Синтаксис (частина 2)

Чорні голі дерева стояли в снігу, настовбурчившись замерзлими гілочками, і, наче мертві, не ворушилися од вітру (М. Коцюбинський).

Коли буду я навіть сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, ніякою (Л. Костенко).

Мабуть, людині не можна відриватися від рідного берега.

Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці (Леся Українка).

Цвіте земля, і простори морів її голублять синіми вітрами.

Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче над морем? (Ю. Збанацький)

Минула тривожна ніч, і почав відділятися світанок .

Надвечір стих дощ і окремі великі прозорі краплі повільно спадали з листу (М.Івченко).

Підрядні означальні та підрядні з’ясувальні

Підрядні з’ясувальні та підрядні обставинні

Підрядні означальні та підрядні обставинні

Підрядні означальні, підрядні з’ясувальні та підрядні обставинні

Добре жить тому, чия душа добро навчилася любить (Т. Шевченко).

Засипав сніг стежку, що миша протоптала (О. Копиленко).

Раз у раз він їй стрічався, куди вона піде (Марко Вовчок).

Є такі гірські вершини, що сягають аж до зір (М. Нагнибіда).

Скільки хвиль у бурхливому морі, скільки співів у серці моїм (Леся Українка).

Довгим ключем пливли по небу хмари, як журавлі у вирій.

Косарі затягли пісню, так що аж луна пішла понад ставом (І. Нечуй-Левицький).

Люблю, як поїзд ніби вирина із лісу жовтого, але іще густого.

Гаснуть вогні, ніби в море падають янтарні зорі (О. Гончар).

Мені спочатку здалося, що кружляю на місці (О. Гончар).

Люди, які жертвують усім для інших, творять святу справу (Народна творчість).

Мати сита, коли діти не голодні (К. Гордієнко).

Дівчина стала радо показувати йому, що збирає кленові листки.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ (О. Гончар).

Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх (М. Коцюбинський).

Людину прив’язує до певного місця на землі дім, де вона народилася (А. Хорунжий).

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче (І. Нечуй-Левицький).

Добре те, коли людина вміє добре мріяти (В. Минко).

Часом Десна розливалась так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси (О.Довженко).

Хоч би як під правду лжа не рядилась, правда, як мати, на світі одна.

Відомо, що мова кожного народу – явище давнє (Г. Нудьга).

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведімо голову (В. Гоян).

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава (Леся Українка).

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони (Г. Нудьга).

На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускалися (М. Коцюбинський).

Матері все життя дивляться нам услід, вирядивши в люди (О. Сизоненко).

Прийми, Боже, молитву всіх дітей, бо ми просимо за Україну, за рідну матір, і молитва наша праведна, як і любов (Я. Гоян).

Слово ,,мама” росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева (З газети).

Край неба на сході помітно блідне, так що в нього вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар (В. Кучер).

Якщо узявсь іти, кінця ти доходжай (П. Тичина).

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

Як я радію за ту людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

І серцю дано не бідніти, і думам дано не всихать.

І серцю дано: не бідніти - і думам дано не всихать.

І серцю дано - не бідніти - і думам дано не всихать.

І серцю дано не бідніти - і думам дано не всихать.

Осипаються зорі на груди і розгойдує небо над землею пусті терези.

А літо йде полями і гаями і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко).

Світло сліпить, та не грає веселе проміння (Леся Українка).

То комиш упаде в око то дим тріпоче в повітрі (Леся Українка).

І шумить діброва, і синіє шлях і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Хата біліє ярко між зеленими тополями та блищать ясні віконця.

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський).

Пройшла гроза і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Місяць нахилився над гаєм і роси пив з пахучих полонин.

Кипариси від ночі і до ранку все шумлять і шумлять навкруги.

Швидко линуть роки, і ніхто їх не стримає.

Біля дороги бовваніли і випинались кущі, схожі на копиці.

Завжди перед головною.

Завжди всередині головної.

Завжди після головної.

Може стояти перед, після і в середині головної.

Складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю

З неоднорідною супідрядністю

З послідовною супідрядністю

Складнопідрядне речення

То шумів зелений лист, то мінився золотом ряст.

Якщо не виконаєш завдання, то не отримаєш сюрприз.

Чи то горобці, чи то синички так розспівались у гаю.

То не вітер шумить у гаю …

З’ясувальні

Означальні

Обставинні

З’ясувальні, означальні

Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

Пташки, що влітку так співали, у ірій вже поодлітали (Є. Гребінка).

