Тиждень української мови, присвячений Міжнародному дню рідної мови

Комунальний заклад

«Нікопольська середня загальноосвітня школа  I-II ступенів «17»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Розробка позакласних заходів,

                                              присвячених Міжнародному дню рідної мови

                                         Вчитель:  Лаврова  Ніна  Іванівна

 

 

 

 

 

 

Відкриття тижня

Урочиста лінійка

«І йшли віки, і були українці, і створили слово українське».

 

Мета: активізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації; розвивати культуру мовлення, чуття слова, виразного читання поезії, пам'ять; виховувати пошану до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

Звучить у запису пісня у виконанні Р.Кириченко «Звучи, рідна мово» (2 хв.)

(На сцену по черзі виходять дівчата в українських сорочках. У руках вони тримають запалені свічки. Читають «Молитву до мови» К.Мотрич.)

1 учениця. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

2 учениця. Мово наша! Дзвонкова криниця на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така.

3 учениця. Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних і не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати , вернися до нашого краю.

4 учениця. Прости! Воскресни! Повернися! Розродися! Забуяй вічним і віщим Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти свято руську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки!

 Ведучий.

Так довго сподівана, ждана година

Настала для рідного слова мого:

Не так, як приборкана, смутна пташина,

Озветься воно із затишку свого,

Не так, - весняним жайворонком у полі

Вкраїнськая мова тепер залуна

І гомоном вільним по всьому роздоллі,

По всій Україні озветься вона.

 Ведучий.

І наше рідне місто, і школа привітна

Вітають прості українські слова:

«Добридень, громадо! Святкова лінійка

Цей тиждень предметний для всіх відкрива».

Учитель. Доброго дня, дорогі друзі! Ми раді вас вітати на цій урочистій лінійці. Як ви зрозуміли, вона присвячена відкриттю тижня української мови та літератури.

Ведучий:  Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того. Як ревно ми всі плекатимемо її.

Ведучий:          Слова вмирають? Блякнуть?

                        Ні, не блякнуть?

                        Іще століття перед ними вклякнуть…

Усе минає, а слово лишається. Зникають міста, держави, нації. На порох розсипаються будівлі, пересихають річки, гори перетворюються на купи каміння. Усе стає тлінним, а написане слово вічним. Воно зберігає і несе крізь віки голос людської душі. Диво написаного, надрукованого слова, яке пережило століття й покоління, -- одне з найбільших див нашого світу.

Ведучий:  Слово безсмертне. Адже ніхто не заперечить давню біблійну істину:

Разом:        Спочатку було Слово,

                 І слово було у Бога.

                 І Слово було Бог

Ведучий:      Гробниці й кості, мумії мовчать.

                       А слово вічне, ніби далина.

                       Із темряви віків, де цвинтаря печать,

                       Лиш чути письмена…

Ведучий:  Мова — це своєрідна візитна картка людини, за якою судять про її освіченість, ерудицію, рівень внутрішньої культури. Знання мови потрібне кожному: без того не можна збагнути почуте або прочитане. Адекватно висловити думку, передати почуття.

Ведучий: Далась мені наука не проста,

                   Де кажуть мудрі: мова — це людина.

                   У мови є і серце, і вуста,

                   І є ім’я красиве — Україна.

Ведучий: Кожна історична доба має свої відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали змогу зберігати й передавати знання. Саме завдяки написаному слову люди осягали світ і усвідомлювали своє місце у ньому.

Учитель. Вітаю всіх із цим святом і бажаю ніколи не забувати рідної мови, адже чим більше на землі буде мов, тим різноманітнішим буде життя на нашій планеті.

 

 

 

 

 

 

Конкурс "Юна українка"

(В залі звучить пісня "А я просто українка, україночка".

Музика стихає, на сцену виходить ведучий.)

Ведучий: Кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть. Вони освячені віками. Звичаї - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сьогоденні, а й в історичному минулому. Це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших національних справах. Звичаї і рідна мова, - це і є незнищені характерні ознаки народу.

Ведучий: На конкурсі учасницям надається можливість показати знання народних звичаїв, окрім того - продемонструвати загальну культуру, сміливість та винахідливість, оригінальність. На учасниць чекають різні випробування. Комусь пощастить більше, комусь менше. Але не треба сумувати у разі невдачі, не личить схиляти голови в тузі. Наш народ витриманий, сміливий, дотепний, веселий. Тож будемо гідними називатися українцями. А тепер запрошуємо учасниць конкурсу.

(Звучить музика. Учасниці конкурсу виходять на сцену. Ведучий знайомить глядачів з кожною із конкурсанток.) 

Ведучий:  Наш перший конкурс мав назву "Привітання".  Протягом 30-45 сек. Учасниці розповідали  про себе, свої інтереси і захоплення, про улюблене заняття і вітались з членами журі й глядачами у вигляді "Самореклами".

Ведучий: Дякуємо учасницям за привітання і переходимо до другого конкурсу, який називається "Звичаї українського народу". Кожна з учасниць повинна розповісти про одне з народних свят, яке ми святкуємо.

(Учасниці по черзі витягують квитки, на яких написані назви народних свят.)

 Ведучий: Неможливо в нашій Україні перелічити всі трави і квіти, що чарівними, казковими килимами вкривають степи, узлісся, схили гір. Наші учасниці мали домашнє завдання: Створити композицію з квітів, дати їй назву, а також прокоментувати це завдання.

Учасниці по черзі коментують композицію із квітів. Журі оцінює конкурси.

Ведучий: "Ой, хустина, хустинонька! Мережана, шита..." Так говорив про хустку Тарас Шевченко у своєму вірші "Хустина". Наш наступний конкурс пов'язаний з хусткою. Завдання для дівчаток: хто швидше зав'яже хустку? Хто найоригінальніше її пов'яже? 

Журі оцінює конкурс, а для глядачів звучить пісня "Вишиванка".

Ведучий: Все починається з дитинства, з колискової. Звідти беруть початок наші турботи і радощі, смуток і веселість, тривоги і сподівання. Колискова - це душа, яка ходить навшпиньках. Почути її кроки можуть лише ті, хто вміє слухати. Тож давайте послухаємо, які колискові пісні підготували наші учасниці. А спочатку конкурс: "Хто швидко і правильно загорне ляльку". А потім проспіває для неї колискову.

(Учасниці під швидку веселу музику загортають ляльок, а потім кожна для своєї ляльки співає колискову, Журі оцінює конкурс, а для глядачів звучить українська народна пісня.)

Ведучий: "Їжте і вмочайте, а за решту вибачайте" - припрошувала господиня гостей, подаючи вареники. Сьогодні наші учасниці запрошують скуштувати їхні страви. Дівчатка змагатимуться за звання "Майстриня-господиня". Кожна приготувала одну із страв української національної кухні. А журі визначить, хто з них не лише знає українську національну кухню, а й вміє смачно готувати.

Під музику входять учасниці зі своїми стравами, кожна розповідає, як вона приготувала страву і запрошує до столу. Звучить українська народна пісня "А мій, милий, чорнобривий, вареничків просить...".

Ведучий: Нашу конкурсну програму продовжують нові завдання для учасниць. Кожна учасниця має змогу зараз виступити перед глядачами із своїм художнім номером.

                                      Ведучий проводить конкурс.

Ведучий: "Мода-2017" - таку назву має наступний конкурс. Наші конкурсантки  продемонструють свої моделі.

Ведуча: Українська пісня! Хто не був зачарований нею! Вона багата мелодією, безмежною широтою і красою образів. Під час наступного конкурсу ми й побачимо, чи знають наші учасниці українські народні пісні. Зараз для кожної учасниці будуть звучати мелодії українських народних пісень, які вони повинні відгадати.

Проводиться конкурс. Журі оцінює його. Підводяться підсумки конкурсу "Юна українка". Для глядачів виконуються номери художньої самодіяльності. Оголошуються переможниця. Нагородження                                                                           

 

Слово моє! Доле моя!

