Складнопідрядне речення з кількома підрядними. Безсполучникове складне речення.

Пішла думка за думкою, жаль за жалем, як одна хвиля за іншою котиться, хоч вітер затих.

Легенди розповідають, що назва Чорний Черемош пішла від темних вод, що течуть серед заліснених берегів.

Ми дивились довго, як хмарина тане, як синіє небо, як колише вітер струни павутинь.

Хоч хмари були чорні та важкі, дощу не було, бо рвучкий вітер швидко розчистив небо.

І раптом уся долина заблищала та заіскрилася так, що вкрилась водяною плівкою, яка під сонцем схожа на розілляту ртуть.

Він найбільше любить провесінь, коли річка виходить із берегів, затоплюючи луг, коли хати на околиці схожі на білих лелек. 

Спільність мови та звичаїв завжди була тими вузлами, які зв’язували наш народ, коли він був штучно поділений державними кордонами.

А за Дніпром, де хмари одна одну наздоганяє, я ніби бачу, як сипле дощ.

Мені здалось, що вже пізно, що вже запанувала на горах ніч.

з однорідними та послідовними частинами

з послідовними частинами

з однорідними та неоднорідними частинами

з послідовними та неоднорідними частинами

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук)

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі, всього у ній потроху (Л. Костенко).

даруючи красу

несе тепло, радість, енергію

люди милуються красою

і сонце дарує свої промінці

Черемха і мята, і чебреці пахнуть під вікном.(Б.Лепкий)

А за вікном коротке літо, і пахне кава полином (Г.Овсієнко)

Лунко гриміли громи, і злі блискавиці змигували (І.Корсак)

Ще не вмерла України і слава, і воля, ще нам браття молодії усміхнеться доля (П.Чубинський)

Десь далеко, в повитих туманом плавнях, вставало сонце... тихо курились луки, переливаючись іскристими барвами.

Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям... свистів стругом бондар.

Порозтають тії білії сніги, покриються травицею всі луги... розів ‘ється калинонька і садок.

Небо порізали вогнями стріли, ударив грім... на пильних дорогах знявся вітер

Лягло сонце за горою зірки засіяли.

Умовк кобзар сумуючи щось руки не грають.

Закон життя один вірно служити своїй державі.

Поглянь вуалі білосніжні смагляві вишні надягли.

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину... над водою гне з вербою червону калину.

Любіть книгу... вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок, навчить вас поважати людину.

Роса блищить на сонці... чисте срібло.

Продержало з тиждень морозом...земля заклякла як кістка.

Оксані радість мати дала полотна на хустку.

Сойка – підступна птиця вона мастак нищити дрібне птаство і їхнім же голосом веселити себе.

Нас кличе у мандри дорога нам грає чарівна струна.

Пам'ятай смак визначається не по шкарлупі, а по ядру.

Грім гримить хліб буде родить.

Мотори гули все далі голоси все глибшали десь у степу клекіт ворожих кулеметів долітав усе глухіше.

Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному

човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Ще сонячні промені сплять досвітні огні вже горять.

Я чув легенду Прометей добув огонь для всіх людей.

Посієш зерно золоте забринить пшениця як струна. 

Вітер війнув листя з клена жовте жовтаво-золоте полетіло. 

Бачу здалеку хвиля іскриста грає вільно на синьому морі.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Знаю з попелу сходять квіти.

Не кидай іскри в солому і сама згорить, і село спалить.

Іде весна, іде красна — земля оживає.

Стихла пісня — тихо стало над степом.

Вас попросив би я зразки ліпити - ви чоловік тямущий. 

В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде.

У товаристві лад - усяк тому радіє.

Обіймає ніч зорю за плечі, синьо посміхається зоря.

Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

Ударили козаки веслами у воду - одскочив дуб од берега.

Кажуть: вогонь печі дає дзвінкість, вогонь душі дає красу.

Прийде осінь – у засіках буде хліб золотий.

Знаю я: моє ім’я не згасне на прийдешнім сонячнім путі.

Зайде сонце - Катерина по садочку ходить.

Не буде птахів – серце людське стане черствим.

Як заздрю я тій хмарці білій: вона пливе у далечінь між подруг .

Із вирієм кожен із нас тратить багато: то дні молодечі, то спів на шляхах піскуватих.

О серпню мій, як просто й мудро ти стоїш: змішав зелені й жовті віти на роздоріжжі осені і літа.

Добре бідному: в нього від багатства голова не болить.

Робитимеш до поту — їстимеш в охоту.

Знаю: з попелу сходять квіти. Вірю: з каменю б’є джерело.

Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.