Складне речення

сумну

жінку

саду 

осінь  

означенням

додатком 

обставиною

підметом

послідовна підрядність

неоднорідна підрядність

однорідна підрядність

змішана підрядність

Дорога на Канів довга з різними змінами в ландшафті налаштовувала Марічку на піднесений настрій.

Осінь ступала землею промацувала грунт волохатими капцями вистелювала зимі теплі різнобарвні килими й голосила за літом надокучливо з розпукою.

Пристосуванство породжувало подальший перебіг історії породжувало вивихнену свідомість творило трагедію народу.

Коли з гір нарешті відступає зима верхи вкриваються тендітною зеленню яка вабить зір.

Засуджують те, що не розуміють.

Вмирає людина, але живе краса.

Багатому у двір котиться, а бідному – з двору.

Підходиш ближче – нема нікого.

Я навіть подумав пахне щастям!

Сип коневі мішком не ходитимеш пішком!

Хто хоче збирати мусить добре засівати.

Будеш трудиться будеш кормиться.

А Щоб затримати якнайдовше цвітіння, утримуйте рослини в якомога нижчій

температурі або принаймні на ніч виносьте до прохолодного приміщення.

 Б День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю.

В Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

 Г У верховіттях вітер колобродить, сумує стежка дичками внатрус.

А Якщо придивитися до квіточки каштана, то можна помітити на ній барвисті плями.

Б Хвиля більшала, проте козаки були байдужі до неї: не первина їм в море ходити.

В Тепло було й вишні цвіли рясно.

Г Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька у воді.

 А А малі хлопці йшли з рукавицею, у якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

Б Уже травень засвітив свічки каштанів білі, і йде в квітках весна у рідному краю, я так його люблю, що передать не в силі в закоханих словах усю любов мою.

В Над річкою, в чистім полі, могила чорніє; де кров текла козацькая, трава зеленіє.

Г Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і тривоги.

А Листя не може плисти проти течії, воно жовтіє від туги, опадає, і вода відносить його до моря. 

Б Той, хто з народом долю поділяє, від нього має щедру нагороду.

В Поети йдуть за горизонт — поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Г Одного зимового погожого дня забарабанили, заспівали дзвіночки — на нашу вулицю ввірвалася трійка в яблуках.

А На нього чекало багато роботи: треба було виносити з хати сіно й жолобки з-під насіння, протерти вікна, поставити сітку, розтикати попід стелю деревій.

Б Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників, усе потонуло в безобрійній німій тиші.

В Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася струмком, у якому переплелись запахи калини, чебрецю, лепехи.

 Г І на цих високих пам’ятниках спочивають не тільки запізнілі перелітні птахи, а й, здається, у надвечірніх сутінках дрімають обважнілі хмари.

А У сю величну хвилину тихо розгортаються кущі — і на галявину виходить Хо. 

Б Хо сидить посеред галявини, а навкруги нього панує тиша. 

В Долиною повилась річечка, наче хтось кинув нову синю стрічку на зелену траву. 

Г Межи зеленими килимами біліє гречка, неначе хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці, а з поля віють чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток.