Толерантність у нашому житті

ТОЛЕРАНТНІСТЬ у нашому житті.

Користування толерантністью при конфліктах з учнями.

Заняття з елементами тренінгу для класних керівників

Методична розробка тренінгового заняття для класних керівників ставить за мету розвиток позитивного розуміння толерантності, формування цілісної особистості вчителя. Адже не лише знання, а й внутрішній морально-духовний світ робить нас справжніми...

Мета:

•            ознайомити вчителів із критеріями і соціаль­ними виявами толерантності й нетерпимості;

•            показати багатоаспектність поняття «толерант­ність»;

•            навчити конкретних прийомів, що допоможуть розвинути в собі риси толерантної особистості;

•            розвивати уяву, здатність до емпатії, спів­переживання і співчуття, довіри, гідність і само­пізнання як елементи толерантності в контексті стосунків;

•            формувати в учителів навички безоцінного спілкування;

•           сприяти формуванню компетентності вчителів із конфліктології;

•           розглянути причини виникнення конфліктів між учнями та вчителями й шляхи їх подолання.

Матеріали: мультимедійний проектор, ноут­бук, індивідуальний роздатковий матеріал для інтерактивних вправ, друковані матеріали для групових вправ.

Час: 2 години.

Вступне слово

Психолог. Доброго дня, шановні колеги! Я рада вітати вас на нашій зустрічі, яка присвячена пи­танням толерантності, толерантної особистості та проявам інтолерантності в нашому світі.

Заняття мені б хотілося розпочали такими словами:

«Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя єдина, мука твоя єдина,

Очі твої одні...».

Це строфа з поезії видатного українського поета-гуманіста Василя Симоненка. Епіграф дібрано не випадково — на мою думку, це гімн особистос­ті, унікальності кожної людини на землі. Проте, на жаль, досить часто людство забуває про це, входить в оману власного егоїзму та шовінізму.

Правила роботи у групі

1.       Активність.
2.       Правило «піднятої руки».
3.      Принцип добровільної участі у групі. Члени групи можуть не брати участі у тих чи інших впра­вах. Учасник має право вийти з групи, заздалегідь оголосивши про своє рішення ведучому і решті.
4.      Доброзичлива, відкрита атмосфера. Непри­пустимі агресивні дії і висловлювання учасників стосовно одне одного. Члени групи можуть го­ворити про свої почуття, але не повинні дава­ти оцінок (насамперед негативних) поведінці й висловлюванням інших.
5.      Говори тут і зараз.
6.      Не критикуй!
7.      Вимкнений мобільний телефон.

Очікування. Вправа «Пісочний годинник»

Мета: визначити очікування, з якими класні керівники прийшли на заняття.

Психолог. Усі ви знаєте про цей вибагливий та незвичайний для сучасної людини механізм, за допомогою якого вимірюють час. Проте я вико­ристаю наш пісочний годинник для вимірювання ваших очікувань і сподівань від заняття.

Зараз пропоную на стікерах записати свої очі­кування та по черзі наклеїти їх на верхню частину годинника, тобто на початок відліку часу.

Вправа «Запрошення до чаю»

Мета: самопізнання і самовираження учасни­ків, створення доброзичливої атмосфери в групі.

Передаючи по колу чайну чашку, учасники промовляють: «Приходь до мене на чай, бо я... (гарна господиня, цікавий співрозмовник тощо)».

Асоціативний рад до слова «толерантність»

Учасники об’єднуються в 3 групи за назвою осінніх місяців (Міжнародний день толерантності святкують восени — 16 листопада): вересень, жов­тень, листопад. Кожна група має методом мозково­го штурму виробити своє визначення толерантності(по одному або кілька епітетів на кожну букву сло­ва). Визначення повинно бути коротким і єдиним. Після обговорення представник від кожної групи знайомить із визначенням решту учасників.

Після закінчення обговорення в групах кожне визначення записують на ватмані.

