ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ…

 

 

 

 

   Альберт камю

Життєвий і творчий шлях

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коли починається війна, люди зазвичай говорять:

«Ну, це не може тривати довго, це занадто безглуздо».

І дійсно, війна безглузда, що, втім, не заважає їй тривати довго…                                                                             Альбер Камю                                                                                                                            

ВАЖЛИВІ ФАКТИ ПРО ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКА:

"Моя біда у тому, що я все розумію." - сказав якось Камю. Цього розуміння достатньо у його творах. Розуміння часу, в якому він жив і світу в цілому.

•        Камю родом з Алжиру. Премію він отримав у 1957 році “за величезний внесок в літературу, що висвітлив значення людської совісті”. Тоді Камю було 44 роки. Більш молодим лауреатом за час існування Нобелівки з письменників був тільки Кіплінг (він отримав премію в 42),
•        був єдиним французьким журналістом, що виступив проти вибуху атомної бомби у Хіросімі,
•        Камю протягом усього життя дуже багато курив. Важко знайти фотографії, де він був би без цигарки. Навіть свого кота він назвав Цигаркою («Cigarette»),
•         завдяки Камю вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. Письменник відштовхувався від твердження про абсурдність буття,
•        Камю загинув у автомобільній катастрофі. При ньому був невикористаний залізничний квиток та рукопис роману "Перша людина".

 

 

Реакція критиків і читачів

Для істориків літератури цей автор - один з найважливіших письменників минулого століття. Сучасні читачі у відгуках про книги Альбера Камю відзначають, що найцікавіше в них приховано між рядків - в кожному творі автор говорить про набагато більшу, ніж пише прямим текстом. Письменник має незліченну армію шанувальників. На честь нього називають вулиці, йому ставлять пам'ятники, про нього знімають фільми.

 

Всі книги Альбера Камю відрізняються глибоким соціальним і філософським змістом. Кожна деталь ретельно продумана, має своє значення і відіграє певну роль. Автор захоплює і бентежить, засмучує і радує. Це один з тих письменників, які змушують задуматися над людським призначенням і основними цінностями.

Прочитайте Тичину зараз! Актуально...аж холоне кров

         Прочитайте Тичину зараз! Актуально...аж холоне кров

 

Що необхідно знати освіченій людині про Сартра і Камю? Що таке екзистенціалізм? Як формувалися найвідоміші мислителі французького ХХ століття – і чому їхні твори вивчають саме у курсі світової літератури? Де межа між філософськими трактатами та блискучими есе? Тетяна Огаркова у популярній формі розповідає про філософію екзистенціалізму та втілення її ключових концептів у есеїстиці та художній прозі, а також про химерні долі речників цих ідей.

Лекцію «Камю і світова війна. Як протистояти абсурду»  читає Тетяна Огаркова старший викладач кафедри літературознавства НаУКМА

 

 

Вони були несумісною парою. Альбер Камю – французький алжирець, виходець із бідної родини, який без особливих зусиль міг зачарувати своєю подібністю до Хамфрі Богарда, відомого актора Голлівуду 30-40-х років минулого століття.

Натомість Жан-Поль Сартр, парижанин, походив зі знатної родини, і його ніколи не плутали з красивим чоловіком. Вони зустрілися в Парижі під час Окупації і зблизилися після Другої світової війни. У ті дні, коли вогні знову починали освітлювати місто, для Сартра не було ближчого друга, ніж Камю. «Як ми любили Вас тоді», – напише він пізніше.

Вони були блискучими іконами епохи. Газети повідомляли про кожен маршрут їхніх щоденних прогулянок містом. Коли Париж почали відбудовувати, Камю і Сартр визначали настрій дня. По закінченні війни Європа стала занедбаною, але разом з тим з’явилися можливості створити все наново. Читачі дивилися на письменників, щоб зрозуміти, яким може бути цей новий світ. «Ми були для того, – згадувала Сімона де Бовуар, – щоб післявоєнна епоха знайшла свою ідеологію».         На фото вгорі – Сімона де Бовуар, Альбер Камю і Жан-Поль Сартр. Грудень 1950 року.

Поступово ця ідеологія набула форми екзистенціалізму. Сартр, Камю та їхні інтелектуальні соратники відкинули релігію, експериментували з театром, ставлячи п’єси нового змісту, закликали читачів жити відповідно до своєї суті, у відповідності зі собою, і писали про абсурдність світу – світу без мети і цінностей.

Камю писав: «Є тільки каміння, плоть, зірки і ті істини, до яких може торкнутись людська рука». Ми повинні вибрати життя, спроектувати наше розуміння життя і цінностей, щоб знайти сенс. Це означає, що люди є вільні і водночас обтяжені цією свободою, тому що свобода є жахливою, навіть виснажливою відповідальністю жити і діяти відповідно до своєї правдивої суті.

Окупація Франції зблизила багатьох видатних діячів французької культури. В гостях у Пабло Пікассо 16 червня 1944 року: Жак Лакан, Цецілія Елюар, П’єр Реверді, Луї Леріс, Пабло Пікассо, Фані де Кампан, Валентина Гюго, Сімона де Бовуар, Брассаї (стоять), Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Мішель Леріс, Жан Аб’є (сидять).

У жовтні 1951 року Камю видав есей «Бунтівна людина». В ньому він аналізував філософію повстання в різних суспільствах: кожна людина вільна, проте саме по собі поняття свободи відносне; треба охопити її межі, «розрахувати ризики»; абсолюти є антилюдськими. Понад усе Камю засудив революційне насильство. 

З публікацією «Бунтівної людини» Камю ратував за мирний соціалізм, який не буде визнавати чи застосовувати революційне насильство. Він був приголомшений історіями, які надходили з Радянського Союзу: це не країна, де комуністи живуть вільно, рука об руку, але це країна, яка взагалі не має жодного прояву свободи. Тим часом Сартр в боротьбі за комунізм був готовий підтримати насилля.                Обкладинка першого видання «Бунтівної людини»

Сартр прочитав «Бунтівну людину» з огидою. Він вважав, що досягнути свободи і справедливості можна завдяки комунізму. Через капіталізм і бідність, на думку Сартра, пролетаріат не міг досягнути свободи. Їхні можливості були обмеженими та нелюдськими: працювати немилосердно і безжально, виконуючи роботу, яка пригнічує, або померти. 

Такий розкол між двома друзями став сенсацією для ЗМІ. «Les Temps Modernes», редагований Сартром, який опублікував критичний відгук на «Бунтівну людину», був розпроданий в три рази більше, ніж зазвичай. «Le Monde» та «L’Observateur», затамувавши подих, висвітлювали розкол між вчорашніми товаришами.

Позиція Сартра була суперечливою, з цим він боровся все подальше життя. Сартр, екзистенціаліст, який сказав, що люди приречені бути вільними, також був і Сартром, марксистом, який вважав, що історія не дає багато місця для справжньої свободи в екзистенційному сенсі. Незважаючи на те, що він фактично ніколи не був членом Французької комуністичної партії, він продовжував захищати комунізм до 1956 року, коли радянські танки в Будапешті переконали його, що СРСР не збирається шукати компромісу. (Дійсно, його вжахнули совєти в Угорщині, тому що вони діяли як американці, сказав він). Впродовж всього життя Сартр залишався потужним голосом комуністів і нарік президента де Голля своїм цапом-відбувайлом. (Відомий випадок, коли після протесту де Голлю було запропоновано арештувати Сартра, на що він відказав: «У Франції Вольтерів не саджають».) Однак Сартр залишався непередбачуваним, він був задіяний в довгому, химерному заграванні з жорсткими маоїстськими рухами до своєї смерті в 1980 році. Хоча Сартр відійшов від захоплення СРСР, він ніколи не відмовився від ідеї про те, що революційне насильство може бути виправданим.

