Розділові знаки у СКЛАДНИХ реченнях

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя, і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Шафраник).

Слова – це ті ж зернини, що впали в родючу землю це хліб наш насущний, без якого немислиме саме життя (Ю.Мушкетик).

З нею просто і надійно, бо ця мова – душа моєї нації (В.Шевчук).

Великої наруги зазнала мова, яка є невіддільною ознакою нації, одним із найістотніших чинників її самовиявлення, та світосприйняття, важливим показником життєздатності та духовності (О.Сербенська).

Бо якщо земля наша спородила таку мову багату і щедру, то майбутнє безсмертя народу в безсмерті цієї мови, в її нев’янучій енергії та ще в одвічному самооновленні! (Є.Гуцало).

Стосовно цієї проблеми завжди висловлювалося безліч суб’єктивних поглядів, проте попередники не розробили основних принципів вживання запозичених термінів, як це зробив Огієнко (В.Ляхоцький).

Слово, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ (К.Ушинський).

Культура — це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження що виражається в народних звичаях, віруваннях у ставленні один до одного, до праці, до мови (З журналу).

Якщо ми говоримо, що в мові відбито характер народу його психічний склад, побут, історію, то в мовленні виявляється в усіх своїх барвниках конкретна людина (З журналу).

Мова – цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги, той не матиме успіху (В.Сухомлинський).

Рідна мова є одним з тих засобів за допомогою, яких створюється соціальний механізм успадкування культури від покоління до покоління, тобто вироблення національної культурної традиції (В.Русанівський).

Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки, чи малює образи, легко сприймається (Із часопису).

Багатий, розвинений словниковий склад забезпечує чутливіше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього й точніше мислення, як для всього суспільства, так і для кожної окремої людини (Л.Мацько).

Нестор звів в одне ціле літописи, створені попередниками, творчо опрацював їх, і з-під його невтомного пері вийшла цілісна, тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, "звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити", а й читається як справді захоплюючий художній твір на теми нашої історії.

Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі (М.Слабошпицький).

А як не згадати нащадка давнього грузинського роду Iвана Кавалерідзе, якого знають у світі як талановитого українського скульптора, що перетворював мармур на живі фігури? О.Авраменко)

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства не заслуговує, на ім’я людини (Й. Г. Гердер).

Власне, сила наша в тому, що нас багато, і ми різні (О.Авраменко).

До речі, на основі її гарно творяться нові слова – неологізми, бо вона не бажає носити на собі мундир канонічності, отже, має найбільшу перспективу розвитку в часі (В.Шевчук).

Маємо зробити все, для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давніх-давен у наші дні (Ю.Мушкетик).

Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі (М.Слабошпицький).

Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і, якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу (Ліна Костенко).

Коли ми говоримо про те, що мова пов’язує минулі покоління із сучасними, зберігає і передає досвід, то маємо на увазі насамперед слова (Л.Мацько).

Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню й наукову літературу, звертаючи увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словниками (Із часопису).

Тобто мова сприймається не просто, як засіб комунікації і навіть не тільки, як знаряддя формування думок, а значно інтимніше – як одне з головних джерел, що відживлюють патріотичні почуття, як рецептор духовного й емоційного життя людини (В.Русанівський).

Інакше й бути не може, бо мова втілює в собі духовні скарби народу, тому її вивчення, заглиблення в потаємне значення слова і прагнення, до розширення та вдосконалення мовних ресурсів свідчать про небайдужість людини до минулого, сучасного і майбутнього того, народу який її породив (З журналу).

Поетичність жила в слові, і слово було немислиме без неї, як немислима річка без води, повноводність – без глибини, душа – без дихання (В.Сухомлинський).

Чим міцніші зв’язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї, як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста (В.Русанівський).

Листя горобини з зеленого стало жовтим, а подекуди і червоним так (?) що його важко було відрізнити від ягід (В.Гжицький).

А через те (?) що тут у родинах водиться не тільки по шестеро, а й по шістнадцятеро дітей, то в нас ще й досі село Теси називають Китаєм (М.Стельмах).

Невже так може вимізерніти людина, що їй і земля, на якій вона народилася (?) і з якої вона їсть хліб, пахне червою? (М.Стельмах) 

Дивно й жалісно часом думати, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя, мінливого в постійній драмі й радості (?) і що так багато краси марно проходить мимо наших очей (О.Довженко). 

Тепла (?) що в пісні залишу вам, люди, стає на всіх! (М.Удовиченко)

Мабуть, натхнення – то знак Божої ласки до людини, аби вона (?) хоч на якусь часину відчула себе неземним створінням (А.Шевченко).

Пам’ятаймо (?) чиї ми сини (В.Лазоренко).

Як в криниці чисту воду треба зберігати (?) мову рідного народу треба захищати (С.Мордач). 

Кожен народ, що дбає про сьогоднішнє і майбутнє, знає (?) до чого веде руйнування чи зрікання рідної мови (К.Мотрич). 

Холонуть і смутніють далі, і (?) де шепталася трава, вітри за літом у печалі цілують голі дерева (В.Сосюра).

Та рими римувать – нехитра штука, але тоді почнеться справжня мука (?) коли гаряча правда забринить (А.Малишко). 

Навіть ((?) коли ми малі й нікчемні для самих себе, то ж однаково великі своїми предками (П.Загребельний). 

І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати (О.Довженко).

Прожив він усе своє життя невдоволений, не здійснений ні в чому, хоч і готовий народженням своїм до всього найвищого і тонкого, що є в житті людства (О.Довженко).

Напишу як їм жити і що робити і як і що думати, щоб краще жилося по війні по закону божеському і людському (О.Довженко).

І не буду я його писати ні про дважди героїв, ні про трижди зрадників, ні про водіїв, що самою присутністю своєю вже прикрашають твір, і збуджують надії постановщиків на безапеляційні путеводні сентенції, а напишу я сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів О,Довженко)

Коли б я вірив у бога, я попросив, помолився б йому, аби послав він мені ясного розуму на десять літ, аби зробити щось добре для свого народу, і більш нічого б не просив...(О. Довженко).

Сьогодні точно і вповні відчув я усім серцем, що мені судилося, якщо я не вмру наглою смертю, написати одну велику книгу, ту саму, яка жила в моїй підсвідомості багато вже літ (О.Довженко).

Ніби перед смертю прозріли очі на те, що завжди було перед ними, і чого вони не бачили (О.ДДовженко).

Я абсолютно перекопаний, що зараз я вступив в найважливіший період свого життя, себто що зараз моя творча вартість, що все те, що я ношу в собі, все, що продумав, перетворив в образи, сформував у мислі, є найбільше від усього, що я зробив по сей день (О.Довженко).