Я радію за ту людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

Намалюй мені ніч, коли падають зорі (М. Петренко).

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить (В. Сосюра).

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість людям (М. Рильський).   

Дивись, як розноситься цвіт орхідеї, що вчора, ще вчора жила.

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.

Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут (М. Коцюбинський).

То не любов, яка не вміє бажати іншому добра (Р. Третяков).

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб.

Здавалося хлопцю, що не скоро пролине літо молоде (Д. Луценко).

Угорі озвалися журавлі, що взяли літо на крила і летіли в далекий вирій (М. Стельмах).

Якщо взявся іти, до кінця ти доходжай (П. Тичина).

Шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями (Народна творчість).

Людей, які прийшли з доброю місією, завжди зустрічають хлібом-сіллю (В. Яворівський).

Ростуть слова, немов росте трава (М. Ільницький).

Люблю, коли хвилі шумують, лишаючи слід (В. Сосюра).

Про що я зможу повісти, як стрінемось при зустрічі при нашій.

Як добре те, що смерті не боюся і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Той, хто не знає материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі (В. Сухомлинський).

Бережіться такого слова, що роз’єднує людей (Л. Толстой).

Люблю людей землі моєї, бо й я землі моєї син (В. Сосюра).

Що посієш, те й пожнеш (Народна творчість).

Щасливий той, у кого друзі вірні (Народна творчість).

Знання – ось та велика сила, що стоїть вище життя (О. Лосєв).

Чому? З якої причини?

Як? Яким способом? Якою мірою? Наскільки?

Всіх відмінків прикметника

Всіх відмінків іменника

А сонечко встане, як перше вставало (Т. Шевченко).

Я родом з тих країв, де пахне небом і весною (І. Гринько).

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори (А. Малишко).

Гомонить жива вода, де сухі степи шуміли (М. Рильський).

Над нашим селом, що лежить над річкою, щоосені пролітають журавлі (З журналу).

Де рідний край, там під ялиною рай (Народна творчість).

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка).

На тій частині земної поверхні, де колись хлюпотіло море, зараз залягають крейдяні пласти (З газети).

Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати.

Умій жити так, щоб у тебе другом була єдність духу, ідеалів.

Біда навчить, кому подати руку (Д. Павличко).

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати (Народна мудрість).

Скільки мотузкові не витися, а кінець буде (М. Стельмах).

Сніг блищав так, що Дмитрик не міг на нього дивитись.

Загляне місяць крізь дерев вершини, де буде кликать щастя соловей.

Дорога та хатка, де родила матка (Народна творчість).

Коли ідеш ранковим полем, там грають бризки від роси (В. Сосюра).

Я підійшов до картини, щоб подивитися на неї зблизька (З газети).

Хто грамоти вміє, той добро сіє (Народна творчість).

Сиву голову шануй, аби й сам такої нажив (Народна творчість).

Соловей співає, поки дітей не виведе (Народна творчість).

І зацвітуть червоні маки на тих столочених полях, де люди, вбиті в час атаки, довіку житимуть в піснях (Л. Дмитерко).

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв.

Я обламаю хвилинам пальці, щоб не сплітались в печаль годин.

Біжать тумани, пробудились води, вітри вирують, дзвонить сіножать (М. Сингаївський).

Пішов шелест по діброві, - шепчуть густі лози (Т. Шевченко).

Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють (Т. Шевченко).

Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

Вимагає час новий, щоб ми вершини ще не знані підкоряли.

Хай мені зоріють зорі, доки сонце моє спить ( О. Олесь).

Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії.

Тим трава така зелена, що близька вода (А. Метлинський).

Де будуть шанувать, там будемо ночувати (Народна творчість).

Коли моє не в лад, то я з своїм назад (Народна творчість).

Як захоче коза сіна, то до воза прийде (Народна творчість).

Україно, рідна Батьківщино, доки жити буду, доти славитиму тебе.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи (П. Горецький).

Буду тебе ждати тоді, коли вишня біла вигляне в саду тихо і несміло.

Де хата не метена, там дівка не плетена (Народна творчість).

Природа підкоряється лише тому, хто сам підкоряє її (М. Пришвін).

Іду веселий сам-один, де небо впало біля жита (А. Малишко).

Говорити все, що набіжить на язик, безглуздо (Ян Коменський).

Язик довгий у того, у кого докази короткі (Народна творчість).