Насильство комунізму вивело Камю на іншу стежку. Він пише: «Врешті, я вибираю свободу, бо завдяки свободі людина, навіть не добившись справедливості, зберігає право протестувати проти несправедливості і підтримує зв’язок між людьми». По закінченню «холодної війни», важко не симпатизувати Камю, і дивуватися запалу, з яким Сартр залишився вірним комунізму. Твереза оцінка політичної реальності, моральне смирення, розуміння Камю викликів перед людством залишає його послання потрібним і сьогодні. Навіть найбільш гідні і шановані ідеї повинні бути збалансованими. Абсолютизм, що може слугувати сильним натхненням, – це небезпечний шлях і причина того, чому Європа лежала в руїнах, поки Камю і Сартр вигадували вільний і справедливий світ.

ПРОЧИТАЙТЕ ТИЧИНУ…

АКТУАЛЬНО, АЖ ХОЛОНЕ КРОВ …

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка ЧУМА косила! –а сила знову розцвіла.
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить – я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Московіє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала – тобою весь з'їдаюсь? –
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
а сила знову розцвіла.
Сини мої, незламні українці,
я буду вас за подвиг прославлять, –
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей з ярма спішіте визволять!
На слобожанських нивах, на подільських,
на Чорнім морі – я прошу, молю! –
вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я – я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Повстань! І з ран – нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять, –
яка земля! яке зерно! росиця! –
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
а сила знову розцвіла.
Кремлівська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову!
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
                       Павло Тичина

 P. S. Це оригінал, який совєцька цензура переписала на свій лад. Наприклад, замість "незламних українців" були "червоні українці", замість "Московіє" – "Тевтоніє" і так далі...  Вони хотіли вбити наш дух.
Але ми таки незламні, і ми переможемо потвору-московію!!!

Олександр Бойченко про Альберта Камю

У «Бунтівній людині» Альбера Камю є фраза, яка в різних перекладах звучить трохи по-різному, але загальний її зміст можна передати приблизно так: найохочіше ми йдемо на смерть за свободу, бо тільки тоді віримо, що помираємо не цілком. 

 Ось уже років тридцять Камю є для мене одним із кількох найважливіших авторів, причому і як філософ-есеїст, і як прозаїк, і як драматург. Зрештою, в його випадку ці іпостасі гармонійно доповнювали одна одну.

Олександр Володимирович Бойченко —

 письменник, літературний критик, 

перекладач, есеїст, колумніст (м.Чернівці)

Писав він романи чи п’єси, оповідання чи трактати – всі вони оберталися довкола єдиного, на його думку, фундаментального питання: «варте чи не варте життя того, щоб бути прожитим».

 Водночас, як на харизмата, мораліста й публічного інтелектуала, Камю був чоловіком на диво нормальним – у позитивному значенні цього слова. А однак, попри незмінний пієтет до Камю, наведена його сентенція про віру в нецілковитість смерті, якщо людина помирає за свободу, видається мені ближчою до «гри з великими предметами», якої він так наполегливо намагався уникати, ніж до правди, служіння якій він вважав своїм письменницьким обов’язком.

 Що означає «не цілком»? Людина віруюча, очікуючи воскресіння і життя майбутнього віку, помирає не цілком, незалежно від того, робить вона це за свободу чи ні за цапову душу: з такою чи сякою метою Бог у призначений день подбає, щоб зібрати її назад докупи. Мало того, не цілком помирає і людина невіруюча, бо хоч Бога в її світі й немає, зате є закон збереження матерії, який навіть найзапеклішому атеїстові забезпечить подальше існування бодай на атомному рівні.

  Втім, припустимо (і слушно), що Камю мав на увазі не це. Тобто не атоми й індивідуальне безсмертя, а жертвування собою в ім’я невмирущої цінності, якою і є свобода. Не власна, звичайно, бо той, хто загинув за свободу, особисто вже нею не скористається. А хто скористається? Відповідь – ніколи не достеменну й остаточну, а завжди лише здогадну й тимчасову – значною мірою диктує історичний момент. Трапляються зрідка такі сповнені оптимізму хвилини, коли мариться, що живі, яким пощастило стати спадкоємцями здобутої ціною крові загиблих свободи, виявляться гідними принесеної заради них жертви. Але це зрідка. Значно тривалішими і типовішими в історії є періоди апатичного затишшя, коли не видно жодних шансів на кардинальні позитивні зміни, або періоди розпачливого усвідомлення, що спадкоємці не вміють розпорядитися свободою інакше, ніж привести до влади істот, сама присутність яких на цій землі є наругою над пам’яттю полеглих. Наприклад, блазнів, які в розпал Майдану розважали народні маси жартами про ебонітові палички в беркутівських руках.

  І тут вимальовується певна паралель. Невдовзі після закінчення Другої світової війни Альбер Камю нашкіцував п’ятисерійний план своєї творчості, до якого вніс і вже написані твори, і ті, що збирався написати протягом наступних двох-трьох десятиліть. Здійсненню цього плану перешкодила автокатастрофа у січні 1960 року. Її обставини досі залишаються не зовсім з’ясованими. Є версія, нещодавно вкотре озвучена автором книги «Смерть Камю» Джованні Кателлі, що це була не випадкова аварія, а ретельно сплановане в Москві вбивство. Враховуючи тодішню політичну ситуацію та досі популярні методи каґебістської роботи з опонентами, нема як не визнати правдоподібності цієї версії, але прямих доказів бракує, і чи спливуть вони колись – вельми сумнівно. Хай там як, а в підсумку замість п’яти «серій» Камю встиг закінчити дві і розпочати третю. І ці три його «серії» чи етапи творчості досить виразно – принаймні в моїй уяві – перегукуються зі згаданими вище трьома типами історичних періодів.

Перший етап під назвою «Абсурд» охоплює твори кінця 30-х і початку 40-х років. Передусім це п’єса «Калігула» і роман «Сторонній», а також пояснення покладеної в їхню основу філософії – есей «Міф про Сізіфа». Камю пише їх в атмосфері задухи і безнадії. Його «свободолюбна» Франція і Європа загалом демонструють абсолютну недієздатність перед тоталітарними режимами, з якими окрема порядна людина не має права миритися, але й не має сили їм протистояти. Ніби всі все розуміють, але ніхто нічого не робить, відтак світ неухильно божеволіє, а людину охоплює відчуття абсурдності всіх декорацій, в яких їй доводиться жити.

  Чи погоджувався з ними сам Камю? Ні. Полеміку із власними героями він розгорнув у романі «Чума» (1947) і трактаті «Бунтівна людина» (1951), що разом належать до другого – відносно оптимістичного – етапу його творчості, якому автор дав загальну назву «Бунт». Оптимізм цей, ясна річ, був пов’язаний із розгромом нацистської Німеччини. Хай не надовго, хай не всі, хай лише перед загрозою тотального винищення, але люди виявили здатність до солідарного опору, до згуртованої боротьби і навіть, як тоді здавалося, до перемоги над абсурдом. На коротку, але вирішальну мить вони зуміли забути про свої партійні, світоглядні, культурні і всілякі інші розбіжності – і дали можливість Альберові Камю заявити, що все ж таки існує більше підстав поважати людей, ніж зневажати їх.

Тільки, як і слід було очікувати, радість єднання швидко обернулася гіркотою нових запеклих чвар. Здолавши коричневу чуму, Європа моментально інфікувалася чумою червоною. На цьому тлі далекий від правих Камю після виходу «Бунтівної людини» розсварився із Сартром та рештою хворих на хронічну совєтофілію французьких лівих і опинився в ідеологічній ізоляції. Переживаючи психологічну, але аж ніяк не творчу кризу, він приступає до третьої «серії» різножанрових текстів, яка мала називатися «Суд». Літературознавці ще характеризують цей етап такими словами, як вигнання, розчарування чи внутрішня еміґрація.