 

Конкурс читців, присвячений Міжнародному дню рідної мови

 

 Мета: виховувати любов до рідної мови, прагнення розвивати її надалі, збагачувати, шанувати, зберігати її, мов коштовний скарб; сприяти збереженню духовних цінностей і докладати всі зусилля, аби діти плекали свою мову і передавати її нащадкам, як найдорожчий скарб.

Обладнання:  урочисто і святково прибрана зала;  виставка літератури про мову;    гасла-вислови про мову:

1. Ну що б, здавалося, слова...
   Слова та голос - більш нічого,
   А серце б’ється - ожива,
   Як їх почує!... 
                                            Т.Шевченко
2. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід.  П.Мирний

 

   (Звучить музика.  Послухайте пісню «Рідна мова» на слова Г.Вієру музика П.Дворського.
                                           (На сцену виходять ведучий і ведуча.)

Ведучий. Шановні діти, учителі, гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше – торжество рідної мови.

Ведучий. Щасливі ми, що народились й живемо в такій чудовій, багатій, мальовничій землі – у нашій славній Україні! Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини. І де б не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до слів, зачувши рідне слово.

Ведучий.    І сьогодні ми поведемо мову про слово…

Світ починався зі Слова, і Україна починалася зі Слова.

 Ведучий.

       Українська мова – найкраща, наймелодійніша.  З чиїх уст вона найкраще звучить переконаємося на сьогоднішньому конкурсі «Слово моє! Доле моя!».

 

Ведучий.

  А оцінювати читців рідного слова буде вельмишановне журі у складі: …

 

Ведучий.

   Розпочинають наш конкурс учні  6-го класу

 

Ведучий.

    Із сивої давнини бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова.

 

Ведучий.

   А продовжують конкурс учні 7-го класу.

 

Ведучий.

     Так зворушливо дбає про мову поет. А чи завжди ми шанобливо ставимося до рідного слова? Не кривдимо, не ображаємо? Яку мову чуємо в транспорті, на вулицях, у магазинах, на перервах у школі? Чи не доводилось нам бути свідком таких імпровізацій?

 

                           Сценка «Розмова в автобусі»

 

Жінка.   Мужчина, ви виходите на слідкуючій остановці?

Чоловік. Виходжу на наступній зупинці, шановна.

               Прикметника «слідуючий» в українській мові немає.

Жінка.   Як хочу, так і балакаю. Як вам непонятно, одойдіть в сторону.

Чоловік. Відійти вбік не можу, бо тут тісно. Мені не «понятно», а зрозуміло,  

              що свою мову треба шанувати й знати, а не спілкуватись суржиком.

Жінка.    Мужчина, ну шо ви обзиваєтесь?! Ніякий я не суржик, а такій же

                пасажир, як і ви!

Чоловік. Суржик – це не лайка. Це наша біда. Узагалі-то суржик – це  

                змішане  борошно з різних видів зерна. А от мовний суржик - то

               поєднування чи перемішування слів чи форм двох різних мов.

Жінка – Да не розстроюйтеся так. Я старатимусь. Так ви на слідуючій

               виходите ілі нєт?..

 

 Ведучий.

А у народу рідна мова,

Як у криниці джерело.

Його прочистиш – б’ється знову

Так наше слово ожило.

 

Ведучий.

З полону вийшло і дзюркоче,

На волі пружно жебонить

Нічого дивного: я хочу

По-українськи говорить.

 

Ведучий.

     Запрошуємо до виступу учнів 9-го класу.

 

 

 Ведучий.

     Наше журі вже підсумувало результати. Отже, до слова запрошуємо голову журі – …

 

Ведучий. 

      Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що таке для людей рідна мова. Це — тиха мамина колискова, мудре батьківське слово. Це — наша гордість. Бережімо її, гордо всім заявляймо: «Я — українець. Син чи донька цієї землі. Я пишаюся цим, люблю свій народ, свою землю, свою мову!»

Ведучий.

