Безсполучникове складне речення

Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.

Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

Проходив дощ, а потім було зимно.

А речення - мов зоряний разок слів - намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. 

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

Озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

Мені здається твої очі в мою душу світять з вишини.

Ще вчора тут було озеро сьогодні ж бачу пустку.

Ніч прозора безшумна тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

У нашому лузі сталася новина: зацвіла біленьким цвітом червона калина.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують. 

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Здалось на мить: пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

... різко загальмувала й спинилася.

... гуркіт луною покотився навколо.

... здіймаючи за собою куряву.

... розмальованого барвами літа.