  Отримуючи Нобелівську премію, Альбер Камю сказав, що, на відміну від усіх поколінь, які хотіли переробити світ, його покоління – навчене досвідом найжахливішої війни – має перед собою інакше завдання: не дати світові зникнути. Своєю чергою, особливістю мого покоління є те, що воно живе у набагато стрімкіші часи, внаслідок чого вже втретє проходить ті три емоційні етапи, які Камю пройшов раз. Ми пам’ятаємо три абсурди: радянський, кучмістський і януковичівський. Ми пам’ятаємо три бунтівні ейфорії: незалежницьку, помаранчеву і євромайданну. Сьогодні ми падаємо в третю на нашому шляху безодню розпачу.

 Чи є в цьому щось добре? Є. З великою дозою ймовірності можна передбачити, що й надалі все буде так само: абсурд – бунт – падіння. Вчетверте, вп’яте, вдесяте. Улюбленим міфологічним героєм Альбера Камю був Сізіф, приречений довічно здіймати на гору камінь, який щоразу мусить скочуватися вниз.

 

Тема: Альбер Камю «Чума»: проблема вибору людини в межовій ситуації та особистої відповідальності за цей вибір.

Мета:

 - формувати ключові компетентності:

• уміння вчитися – стимулювати студентів  до самостійного здобуття знань;
• загальнокультурну – дотримуватися норм мовленнєвої культури; розвивати логічне й образнее мислення, культуру спілкування;
• соціальну – розвивати вміння працювати в колективі;
• інформаційну – формувати бажання й уміння орієнтуватися в інформаційному просторі;
• комунікативну – формувати мету власної діяльності та організовуватися для спільної пошуково-дослідницької діяльності;

- формувати предметні компетентності й компетенції шляхом виконання навчально-пізнавальних і практично-зорієнтованих завдань відповідно до змістових ліній:

• літературознавчої – розкрити сутність вчинків героїв роману, визначити їхні життєві цінності; дослідити алгоритм морального вибору кожного з героїв під час епідемії; показати складність і суперечливість людської натури, її непередбачуваність; 
• емоційно-ціннісної – висловлювати власне ставлення до художніх творів з урахуванням утілених у них моральних цінностей;
• культурологічної – сприяти вихованню почуття відповідальності за власну долю, долю людства та високих моральних рис: гуманізму,  благородства у стосунках, уміння допомагати іншим, бути вірним своїм принципам; прищеплювати любов до художньої літератури;

-  сприяти реалізації завдань наскрізних ліній у вивченні зарубіжної літератури:

• «Громадянська відповідальність» - Формування відповідального члена громади та суспільства, який розуміє принципи і механізми функціонування суспільства, а також — виховання національно свідомої особистості, яка спирається у своїй діяльності на культурні традиції та вектори розвитку суспільства.

 Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

Тип уроку: бінарне заняття.

 

 

"Чума" - це книга про тих, хто не підкорився,

а не про тих, хто здався, книга про сенс існування,

 яке відшукувало серед  безглуздого існуючого.

С. Величковський

 

Камю представляв у нашому столітті — й усупереч з теперішньою історією — сьогоднішнього спадкоємця старовинної породи тих моралістів, чия творчість являє собою найсамобутнішу лінію розвитку у французькій літературі. Його наполегливий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну за своїми наслідками битву проти потворних віянь епохи

Жан Поль Сарт

 

«Чума» Камю — роман філософський, і природно, що на першому плані в ньому філософська проблематика, філософське, тобто узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського буття. Саме так і осмислюється чума головними героями роману, інтелектуалами Ріє і Тарру, устами яких найчастіше говорить автор. Для них чума, зло — це щось невіддільне від людини та її існування, найстрашніша ж вона тим, що навіть той, який не хворий, все одно носить хворобу в своєму серці.
У контексті роману чума — універсальна метафора зла в усій його багатоликості й нездоланності. Стан «зачумленості» — той стан, якого майже нікому не вдається уникнути, а його подолання вимагає повної мобілізації волі, духовних і моральних сил особистості. Бути «зачумленим», за Камю, — це не тільки чинити насильство, а й не повставати проти нього. “Зачумленість” — не тільки готовність убивати, а й примиреність із тим, що вбивають.

Дмитро Наливайко

Хід заняття

 

І. Організація роботи.

Вступне слово викладача

   Як зберегти світло людської душі? Саме це питання і є проблемою уроку. Згадаємо слова доктора Ріє: «Єдине, що важливо, – це бути людиною».

   Пошукам сенсу буття присвятив свій роман-притчу Альбер Камю, що є своєрідним узагальненням екзистенціальних поглядів письменника. Existentia з латини – існування, тому не дивно, що носії цього філософського напряму, а серед них і Камю, зосереджують свою увагу на існуванні, яке, на їх думку, передує сутності, природі людини. Реальне лише існування, переживання, а все інше – це хаос, абсурд, котрі людина хоче подолати. Безглуздому буттю має протидіяти особистість.

   ХХ століття втратило гармонію. Це дуже важко: жити в розладі зі світом, природою, самим собою. А ще важче – серед сірості й байдужості залишитися Людиною.

   «У чому сенс життя людини?» – це питання ставить письменник у своєму романі. Це питання час від часу ставить перед собою кожна людина. І кожний розв’язує його по-своєму. І ви, нове покоління читачів роману Альбера Камю, ставите й розв’язуєте це питання по-своєму.

   Звертаючись до зображення чуми як загальнолюдської катастрофи, Камю створює колективний портрет оранців, деталізуючи його конкретними образами-типами, такими як Ріє, Коттар, Панлю, Рамбер, Гран, Тарру та інші.

   Отже, на цьому і на наступних навчальних заняттях, аналізуючи сторінки роману «Чума», ми спробуємо зрозуміти застереження письменника, виявити найсуттєвіші особливості його світобачення; простежимо, як герої вирішують проблему вибору в «межовій ситуації», розглянемо персоніфікацію різних можливостей морального вибору в образах основних персонажів.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань. Перевірка знання змісту роману.

    Літературний диктант «Впізнай героя»               І варіант

1. «Я не знаю, ні що мене чекає, ні що буде по всьому цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе» (Бернар Ріє)
2.  «Його доводи в основному зводилися до того, що він, мовляв, чужий у нашому місті, і тому його випадок вимагає особливого розгляду» [Ч. 2] (Раймон Рамбер)
3.    «…Відколи в нас чума, мені якось вільніше стало» [Ч. 2] (Коттар)
4.  «– Братове мої, вас спостигла біда, ви самі накликали її на себе, братове» [Ч. 2] (Отець Панлю)
5. «– Власне, одне лиш мене цікавить, –…– знати, як робляться святими.

   – Але ж ви в Бога не вірите.

 – Ваша правда. Тепер я знаю тільки одну конкретну проблему: чи можна стати святим без Бога» [Ч. 4] (Жан Тарру)

6. «І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей» [Ч. 4] (Бернар Ріє)
7. «Страждання дитини – то наш гіркий хліб, але без хліба душа наша захиріла б від духовного голоду» [Ч. 4] (Отець Панлю)
8.  «Він належав до людей, однаково рідкісних у нашому місті, як і деінде, які мають відвагу віддаватися своїм добрим почуттям. Те мале, що він сказав про себе лікареві, і справді свідчило про наявність доброти і щирої прихильності, про що в наші дні не кожен наважиться сказати вголос» [Ч. 1] (Жозеф Гран)
9.  «Ох, докторе, – казав він, – як би мені хотілося навчитись висловлювати свої думки!» [Ч. 1] (Жозеф Гран)
10.  «Але все-таки соромно бути щасливим одному» [Ч. 4] (Раймон Рамбер)
11. «Ось тоді я й зрозумів, що я принаймні протягом усіх цих довгих літ як був, так і зостався зачумленим, а сам усіма силами душі вірив, ніби саме з чумою і борюся. Зрозумів, що хай не безпосередньо, але я засудив на смерть тисячі людей, що я навіть сам сприяв тим смертям, схвалюючи дії і принципи, які неминуче тягли їх за собою» [Ч. 4] (Жан Тарру)
12.  «Тарру якось сказав Ріє: «Єдиний його злочин у тому, що в серці своєму він схвалив те, що вбиває дітей і дорослих. У всьому іншому я його, мабуть, розумію, але оце я мушу йому простити». І цілком справедливо, що хроніка завершується розповіддю про цього чоловіка, у котрого було сліпе серце, тобто самотнє серце» [Ч. 5] (Коттар)

   Літературний диктант «Впізнай героя» ІІ варіант

 

1. Хто з персонажів роману першим помирає від чуми? (Мішель – воротар у домі, де мешкав доктор Ріє).