   До побачення, дорогі наші друзі! До нових зустрічей!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЧАРІВНІ БАРВИ РІДНОГО СЛОВА

(до МІЖНАРОДНОГО ДНЯ РІДНОЇ МОВИ)

 

Мета:

• поглибити знання учнів про Міжнародний день рідної мови та, зокрема, про українську мову;
• показати багатство, мелодійність та красу рідної мови;
•  виховувати повагу та любов до рідної мови, прагнення її вивчати.

 

                                 (Звучить пісня Поплавського «Україна»)

 

Ведучий: 21 лютого представники всіх націй і всіх народностей можуть відзначати Міжнародний день рідної мови. Всім відомий факт, що  це свято було проголошене на Генеральній конференції ЮНЕСКО, яка відбулася 17 листопада 1999 року.  Головна декларована мета Міжнародного дня рідної мови ‒ сприяння  мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. Крім того, ЮНЕСКО виступило за зближення культур і їх активну взаємодію, зокрема, в мовних питаннях, оскільки саме мови вважаються важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети.

 

Ведуча:  Міжнародний день рідної мови можуть відзначати носії 6000 мов, які на сьогоднішній день зафіксовані в світі. Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Однак багато мов сьогодні знаходиться на межі повного зникнення. У деяких мов не залишається живих носіїв, тому одним з методів порятунку лінгвістичного багатства планети експерти називають вивчення іноземних мов.

21 лютого ‒ свято унікальне. Винятковість його в тому, що воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об’єднала спільна історична доля в єдиний моноліт народ. Це свято ‒ День рідної мови.

 

Ведучий: У Святому письмі сказано: «Спочатку було слово». Для кожної людини воно завжди спочатку. Немає народу, байдужого до рідної мови, до своєї землі  тієї, на якій він народився й живе. Немає в жодній мові й нерідних слів. Батьківська хата, материнська мова, рідна земля — словосполучення, що несуть у собі величезний почуттєвий заряд. І нехай кожна доба, кожний народ наділяє образ своєї Вітчизни індивідуальними ознаками-атрибутами, мотив рідного слова в тому магнітному полі присутній постійно.

Учениця:                     Здрастуй, слово, українська мово,

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

Запашна вічнозелена віть!

Мовна зоряна світобудово,

Ворог твій ‒ шовіністична тьма.

Зникне десь одна-єдина мова ‒

І дуже гармонії нема.

Тож несімо естафету гідно:

В ріднім слові ‒ мир і благодать.

Ми як скарб нетлінний мову рідну

Мусимо нащадкам передать.

Йди в тисячоліття, рідна мово,

До сердець і душ людських доходь.

Квітни калиново й барвінково,

Бо на те благословив Господь.

 

Ведуча: У 1848 році під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець, великий Кобзар написав:
Ну, що б, здавалося, слова?Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує... Немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійною, душевною українською народною піснею. Як не згадати слова Павла Тичини: «Наша мова — як чарівна пісня, що вміщає в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбнії думи народні, і ніжні запахи рідної землі. А пісня — це найдобірніша, найвиразніша мова».

 

 

Сценка

«ЛЕГЕНДА ПРО УКРАЇНСЬКУ ПІСНЮ»

Одного разу Бог Всевишній

Дітей народів всіх зібрав.

І, си́дячи на троні пишнім,

Таланти о́ним роздавав.

Француз вподобав елегантність,

Германцю Бог порядок дав.

Поляк придбав до то́ргів здатність,

А росіянин владність взяв…

Обдарувавши всі народи,

Всевишній вже збирався йти.

Аж раптом бачить на порозі

Дівча́, що не змогло зайти.

Вінок з червоної калини

На голові її горів.

Сорочку вишиту в дівчини

Барвінок синій переплів.

Руса коса спада́ додолу,

Обвита стрі́чками уся.

Така краса навіть в престолі

Не часто зустрічається.

«Хто ти́?» - Спитав Господь дівч́ину, -

«Ти запізнилася зовсі́м.

