Речення з однорідними членами

А. Найвищі Карпатські гори на Івано-Франківщині.

Б. З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист

В У хаті стояв густий передсвітанковий морок.

Г Випускники зібралися теплого з лагідними вечорами серпня.

А 1,2

Б 2,3

В 3,4

Г 1,3

Д 1,4

А. Лупиться під палаючим сонцем старенький вимитий дощами дах.

Б. У голосі твоїм бринять людяні теплі співчутливі нотки.

В. Під хатою цвітуть просвічені сонцем високі рожі.

Г. Тінь сягала аж на дальні вкриті молоденькою зеленню кручі.

Д. Ліворуч на стіні чорніли ковані двері угорі високий критий залізом дах.

А Надворі пахне молодим осокорячим листям.

Б Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

В Під осінніми високими зорями затихають оселі.

Г В гарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє.

Д Сльози радості збігають по чисто виголених худих щоках.

А.То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Б.Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною

В.А мати жде і поглядом далеким шукає битий посивілий шлях.

Г.Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною.

Д.Холодне молоде срібло сонця пізньої осені розлите по землі.

Ж.Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

У неділю яскраво світило сонце.

Понеділок настав одразу по неділі.

У вівторок на роботі пан Пляшкер сидів такий неспокійний.

Коли нарешті вибило п'яту годину, він накинув куртку і миттю вискочив з контори.

­

Пляшкер повернувся й пішов до своєї кімнати.

У кімнаті пана Пляшкера гурготіло, торохкало і гримало.

У суботу пан Пляшкер прокинувся рано-ранісінько.

Чашки в кухонному буфеті підскакували й бряжчали, наче під час землетрусу.

Пан Пляшкер спробував ще трохи заснути, але не зміг.

Пан Пляшкер поспіхом надягнув куртку, і вийшов з кімнати.

Цілий ранок пан Пляшкер не виходив з кімнати, дедалі нетерплячіше ходив з кутка в куток.

Як колись, так і тепер люди шанують майбутнє.

кобзарі створювали думи, пісні,легенди.

Неподалік од хати росла велика, старезна липа.

О,О,О

ОіО, ОіО

О, або О

О, але О

однорідні додатки

Однорідні обставини

однорідні підмети

Марина була смілива й проворна.

То ведмідь ішов напитись, остудитися в воді, то збирають під дубами чорні вепри жолуді.

На лісах дрімучих, темних, на незайманих степах спочивала Україна в золотих, дитячих снах.

Не стихав до ночі галас, дикий рев і ніжний спів...

В цю таємну ніч Купала в лісі папороть цвіте розцвітає обсипає цвіт-проміння золоте.

Ні долі ні волі у мене нема зосталася тільки надія одна.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Тягнуться до сонця і квіти і трави віти кучеряві гори голубі.

Лебедині білі зграї в небі хмарами летять, навкруги орлині крила гучно, хижо лопотять.

На річках, високих горах, серед багон і болот городи, міцні твердині будував собі народ.

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Над самим Дніпром красивий та незрівнянний Київ виріс і розцвів.

Тихі ніжні зорі спадали з неба ...

По лісах дрімучих темних з луком пращур наш ішов...

Раз якось був тихий літній вечір.

Блискають тільки гострі колючі згуки.

Вівса, пшениці, ячмені - все злилося в одну могутню хвилю.

Все повторялось - і краса, й потворність.

Ах, як багато: неба, сонця, веселої зелені.

...Ось і ворога відбито, все минуло - гнів і жах...

Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі.

Попідтинню сіромаха і днює, й ночує.

Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка: все се було йому знайоме, промовляло до його.

Од свіжого подиху ранку злегка тремтіли жита, з рум"яного сходу линуло світло, і м"якими хвилями розпливалося поміж небом і землею.

Учітесь, читайте і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Немає берегів ні в смерті, ні в любові, в безсмертя, й вічності немає берегів.

У драмі людській небагато дій - дитинство, юність, молодість і старість.

Усе тут мовби однакове: і похилі до води вільхи, і засніжені береги.

Твори Марка Вовчка перекладають чеською польською болгарською французькою.

У парку ростуть різні рослини як-от сон півники болотяні ряст

У бабусиному саду достигали вишні черешні та порічки.

Любов надія та віра утворюють людяність.

Луки і лісі під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

Українські письменники а саме Володимир Сосюра Павло Тичина Максим Рильський з фронту передавали аудіозвернення, які підтримували бойовий дух народу.

У мрії все рівне й сьогодні й минуле і щастя і вічність і мить.

А соловей аж горло надриває співає щебече свистить і тьохкає.

Львів неповторний різний ранковий чи вечірній, весняний чи осінній, сполосканий липневою зливою чи притрушений молодим сніжком.

Наші селяни мають і ремесло в руках столярство

шевство, стельмахівство, бондарство й мірошництво.

Усього потроху добавляє в горщик і помідор і петрушку і цибулю і стручок перцю і листок лаврового листя.

Все і дзвінкі гори, і дзвінке повітря і ліси починало від кожного слова бриніти .

Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем.

Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті.

В саду цвіли бузина і калина.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Над широким Дніпром у промінні блакить, і висока, і тиха могила.

 Уся земля, мов килим під тобою, 3 усіх джерел дзвенять мої пісні.

За хвилю знов усе стихає І птахи, крик, і воза стук.

Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів.

Все в нас є. Скільки щастя і світла, скільки сонця сьогодні над нами.

І восени і взимку на місцевому базарчику одна стара жінка чи дві продають ягоди горобини чи калини сушений цвіт стебла й коріння лікувальних рослин.

Стоячи в тумані я нічого не бачив округ себе ні стін ні вікон ні дверей.

А соловейко не відмовляється ні від сухого листя ні від торішньої трави.

Листя лежало на колодах осикових дров на купі гарбузів.