2. З якою метою приїхав до Орану з Парижа Раймон Рамбер? (Написати репортаж про умови життя арабів і санітарний стан корінного населення).

3. Чому Раймон Рамбер хотів вибратися із зачумленого Орану? (Його в Парижі чекала кохана).

4. Хто з персонажів веде статистику чуми? (Жозеф Гран).

5. Кому з персонажів належать слова: «Соромно бути щасливим одному»? (Раймону Рамберу).

6. Кого з персонажів задовольняє стан речей в зачумленому місті? (Коттара).

7. Який вид міського транспорту порадив використовувати для перевозки трупів один із службовців мерії? (Трамвай).

8. Яка подія змінила світогляд отця Панлю? (Смерть сина слідчого Отона).

 

9. Хто з персонажів займався розробкою нової вакцини від чуми? (Доктор Кастель).

10. Батько якого з персонажів був прокурором? (Жана Тарру).

11. Хто з персонажів перехворів на чуму і одужав? (Жозеф Гран).

12. Хто з персонажів є автором хроніки? (Доктор Ріє).

 

ІІІ. Оголошення теми і мети навчального заняття.

-         Як ви розумієте тему?

-         Що таке «межова ситуація»? Приведіть приклади.

-         Чи доводилося вам потрапляти у такі ситуації?

 

ІV. Мотивація навчальної діяльності.

Психолог. “Межова ситуація” – це зупинена мить у житті людини, ситуація, коли втрачають сенс старі відповіді на запитання: Що я можу знати, у що я можу вірити, що мені робити? Адже такі відповіді мають сенс, коли ми віримо, що в житті є своя логіка і нам є на що сподіватися. Але щойно ми опинилися викинутими з нього, як довідуємося, що все в цьому світі вирішується без нашої участі.

Виклада. Так от, перед нами роман «Чума». Межова ситуація: у місто Оран приходить страхітлива хвороба чума (у переносному значенні автор має на увазі і фашизм— і взагалі будь-яке лихо). По місту розносять інфекцію пацюки, які конають у муках. Так само, як і пацюки, умирають сотні людей, які заразилися бацилами чуми. Тривають протиепідемічні заходи, мертвих ховають вже у братських могилах, а міські трамваї стають засобом для перевезення трупів. Звичайно, це жахливі картини. Але набагато жахливішим виявляється те, що городяни, узяті в облогу карантинними постами, внутрішньо змінюються. У них з’являється якась дивна байдужість до долі навіть близьких людей, вони прагнуть якомога гучніше розважатися, ніби це спроможне відігнати хворобу. Камю вирішує питання остаточно й однозначно: чума вражає не тільки тіло, але й душу. Чума є станом мислення, яке замкнулося на собі самому.    Звертаючись до зображення чуми як загальнолюдської катастрофи, Камю створює колективний портрет оранців, деталізуючи його конкретними образами-типами, такими як Ріє, Коттар, Панлю, Рамбер, Гран, Тарру та інші. А.Камю цікавить як поводяться люди в екстремальній ситуації, «межові»: між життям і смертю, добром і злом, жертвою і катом.

   Отже, на цьому занятті, аналізуючи сторінки роману «Чума», простежимо, як герої вирішують проблему вибору в «межовій ситуації», розглянемо персоніфікацію різних можливостей морального вибору в образах основних персонажів.

Психолог. Та познайомимося з «Капелюшною теорією» Боно про типи мислення людей.

 

V. Основна частина заняття. Робота над темою заняття.

Викладач. «З несправедливістю або співпрацюють, або бо­рються»,— сказав колись А. Камю. За певних умов кожна людина опиняється в ситуації вибору. Одна намагатиметься перехитрити долю, друга удаватиме, що вза­галі не помічає проблем, третя почне шукати оптимальні виходи зі складної ситуації. Кожний із цих виборів буде, за філософією екзистенціалістів, свідчити про рівень самосвідомості, моральної чистоти людини.

Психолог.  Ви що-небудь чули про «Капелюшну теорію»? Нею може користуватися будь-яка людина. Але особливо вона корисна у випадку розв’язання нестандартних ситуацій. Люди, які вступають у конфлікт, поводяться по-різному, але спільною в них є реакція, що завжди залежить від типу мислення.

Відповідно до методики Е. де Боно, неодмінний атрибут життя людини – капелюх. Найчастіше людина вибирає собі його по кольору  підсвідомо, і вже за цим вибором можна визначити тип її мислення.

Викладач. А. Камю в романі «Чума» зіставляє різні типи людської психі­ки. Для кожного з героїв твору настає час прозріння, коли оголю­ється справжня цінність людського буття, коли вже не залишаєть­ся жодних ілюзій. Якими ж є герої роману? Який моральний вибір вони роблять? Це ми з’ясуємо, попрацювавши в групах.

Психолог. А також з’ясуємо наскільки їх поведінка, їх тип мислення співпадає з «Капелюшною теорією» Боно.

Викладач. Презентуйте свого героя твору та розкажіть про нього від першої особи. (Створіть ситуацію спілкування з героями твору, роль яких виконують студенти.  Необхідною умовою – є використання уривків з тесту).

Група 1.  Бернара Ріє.

Студент. «На вигляд років тридцяти п’яти. Зріст середній. Плечистий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці ви­пнуті. Ніс великий, правильної форми. Волосся темне, стрижеть­ся дуже коротко. Рот різко окреслений, губи повні, майже завжди стиснені. Скидається чимось на сицилійського селянина — такий самий засмаглий, із синясто-чорною щетиною і до того ж завжди ходить у темному, а втім, це йому пасує».

Бернар Ріє. Я народився і виріс в родини робітників, тому отримання медичної освіти для мене серйозний, важливий, багато значущий результат.

Я завжди дбайливо виконую свій лікарський обов'язок, ніколи не зважаю на соціальний статус хворого.  Абсолютно безкомпромісно ставлюся до лиха, яке охопило наше місто. «Потрібно бути безумцем, сліпим чи негідником, щоб примирити­ся із чумою». Переді мною не стоїть питання: боротися чи ні; я прекрасно розумію власну обмеженість і всю безперспективність боротьби з чумою, і незважаючи на це без будь-яких вагань я включився у цю боротьбу і боровся до кінця. У виконанні своїх обов'язків не бачу нічого героїчного. «У всій цій історії мова йде не про героїзм... Мова йде про чесність... У моєму випадку вона полягає в тому, щоб займати­ся моїм ремеслом»; «Я не знаю, що мене чекає, що буде по всьому цьому. Зараз є хворі, і треба їх лікувати. Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе».

Я розумію, що чуму не здолати, як не здолати і абсурдності світу, але сенс власного буття і буття кожної людини вбачаю у тому, щоб не зламатися перед тиском безглуздя, не скоритись йому, спільними зусиллями протистояти, і хоча б у цій ідеї людської солідарності віднайти сенс, який виправдає особисте існування кожного.