Дарунки роздані. І нині

Вертаються додому всі.»

«Я українка», - відповіла Дівчи́на,

зашарівшись враз,

«Як й всі народи я б хотіла

Дар божий при́йняти від Вас.

А йшла до Вас я крізь негоди,

Крізь весь знедолений мій край,

Крізь сльози, війни й недоѓоди,

Добралась пізно в небокрай.»

Всевишній Бог підняв правицю:

«Безцінний дар даю тобі.

Красу і мирність, як годи́ться,

Й пісні дзвінкі візьми собі».

З тих пір на мирній Україні

І літом, й взимку, й навесні,

Дівчата, найгарніші в світі,

Співають радісні пісні.

 

                                     (Звучить пісня «Як у нас на Україні»)

 

Ведучий: Мова ‒ це показник культури людини. Недаремно кажуть : «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, не так багато сьогодні людей, які досконало володіють рідною мовою. Причиною цієї прикрості є суржик, який утворився в результаті злиття української та російської мов і засмічує й поганить одну з найкрасивіших мов світу.

 

 

Сценка «Баба Параска і  баба Палажка на святі рідної мови»

 Палажка. Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, — каже, — не культурна, жию уже у двай-цік первому віці, а говорити по-людськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч сімнадцятий.

 Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі сімнадцятий  рік. Ех... І коли до тебе розум постукає?

Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї.

Параска. Що Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людино

Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду — нічого й казать!

 Параска. Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи

Палажка. Що це ти мені махаєш?

 Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пиро-жено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити

 Параска. Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила

Палажка. Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і тд. Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов.

Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову!

 

 

 

 

Ведуча: Мова ‒ одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої людини, не кажучи вже про тих, хто наділений емоційно-образним баченням світу. Тож нехай наші почуття на сьогоднішньому святі стануть не тільки емоційними, а і яскраво колоритними й незабутніми.

 

                                       (Гумореска у виконанні учнів)

Павло Глазовий «Кухлик»

 

Дід приїхав із села, ходить по столиці. 
Має гроші - не мина жодної крамниці. 
Попросив він: 
- Покажіть кухлик той, що з краю.- 
Продавщиця: 
- Что? Чево? Я нє панімаю. 
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка. 
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.- 
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: 
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.- 
Продавщиця теж була гостра та бідова. 
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.- 
І сказав їй мудрий дід: 
- Цим пишатися не слід, 
Бо якраз така біда в моєї корови: 
Має, бідна, язика і не знає мови. 

 

 

 

Ведучий:  Чутливою струною відлунюється в наших серцях рідне слово:
Мова, наша мова

— Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова...

А для мене, мово.

Ти, мов синє море,

У якому тоне

І печаль і горе.

     Лунає лірична українська мелодія

«Додому я просилася, а він мене все не пускав»

 

Ведуча: Народжується нове життя. Схилилась над колискою мати, і перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються в її кровинку. Пестливі, ніжні руки матері, її лагідний голос — то вже є спілкування, що дає імпульс розвиткові всіх можливостей маленького створіння, закладених у його гене¬тичному коді, який існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей.

Ведучий: Через це спілкування створюється неповторний емоційний світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово. Дитина ще нескоро вимовить його, але в дитячу пам'ять уже влилися звуки рідної мови.

 

 

1-й учень
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова, 
Весняних пахощі листків, 
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
 

2-й учень
О рідне слово, хто без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга,

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам'я. 

3-й учень
Моя ти — пісня, сила і відвага,

Моє вселюдське й мамине ім'я.

Тобою палахкотить душа моя,

Втішається тобою серця спрага.

  4-й учень
Все в тобі з'єдналося, злилося -
Як і помістилося в одній! 
Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій. 

5-й учень
І тобі рости й не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі—великого народу

Ніжна і замріяна душа.

  6-й учень
Молюся нашій пресвятій Покрові —

Благослови і пера, і шаблі!

Бо лиш народи, явлені у Слові,

Достойно жити можуть на землі.

