Безсполучникове речення

Осінній вітер одгуляв, затих (М.Коцюбинський).

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі (Л.Костенко).

Вже листопад підкрався з-за дубів, і гай знімає золоту перуку (Л.Костенко).

У верховіттях вітер колобродить, сумує стежка дичками внатрус (Л.Костенко).

Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає (Л.Горлач).

Рум`яна осінь хилить віти, горіхи жовкнуть на ліщині (М.Стельмах).

Махнула осінь в ліси - вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами (І.Франко).

Глянь на лиман той - втішається око! (Леся Українка)

Десь за річкою гув болотяний бугай, в осоках покахкувала час від часу дика качка (Г.Тютюнник).

Рівнина мовчала; жодного згуку не було чути (В.Підмогильний).

Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря (Гр. Тютюнник).

Відчинилися двері, до хати купою ринули засипані кам`яним порохом, у замерзлих костюмах та чоботях люди (У.Самчук).

Над землею стояло високе небо, в долині річки та над озером плив рідкий туман (Ю.Збанацький).

В сріблястих житах весело перегукувались перепели, в небі дзвеніли жайворонки (Ю.Збанацький).

Замовк жартівливий вітер, причаїлася верба зелена, ущухли голосні пташки (М.Стельмах).

Війне вітерець - дзвінка пшениця летить, кидається уплав (М.Стельмах).

Умовк козак, сумуючи: щось руки не грають (Т.Шевченко)

Прийшов ранок - збудилися дороги (А.Головко).

В мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як річка Почайна (Л.Костенко).

На поле набігла тінь - ділянка темніє (В.Бабляк).

Приїхали до лісу - зійшло сонце (Г.Тютюнник).

Махнула осінь в ліси - вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами (І.Франко).

Будеш сіяти з сумом - вродить печаль (М.Стельмах).

Осінь пензлем Левітана доторкнулася садів - жовтим, золотим, багряним лист заграв, затріпотів (О.Ющенко).