Традиційний український одяг

Традиційний український одяг

Мета:1. Навчальна: познайомити вихованців з декоративно – ужитковим мистецтвом на прикладі національного костюма, художньої особливості народного одягу, його обереговим значенням;2. Розвиваюча: розвивати інтерес до українського народного одягу як складової частини духовної культури українців;3. Виховна: виховувати любов до українського мистецтва.

Традиційний одяг українок. Форма і деталі українського жіночого одягу дуже різноманітні. На таке різноманіття вплинули і регіональні особливості, і багаті традиції українського повсякденного та святкового життя. Своєрідність жіночого костюма виявляється і в крої предметів одягу, і в загальному силуеті вбрання, і в складі частин костюма. Відзначається також різноманітність кольорових поєднань, декоративних обробок та прикрас. Різниця костюмів по регіонах пояснюється близьким спілкуванням з сусідніми народами, тому в північно-західних областях жіночий український костюм має схожі риси з польським національним одягом, для Поділля характерні деякі елементи та орнаменти, що нагадують молдавські мотиви. Можна сказати, що Поліссі та Середнє Придніпров'я зберегли більше свій історичний етнічний стиль. Їх одяг і прийнято вважати традиційно українським.

Вишиванка. Основою українського жіночого одягу є сорочка з лляної або іншої натуральної тканини, оздоблена вишивкою, тому її називають вишиванкою чи кошуля. Раніше це була довга сорочка, яка на більшій частині території України шилася цілісною. На Закарпатті сорочку шили з двох частин: нижня частина була з більш щільної і практичною тканини, а верхня частина з тонкої і нарядною. По тому, як носила молода жінка вишиванку, можна було бачити, заміжня вона чи ні. Незаміжні дівчата носили вишиванки з барвисто вишитим подолом поверх спідниці, підперезуючись сорочку красивим поясом. Після сватання низ вишиванки забирався в поневу - спідницю особливого крою з шматків вовняної тканини. Існував навіть спеціальний обряд при сватання, коли на дівчину надягали поневу поверх вишиванки.

Види традиційних спідниць. Можна виділити три основні види спідниць, які характерні для українського етнічного костюма: дерга, запаска, плахта. В якості повсякденного одягу використовувалася запаска. Її рідко прикрашали вишивкою або якимось іншим декором. Запаску шили з недорогої вовняної тканини різних відтінків синього, червоного, зеленого кольорів. Запаска являла собою шматок тканини, до верхніх кутів якого пришивали тасьми або тонкі пояски, щоб закріплювати запаску на талії. Одночасно надягали дві запаски різного кольору: одна ззаду, інша спереду. У такій спідниці було зручно рухатися і управлятися по господарству.

Дерга. Для повсякденного носіння використовувалася і дерга. Складалася дерга з трьох шматків чорної щільної тканини. Довжина спідниці-дерги 60 - 70 сантиметрів, а ширина до трьох метрів. Три шматка тканини щільно облягали фігуру жінки, а зверху, на талії, зв'язувалися широким м'яким поясом.

Плахта. У святкові дні українки надягали плахту, як частина ошатного костюма. Для плахти використовували вовняну картату тканину довжиною до чотирьох метрів. Жінки з найзаможніших родин могли дозволити собі купити для плахти клац або навіть парчу. Прикрашали такі святкові спідниці вишивкою і тасьмою з вовняних і шовкових ниток. Весь одяг українок шився й оздоблювався вручну. За красою одягу можна було судити не тільки про багатство родини, але й про майстерність і працьовитість господині чи молодої дівчини - майбутньої нареченої. Тому над своїм одягом і одягом своєї сім'ї жінки працювали майже весь час, вільний від господарських турбот.

Нагрудний одяг. Нагрудний одяг носили поверх сорочки. Важливою функцією цього елементу вбрання, окрім покриття тіла, було увиразнення силуету і приховання недоліків фігури, щоб наблизити її до тогочасного еталону краси. До речі, українці і досі не змінили своїх вподобань стосовно ідеалу фігури: широкоплечі парубки і тендітні, зі спокусливими формами й світлою посмішкою, дівчата. В основній масі нагрудний одяг представляли безрукавки: "кептари", "лейбики".

Пояси. Дуже поширені в українському етнічному костюмі пояса. Їх використовували для обв'язування одягу на талії і жінки, і чоловіки. Крім практичного значення, вони мали і функцію оберега від злих сил і недобрих людей. Для святкових костюмів шили довгі, до 4 метрів, пояси, які треба було обмотати навколо талії кілька разів. Тканини для поясів брали барвисті, а обидва кінці пояса прикрашалися красивими довгими китицями. На весіллі було прийнято оперізувати наречену спеціально вишитим для весілля рушником.