 

(Виконання пісні «Це моя земля»)

 

Розповідають вірші дітки

1. Під синім небом України

Зазолотилися жита,

У чулім серці воєдино

 З'єдналася палітра та.

Бо це дано нам споконвіку —

Душею  не любити  крику,

Єднати землю й небеса.

2.Дай нам, Боже, сили і снаги,

Щоб цвіли Дніпровські береги,

Щоб жили гуртом, не поодинці

На землі щасливі українці.

3.Щоб ми з вершин Чернечої крутизни

Нарешті не лукавили Вітчизні

Ні власній, ані братовій— довік.

Пречиста мово, слово світанкове,

Зламай злочено ковані підкови,

Яви нам в душі свій пречистий лик!

4. Я на рідній мові друзям щастя зичу.

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату всіх покличу,

І вони, я певний, зрозуміють слово,

Де матусі ласка, батькове тепло,

Де вкраїнська мова пахне барвінково,

Де вкраїнська пісня розправля крило.

5.Рідне слово моє — в нім озвуться віки,

Рідне слово моє — і крізь хмари сія.
Словом вишию день — простелю рушники,

А на тих рушниках Україна моя.

 

 

Ведучий: Тож збережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідно слово, як зберегли нам наші батьки й діди рідну мову в страшні часи лихоліть. Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і шанувати мову, як це робили наші славні предки. Любімо свою рідну мову, бо з нею наше майбутнє і майбутнє України!

Наше свято наближується до кінця. Ми дуже раді і щасливі, що сьогоднішнє свято заронило у наші серця ще одну краплину любові до рідної мови, до України, до родини, до всього українського народу. Ви з кожним роком будете глибше пізнавати її скарби.

 

 

Ведуча:         Учи,дитино,рідну мову,

                       Гордися нею і лелій,

                       А зрадити голубоньку чудову

                       Ти навіть в думці не посмій.

                       Молися нею юними устами.

                       Вона твоя, як серце і душа.

                       Вона від прадіда, від тата і від мами,

                       Вона - Шевченкова,Франкова,Куліша.

                       Люби її, як матінку й природу,

                       Горнись до неї - ти ж бо її син!

                       Вона – безсмертя рідного народу,

                       Могутній, вічний України дзвін.

 

Закриття тижня рідної мови

 

«Вертайся, рідна мово, у серце народу,

 у душу Вкраїни»

 

Ведуча:  Усе минає, а слово залишається. Зникають у безвість царі, володарі, раби…  на порох розсипаються величні будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки… гори перетворюються на купи каміння… все стає тліном і прахом, а написане слово залишається. Залишається і несе крізь час голос людської душі. То ж хай живе, переживає століття й покоління найбільше диво – рідна мова!

 

 

Як вогонь у серці,

Ви  несіть  в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє!

 

Ведуча: Швидко та цікаво спливає час, предметний тиждень добіг кінця. Сьогодні святкові заходи вже стали спогадами, що виринають у пам’яті та майорять на яскравих фотознімках. Таланти учнів приємно вражають, а небайдужість і відповідальність у щоденних справах спонукають творити нові шедеври прекрасного.

 

Ведуча: Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб процвітала Україна. З любові до рідного слова починається любов до України.  Бережімо, шануймо, любімо, вивчаймо рідну мову – цей невмирущий голос України!

Ведуча: Випробовування для учасників тижневої програми завершилися, і ми запрошуємо членів журі підвести підсумки: нагородити найактивніших учасників, які брали активну участь у тижні української мови і отримали призові місця.                                         (Нагородження)

 

 

Ведуча:                            Ось вже б’є Годинник Часу,

Час настав прощатися.

Дуже прошу, дорогенькі,

У своїх малих серденьках

Залишити назавжди

Хоч краплинку дивини.

 

Ведуча:                                  І та зірочка-зірничка

Буде вам світити вічно.

Вже скінчилось наше свято

І прощатися пора.

Всім присутнім ми бажаємо

 

Разом:                                      Щастя, миру і добра.

 

                      Заключне слово вчител