Слово, що йде від серця, завжди проникає в серце (Нізамі).

Лиш той герой, хто першим кроком осяг незвідані путі (М. Рильський).

Там ледарі живуть, де хата небом пошита (Народна творчість).

Пам’ятайте, що вдячність – це така риса характеру, яка є результатом виховання (Д.Карнегі).

Не може бути, щоб брат у лихій годині не підтримав брата (Н. Рибак).

Де відвага, там і щастя (Народна творчість).

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу (В. Сосюра).

Листя горобини з зеленого стало жовтим, так що його важко було відрізнити від ягід (В. Гжицький).

Бачу за морями золоті дороги, де припав до неба синьоокий степ.

Цілу ніч на зорі я не спала: прислухалась, як море шумить (Леся Українка).

Хто знання має, той мур зламає (Народна творчість).

Любіть працю, бо в ній найбільше щастя (І. Багмут).

Місяць, підводячись вгору, пірнає в загустілу хмару, так що видніється лише срібний край (М. Стельмах).

Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей пожалила (Народна творчість).

Важко бути щасливим, якщо реальність твого життя далека од твоїх бажань (С. Козак).

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що потопали в ньому луги (М. Коцюбинський).

Намалюй мені ніч, коли падають зорі (М. Петренко).

Пташки, що влітку так співали, у ірій вже поодлітали (Є Гребінка).

Якби його воля, кожному заліз би в душу, пробудив би совість.

І душа ніжнішою стає, як твої сподіванки і мрії у життя вливаються моє (В.Симоненко).

Хоч нашу правду не здолать нікому, за неї стій грудьми на повен зріст (І. Ребро).

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче (І. Нечуй-Левицький).

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних.

Солодко слухать цю одвічну музику степу, що її ні на яких планетах не буде (О.Гончар).

Мова одна у нас така – уся співуча і дзвінка, уся плакуча і гримуча.

Якби його воля, кожному заліз би в душу, пробудив би совість.

Ви чуєте, як дзвонить колос у вікна повечірніх зір? (М. Сингаївський)

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні (І. Цюпа).

Розкажи, як за горою сонечко сідає (Т. Шевченко).

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів (Ю. Яновський).

Де громи гриміли смертю огняною, зливи прошуміли сивою стіною.

Держімося землі, бо земля держить нас (Народна творчість).

Хоч тепло ще, та осінь вже підходить жартома (Н. Забіла).

Як без раннього світання день не піде по полях, так без першого навчання до наук закритий шлях (П. Воронько).

Мабуть, тому, що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та яре (Марко Вовчок).

Хоч у житті стрічав тебе я рідко, та все ж мені той спогад серце гріє.

Коли жайворонок співає, затихає усе довкола (П. Грабовський).

Нещастя з’являється там, де люди втрачають віру одне в одного.

Його земля усиновила, бо жив для неї, нею снив (В. Юхимович).

Кличуть мене далекі краї, мов казкові дитячі мрії (З газети).

Там, де колись ішла імла, тиха стежка зацвіла (А. Малишко).

Вклонитись можна юності своїй, якщо знаходиш квіти власних мрій у торжестві утвердженої справи (Л. Дмитерко).

Там батько ходить з сонячним чолом, бо сонце чуб на промені позичило (О. Лукашенко).

Бувають роки, коли гриби самі у кошик лізуть (В. Скуратівський).

Гора була така, що з неї спускались цілий день (О. Гончар).

Бузок розпустився, так що закрив вікно (З газети).

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори (Л. Глібов).

Як мені пшениця родила, то мене й родина любила (Народна творчість).

Намалюю вітер в полі на роздоллі, щоб мені розвіяв всі жалі і болі.

Золотиста крапля, мов сльоза, зависла на пальці (З газети).

І виходить русалонька в поле виглядати, щоб побачить милого (Леся Українка).

Косарі затягнули пісню так, що аж луна пішла (І. Нечуй-Левицький).

Вмій жартувати, та знай, коли перестати (Народна творчість).

Доки не помучишся, доти не научишся (Народна творчість).

Косарі затягли пісню так, що аж луна пішла понад ставом (І. Нечуй-Левицький).

Не шукай правди в других, коли в тебе її нема (Народна творчість).

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (М. Коцюбинський).

Коли грім на голе дерево – жди дощового літа (Народна творчість).

У природі ніч існує для того, щоб у тиші росло усяке зілля і відпочивала людина (М.Стельмах).

