Синтаксис (частина 2)

Чорні голі дерева стояли в снігу, настовбурчившись замерзлими гілочками, і, наче мертві, не ворушилися од вітру (М. Коцюбинський).

Коли буду я навіть сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, ніякою (Л. Костенко).

Мабуть, людині не можна відриватися від рідного берега.

Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці (Леся Українка).

Цвіте земля, і простори морів її голублять синіми вітрами.

Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче над морем? (Ю. Збанацький)

Минула тривожна ніч, і почав відділятися світанок .

Надвечір стих дощ і окремі великі прозорі краплі повільно спадали з листу (М.Івченко).

Добре жить тому, чия душа добро навчилася любить (Т. Шевченко).

Засипав сніг стежку, що миша протоптала (О. Копиленко).

Раз у раз він їй стрічався, куди вона піде (Марко Вовчок).

Є такі гірські вершини, що сягають аж до зір (М. Нагнибіда).

Скільки хвиль у бурхливому морі, скільки співів у серці моїм (Леся Українка).

Довгим ключем пливли по небу хмари, як журавлі у вирій.

Косарі затягли пісню, так що аж луна пішла понад ставом (І. Нечуй-Левицький).

Люблю, як поїзд ніби вирина із лісу жовтого, але іще густого.

Гаснуть вогні, ніби в море падають янтарні зорі (О. Гончар).

Мені спочатку здалося, що кружляю на місці (О. Гончар).

Люди, які жертвують усім для інших, творять святу справу (Народна творчість).

Мати сита, коли діти не голодні (К. Гордієнко).

Край неба на сході помітно блідне, так що в нього вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар (В. Кучер).

Якщо узявсь іти, кінця ти доходжай (П. Тичина).

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

Як я радію за ту людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

І серцю дано не бідніти, і думам дано не всихать.

І серцю дано: не бідніти - і думам дано не всихать.

І серцю дано - не бідніти - і думам дано не всихать.

І серцю дано не бідніти - і думам дано не всихать.

І шумить діброва, і синіє шлях і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Хата біліє ярко між зеленими тополями та блищать ясні віконця.

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський).

Пройшла гроза і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Соловей співає, поки дітей не виведе (Народна творчість).

І зацвітуть червоні маки на тих столочених полях, де люди, вбиті в час атаки, довіку житимуть в піснях (Л. Дмитерко).

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв.

Я обламаю хвилинам пальці, щоб не сплітались в печаль годин.

Біжать тумани, пробудились води, вітри вирують, дзвонить сіножать (М. Сингаївський).

Пішов шелест по діброві, - шепчуть густі лози (Т. Шевченко).

Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють (Т. Шевченко).

Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

Вимагає час новий, щоб ми вершини ще не знані підкоряли.

Хай мені зоріють зорі, доки сонце моє спить ( О. Олесь).

Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії.

Тим трава така зелена, що близька вода (А. Метлинський).

Цілу ніч на зорі я не спала: прислухалась, як море шумить (Леся Українка).

Хто знання має, той мур зламає (Народна творчість).

Любіть працю, бо в ній найбільше щастя (І. Багмут).

Місяць, підводячись вгору, пірнає в загустілу хмару, так що видніється лише срібний край (М. Стельмах).

Пташки, що влітку так співали, у ірій вже поодлітали (Є Гребінка).

Якби його воля, кожному заліз би в душу, пробудив би совість.

І душа ніжнішою стає, як твої сподіванки і мрії у життя вливаються моє (В.Симоненко).

Хоч нашу правду не здолать нікому, за неї стій грудьми на повен зріст (І. Ребро).

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче (І. Нечуй-Левицький).

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних.

Солодко слухать цю одвічну музику степу, що її ні на яких планетах не буде (О.Гончар).

Мова одна у нас така – уся співуча і дзвінка, уся плакуча і гримуча.

Нещастя з’являється там, де люди втрачають віру одне в одного.

Його земля усиновила, бо жив для неї, нею снив (В. Юхимович).

Кличуть мене далекі краї, мов казкові дитячі мрії (З газети).

Там, де колись ішла імла, тиха стежка зацвіла (А. Малишко).

Я вдихаю повітря, але не знаю, що пахне (М. Стельмах).

Моя Батьківщина – це крила орла, що лине до сонця з туманів.

Десь коні ржуть і глухо грають сурми (Л. Костенко).

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, ще не курличуть в небі журавлі.

Ми знайшли велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше (Остап Вишня).

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година (Леся Українка).

Коли настала тиша після бою, у комишах знайшли ми журавля.

У книги люди, наче бджоли в соти, знесли сяйливий, чародійний мед (Д. Павличко).

Ти не кликав з собою – я йшла непрошена (Г. Чубач).

За селом шелестіли хліба і пахло полином (А. Головко).

Щасливий, хто сни має милі (Леся Українка).

Якби мої думки німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка).

Хмари розповзлися / виглянуло сонечко (К. Гордієнко).

Трапиться слово зрадливе / геть його, сину, жени (Б. Олійник).

Там був звичай / кожен із гостей садив дерево чи кілька дерев.

Вода все змиє / тільки злого слова ніколи (Народна творчість).

Стеле м’якенько: лиш твердо спати (Народна творчість).

Ураз усе покращало біля мене і ясени з блакитними тінями і клуня.

Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди (Народна творчість).

На годину спізнився, за рік не наздоженеш (Народна творчість).

Складнопідрядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Складносурядне речення

Складне речення з кількома підрядними

Складне безсполучникове речення

Складне речення з сурядністю і підрядністю

Надвечір Тиса вже ревла і клекотіла, намагаючись вирватися з берегів (В. Микитась).

У цьому ж лісі я пив самоту осінню, тут весну цілував я під шелест верховіть… (М.Рильський).

Очі її, голубі від неба і моря, сміялися весело й задерикувато.

Вже сонце скотилось до заходу, і степова трава лисніла червоним одблиском (І. НечуйЛевицький).