Безсполучникове складне речення. Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

·        По однім боці хвилювалося жито, по другім – жовтіла глиняна круча, з чубком червоних маків.

·        Він не зрадів : йому більше вже хотілося хмар і дощу, ніж сонця.

·        Тепер поле все ширше розкривало свої рамена, все далі розстеляло свою одежу.

·        Великі каміння холоділи під слизьким мохом, голі корені смерек заплітали стежки, вкриті верствою сухої глиці.

·        За все, за все призначена ціна: за радість треба платити мукою, за зустрічі ми платимо розлукою, нікого ця розплата не мине.

·        А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок, - тремтить, переливається, застигає в повітрі.

·        Позавчора роз’їдала байдужість, учора – зневіра, сьогодні – бажання солодко жити за рахунок чужої праці.

·        Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю.

І небо, і земля – усе одпочива; все ніч під чорною запаскою хова

·        Спаде на землю журавлиний клекіт, в гаю почую знов я солов’я.

·        Хмарки біжать – милуюся.

·        Люблю хати древлянського Полісся, де кущ туману, як бузок, розрісся.

·        «Буду, - каже, - тебе, моя зозуленька, як око, берегти».

·        Троянці покотом лежали і на дозвіллі добре спали – Еней і сам уклався спать.

·        Хоче щось сказати – і слова не промовить.

·        Вода, хмари, плав – все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці!

·        Все навколо : дерева, птахи, люди – сповнене весняної, пружної, нестримної сили.

·        Без жертв, без зусиль і злигоднів не можна жити на землі: життя – не сад, у якому ростуть лише квіти.

·        Усе: і небо, і перемелене на труху в глибоких коліях дороги сіно, і тривожний крик птиці, і невисока росиста отава – сповіщало, що літо здає ключі сумовитій осені.

·        Старий Горицвіт мав багато щасливішу вдачу: думав про землю – розмовляв із землею, бачив зорі – говорив з ними, ходив біля вуликів – знаходилось слово і для бджіл.

·        В повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.

·        За ставом слалися рівні луги, світлів збоку великий садок, а біля нього росли тоненькі молоді тополі.

·        Є високе, натхненне захоплення в усякій роботі, яку вмієш не просто добре, а дуже добре виконати.

·        Літо покотилося в синяві доріг, і росою вмилися квіти на зорі, дивні краплі осені впали у саду.

·        [ ] , [  ], і  [  ].

·        [ , (  ),  ], і  [  ].

·        [  ], і [  ].

·        [  ], (  ), і [  ].

·        У дитинстві , як бігав стежками між напоєних сонцем хлібів, заколисаний колосками, жайворонком я стать хотів.

·        Повний місяць стояв над степом, через нього перепливали легкі хмари, і здавалося, що місяць котився морем, занурюючись у шумовиння. 

·        Мокрі віти миготять, і проміння ллється, вся природа – як дитя, що в сльозах сміється.

·        Осріблені місяцем гори блищать, їм кедри і сосни казки шелестять, і дивні пісні їм співають вітри, що нишком прослухали в моря з гори.

·        У цей час Димко блукав по лісі, шукаючи Зеленоочку, а коли стало зовсім темно, то він сів на пеньок і задумався.

·        Задихав ще один міх, і коли криця стала червоною, мечник почав лупати по ній важким молотом.

·        Туман пах бузковим цвітом, а, коли почав розходитись, крізь його тонкий просинюватий серпанок виступили по горі бузкові вали.

·        Рідня – серед дня, а як сонце сховається, то й не родичається.

·        Синіє небо, пливуть і пливуть по ньому хмарини, зеленіють на землі гаї та діброви, мріють у тремтячому мареві далекі села, пахне дозрілими хлібами, і тихо-тихо всюди, і тільки пісня тужить та скаржиться.

·        Ліс був смерековий, видно, планово саджений, бо смереки заступали одна одну, як солдати в рядах, і творили своєрідні тунелі.

·        В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

·        Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

·        Біля Дніпра на камені гарячім заснув, і сон мені приснився : горю край шляху полум’ям вербовим.

·        Навколо світ помолодів, повеселішали дерева, і під мостами у воді таке бездоння березневе.

·        В людині велике завжди поєднується з дрібним, і думки її схожі на свіжий обмолот, де разом лежать зерно і полова.

·        Осріблені місяцем гори блищать, їм кедри і сосни казки шелестять, дивні пісні їм співають вітри, що нишком прослухали в моря з гори.

·        Ліс зустрічає Данила, як тата: гілля немовби одхиляється з-понад стежки, щоб він часом не вдряпнувся, пеньки немовби одступають від неї, щоб він часом не спіткнувся.

·        Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

·        Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті вона тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледачого.

·        Церкви підняли високо вгору свої круглі голови, сяяли в прозорому повітрі золотими банями; зеленіли їх залізні покрівлі , мов травою вкриті, біліли білі боки, мов з крейди вистругані.

Не візьмешся за роботу: робота сама не зробиться.

 Такий наш Йосип, нема й не просить.

Де б не бував ти у світі:в серці наш Київ завжди.

Бувають дивні на землі діла: серед зими черешня зацвіла.

Шпаки імітатори весни - іволгою співають чи хлопчиком свистять.

Мотря день і ніч в роботі: літом - на полі,взимку- в хаті.

Ще промені сонячні сплять: досвітні огні вже горять.

Дощ іде, гриби будуть.

Коли друга частина є наслідком першої.

Коли друга частина зіставляється з першою.

Коли друга частина розкриває зміст першої.

коли друга частина поширена і має власні розділові знаки.

 Кома

Тире

 Двокрапка

Кома з крапкою

1, 2

 2,3

1,3,4

2,4

Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров’я.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Осінній вечір морозом дихав у небі місяць немов п’ятак.

Готичні смереки над банями буків гаркаві громи над країною крон.

Вечорами вже не співали дівчата не витинали гопака гармоністи.

Пробачайте поетам дивацтва незлі небагато поетів живе на землі.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

Весна іде красу несе.

Я знаю мова мамина свята.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Не штука ганьбити штука ліпше зробити.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

На зеленій траві біті чайки сидять білі свічі юрять на тарелях латать.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле, не буде йому добра.

Ще сонячні промені сидять досвітні огні вже горять.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

стало чути навіть політ бджоли.

навіть дерева стоять безшелесно.

пролунав дзвоник на урок.

усе навколо принишкло.

навколо запанувала дзвінка тиша.