Інформаційне повідомлення «Що таке толеран­тність»

У багатьох мовах поняття «толерантність» є своєрідним синонімом слова «терпимість».

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» за редакцією В. Бусел написано: «Толерантність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які від­різняються від власних, а також особливості по­ведінки та способу життя інших».

У «Словнику іншомовних слів та висловів» це поняття також визначається як «терпимість до чужої думки, вірувань, поведінки».

Наведемо деякі висловлювання та думки щодо цього.

«Толерантність — це те, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру», — йдеться в «Декларації прин­ципів толерантності», прийнятій Генеральною Конференцією ЮНЕСКО в 1995 році.

Визначення толерантності:

•           співпраця, дух партнерства;

•           готовність приймати чужу думку;

•           повага до людського гідності;

•           повага до прав інших;

•           прийняття іншого таким, яким він є;

•           здатність поставити себе на місце іншого;

•           повага до права бути іншим;

•           визнання різноманіття;

•           визнання рівності інших;

•           терпимість до чужих думок, вірувань і по­ведінки;

•           відмова від домінування, заподіяння шкоди і насильства.

Обговорення:

—       Яке визначення, на вашу думку, найбільш вдале?

—       Чи можна дати одне визначення поняттю «толерантність»?

Протилежне до слова та поняття толерантності є інтолерантність.

Вправа «Суд присяжних»

Мета: прийняття рішень на основі Кодексу толерантності.

Ведучий пропонує учасникам групи уявити, що вони — громадяни країни, в якій усі судо­ві рішення за цивільними та кримінальними справами приймають на основі «Кодексу толе­рантності». У суді розглядається кілька справ.. Щодо кожної справи суд має прийняти спеціальне рішення.

Учасники діляться на 5 груп.

Ситуація 1. Евтаназія.

До лікаря звернувся смертельно хворий па­цієнт, який зазнає великого болю, з проханням виявити милосердя і позбавити його від страж­дань. Хворий просив дати йому смертельну дозу снодійного. Пацієнту, котрий був у лікарні, більше ні до кого було звернутися з цим про­ханням. Лікар, який давно спостерігав цього пацієнта, знав, що жити йому залишилось не більше місяця. Ніякої надії на лікування не було. Після тяжких роздумів лікар приймає рішення виконати прохання хворого. Про цей факт стає відомо і родичам померлого, які потім подають на лікаря в суд.

Суд має прийняти рішення про вину чи не­винність підсудного?

Ситуація 2. Проблеми сексуальних меншин.

В одному з житлових районів міста є кафе, де збираються гомосексуалісти. Відвідувачі кафе нікому не заподіюють шкоди, поводяться тихо і спокійно. Однак жителі району вважають, що сам факт розміщення такого закладу в житловому районі, там, де гуляють діти, неприпустимий. Тому мешканці району подали прохання до суду про те, щоб заклад закрили.

Суд має задовольнити прохання чи відхилити його?

Ситуація 3. Осуд або примусове лікування.

Серійний маніяк-убивця в результаті екс­пертизи визнаний психічно хворою людиною, не здатною впоратися з власними інстинктами. Його направляють на примусове лікування у психіатричну клініку. За кілька років, вийшовши з клініки, він убиває трьох жінок і знову опиня­ється у суді.

Яке рішення має прийняти суд у цьому ви­падку?

Ситуація 4. Справа про розлучення.

До суду із заявою про розлучення звернувся чоловік, котрий довідався, що його дружина не може мати дітей. Це єдина причина, через яку він вимагає розлучення. Його дружина не дає своєї згоди, мотивуючи це тим, що вона кохає чоловіка і вважає, що родина може бути щасли­вою і без дітей.

Суд має прийняти рішення — задовольнити чи відхилити прохання чоловіка про розлучення.

Ситуація 5. Справа «зелених».

