Відокремлені члени речення

Ніч залита зоряним сяйвом поволі минала.

Залите сонячним теплом озеро привертало увагу туристів.

Пройдені шляхи безкінечні оспівані народом залишились у моєму серці.

Дівчина стримана чесна запросила гостей.

Довгі вечірні тіні перекреслюють порослу споришем вулицю.

Налякане голосами людей продиралося через хащі стадо зубрів.

Дивиться хлопець на зіткані зі срібла вишняки й мало не зітхає.

Люблю ходити по вкритій кришталевою росою ранковій траві.

Хлюпоче веслами весна налита сонцем і вітрами

Гудуть із вітрами до світання дощем оплакані сади.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Я небесами пійманий тремчу.

 Тут, на терені теперішнього Ботанічного саду був «Красний двір» літня резиденція київського князя.

За шофера ми поставили тракториста Серьогу на прізвище Півень. 

 Ви забуваєте другу любов поетів наприклад любов Данте до Беатріче а я власне таку мала на думці.

 Ягід навколо особливо дикої малини була сила-силенна.

 А Роксоляна ідучи до найближчого скита милувалася красою Святої Гори.

Б На неї бідну невольницю святий Афон справив таке сильне враження що рішилася не покинути Христової віри ні за які скарби світу. 

 В Повернувшись у Стамбул вона побачила на торговиці на тім самім місці де її колись продали в гарем величезну кількість одягнених по-нашому дівчат. 

Г Почувши від Сулеймана що вони повертають додому заплакала від радості.

 Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку. 

Нікого тут нема, крім мене й господині.

 Польова билина, вона не призвичаєна до густої садової тіні

І от тепер, ставши начальником, він раптом заспівав отакої.

 Одягнена в батьків кожух, Марія не боялась холоду і впевнено ступила через поріг.

 На пляжах купинням чорніли, викинуті прибоєм морські водорості.

 Ген килим, витканий із птиць, летить над полем

 Вона, стримана й чемна, була дуже вродливою з лиця.

Вулицею котиться віз із колесами, оббитими залізом.

Славко витягає з портфеля підручник і читає, затуливши долонями вуха

Я розповів Юлькові, що їздив з батьком до Страдчого — невеликого села під горою, залісненою й стрімкою, на самому вершечку якої стара-престара дерев’яна церква.

Повертаючись увечері з тренування, Славко завжди заставав на столі склянку прохолодного чаю з цитриною і свої улюблені сухарики з родзинками.

Читачі знають Ніну Бічую, як авторку прозових творів для дітей та дорослих.

Лілі як актриса із практикою, добре трималася на людях.

Чоловік на ім'я Степан, наблизився до огорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна покотилась од клуні.

Влітку ж мама перекидала скриню догори днищем і складала зверху різний непотріб — старі чоботи, шмаття, онучі.

Степ, струснувши з себе росу, та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Степ струснувши з себе росу та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Степ, струснувши з себе росу та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором

Тут на узліссі розкіш була весняному вітрові й сонячному промінню.

У ясний день з високого берега можна побачити у відкритому морі чималий острів.

Сто сімдесят років тому в березні 1840 року побачив світ Шевченків «Кобзар».

На вулиці під самими ворітьми знявся над колодязем новий журавель.

Не подумавши й кілочка не затешеш.

Спочиваючи бійці славну пісню співають.

Прощаючись Радченко поглядає в бік Дніпра.

Стоїть замислившись стара груша в саду!