Безсполучникове складне речення

з однорідними та послідовними частинами

з однорідними та неоднорідними частинами

з послідовними частинами

з послідовними та неоднорідними частинами

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук)

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі, всього у ній потроху (Л. Костенко).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима (Т. Мельничук).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх (П. Загребельний).

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).

даруючи красу

несе тепло, радість, енергію

люди милуються красою

і сонце дарує свої промінці

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

Отець Лісовський лякав усіх й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого…

І літо минуло, і осінь прийшла і листям пожовклим всі стежки покрила .

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева .

Зійшли сніги, шумить вода, весною повіва, земля квіточки викида, все мертве ожива .

Хороші у степу отакі хвилинки, коли зберуться всі разом і непомітно за розмовою почнуть пісню .

Осінній вечір морозом дихав, у небі місяць немов п’ятак.

Що швидше наближався час закінчення школи, то більше було в учнів тривожних розмов про майбутній фах.

Я знаю: мова мамина — свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

Зрадів ліс, бо почався дощ.

Коли ідеш удвох, то дорога коротша.

Знаю: весна буде рання.

Мені все подабається: село, люди, природа

у яких прості речення рівноправні за змістом і пов’язані підрядними сполучниками

у якому одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого та з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова

у якому складові частини зв’язані в єдине ціле без допомоги сполучників і сполучних слів

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук).

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі, всього у ній потроху (Л. Костенко).

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх.

(П. Загребельний).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима.

(Т. Мельничук).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).

за допомогою сполучних слів

за допомогою інтонації

за допомогою змісту