Студент. Образ лікаря став одним із центральних у творі. В романі він виступив як один з «літописців» – розповідачів, очима якого ми бачимо змальовані у творі події. Доктор Ріє у такій ось межовій ситуації починає більше думати не про себе, а про людей, про все місто. Чума мало що змінює в думках і способі життя Бернара — він як за­вше обходить хворих, страждає, коли помирають пацієнти. Лікар стійко й послідовно організовує лікарні, налагоджує карантин, ке­рує санітарними дружинами. Він це робить, бо не може інакше.

Бернар Ріє – здатний і на самопожертву. Він дуже скромний, його дратують похвали на свою адресу в пре­сі, по радіо.

Автор звеличує щоденну, виснажливу, непоказну, негероїчну, скоріше, буденну боротьбу лікаря із чумою. Але в цій щоденній праці — боротьбі за кожну людину — справжній трагічний стої­цизм та героїзм.

  

 Запитання: Як характеризують доктора Ріє наступні цитати?

   1) «Он що дає певність: повсякденна праця. Все інше тримається на ниточці, все залежить від отого найменшого поруху. До цього не приліпишся. Головне – це добре робити свою справу» [Ч. 1]

   2) «Наприкінці тих виснажливих тижнів <…> Ріє раптом усвідомив, що йому більше не треба боронитися від жалю. Надто вже стомливий жаль, коли він даремний» [Ч. 2]

3) «(Тарру):

   – …Проте всі ваші перемоги завжди були і будуть лише минущими, ось у чім заковика.

   Ріє спохмурнів.

   – Знаю, так завжди буде. Та це ще не привід, аби зректися боротьби.

   – Справді, не привід. Але уявляю собі, що ж тоді для вас ця чума.

   – Так, – мовив Ріє. – Нескінченна поразка» [Ч. 2]

   4) «І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей» [Ч. 4]

   5) «Але воднораз за велінням серця він добровільно став на бік жертв і хотів бути разом з людьми, своїми співгромадянами, в єдиному, що було для всіх безперечне, – в любові, муках і вигнанні. Тим-то він поділяв зі своїми співгромадянами всі їхні страхи, тому будь-яке становище, в яке вони потрапляли, було і його власним» [Ч. 5]

1. Бернар Ріє

    Характеристика підготовленими учнями образу доктора Бернара Ріє і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал).

    Запитання: Як характеризують доктора Ріє наступні цитати?

   1) «…Говорить просто мовою людини, яка втомилася жити в нашому світі, а проте відчуває прихильність до своїх ближніх і поклала для себе особисто не миритися з жодною несправедливістю й компромісами» [Ч. 1]

   2) «– Будь-що завжди варте заходу» [Ч. 1]

   3) «Он що дає певність: повсякденна праця. Все інше тримається на ниточці, все залежить від отого найменшого поруху. До цього не приліпишся. Головне – це добре робити свою справу» [Ч. 1]

   4) «Наприкінці тих виснажливих тижнів <…> Ріє раптом усвідомив, що йому більше не треба боронитися від жалю. Надто вже стомливий жаль, коли він даремний» [Ч. 2]

   5) «– Я надто довго вештався по шпиталях, щоб захопитися думкою про колективну відплату. Але ж ви розумієте: християни часом люблять побалакати на цю тему, хоча самі по-справжньому в це не вірять. Вони кращі, ніж видаються на перший погляд.

   – Отже, ви, як і отець Панлю, вважаєте, що чума має свої добрі сторони, що вона розкриває людям очі, змушує їх думати?

   Лікар нетерпляче труснув головою:

   – Як і всі недуги на цім світі. Те, що слушно відносно хвороб світу сього, слушно і щодо чуми. Можливо, дехто й стане кращим. Але ж коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» [Ч. 2]

   6) «Лікар сказав, що він уже відповів на це запитання і що коли б він вірив у Бога всемогутнього, то облишив би лікувати хворих і передав їх до рук Господніх. Але річ у тім, що жодна людина на світі, атож, навіть і отець Панлю, який вірить, що вірує, не вірить у такого Бога, бо ніхто цілком не покладається на його волю, він, Ріє, вважає, що принаймні тут він на правдивій дорозі, борючись проти усталеного в світі ладу» [Ч. 2]

   7) «…Але ж коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» [Ч. 2]

   8) «Все ще стоячи в сутіні, лікар сказав, що <…> що коли б він вірив у Бога всемогутнього, то облишив би лікувати хворих і передав їх до рук Господніх. Але річ у тім, що жодна людина на світі, атож, навіть і отець Панлю, який вірить, що вірує, не вірить у такого Бога, бо ніхто цілком не покладається на його волю, він, Ріє, вважає, що принаймні тут він на правдивій дорозі, борючись проти усталеного в світі ладу» [Ч. 2]

   9) «Я не знаю, ні що мене чекає, ні що буде по всьому цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе» [Ч. 2]

   10) «Так от, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підводячи очей до небес, де він так уперто мовчить» [Ч. 2]

   11) «(Тарру):

   – …Проте всі ваші перемоги завжди були і будуть лише минущими, ось у чім заковика.

   Ріє спохмурнів.

   – Знаю, так завжди буде. Та це ще не привід, аби зректися боротьби.

   – Справді, не привід. Але уявляю собі, що ж тоді для вас ця чума.

   – Так, – мовив Ріє. – Нескінченна поразка» [Ч. 2]

   12) «Але в моєму випадку певен: бути чесним – значить робити свою справу»  [Ч. 2]

   13) «І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей» [Ч. 4]

   14) «Ну а він, Ріє, що він виграв? Хіба одне – спізнав чуму і пам'ятає про неї, спізнав приязнь і пам'ятає про неї, спізнав ніжність, і тепер його обов'язок час від часу про неї згадувати. Все, що людина здатна виграти у грі з чумою і з життям, – це знання і пам'ять» [Ч. 5]

   15) «Але воднораз за велінням серця він добровільно став на бік жертв і хотів бути разом з людьми, своїми співгромадянами, в єдиному, що було для всіх безперечне, – в любові, муках і вигнанні. Тим-то він поділяв зі своїми співгромадянами всі їхні страхи, тому будь-яке становище, в яке вони потрапляли, було і його власним» [Ч. 5]

    Запитання: Що обумовлює вибір доктора Ріє, що визначає його екзистенцію?

 Викладач.  Чи є у вас запитання до Бернара Ріє?

-         Що є підґрунтям для самовідданої роботи Ріє? (Життєва позиція)

-         Як ви вважаєте, чому Ріє, будучи у самому пеклі  чуми залишився живим?

-         Яку дружню пораду ви б дали Ріє?

Психолог. Я сподіваюся студентам  вдалося ввійти в образ героя, якого вони презентують, налаштуватися на тип його мислення.  Як ви вважаєте капелюх якого кольору вибрав би Бернар Ріє? Хочу зазначити обирати слід з шести основних кольорів: білий, червоний, чорний, жовтий, зелений, синій.

Для зручності на дошці можна накреслити таблицю.

Колір	Тип мислення і поведінки за Боно	Ім’я героя
Білий
Червоний
Чорний
Жовтий
Зелений
Синій

 

Ремарка. Варіанти відповіді студентів будуть корегуватися при ознайомленні з результатами.

Проводимо паралель: 2022рік, Україна, військовий лікар

Лікарка з Маріуполя: “Немовлят з розбомбленого пологового будинку годувала сумішшю, яку знайшли в руїнах”

 

Ірина Дагаєва розповіла "Телеграфу", як надавала медичну допомогу у філармонії Маріуполя, де ховалися від обстрілів 1200 людей.

 

Зараз отоларинголог Ірина Дагаєва працює у Львові у центрі "Я – Маріуполь", створеному спеціально для переселенців із повністю знищеного рашистами міста. Ірина разом зі своєю родиною змогла евакуюватися 19 березня. До цього два тижні провела у будівлі маріупольської філармонії, де ховалися від обстрілів близько 1200 людей. Ірина Дагаєва серед них була єдиним медиком. Надавала допомогу пораненим, рятувала немовлят, яких принесли з розбомбленого росіянами пологового будинку, відшукувала ліки, знайти які в тих умовах здавалося.

