді В., а також притягнути цього журналіста до юридичної відповідальності за підрив ділової репутації Апеляційного суду м. Києва та компенсувати судді В. за рахунок журналіста Х. моральну шкоду у розмірі 10 000 000 грн. Однак Шевченківський районний суд м. Києва не прийняв до розгляду заяву судді В. з процесуальних мотивів, зазначивши, що свою невинуватість суддя В. зобов’язаний доводити особисто. Вирішіть справу по суті: дотримався доктрини і принципу верховенства права Шевченківський районний суд м. Києва чи ні? Дайте найповнішу відповідь.

18. 27 червня 2007 р. особа Д. звернувся із заявою про надання йому статусу біженця в Управління міграційної служби у Харківській області. При цьому він повідомив про себе, що є громадянином Ісламської республіки Іран, що підтверджується копією паспорту, прибув в Україну на підставі візи з метою навчання у закладі вищої освіти, що підтверджується копією посвідчення студента факультету ветеринарної медицини Харківської державної зооветеринарної академії. У заяві про надання йому статусу біженця особа Д. зазначив, що під час навчання у ЗВО він змінив віросповідання з мусульманства на християнство, став активним прихожанином церкви «Нова надія», систематично вивчає Біблію, проводить заняття з громадянами Ірану, які бажають залучитися до християнства. Свою заяву Д. мотивував тим, що у нього з’явилися вагомі побоювання стати після повернення до Ірану жертвою переслідування у зв’язку зі зміною віросповідання. Проте всупереч вищевикладеному особа Д. одержав офіційну відмову Управління міграційної служби щодо оформлення документів для надання статусу біженця. Тоді особа Д. звернувся із позовною заявою у Харківський окружний адміністративний суд з клопотанням скасувати наказ Управління міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні та зобов’язати вищезазначене управління задовольнити клопотання особи Д. У своїй заяві у Харківський обласний адміністративний суд особа Д. посилався на рішення ЄСПЛ у справі «Джабарі проти Туреччини» (щодо депортації і заборони катування, права на ефективний судовий захист і непоправний характер шкоди, що загрожує заявниці), на Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод та на Конвенцію про статус біженців 1951 року. Вирішіть справу по суті: яке рішення, відповідно до принципу верховенства права, повинен прийняти Харківський окружний адміністративний суд? :

19. До Рівненського апеляційного суду звернулася особа І. з позовною заявою про скасування постанови судді Рівненського міського суду від 3 червня 2009 р. про притягнення особи І. до адміністративної відповідальності за ст.. 186 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням стягнення у виді штрафу в 170 грн. В позовній заяві особи І. зазначалося, що 3 червня 2009 р. вона була викликана повісткою (а не затриманням) до Рівненського міського відділу внутрішніх справ, де їй повідомили, що її обвинувачують у крадіжці телефону і стали вимагати написати власноруч визнавальні показання. Особа І. пояснила, що вона телефон не викрадала, а знайшла і відмовилася писати заяву з показаннями, на яких наполягали працівники міліції. Тоді особу І. стали бити працівники міліції по візках, погрожували поїти сечею, вчинити щодо нього цинічні дії, збили з ніг та завдали ударів по всьому тілу. Такий допит із застосуванням насильства продовжувався біля 3 годин, внаслідок чого в особи І. під час її побоїв працівниками міліції вирвався нецензурний вираз. Тоді особі І. наділи наручники й повели до міського суду. Мати, яка чекала особу І. у коридорі, побачила свою дитину побитою та закутою в наручники. Після її скарги заступнику начальника міліції наручники було знято. Суддя Рівненського міського суду, не заслухавши пояснень особи по суті пред’явлених їй звинувачень, не допитавши працівників міліції, які привели особу І, наклав на неї вищезазначене стягнення. Наступного дня особа І. звернувся до прокурора міста із заявою про застосування щодо неї насильства у міліції, у якого одержала направлення на обстеження у судово – медичного експерта та пройшла це обстеження. Наприкінці позовної заяви особа І. зазначила, що його випадок аналогічний випадкам, розглянутим ЄСПЛ у справі «Кметті проти Угорщини» та у справі «Алтай проти Туреччини». Грунтовно вивчивши позовну заяву особи І. та всю сукупність обставин, пов’язаних із цією заявою, Рівненський апеляційний суд підтвердив усі факти, викладені у ній. Вирішіть справу по суті: яку зі складових принципу верховенства права було порушено Україною щодо особи І.:

20. 29 березня 2010 року особа А. звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеського слідчого ізолятора утримання Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області про звільнення позивача від сплати судового збору; витребування у відповідача особової справи позивача, у якій документально викладені всі обставини його утримання під вартою без постанови суду; витребування у слідчого відділення Хаджибеївського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області кримінальної справи №07200400282 за обвинуваченням ОСОБА1, ОСОБА2 і ОСОБА3 за ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України; визнання незаконними дій відповідача по утриманню позивача під вартою без постанови суду в період з 5 січня 2007 р. до 19 лютого 2007 р. та з 2 листопада 2009 по теперішній час; зобов’язати відповідача вжити заходів щодо звільнення позивача з-під варти. Одеський окружний адміністративний суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що зазначений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Суд звернув увагу на те, що особа А. утримується в Одеському слідчому ізоляторі у зв’язку з розглядом кримінальної справи відносно неї, остаточне рішення у якому не прийнято та не набуло законної сили. Чинним законодавством України, зазначив Одеський окружний адміністративний суд, підстави та порядок обрання та застосування запобіжного заходу, зокрема, взяття під варту, щодо підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальній справі; місця тримання осіб, взятих під варту; строки тримання осіб, взятих під варту; строки тримання під вартою; підстави та порядок продовження строків тримання під вартою; порядок обчислення строків тримання під вартою; підстави та порядок звільнення з-під варти; органи уповноважені вирішувати дані питання, в тому числі й обов’язки начальника місця досудового ув’язнення у питанні щодо звільнення з-під варти обвинуваченого з певних підстав, передбачені Кримінально – процесуальним кодексом України. При цьому адміністративному суду відповідних повноважень не надано. Одеський окружний адміністративний суд відмовив особі А. у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом цієї особи до Одеського слідчого ізолятора управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області про визнання незаконними дій Одеського слідчого ізолятора по утриманню громадянина України під вартою без постанови суду. Вирішіть справу по суті: чи не порушив цим самим Одеський окружний адміністративний суд принцип верховенства права, а якщо порушив, то зазначте, який саме елемент цього принципу порушено вищезазначеним судом:

21. Апеляційний суд Запорізької області розглянув в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА 1 та ОСОБА 2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2010 року у справі за позовом ОСОБА 3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Наш Город плюс», ОСОБА 1, ОСОБА 5, ОСОБА 6 про визнання відомостей як таких, що не відповідають дійсності, захисту гідності, честі та відшкодування моральної шкоди. ОСОБА 3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Наш Город плюс», ОСОБА 1, ОСОБА 5, ОСОБА 6 про визнання відомостей як таких, що не відповідають дійсності, захисту гідності, честі та відшкодування моральної шкоди. В заяві ця особа зазначала що опублікована в газеті «Субота плюс» стаття на російській мові «Матвеевские страсти» принижує її честь та гідність й одночасно поставила питання про компенсацію моральних збитків на суму 10000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2010 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд визнав всі відомості, надруковані в статті газети «Субота плюс» від 01.07.2004 року під заголовком «Матвеевские страсти», такими, що не відповідають дійсності, принижують честь та гідність ОСОБА З. Суд зобов’язав газету «Субота плюс» та ОСОБА 1 опублікувати на тій же шпальті газети і тим самим шрифтом спростування не пізніше місяця з дня набрання сили рішенням суду і стягнув з ОСОБА 1 та ОСОБА 5 на користь позивача 8000 грн. на відшкодування моральних втрат. У скарзі ОСОБА 1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позову, оскільки, на її думку, суд дав неправильну оцінку фактам в газеті та неправильно застосував норми матеріального права. Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга ОСОБА 1 підлягає задоволенню, а скарга позивача відхиленню. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове рішення, посилаючись на нормативні акти національного законодавства і Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Вирішіть справу по суті: який з елементів принципу верховенства права було порушено Жовтневим районним судом м. Запоріжжя:

До яких цінностей відносить Венеційська Комісія «За демократію через право» доктрину і принцип верховенства права?

Чим є за їх правовою природою верховенство права і демократія у їх розумінні Венеційською Комісією «За демократію через право»

Чи можлива демократія без верховенства права і чи можливе верховенство права без демократії у їх розумінні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Яким є принцип верховенства права у його розумінні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

В чому полягає «вузьке» розуміння принципу верховенства права у його тлумаченні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Якими є властивості «вузького» розуміння принципу верховенства права у його тлумаченні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

В чому полягає «широке» розуміння принципу верховенства права у його тлумаченні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Чи змінює природу принципу верховенства права відповідно до концепції Венеційської Комісії «За демократію через право» одночасне застосування «вузького» та «широкого» підходів до його реалізації?