Слухається судова справа про псування осо­бистого майна членом «Партії зелених», котрий виступає проти вбивства тварин. Він облив із пульверизатора незмивною фарбою дорогу нор­кову шубу жінки, яка виходила з магазину. Та подала до суду.

Суд покликаний розглянути цю справу і вине­сти підсудному вердикт: «винен» чи «не винен».

Після завершення вправи учасники групи обговорюють важливість дотримання законів толерантності й критерії припустимості чи не­припустимості толерантної поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Рефлексія вправи.

—       Чи може інтолерантна поведінка бути ви­правданою?

—       Якщо так, то в яких випадках?

—       В яких сферах життя проблема толерант­ності/інтолерантності стоїть найгостріше?

Інформаційне повідомлення «Конфлікти під­літкового віку»

Конфлікт — це протиріччя й розбіжності, що виникають між двома або більше людьми через відмінність їхніх поглядів, інтересів, установок, прагнень. В основі конфлікту лежить конфліктна ситуація. Щоб конфлікт став розвиватися, необхіден інцидент —одна зі сторін має розпочати дії.

Підлітковий вік має низку протиріч. У під­літків надмірна активність може призвести до виснаження, божевільна веселість змінюєть­ся на зневіру, упевненість у собі переходить у сором’язливість і боягузтво, пристрасть до спіл­кування змінюється замкненістю.

Формування особистості залежить від того, яка цінність переживається підлітком як найви­ща, визначальна для життя. Психологічна криза підліткового віку пов’язана з формуванням «від­чуття дорослості». Прагнення бути дорослим на­ражається на жорсткі вимоги дійсності. Підліток бере в доросле життя власні погляди, нові цілі, нові форми поведінки.

Якщо дорослі надміру тиснуть на підлітка, він шукає виходу своїм почуттям. Як правило, вихід цей спонтанний, часто підліток сам не розуміє, чому він так поводиться. Конфлікт є невід’ємною частиною життя підлітка, і завдання дорослих — навчити не уникати його, а конструктивно ви­рішувати.

Вправа «Стіна конфлікту»

Мета: дати зрозуміти учасникам, що стає причиною конфліктів у школі.

Кожна пара отримує аркуш паперу («цеглин­ки»), на яких треба написати, що є причиною конфлікту між учнями й вчителями. Створюється «стіна» можливих конфліктів.

Причини конфліктів «Учитель — учень»

1.       Нездатність учителя прогнозувати поведінку учнів на уроці.
2.       Оцінювання не окремого вчинку, а осо­бистості учня (роззява, нахаба).
3.       Намагання суворо покарати учня, мотиву­ючи це тим, що зайва суворість не зашкодить.
4.       Суб’єктивне оцінювання дітей і його на­слідки.
5.       Нездатність до самоконтролю.

Психолог. Кожна помилка вчителя при вирі­шенні колфліктів травмує учнів, викликає недові­ру до нього, порушує систему взаємин з учнями.

У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усві­домлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.

Чинники, які провокують конфлікт:

•           погрози («не будеш добре поводитися — ви­женуть зі школи»);

•           негативна критика («як можна бути таким неорганізованим»);

•           образи («ти просто роззява, чого ще від тебе чекати»);

•           накази («я даю тобі два тижні, щоб випра­вити оцінку й стати слухняним»).

Завдання вчителя — створити й підтримувати доброзичливість і взаєморозуміння. А для цього потрібно знати особливості своїх учнів, їх реакції та поведінку.

Вправа «Шляхи розв’язання конфліктів»

Мета: показати учасникам, яким чином мож­на попереджати, долати конфлікт.

Учасники діляться на пари. Психолог звер­тає їхню увагу на плакат із написом «Під час конфлікту більшість людей...». Учасники мають дописати 2—3 варіанти найкорисніших, на їхню думку, способів розв’язання конфлікту.

Правила розв’язання конфліктних ситуацій

•           Уникайте слів «завжди» й «ніколи».

•           Якщо ви ніколи не хвалили цю людину, не очікуйте, що на вашу критику вона відреагує позитивно.

