Річна контрольна робота

золотіє й багряніє, у лісі, ввічливо привітатися

шепіт осіннього листя, у далекий вирій, написати листа

з гаю, більш червоний, сонце сяє яскраво

краса й тиша, майже осінь, буду багато працювати

Пам'ятаймо, що доброта завжди перемагає.

Проходячи мимо, ми побачили берег річки, зарослий лепехою.

У нашому серці назавжди залишиться батьківська хата, рідна стежина до неї.

Осіння прохолода не лише бадьорила, а й приносила задоволення.

Дідусь із Васильком пішов косити.

Сто зозуль кувало щовесни.

Машина спускалася в байрак.

Мені осіння ніч короткою здається.

Поезія це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

Життя стає радістю й святом для кожного в рідному краю.

У Києві є чарівні своєю красою й привабливістю місця.

Будівля була відкрита всім чотирьом вітрам.

Важко віддає плоди шипшина.

Біла Церква - моє рідне місто.

Кілька дівчат скочило до танцю.

Бити байдики - улюблена справа ледарів.

Я не перестаю боятися вітру.

Гарним був Київ цього свіжого осіннього ранку.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Гірські печери затоплені водою.

Птахи залишилися зимувати.

Тетяна загадала сестрі полити квіти.

Осінні хмари починають темніти.

Високі гори мають глибокі доли.

У справедливих армій доля є завжди прекрасна.

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Колише хмара втомлені громи.

Пливе густе надхмар'я, високе та блакитне.

На десерт подали кисіль з вишень.

Троянди - білу, кремову й червону - зрізав я не без жалю.

Я вірші став писать під вечір голубий.

Найважча професія - бути людиною.

"Кобзар" - настільна книжка кожної людини.

Сиділо нас чоловік з вісім.

Якось ішов тим степом нетяга козак.

Хлопець занімів від здивування.

Стомились хлопці, присіли відпочити.

Кожен живе своїм розумом.

Увечері небо заволокло хмарами.

звіробій-трава, дівчина-красуня, грузинка-дівчина

жук короїд, жаднюга вовк, трава зверобій

хлопець-богатир, Дніпро ріка, вовк-жаднюга

гора Говерла, гриб паразит, заєць русак

Ми повернулися пізно вночі.

Пожовкле листя спадало на тротуар.

Листочки на осиці дрібно затремтіли.

Стомились хлопці, присіли відпочити.

Пасажири на грузовику проводжають очима літак.

Повний колос до землі гнеться.

Дорога ліворуч була наглухо закрита завалами.

Перенесемося своєю думкою в наш Київ.

Пливіть до берега.

Мені стало прикро.

У місті спека.

Поживемо - побачимо.

На галявині вже збудовано хату.

Скільки цвіту з мене обтрусили.

Дарованому коневі в зуби не дивляться.

Так пізнають себе і свою землю.

Чиєсь дитя приходить. Беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

До чужого рота не приставиш ворота.

Люблю сидіти у вільний час удома.

До чистої мети треба іти чистою дорогою.

Запалай мій вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим.

Мамо я хочу поговорити з вами...

 Гляньте як жито квітує!

Ярославно Ігор знову кличе шле гінця з далекого полка...

Чекаєш тихого ранку й сподіваєшся на гарні новини.

І я зими крутий долаю норов, обличчя підставляючи вітрам.

Жінка йде поволі й трохи зігнувшись. 

Дівчата зачіпали Миколу, жартуючи, а він усе стояв похнюпившись.

І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день Божий умивали. 

Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку. 

Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.  

Голубу сорочку в перехваті підперезано матер’яним поясом з китицями.

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.  

 В імлистій далині стояли широкі лани золотого жита та пшениці, осяяні срібним промінням місячним

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.  

А он старе Монастирище, колись козацькеє село.

Відокремлена прикладка;    

обставина;   

відокремлене означення;

відокремлений уточнюючий додаток.

То як вам земляки живеться? (В.Дворецька)

Будьте з рідними ніжні й ласкаві. (М.Луків)

Крізь ці кущі здається ніхто не пробереться. (Н.Забіла)

Місяць козацьке сонце .(Народна творчість)

Того можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ (М.Рильський).

Місяць хоче мабуть погрітись, суне в шибку свій блідий диск (В.Симоненко).

Пам"ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за кілька останніх століть (О.Гасюк).

Може у вас знайдеться цікава книжка?