Жіночі головні убори. Жінки покривали голову хусткою незалежно від погоди. Раніше не можна було зустріти заміжню жінку без хустки на вулиці, а тим більше в церкві. Хустка була найпопулярнішим головним убором в українок. Часто жінки використовували кибалку - щільний обруч, на який накручувалися волосся, так як українські заміжні жінки не повинні були заплітати коси. Поверх такої зачіски надягався очіпок, який щільно облягав голову і утримував волосся. Очіпок обов'язково носили всі заміжні українки, знімаючи тільки на ніч або для миття волосся. Його кінці зазвичай зав'язувалися над чолом. Українські жінки любили надягати в свята яскраві кольорові хустки, які чудово поєднувалися з багато вишитої одягом.

Для молодих дівчат в якості святкового головного убору характерний барвистий вінок, сплетений з яскравих великих квітів, взятих з української природи, а ззаду прикрашений різнокольоровими ошатними стрічками. Зараз такі віночки часто роблять і зі штучних квітів, дотримуючись народні традиції. Крім віночків, для дівчат існувало багато інших головних уборів, таких як хустки, стрічки, обручі з металевого дроту з красивими підвісками і квітами та інші прикраси для голови і волосся, які дівчата робили самі. Волосся дівчат закривати було не потрібно, тому вони могли показувати красу своїх кіс - однієї або двох, в які вплітали різнокольорові стрічки. Головні убори для молодих дівчат

Жіночі чоботи. У літню пору жінки і дівчата воліли ходити босоніж, але в холодну пору або у свята вони надягали шкіряні чоботи, які, в основному, шили місцеві майстри. Красиві чоботи мали високі халяви, замість каблуків використовувалися металеві підкови. Таке взуття було зручним і високо цінувалося. Прекрасним традиційним подарунком зятя своєї майбутньої тещі були червоні шкіряні чоботи.

Особливості прикрас. У звичайні будні дні українські жінки прикрас майже не носили, але в кожної їх було чимала кількість для свят і відвідувань церкви. Якість і вартість прикрас характеризували достаток сімейства, до якого належала дівчина чи жінка. Дорогі чи не дуже, але традиційно це були намиста у кілька ниток і дукачі. Дівчата одягали в урочистих випадках квіткові вінки і численні намиста. Серед прикрас дуже популярні коралові намиста, але люблять українки і різнокольорові намиста з різних матеріалів.

Чоловіча сорочка. Чоловічі натільні сорочки шили з домотканого полотна, витканого з конопель або льону. З грубого полотна шили також сорочки, які служили верхнім одягом. Для української сорочки характерна «пазушка» - розріз посередині спереду для зручності надягання сорочки. Пазушка завжди прикрашається вишивкою - скромною для повсякденного одягу і барвистою, навіть розкішною, для святкового вбрання.

Чоловічі штани. З чоловічим поясним одягом все значно простіше: це, однозначно, штани. За способом крою це могли бути гачі (вузькі штани) або шаровари (широкі штани). Стосовно перших, то у різних регіонах вони мали різні назви: "ногавиці", "гащі", "холошви". А от шаровари були шароварами кругом і завжди. На поясі штани фіксувалися за допомогою так званої "шворки". Можна сказати, що "шворка" є праматір’ю всіх поясів і ременів, якими послуговувалися чоловіки значно пізніше.

Чоловічі чоботи. Взуття здебільшого вважалося такою собі "статусною" розкішшю: багатії носили шкіряні чоботи, а селяни – плетені зі стебел рослин "личаки". Ще існували "постоли", стягнені зі свинячої чи волової шкіри.

Чоловічі прикраси. Чоловіки теж не цуралися каблучок, хоча для них основними "коштовностями" були зброя і пояс. Часто прикрасам надавали магічної сили, вважали їх здатними захистити від нечисті, стихії, хвороби тощо.

Нагрудний одяг. Чоловічим варіантом корсета стала «корсетка». Корсетки в залежності від матеріалу могли бути буденними та святковими. Незалежно від призначення корсетки мали однаковий крій. Вони могли бути вовняні, парчові, шовкові, бавовняні, оксамитові чи з набойки в дрібні квіти на синьому чи чорному тлі. Корсетки роблять на підшивці з бавовняної тканини, щоб вони добре лежали. Ззаду корсетка поширюється від стану п'ятьма вусами, могло бути також три або п'ять вусів.

Верхній одяг Залежно від крою, верхній одяг поділяли на прямий і приталений. Матеріалом для зимового одягу була переважно овеча шкура. Використовувалася також цупка домотканна тканина та шерсть. У наших пращурів було дуже багато речей, покликаних захистити тіло від холоду чи опадів. Серед найпоширеніших, знову ж таки, залежно від територіальної приналежності та кліматичних умов, були гуня, гуля, свита, кирея, кожух, жупан тощо. Всі назви, а тим більш основні відмінності, за якими фахівці розрізняють той чи інший елемент верхнього одягу, запам’ятати важко. Тому залишмо це найбільш допитливим, а самі перейдімо до найцікавішого.