•           Критикуйте лише те, що можна змінити.

•           Не порівнюйте учня з іншими.

•           Не знищуйте індивідуальність.

•           Не приписуйте співрозмовнику того, чого він не казав. Краще не перебільшувати — можуть звинуватити в брехні.

•           Не зосереджуйтеся на особистості супер­ника, активізуйте увагу на проблемі та варіантах її вирішення.

•           Не кажіть тільки про свої проблеми, дайте змогу висловитися партнеру й уважно вислухайте його.

•           Не робіть висновки за партнера.

•           Перше зауваження доцільно робити на­одинці.

•           Задайте психологічну паузу, що може допо­могти зняти емоційне напруження.

•           Прагніть щиро зрозуміти співрозмовника.

•           Зміцнюйте позитивну атмосферу в спілку­ванні.

•           Перетворюйте свої проблеми на нові мож­ливості та перспективи.

•           Безвихідних ситуацій не буває.

•           Дійте! Не уникайте конфліктів, а нама­гайтеся їх вирішувати й запобігати негативним наслідкам.

Вправа «Які риси мені потрібні для розв’язання конфлікту?»

Мета: показати учасникам, які риси слід роз­вивати, щоб подолати конфлікт.

Психолог демонструє зім’ятий аркуш паперу, потім проводить розмову-коментар.

Психолог. Чи можемо ми цей папір розпра­вити, знову зробити гладеньким? (Починає його розгортати.) Можна його ще зволожити, випра­сувати, притиснути чимось важким і почекати. Як ви думаєте, розправиться наш папір? (Папір розгладиться тільки за певний час.) Так із кон­фліктом, якщо його правильно не вирішити.

Які ж риси потрібні для того, щоб подолати конфлікт?

Вправа «Руйнування стіни конфлікту»

Мета: навчити учасників, як виходити з кон­флікту, попереджати його.

Психолог просить кожного з учасників по черзі підійти до «стіни конфлікту» й прибрати якусь «цеглинку» зі словами «Я намагатимуся...», «Я буду...».

Релаксація

Ведучий просить учасників сісти зручно. Звучить релаксаційна музика.

Психолог. Уявіть собі гаптовану театральну завісу, яка повільно підіймається. Починається п’єса з вашого життя. На сцені ви бачите знайо­мих людей у конфліктній ситуації. Ви дивитеся цю п’єсу з глядацької зали, а серед людей на сцені впізнаєте себе. Чуєте голоси... Про що там говорять люди? Ви розглядаєте їхній одяг. Він вам не подобається, ви вирішуєте переодягнути всіх у костюми іншої епохи. Це п’єса вашого життя, ви — її режисер, її головний герой.

Ви переносите цю сцену на екран телевізора. Спробуйте уявити її в чорно-білих тонах... А те­пер — різнобарвною. Спробуйте вимкнути звук. Тепер учасники вашої п’єси жестикулюють у повній тиші. За деякий час увімкніть звук, щоб почути слова головного героя — себе. Ви вми­каєте звук і чуєте ці слова. Про що ви говорите?

Уявіть екран у вигляді шахівниці. На ній розмі­щені об’ємні фігурки. Ви бачите на цій шахівниці учасників конфлікту й себе. Де ваше місце на цій дошці? Уявіть, як ви переставляєте фігурки з од­нієї клітинки на іншу, вишиковуєте в один ряд.

Зараз ви прибираєте фігурки з шахівниці і кладете їх у коробку. Закриваєте її, замикаєте й обережно ставите на місце. Ваше поле вну­трішнього зору затягується важкою театральною завісою. Ви пригадуєте, що все відбулося на телевізійному екрані, і вимикаєте його. Екран гасне. Деякий час на ньому залишається світла крапка. Потім зникає й вона. Вдихніть і роз­плющіть очі.

Підготувала

пр. психолог ЗГ №91

Карпенко Н.В.