ПОСИЛАННЯ: Історія Героїні https://telegraf.com.ua/ukr/obshhestvo/2022-12-24/5726714-likarka-z-mariupolya-nemovlyat-z-rozbomblenogo-pologovogo-budinku-goduvala-sumishshyu-yaku-znayshli-v-ruinakh

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Група 2. Жан Тарру.

Студент. «Досить молодий чоловік, обважнілий, з масивним, але худим лицем під острішками густих брів». «Життєрадісний, з незмінною усмішкою на устах, він, здавалось, був душею всіх доступних розваг, але аж ніяк не їхнім невільником».

Жан Тарру. «Я не належу до розряду неспокійних, навпаки, вступив у життя, як випадає юнакам. Усе мені давалося, наука сама йшла в голову, мені легко велося з жінками, і, якщо я й мав якісь клопоти, то вони швидко минали».  «Батько мій був помічником прокурора, тобто посідав неабияке становище. Одначе він тим не величався, на вдачу був добра душа. Моя мати була проста й скромна, я її любив і люблю, але волію про неї мовчати».  Але одного разу мені довелося бути присутнім на засіданні суду, де батько вимагав смертного вироку для молодої людини. Я побачив переляк підсудного, відчув крижаний подих смерті, і світ відразу змінився в моїх очах. «В вісімнадцять років, я, вирісши в достатку, спізнав бідність. Чого тільки я не перепробував, аби заробити собі на прожиття. І уявіть, мені повелося не найгірше. Але єдине, що мене цікавило, - це смертні вироки. Мені хотілося оплатити рахунок того рудого сича. Я став політикувати. Просто я не хотів бути зачумленим, та й годі. Я думав, що те саме суспільство, де я живу, ґрунтується  на смертних присудах і, борючись проти нього, я отже, боровся з убивством. … не було в Європі такої країни, де б я не брав участі в боротьбі».

«Відтоді я не змінився. Уже давно мені соромно, до болю соромно, що і я, хоча б непрямо, хоч і з найкращих спонук, теж був убивцею». «Ось чому, до речі, ця пошесть нічого нового мені не відкрила, хіба одне – треба боротися проти неї пліч-о-пліч з вами. Мені достеменно відомо, що кожен носить її, чуму, в собі, бо не існує такої людини на світі, якої б вона не торкнулася. І тому треба безупинно стежити за собою, щоб, випадково забувшись, не дихнути в обличчя іншого і не передати йому зарази».

Студент.    Жан Тарру – це також один з провідних персонажів роману і також герой-ідеолог і літописець чуми; один із найцікавіших і суперечливих образів роману. Мужній життєлюб, людина з почуттям внутрішньої свободи і власної гідності, неординарна особистість, Тарру усе життя розривався між моральністю і політичною боротьбою. Сповідуючись доктору Ріє, Тарру каже, що ще з 17 років він теж «зачумлений», заражений протиріччями світу, готовий вбити людину, виправдовуючи при цьому себе. У певний момент він усвідомлює, що і представники влади, і борці за свободу людства (революціонери) є  мимовільними вбивцями «живих людей».

 Для нього чума – це не просто епідемія, локальне лихо, а символ людського буття взагалі. Герой став на боротьбу з чумою, організувавши в місті санітарні дружини. Впродовж майже всього роману постать Тарру залишала дещо загадковою і непевною, хоча саме він ініціював рішучі заходи, спрямовані на боротьбу з чумою. І лише, практично, в самому кінці роману розповів історію свого життя, яка пояснила його поведінку і характеризувала його світогляд.

     Запитання: Як характеризують Жана Тарру наступні цитати?

   1) «Я ненавиджу смертні вироки» [Ч. 2]

   2) «Тарру сказав, що більшість людей сидить згорнувши руки, що пошесть – справа кожного, і кожен повинен виконати свій обов'язок» [Ч. 2]

   3) «Я тільки вважаю, що на цій землі існують лихо і жертви і що треба по змозі не ставати на бік лиха <…> Я намагаюся бути безвинним убивцею <…> Ось чому я поклав собі у всіх випадках ставати на бік жертв, аби хоч якось обмежити розмах лиха» [Ч. 4]

   4) «– Власне, одне лиш мене цікавить, – просто сказав Тарру, – знати, як робляться святими.

   – Але ж ви в Бога не вірите.

   – Ваша правда. Тепер я знаю тільки одну конкретну проблему: чи можна стати святим без Бога» [Ч. 4]

   5) «(Старий астматик про Тарру): …Кращі завжди відходять. Таке життя. Це була людина, яка знала, чого хоче» [Ч. 5]

  Викладач.  Чи є у вас запитання до Жана Тарру?

 Психолог. Оберіть колір капелюха для Жана Тарру.

Група 3. Раймон Рамбер.

Студент. «Низький, у спортивному одязі, широкоплечий, з рішучим виглядом та ясними розумними очима, він здавався людиною самовпевненою».

Раймон Рамбер. Я – паризький журналіст, приїхав до Орана, щоб написати репортаж про санітарний стан міста і, можна сказати, випадково потрапив до карантину, викликаного епідемією. Першою думкою було «вибратися будь-що, вибратися із цих чужих стін, із цієї пастки, поставленої долею», бо у Парижі  чекає кохана жінка, і заради щастя з нею я готовий був знехтувати тією спільною справою боротьби проти чуми, до якої закликав Ріє. Коли ж у мене усе-таки знайшлась можливість вибратися з міста, я вирішив відмовитися від наміру втекти й приєднався до роботи са­нітарних дружин, бо «соромно бути щасливому одному». «Я колись думав, що чужий у цьому місті і що мені у вас нічого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однаково нас усіх».

Студент.  Рамбера не можна назвати боягузом. З його слів дізнаємося, що він у складі інтернаціональних бригад брав участь у війні з фашистами в Іспанії. Думки про втечу появилися в нього не від страху. До втечі його спонукало кохання, яке він вважав найбільшою цінністю у житті.

    Моральна позиція Рамбера виявилася співзвучною поглядам Ріє та Тарру, але, на відміну від них, він прийшов до розуміння необхідності співчуття і солідарності не відразу, а в процесі важких моральних коливань і роздумів.

   Запитання: Як характеризують доктора Рамбера наступні цитати?

   1) «Його доводи в основному зводилися до того, що він, мовляв, чужий у нашому місті, і тому його випадок вимагає особливого розгляду» [Ч. 2]

   2) «Але все-таки соромно бути щасливим одному» [Ч. 4]

   3) «…Я колись думав, що чужий у цьому місті і що мені тут у вас нема чого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однаково нас усіх» [Ч. 4]

4) «Хіба є на світі бодай що-небудь, ради чого можна зректися того, що любиш? Однак я теж зрікся, сам не знаючи чому».

 Викладач

Психолог.  Капелюх якого кольору підходить Рамберу?

 

Група 4. Священник Панлю.

Отець Панлю. Свій острівець світла в душі мені допомагає зберегти віра, віра в Бога. Моїх братів і сестер спостигла біда, ми всі опинилися під стінами лиховісної чуми. За що так немилосердно карає Бог людей? Звісно, за їх зло, за те, що люди втратили віру в Бога. Іноді Всевишній посилає жорстокі випробування для людини у вигляді хвороб, бід. Це – сигнал тривоги.

Він свідчить про те, що пора схаменутися, пора відродити в собі духовні цінності. Та, щоб «очиститись» від скверни, треба пройти через  страждання. Ось і спостигла біда моїх братів, вони самі її на себе накликали. Людина повинна відповісти за скоєне зло. Але хочу, щоб ви зрозуміли, братове мої: саме зло є складовою частиною добра. Тому саме добрий янгол передає спис злому, аби той покарав грішних. Я, як людина віруюча, не відмовляюся працювати в лікарні. Я буду лікувати хворих словом Божим. Біль, страждання – це теж благо. І з вірою в Бога я йду в лазарети.