Чим є за своєю природою запровадження правових позицій Верховного Суду, згідно концепції Венеційської Комісії «За демократію через право»?

В чому полягає найголовніше призначення принципу верховенства права у його розумінні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

У яких джерелах найбільш послідовно та повно розкрито зміст принципу верховенства права (його елементи)?

В чому полягає найголовніший здобуток спеціальної доповіді Венеційської Комісії «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р. з верховенства права?

Які обов’язкові елементи принципу верховенства права схвалені Венеційською Комісією «За демократію через право» у 2011 році?

Що є найважливішою особливістю принципу верховенства права у його розумінні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Що є згідно розумінню Венеційської Комісії «За демократію через право» предметом принципу верховенства права?

Що є доктринальною основою принципу верховенства права згідно його розуміння Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Як співвідносяться концепти верховенство права (як доктрина і як принцип) та правова держава у їх розумінні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Наявний чи відсутній консенсус у Венеційській Комісії «За демократію через право» щодо загальновизнаного чіткого розуміння верховенства права?

Як співвідносяться відповідно до методологічних підходів Венеційської Комісії «За демократію через право» принцип верховенства права і Конституція України:

Якою є природа принципу верховенства права у її розумінні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Що із нижченаведеного переліку належить до «інгредієнтів» принципу верховенства права, визначених Венеційською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні Комісії 25-26 березня 2011 року?

Яке із нижченаведених положень являє собою одну із складових законності як елементу принципу верховенства права у його тлумаченні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Що є однією із складових законності як елементу принципу верховенства права у його тлумаченні Венеційською Комісією «За демократію через право»?

Що означає принцип res judicata як важливий аспект елементу правової визначеності принципу верховенства права у його тлумаченні ЄСПЛ?

Що є порушенням елементу правової визначеності принципу верховенства права у його тлумаченні ЄСПЛ?

Який підхід відповідно до тлумачення Венеційською Комісією «За демократію через право» та ЄСПЛ елементу правової визначеності принципу верховенства права у разі можливості неоднозначного застосування норм права повинні застосовувати органи державної влади?

Яким цінностям повинен віддаватися пріоритет, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, при тлумаченні правових норм?

Яке із нижченаведених тверджень, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, суперечитиме елементу юридичної визначеності принципу верховенства права?

Що саме із нижченаведеного переліку, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, сприяє зменшенню правової невизначеності?

Який із нижчезазначених феноменів, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, сприяє зменшенню правової невизначеності?

Що саме із нижченаведених положень, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, є одним з елементів принципу верховенства права?

Який із нижченаведених феноменів, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Конституційного Суду України, належить до елементів принципу верховенства права?

У якому із нижченаведених переліків, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, зазначені вимоги до дотримання процедури як складової законності – елементу принципу верховенства права?

Чим саме зумовлюється, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, незаконність рішення контролюючого органу, що є порушенням одного з елементів принципу верховенства права?

Що саме, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, може бути умовою відступу від попередніх висновків (попереднього рішення) цих суб’єктів?

До яких із нижчезазначених інструментів, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, належить аналогія закону?

Який стандарт доведення, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, властивий кримінальному процесу?

Який стандарт доказування, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, властивий господарському процесу?

Як належить правильно кваліфікувати, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів?

Що саме забезпечує, відповідно до розуміння елементу правової визначеності принципу верховенства права Венеційською Комісією «За демократію через право», юридичну визначеність у міжнародному праві?

До яких елементів принципу верховенства права Венеційська Комісія «За демократію через право» відносить положення: «наявність чітких конституційних приписів стосовно законодавчої процедури»?

До яких елементів принципу верховенства права Венеційська Комісія «За демократію через право» відносить положення: «Чи акти права гарантують, що вимоги правовладдя поширюються на недержавні структури, які цілком або частково взяли на себе виконання суспільних завдань і чиї дії та рішення мають для звичайних людей наслідки, схожі на ті, що настають за діями й рішеннями органів публічної влади, а також чи є такі суб’єкти підзвітними в той самий спосіб, що й органи публічної влади?»:

Як складову якого елементу принципу верховенства права Венеційська Комісія розглядає забезпеченість поважання принципу легітимних очікувань?:

Якими є за їх природою, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом?

