Твір-опис картини Тараса Григоровича Шевченка «Катерина»

Георгієвої Анастасії Сергіївни

Твір-опис картини

Тараса Григоровича Шевченка «Катерина»

    Творче натхненння  Т. Г. Шевченка сягнуло не тільки у поезії, але і в живописі. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші.

   «Катерина» — картина Тараса Григоровича Шевченка виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі.

   «Катерина» — одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олійними фарбами в 1840 році. Вона належить до побутового жанру. В ній проступають традиційні риси народної картинки, — з її оповідністю, повчальним висновком, драматичним змістом. Від народної образотворчості — атрибути побуту, подача пейзажу, компонування постаті селянина (в ньому спостерігається подібність із "Козаком Мамаєм").

   Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які наче хвилі вирували в його серці. Босонога дівчина в центрі картини — Катерина, символізує український народ, російський солдат на коні — російську монархію, яка гнобить Україну, селянин, що сидить на землі (чимось схожий на козака Мамая ) уособлює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса Шевченка. Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами. Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди. Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою. На обличчі героїні — вираз затамованих сліз, терплячості, глибокого жалю.

Про історію створення «Катерини».

   Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського:

«Ще ось що, намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що ви приїдете, бо картини, бачте, наші, то я їх кацапам і не показував. Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, а щоб і ця не помандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя Катерина), то я думаю послать її до вас, а що вона буде коштувать, то це вже ваше діло, хоч кусок сала, то й це добре на чужині. Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона сердешна тіль не плаче та підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє… а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга – собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє. Отака моя картина».

   Місця зберігання: з 1843 – у Г.С. Тарновського; з 1853 – у В.В. Тарновського-старшого; не пізніше 1866 – колекція В.В. Тарновського-молодшого; з 1899 – Чернігівський музей українських старожитностей В.В. Тарновського; з 1925 – Чернігівський історичний музей; з 1933 – Галерея картин Т.Г. Шевченка (Харків); з 1940 – Центральний музей Т.Г. Шевченка (Київ); з 1948 – Державний музей Т.Г. Шевченка (Київ).

    Праворуч унизу чорною фарбою дата і підпис: 1842. Т. Шевченко; трохи нижче – авторські написи червоною фарбою, які тепер не прочитуються. У перших описах картини вказувалося лише на авторську дату і підпис, виконані червоною фарбою [Каталог Музея украинских древностей В.В. Тарновского / Составил Б.Д. Гринченко. – Чернигов, 1900. – Т. 2. – С. 193. – № 427; Шевченко Т. Повне зібрання творів. – [X., 1932. – Т. 8]. – С. 40. – № 293]. Останні комплексні дослідження полотна засвідчили, що написи чорною фарбою неавторські.

    Існує думка, згідно з якою в автобіографічній повісті «Художник» описано події, пов’язані з процесом створення картини «Катерина». Там вона називається «Весталка», очевидно, у зв’язку з подібністю первісних значень слів «Катерина» і «весталка» – «непорочна», «чиста».

   Вперше репродуковано 1896 р.

Виставки:

1929. Чернігів.

1939. Київ.

1951. Москва.

1968. Прага.

1983. Київ.

1984. Москва.

1984. Київ.

2003. Львів.