Студент. Учений-єзуїт отець Панлю – герой-ідеолог – посів у романі особливе місце. Він постає не просто служите­лем церкви, а й утіленням християнського світорозуміння. Для нього Творець воістину всевидящий та всеблагий, і, якщо він до­пустив чумну біду, то на те була Його воля. Теза про абсурдність світу для отця Панлю принципово неприйнятна. Тому чуму, як джерело безладдя, священик у перших своїх проповідях співвідносив з карою Божою, що її насилало небо на грішників. Смерть безневинної дитини ставить під сумнів усю теологічну премудрість отця Панлю. Його друга промова милосердніша та людяніша, він майже дійшов до єресі, характеризуючи масштаби зла, принесеного чумою. Але разом з тим не може відректися від своєї фанатичної віри.  

Священик  долуча­ється до боротьби з епідемією, самовіддано виконує найнебезпечніші доручення. Коли в самого Панлю з’являються ознаки зараження чумою, він відмовляється від лікування й гине.

 

   Запитання: Як характеризують отця Панлю наступні цитати?

1.     «– Очевидно, почнеться пошесть, – відрік панотець. І його очі за круглими скельцями окулярів посміхнулися» [Ч. 1]

   2) «– Братове мої, вас спостигла біда, ви самі накликали її на себе, братове» [Ч. 2]

   3) «Але, може, нам треба любити те, чого не можемо осягнути розумом» [Ч. 4]

   4) «Найжорстокіше випробування – і те благо для християнина. <…> Не слід намагатися пояснювати явлене чумою видовище, а слід намагатися засвоїти те, що можна засвоїти» [Ч. 4]

   5) «Страждання дитини – то наш гіркий хліб, але без хліба душа наша захиріла б від духовного голоду» [Ч. 4]

 Викладач.  Чи є у вас запитання до отця Панлю?

Психолог.  Я   пропоную вибрати капелюх для цього героя та провести паралель із сьогоденням.

Історія військового капеланства бере свій початок із часів Римської імперії.  В українському війську є приклади з першої половини минулого століття в організованому служінні капеланів у легіоні Українських Січових Стрільців, Галицькій армії, в Армії УНР та Українській повстанській армії. Із початком збройної агресії росії проти України на Сході священники стали капеланами в різних підрозділах на волонтерських засадах, а після 24 лютого цього року — вже як штатні представники Збройних Сил України.

Роль військового капелана в умовах війни надзвичайно важлива для бойового духу українського захисника, адже капелан має подбати про дух воїна, військового підрозділу та командира. Капелани розповідають: «Ми стаємо  рядовими, щоб стати капеланами …». В окопах немає атеїстів, солдатам важлива духовна підтримка. «На фронті однозначно тяжко, проте, доставка гуманітарної допомоги – це другорядне завдання капеланів, а на першому місці духовна підтримка, тому що в окопах немає атеїстів», – сказав отець В'ячеслав.

"Сьогодні він хоче прийняти Бога, а завтра йому йти у бій". Як служать українські капелани за посиланням https://spzh.news/ua/news/91364-kapellan-upc-v-okopah-net-ateistov-soldatam-vazhna-duhovnaja-podderzhka

Відповідаючи на питання, як поєднуються війна і віра, військовий капелан зазначив: “Війна і віра не так складно поєднуються, коли війна про захист, а значить про любов до тих, кого захищаєш. Війна сьогодні, яку російський агресор розгорнув проти України, це дуже промовистий факт сучасної історії, де цілий народ, де кожен з нас намагається бути воїном Світла у війську, яке бореться за щось надзвичайно важливе для цілої людської цивілізації”.

Група 5. Жозеф Гран.

Студент. «Вузькоплечий, сухорлявий, довгий з тонкими руками й ногами, прокуреними жовтими вусами, він здавався старшим як на свої п’ятдесят років. В роті ще збереглося кілька нижніх зубів, зате верхні геть повипадали». 

Жозеф Гран . Я - службовець мерії… ой, боюся, що це звучить навіть якось занадто…  Відверто кажучи,  через відсутність коштів я не отримав диплома, який би засвідчував мою освіту. Коли мені запропонували роботу  службовця з низькою платнею, погодився, бо не міг відмовити. З тих пір упродовж двадцяти двох років у моєму житті майже нічого не змінилося. Через бідність мене залишила дружина, але  сподіваюся повернути свою Жанну. Я хочу написати роман… та мені завжди було важко знаходити потрібні слова. Я можу  «якось зводить кінці з кінцями завдяки тому, що навчився узгоджувати свої потреби зі своїми коштами. Люблю своїх небожів і сестру… й досі на згадку про батьків, померлих тоді, як я був малий, мене бере живий жаль;  над усе люблю один дзвін у нашому кварталі – щодня рівно о п’ятій годині він бамкає якось особливо приємно».

Студент.  Цікавим прикладом протесту проти епідемії абсурду і зла є Жозеф Гран – дрібний службовець мерії. У ньому знайшли втілення дві важливі для Камю теми – творчості і любові, хоча і в дещо абсурдному втіленні. Він – людина безбарвна і навіть дивакувата. Грана постійно переслідують невдачі, він до них уже звик. Він, коли це потрібно, береться до справи: «Чума тут, треба за­хищатися». Гран добровільно береться вести статистику епідемії і старанно виконує цю нескладну справу,  розглядає її як закономірне продовження своєї повсякденної, рутинної роботи. І як не дивно, «Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, утілював ту спокійну муд­рість, що надихала дружини в їхній праці»; «Гран — і справді особа не геройська — став у ці дні ніби адміністративним серцем дружини».

Він знайшов у собі сили чинити потужний опір чумі, подолавши хворобу і виживши, незважаючи на те, що за всіма ознаками повинен був померти саме він, а не здоровані Тарру і Панлю.

Позаштатний працівник мерії Гран уособлює образ «ма­ленької людини» — дивакуватої, але чесної, що самовіддано вико­нує свою справу.

    Запитання: Як характеризують Жозефа Грана наступні цитати?

   1) «Бачте, я і його самого не так уже добре знаю. Але треба допомагати одне одному» [Ч. 1]

   2) «Він належав до людей, однаково рідкісних у нашому місті, як і деінде, які мають відвагу віддаватися своїм добрим почуттям. Те мале, що він сказав про себе лікареві, і справді свідчило про наявність доброти і щирої прихильності, про що в наші дні не кожен наважиться сказати вголос» [Ч. 1]

3) «Ох, докторе, – казав він, – як би мені хотілося навчитись висловлювати свої думки!» [Ч. 1]

   4) «З певного погляду оповідач схильний вважати, що Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, втілював ту спокійну мудрість, що надихала дружини в їхній праці. Він сказав «так» без вагання, з властивою йому доброю волею» [Ч. 2]

  Викладач.  Будь ласка, ваші запитання до Жозефа Грана.

   Запитання і завдання: Які риси «маленької людини» наявні в образі Жозефа Грана? Що відрізняє Грана від інших «маленьких людей» (Башмачкіна, Мармеладова, Грегора Замзи)?

   1) Невисокий соціальний стан, скрутне матеріальне становище, відсутність особливих талантів, невдаха; добрий, нікому не чинить зла.

   2) У Грана присутня сила характеру: він бере участь у спільній боротьбі проти зла, допомагає Коттару; у нього є сенс життя (захоплення) – його роман.

Психолог. Який капелюх був би до лиця Жозефу Грану?

Група 6. Коттар.

Студент.  «Низькорослий товстунчик».

