Перевірка мовної теми "Речення з відокремленими членами. Пряма і непряма мова"

Від розлогого яру, порослого густим чорноліссям, долинули вигуки. 

Розморений спекою, я вже не був такий уважний до вудки та спінінгів.

З лускотом і зойком летить десь в долину дерево, зрубане в лісі. 

 Перед військом, у коло, утворене передньою сотнею, в’їхало кілька вершників. 

 І знову з провалля, з-під його ніг, дійшов до нього слабенький поклик заглушений лісом. 

Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля повна спокою й надії.  

На краю обривистого, занесеного снігом рівчака зупинилися. 

Чугайстер оживлений звуками пісні знов вище підкидав п’яти, заплющив од вдоволення очі й наче забув про утому. 

В історію він увійшов як Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорозької Січі. 

Здоровенна самиця, грізний екземпляр старого уссурійського тигра, лежала на розкопирсаному снігу. 

 Вмить витерши сльози, вона хутенько зняла ікону — ще своє благословіння і, намагаючись бути щасливою, благословила. 

По ліву руку, притримуючи гарячого гнідка, їхав хлопець років шістнадцяти — старший син отамана Тиміш. 

 Втративши надію на закон і справедливість у лядській державі, він кинув усе набуте і разом з товаришами подався шукати свою долю на Запорожжя. 

Він схопивсь на рівні ноги, і заслонившись від мене тремтячими руками, кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак. 

Він скакав по каміннях, як дикий баран, ледве ловлячи віддих одкритим ротом, і тратив часами ґрунт під ногами. 

 Зморені коні ледве тюпали, кволо переставляючи ноги, та й самі вершники ледве трималися в сідлах. 

 Завдяки матусиній турботі я швидко одужав. 

Вступивши до університету, розпочався новий період у його житті. 

Піднімаючи температуру до максимальної позначки, нагрівання потрібно припинити. 

Всупереч прогнозів фахівців урожай був не нижчим за минулорічний. 

За столом, на покуті, стоїть великий сніп жита, прев’язаний перевеслом із лугового сіна. 

Ще здалеку, їдучи полем, почув церковний дзвін. 

Десь під снігом зараз, вимощені в ямках, поховались гнізда вівсянок. 

 Тепер, узимку мені так виразно пригадалась ця зустріч із вухатою совою. 

Нижче од фабрики, між зеленими вербами, біліли рядки німецьких мурованих домків. 

Сіроманець віднині і навіки житиме в обласному звіринці, тобто в зоопарку. 

Осторонь кошар, на белебні, височить кущик тополь. 

Обіймала за шию Івана, тулячи до його лиця біляву голівку, стиха співала йому над вухом. (відокремлена обставина)

Другого дня, після приїзду Сірка з Хабаровська, надвечір, прибіг Заливай. (відокремлена прикладка) 

На розі бульвару, під годинником, продавали синювато-білі проліски. (уточнювальна обставина)

Але він, зручний і звиклий до гір, умів спинитись на краю кручі. (відокремлене поширене означення) 

Тим часом ординці гуртувалися в загони і, розділившись на дві частини, почали охоплювати Київ. 

Вальдшнеп, або лісовий кулик,— благородна птиця. 

Вершники зупинилися, і піднявши голови, почали роздивлятися вал. 

Я впізнав у ньому лелеку, званого ще бузьком. 

«Кого ж ти, княже, залишиш замість себе в Києві?» — спитав єпископ. 

«Оце моє село!» — глухо промовив Добриня. 

 На превеликий подив Добрині Кирик підвів очі і твердо відповів: «Князі винні!

«Не сплять мої»,— сказав боярин.— «Та й кому до сну тепер?» 

Мати сказала Миколі, що восени пошлемо старостів до Варки. 

Максим сказав Мирославі, щоб вона не боялась за нього. 

Шевченко писав, що я все покину і полину до самого Бога молитися. 

 Мирослава благала батька, що хай він лишається тут, між своїми людьми. 

«Ну чого ж тебе понесло в поле? Чого?» допитувалась мати... 

«Тут почувся голос Кузьми: До вечері! До вечері, дорогі гості!» 

 «Хто це?» — спитав сина стурбований князь. 

«Прощавайте, люди добрі! Прощавайте! — голосно прощався з козаками бранець».