Види присудків

у прізвищі

козацька кров

кров

кров кипить

Дмитрик з сестрою вчепився ззаду за сани і причаївся.

Тихо листом край дороги два соняшники шептали. 

Один із партизанів підвівся на стременах. 

Берег нашої любові - Сумщина!

І сталося щось страшне.

Заміж вийти - не дощову годину пересидіти.

А грім по вулицях ходив і цьовохкав батогом сліпучим.

Один з візників підійшов до гурту.

Початок дня ховається десь в світанні.

Протягом усього життя художниця малювала квіти.

мово українська

ти

вода

з кринички

Любити свій край – не є злочином.

Тікати – такою  була перша думка Остапа.

 Прожити вік – не поле перейти.

Життя проживай чесно.

Вода в річці була прозорою.

Вода в річці прозора.

Вода в річці буде омивати берег. 

Вода хоче вийти з берегів.

Я хочу погостювати в батька-матері.

У нас піснями вся земля тепла.

Ще мене з колиски люба мати вчила мову рідну шанувати.

Не багатство ти шануй, не вроду, мову бережи свого народу.

Твір я буду писати завтра.

Подруга буде їхати додому поїздом.

Дівчина почала вишивати скатертину.

Зараз же сідай і пиши лист до матері.

Учні були вчора на екскурсії у заповіднику.

Вони не сподівались побачити стільки цікавого.

Але маршрут був дуже добре знайомий.

Діти обіцяли приїхати ще раз.

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Василь Стус — справді великий поет.

Сонце було ласкавим до води, дерев, квітів і дівочої краси.

Будуть усюди вчуватися мені сумовиті перебори кобзи .

Так, я буду крізь сльози сміятись… 

Україні, її люду хочу я служити.

Напровесні вовчі зграї ставали дедалі нахабнішими.

А я таки мережити буду тихенько білії листи.

Сонце не могло пробитися крізь вікові дерева .

Із-за хмар почав півколом з’являтися блідий місяць.

Він завжди лишався непомітним.

Над крутою стежкою співучою йшла, як пісня, дівчина, юністю заквітчана .