Хто не довго спить, тому щастить (Народна творчість).

Хай мовиться слово дзвінке, як ніколи! (М. Рильський).

Щоб уникнути суперечки, треба бути дипломатичним (З газети).

Сумую знов за невідомим, що манить завжди далиною (П. Воронько).

Куди не гляну – владно скрізь зима господарює (Д. Луценко).

Як сніги розтануть білі, зашумлять Карпати (М. Коцюбинський).

Кому правди не треба, тому й честь не потрібна (Народна творчість).

Щоб розпізнати людину, треба її полюбити (Л. Фейєрбах).

Якби не поезії давнії чари, убогі жили б ми, понурі, як хмари.

Як учням віддаси усе найкраще, то й сам сягнеш нової висоти.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві (Ю.Яновський).

І заблудився я в ту пущу темну, котрій, здавалось, і кінця нема.

Скільки голів, стільки й умів (Народна творчість).

Куди серце летить, туди й око глядить (Народна творчість).

Я вдихаю повітря, але не знаю, що пахне (М. Стельмах).

Моя Батьківщина – це крила орла, що лине до сонця з туманів.

Десь коні ржуть і глухо грають сурми (Л. Костенко).

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, ще не курличуть в небі журавлі.

Вмирає людина але живе краса – краса природи, краса творення.

Усе життя - це вічність, а вічність – це хвилина (М. Сингаївський).

Поле має вуха, а ліс – очі (Народна творчість).

Друга шукай, а знайдеш – тримай (Народна творчість).

Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (М. Коцюбинський).

Посіє народ вчасно – вродить пшениця рясно (Народна творчість).

Старі люди кажуть, два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов).

Була то пісня лебедина, у звуках сльози всі злились (М. Чернявський).

Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють зеленими хвилями.

Люди, які жертвують усім для інших, творять свою справу.

Кому правди не треба, тому й честь не потрібна (Народна творчість).

Вікна завішували шторами, через те що сонце пекло немилосердно (З газети).

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Л. Смілянський).

На схід сонця квітнуть рожі і будуть дні погожі (П. Тичина).

Зайця ноги носять – вовка зуби годують (Народна творчість).

Небо здається таким прозорим, чистим, ніби й не пройшла щойно буря, злива (З газети).

Ми знайшли велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше (Остап Вишня).

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година (Леся Українка).

Коли настала тиша після бою, у комишах знайшли ми журавля.

У книги люди, наче бджоли в соти, знесли сяйливий, чародійний мед (Д. Павличко).

Ти не кликав з собою – я йшла непрошена (Г. Чубач).

За селом шелестіли хліба і пахло полином (А. Головко).

Щасливий, хто сни має милі (Леся Українка).

Якби мої думки німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка).

Бачу здалеку хвиля іскриста грає вільно по синьому морі (Леся Українка).

Здобудеш освіту побачиш більше світу (Народна творчість).

В осінній час сім погод у нас сіє, віє, туманіє (Народна творчість).

Лагідне слово є ключем до серця (Народна творчість).

Ніч прозора, безшумна, тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря (О. Гончар).

Махнула птиця крилом закрила півсвіту чорним рядном (Народна творчість).

Я збагнула що забуття не суджено мені (Леся Українка).

По-весняному перегукувались в гаю пташки струмочок збігав в долину з кручі (Ю.Збанацький).

Хмари розповзлися / виглянуло сонечко (К. Гордієнко).

Трапиться слово зрадливе / геть його, сину, жени (Б. Олійник).

Там був звичай / кожен із гостей садив дерево чи кілька дерев.

Вода все змиє / тільки злого слова ніколи (Народна творчість).

Менше говори / більше почуєш (Народна творчість).

Рідко посієш / рідко зійде (Народна творчість).

Трава залишає корені / людина / нащадків (Народна творчість).

Сьогодні зранку музика в мені / дошукуюсь мотивів і причини.

Я знаю того місця не візьме (І. Нечуй-Левицький).

Добре послужила нам старая сила: утікала від нас шляхта, штани погубила (П. Куліш).

Уподібнюйся пальмі: з міцно стиснутим скелею корінням вона прекрасно здіймається догори (Г. Сковорода).

Жайворонки дзвенять у синьому небі, пшениця колосом шумить від Полісся до Приазов’я (А. Малишко).

Тире.

Жодного.

Крапка з комою.

Кому.

Тире.

Двокрапку.

Жодного.

Кому.

Кому.

Тире.

Двокрапку.

Крапку з комою.

Люблю людей землі моєї, бо й я землі моєї син (В. Сосюра).

І жайворонок, що загубився в небі, виглядає здобич з висоти.

У нас хліб віддають тією ж міркою, якою позичали (В. Земляк).

Хто знає мало, той лякливий, всього боїться, від усього залежить.

Стеле м’якенько: лиш твердо спати (Народна творчість).

Ураз усе покращало біля мене і ясени з блакитними тінями і клуня.

Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди (Народна творчість).

На годину спізнився, за рік не наздоженеш (Народна творчість).

Складносурядне речення

Безсполучникове речення

Складне речення з кількома підрядними

Складнопідрядне речення

Складнопідрядне речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складносурядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складносурядне речення

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складне речення з кількома підрядними

Складносурядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складносурядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складнопідрядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складнопідрядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складнопідрядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складносурядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя (В. Стус).

Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую рідній батьківській хаті (І. Цюпа).

Схилилась над колискою мати, і перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються у її кровинку (З підручника).

Батьківська хата – це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів (З журналу).

Якщо одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе – на сажень (Народна творчість).

Де є життя, там є надія (Народна творчість).

Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося (Леся Українка).

Хлопці вийшли до села з заходу, так що тепер їм не було чого боятись (Г. Тютюнник).

Коли в огонь живої мови чуття святого надаси, ти станеш лицарем краси (М. Вороний).

Взяв каганець, пішов, дивитись у клас (С. Васильченко).

Сонце вже сховалося за вільшечки, пустило крізь листя тоненькі рожеві стріли (Г.Тютюнник).

Зустрівшись тут несподівано, хлопці зніяковіли і, привітавшись, зайшли до хати разом (В. Козаченко).

Складнопідрядне речення з послідовною супідрядністю

Складносурядне речення

Складнопідрядне речення з неоднорідною супідрядністю

Складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю

Надвечір Тиса вже ревла і клекотіла, намагаючись вирватися з берегів (В. Микитась).

У цьому ж лісі я пив самоту осінню, тут весну цілував я під шелест верховіть… (М.Рильський).

Очі її, голубі від неба і моря, сміялися весело й задерикувато.

Вже сонце скотилось до заходу, і степова трава лисніла червоним одблиском (І. НечуйЛевицький).

То мати гукає, то мати шепоче.

А чи мені рушники давати, а чи мені іншого шукати?

Чи то небосхил війнув снігами, чи то кричать галки?

Літа не повертаються до людини, але людина повертається до своїх літ.

То не розбурхались моря, то не хвилі котить вітер.

Тільки серце не кричало, та сили більше не було.

А жито зелене вусом колише, а птахи співають.

Ось кроки зупинилися, і в руці брязнув ланцюг.

Сурядний і підрядний

Підрядний і безсполучниковий

Сурядний і безсполучниковий

Сурядний, підрядний і безсполучниковий

Складнопідрядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Але самі чумаки рідко сумували ніколи не втрачали бадьорості та веселого настрою.

Стала вона біля красивого озера й замислилась.

Дід уже не ходив на річку але часом згадував молоді літа.

Весело щебетали пташки було по-весняному тепло.

Усі притихли зібралися біля вікон і зеленими й сірими снігами покотилися задзвеніли молоді голоси.

Дрозди зникли поміж дерев а гілля горобини ставши вільним і випроставшись постало переді мною.

Горобці зірвалися при моєму наближенні з копиці сіна і ще неподалік заскрекотала сорока.

Чи то сон напосідав чи то стало мені тужно за літом.

Як не любить той край, де вперше ти побачив світ великий.

Нема життя без України, бо Україна – це мати.

Тоді лиш пізнається цінність часу, коли він втрачений.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Нещасний той, хто дався закувати у бронзову одежину живцем.

Мене приніс лелека, що знов за мною прилетить здалека, щоб віднести до рідних берегів.

Нехай я отруєна злою журбою, та в пісні на всяку отруту є лік.

Коли народ завжди в душі поета, то і поет завжди в душі народу.

Світить з блакиті сонце, і зеленіють гори.

Віджурилася, віддзвеніла пісня на шляху.

Цвітуть в полях сині волошки, в садах щебечуть солов’ї.

Плавали коло берега зграйки маленьких рибок, робили невеликі кола і зникали під водою.