Речення з відокремленими членами. Систематизація вивченого

Швидко надходив вечір морозний, зоряний.

А він, сліпий, сивоусий про колишнє плаче.

Морозний сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо.

Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь рясно вкриті краплистою росою.

Росте дочка, смаглява і кирпата.

Радуюсь вам, молоді, тонкоброві, наче з бронзи відлиті, дзвінкі у розмові.

Радуюсь очам, налитим блакитом, радуюсь усмішкам, палким і відкритим.

Нам молодим, чужа була утома.

Артилеристи збентежені і злі, збилися докупи.

Труди, перелиті в добро і достаток, лягли короваєм на щедрі столи.

У червонім намисті, зав’язана великою хусткою Марта була б дуже гарною молодицею.

У глибоких долинах, зелених од винограду і повних сизої імли тіснились кам’яні громади.

Поліна зітхає, шанобливо ставлячи перетерті стоси на полицю.

У тих торбах, опріч шкільних книжок, були напхані календарі, часословці, житія та інші книжки.

А он старе Монастирище, колись козацькеє село.

Молода жінка, посивіла й змучена, чекала вістей про чоловіка.

Лети, пташко, із заходу сонця, защебечи в шибку.

З-за густих акацій видко широкі сходи, нові, чистенькі.

Петрик, угледівши свого малого господаря, перейшов з розгніваного реву на докірливе гримкотіння.

На світі все знайдеш, крім рідної матері.

Веселий та дотепний, він зачіпав дівчат, жартував з молодицями, з чоловіками, нікого не минав, з усіх сміявся.

Коло церкви дівчата грали в перепілки, побравшись за руки та співаючи веснянок.

Біля печери, крім нього, було ще троє дідів-пастухів.

Улас Прохоренко, Іванів приятель, наближався до дівчат.

Сільський чабан, дід Свирид, показав та розказав мені,

як із тієї солом’яної стріхи бриля шити.

Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної хати.

На ослінчику вона, матуся, сидить.

На сцені актори виконують п’єсу, яку створив письменник-драматург.

Отаман полюбив Миколу і настановив його за крилаша, себто

свого помічника.

Дерева були єдиним захистком усьому живому — птахам, тваринам, комахам.

Натяки на якісь факти, посилання на імена, що колись

добре були відомі, тепер не хвилюють уяву.

Дочки — Ольга й Олена — визбирували на городі картоплю.

У тій хвилі роздалося за дверима в сінях шуркання чобіт, тобто знак, що хтось із села прийшов.

Література минулих століть рясніє образами, які запозичили з Біблії й античної міфології.

Орфографію, або правопис, людина засвоює ще в школі.

Ці велетні, тобто величезні дерева, ростуть далеко одне від одного.

А он старе Монастирище, колись козацьке село.

Поліна зітхає, шанобливо ставлячи перетерті стоси на полицю.

Молода жінка, посивіла й змучена, чекала вістей про чоловіка.

У тих торбах, опріч шкільних книжок, були напхані календарі, часословці, житія та інші книжки.

З-за густих акацій видко широкі сходи, нові, чистенькі.

На світі все знайдеш, крім рідної матері.

Грицик, найліпший Саньків товариш, пасе за селом панські телиці.

Петрик, угледівши свого малого господаря, перейшов з розгніваного реву на докірливе гримкотіння.

Коло церкви дівчата грали в перепілки, побравшись за руки та співаючи веснянок.

Веселий та дотепний, він зачіпав дівчат, жартував з молодицями, з чоловіками, нікого не минав, з усіх сміявся.

Біля печери, крім нього, було ще троє дідів-пастухів.

Улас Прохоренко, Іванів приятель, наближався до дівчат.