Кома, крапка з комою у безсполучниковому реченні

Він був такий, що мило дивитися

Надворі стало темно, через те що небо заволокло чорною хмарою

Роби як слід, то й добре буде

Минула осінь, одвіяла хурделиця, настала бентежна пора рясту

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Весною повіва, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко робив замальовки пам’яток.

Письменник розповідає про внутрішній світ Івана Дідуха й чому він емігрує.

Першим розповів європейцям про Єгипет мандрівник та історик Геродот.

Завжди будуть питання, на які людство, вочевидь, відповіді не знайде ніколи.

Говорять думи і діброви говорять гори луг ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть

вишні вже відцвіли.

і встеляють землю білим квітом.

пахнуть перші квіти навколо.

прийшов травень.

Зазиміє - навіть жаба оніміє.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хмара виплакала сльози, ними вмилися гаї.

Мухи сідають на ранах, бджоли - на квітах пахучих.

Я відчуваю: день минає.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хлібина свіжа в хаті буде - її до столу радо ждуть.

Щастя дає друзів, нещастя їх перевіряє.

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній сім’ї.

Мороз притискує зривається північний вітер мете сніг через рейки.

Знаю з попелу сходять квіти.

Вірю з каменю б’є джерело.

В осінній час сім погод у нас сіє віє туманіє шумить гуде і зверху йде.

1

2

3

4

5

безцінне «зерно істини», пізнане автором.

а не їхня складна мова чи прозова форма.

саме вона становила сенс життя мудреця.

і ми прагнемо осягнути її глибинну суть.