Складовою якого елементу принципу верховенства права, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, є природа res judicata?

Який елемент принципу верховенства права, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, включає у себе стаття 7 ЄКПЛ?

Як складову якого елементу принципу верховенства права Венеційська Комісія «За демократію через право» розглядає положення «Чи забезпечено поважання принципу non bis in idem (заборони повторного притягнення до відповідальності за те саме діяння)?:

Як складову якого елементу принципу верховенства права Венеційська Комісія «За демократію через право» відносить положення «Чи зобов’язані органи публічної влади надавати достатнє обґрунтування своїх рішень, особливо коли рішення зачіпають права особи? Чи брак обґрунтованості (цих рішень) є справжньою підставою для оскарження таких рішень в суді?»:

До складу якого елементу принципу верховенства права Венеційська Комісія «За демократію через право» відносить положення «Чи передбачає національний правопорядок, що приписи актів права застосовуються однаково щодо кожного безвідносно раси, кольору шкіри, інших поглядів, національного або соціального походження, належності до певної національної меншини, майнового стану, станового походження чи статусу? Чи передбачає національний правопорядок, що диференціювання мають бути об’єктивно обґрунтованими, заснованими на легітимній меті та відповідати принципові спів вимірності (пропорційності)?»:

Який орган влади, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, може бути основним оборонцем принципу рівності у державі?

Як складову якого елементу принципу верховенства права Венеційська Комісія «За демократію через право» розглядає положення «Чи у Конституції закріплено принцип однакового ставлення до всіх індивідів, обов’язок держави сприяти забезпеченню рівності, так само як і право особи на свободу від дискримінації?»:

До складу якого елементу принципу верховенства права Венеційська Комісія «За демократію через право» відносить положення «Чи зобов’язані парламент і органи виконавчої влади, ухвалюючи нові законодавчі або підзаконні приписи, враховувати аргументацію, що її застосував конституційний суд або рівнозначний орган?»:

Що є основним у розрізненні Венеційської Комісії «За демократію через право» серед функцій ради правосуддя?

Що саме належить у розуміння ЄСПЛ до найважливіших складових суддівської незалежності?

Який саме із нижченаведених феноменів, згідно тлумачення Венеційської Комісії «За демократію через право», належить до вимог процесуальної справедливості?

Що саме, відповідно до еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», відноситься до індикаторів суддівської залежності?

Що саме у розумінні Венеційської Комісії «За демократію через право» належить до достатніх конституційних і узаконених гарантій незалежності окремих суддів?

Що саме, відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», є єдиним легітимним способом, у який може здійснюватися контроль суддів щодо застосування ними приписів права?

В чому саме, відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», полягає принцип слушної нагоди?

Складовою якого якого елементу принципу верховенства права, відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», є гарантування презумпції безвинності?

У чому полягає, відповідно до Конституції України, зміст гарантування презумпції безвинності?

Чим саме є, відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», право на апеляційне оскарження судового рішення?

Достатньо чи недостатньо для усунення усіх наслідків порушення, відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», простого скасування законодавства, що порушує конституцію?

Що є складовою елементу протидії корупції принципу верховенства права відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право»?

Чи відповідатиме згідно Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право» збирання, оброблення та використання особистих (персональних) даних принципу верховенства права, якщо його здійснювати?

Що саме, відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», належить до гарантій протидії зловживанню цільовим спостереженням за особою як елементу принципу верховенства права?

Що саме, відповідно до Еталонних тестів Венеційської Комісії «За демократію через право», належить до гарантій протидії зловживанню відеоспостереженням у громадських місцях за особою як елементу принципу верховенства права?

Чи можна, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ і правових позицій Верховного Суду та згідно з принципами справедливості, добросовісності і розумності, покладати на особу-споживача тягар з’ясування змісту кредитного договору?

Яких запобіжних заходів, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, має бути дотримано при обмеженні прав особи?

Врахування якого із нижченаведених феноменів, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, передбачає пропорційність як елемент принципу верховенства права?

У якому випадку, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, порушується добросовісність як елемент принципу верховенства права?

Які наслідки, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, має зловживання матеріальними та процесуальними правами?

Чим саме з правової точки зору є, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, подання тотожних клопотань про зупинення виконання судових рішень?

Що саме передбачає, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду, обґрунтованість правового рішення як елемент принципу верховенства права?