Коттар —  Я не знаю, що ви від мене хочете почути, і чому, власне, я повинен вам щось про себе розказувати… Я ще до епідемії чуми спізнав цей стан зачумленості, відчуваючи себе відчуженим у суспільстві, а тепер радію, що пошесть, яка охопила місто, немовби вирівняла мене з іншими мешканцями Орана. Саме з цих причин чума для мене – не загроза, а швидше – союзниця. «… Мені чума якраз вигідна». Під час епідемії я розбагатів,  знаєте «більший завжди меншого з’їдає». «…Відколи в нас чума, мені якось вільніше стало». «То з якої б це речі я помагав людям, які з нею борються?»

Студент. Контрабандист Коттар поділяв тезу про абсурдність світу, але, на відміну від інших, наслідки цього, активізованого чумою, суспільного хаосу його цілком влаштовували, оскільки виправдовували його діяльність і практично і теоретично. Чоловіка самотнього і водночас нужденного своєю самотністю чума обернула на спільника. Герой – співучасник усього, що підмічав: забобонів, недозволених страхів, болісної вразливості розтривожених душ. Коттар розумів, що повага і зацікавленість, яку виявили до його особи Ріє, Тарру, Рамбер або інші мешканці Орана, яких він забезпечив контрабандними товарами, тимчасова і зумовлена лише станом їхньої спільної зачумленості.

З цих причин (персональної зачумленості у світі, який прагнув позбавитися чуми) намагався позбавити себе життя на початку роману і з відчаю відкривав вогонь по перехожих, які в кінці роману раділи позбавленню міста від чуми. Отже, цей персонаж уособлює світ асоціальності, злочинності, бездуховності.

Запитання: Як характеризують Коттара наступні цитати?

   1) «За будь-яких обставин комісіонер тримався замкнуто й недовірливо» [Ч. 1]

   2) «У цього чоловіка, – промовив він (Гран), – нечисте сумління» [Ч. 1]

   3) «Звісно, не все йде гладенько. Але зате всі ми в одній ямі сидимо» [Ч. 4]

   4) «Говоріть що хочете, а я вам ось скажу: єдиний спосіб об'єднати людей – це наслати на них чуму» [Ч. 4]

   5) «Тарру якось сказав Ріє: «Єдиний його злочин у тому, що в серці своєму він схвалив те, що вбиває дітей і дорослих. У всьому іншому я його, мабуть, розумію, але оце я мушу йому простити». І цілком справедливо, що хроніка завершується розповіддю про цього чоловіка, у котрого було сліпе серце, тобто самотнє серце» [Ч. 5]

Викладач.  Будь ласка, ваші запитання до героя.

Психолог. Нам залишилося обрати капелюх для Коттара та провести паралель із сучасністю.

Символічні образи "Чуми" знову набули актуальності. У тому числі і яскрава постать мсьє Коттара. Будучи не в ладах із законом, Коттар щиро радів епідемії, що спалахнула. Ізгой у звичайному житті, з приходом чуми він виявився затребуваним і розквіт. Загальне нещастя стало йому бажаним вікном можливостей.  Негаразди, які переслідують світ та Україну 2022-го, подарували нам схожий людський типаж.

 Синдром КАТТАРА https://www.pravda.com.ua/articles/2020/04/26/7249249/

Це ті, хто бачить у глобальному лиху довгоочікувану віддушину.

 

Це ті, хто готовий торгувати не антисептиками чи ліками, волонтерською допомогою, а продавати деморалізованому суспільству власний порядок денний.  Синдром Коттара торкнувся дуже різних людей, які колись перенесли хворобливу психологічну травму. Такою травмою могло послужити все що завгодно: від розпаду улюбленої наддержави 1991-го до поразки кандидата, що імпонує, 2019…. Аж до недавнього моменту ці люди почували себе несправедливо обділеними та відтисненими убік. Вважали свої цінності недооціненими, а свої ідеї недостатньо затребуваними. І тепер сподіваються взяти реванш. Це ті, хто під час лиха, біди, горя…стає щасливим…ті, хто заробляють капітал  на смерті, крові…

1.   Викладач. Ідея морального вибору є стрижнем кожного з персонажів роману. Важливо, що герої Камю роблять свій вибір свідомо.

Ріє, Тарру, Рамбер – борці з чумою – вони інакше не можуть;

Гран, Панлю – помічники-добровольці – примиренці;

Коттар – герой, для якого чума благо.

Письменника менше цікавлять факти біографії і особливості характеру його героїв. Головну увагу Камю зосереджує на екзистенційному кредо героїв.

Завдання: Визначити, які проблеми, в яких образах порушує автор?

Примітка: Результати можуть бути різними; головна мета – акцентувати увагу студентів на основних проблемах і ролі персонажів у вирішенні поставлених питань, показати глибину проблематики твору.

(Малюнок: фрагмент картини Пітера Брейгеля Старшого “Тріумф смерті”, 1562)

 

Персонажі	Порушені проблеми
Бернар Ріє	Як жити в абсурдному світі, де панують хаос і зло? Що робити, щоб зберегти у собі людину? Чи можна остаточно перемогти «чуму»? Чи варто боротися з чумою, якщо бацила ніколи не вмирає? Чи має сенс боротьба без шансів на остаточну перемогу?
Жан Тарру	Як виконати християнську заповідь «Не убий!»? Як «не бути нічиїм ворогом»? Чи можна «стати святим без бога»? Проблема відповідальності.
Жозеф Гран	Проблема «маленької людини». Проблема взаємовідносин життя та творчості.
Раймон Рамбер	Чи можна «бути щасливим одному»? Чи можна бути «стороннім» у цьому світі?
Отець Панлю	Віра в людину або віра в Бога? Боротися зі злом чи покластися на Божу волю?
Коттар	Чи можна наживатися на горі і смерті інших? Як існувати в єдності з іншими?
Оранці	Взаємини влади і людської спільноти. Проблема самотності людини серед людей.
Всі персонажі	Проблема вибору людини у «межовій ситуації».

Психолог. Звернімося до нашої таблиці, подивимося чи правильно обрані капелюхи героями. Але перед ознайомленням з результатами оберіть капелюх для себе.

Колір	Тип мислення і поведінки за Боно	Ім’я героя
Білий	Білий колір – об’єктивний. У цьому капелюсі «готуються думки, замішані на цифрах і фактах». Тип мислення – реалістичний. Для цих людей реальним є те, що можна безпосередньо відчути, особисто побачити або почути, самому перевірити. Вони хочуть вести справи без помилок,  обґрунтовано й у повній упевненості в тому, що далі все буде так, як треба, відчувають антипатію до всього суб’єктивного й ірраціонального.	Бернар Ріє
Червоний	Тип мислення прагматичний: безпосередній особистісний досвід – це головне і єдине мірило правильності ідей, рішень, вчинків, життя загалом. Тип мислення непередбачуваний, через свободу у виборі фактів. Фактами в них стають емоції та почуття, вони із задоволенням діляться думками з іншими, практично завжди схильні до співпраці, активно включаються в процес колективного мислення і прийняття рішень, вони хочуть, щоб їх любили, схвалювали їхні думки й поведінку.	Раймон Рамбер
Чорний	Чорний колір нейтральний, класичний, тому така людина спокійна, критична, але таємнича. У її мисленні є конкретність і настанова на виправлення, корекцію ситуації з метою досягнення конкретного результату. Тип мислення – аналітичний.	Жан Тарру
Жовтий	Тип мислення ідеалістичний – широкий погляд на речі, схильність до інтуїтивних, глобальних оцінок, небажання утруднювати себе детальним аналізом проблем і безліччю фактів. Форма мислення – рецептивна (легко і без внутрішнього опору приймає найрізноманітніші ідеї  та пропозиції). Обурення і гнів можуть викликати ті, хто мало дбає  про інших, не думає про загальне добро й не прагне досконалості.	Жозеф Гран
Зелений	Тип мислення – синтетичний. Форма мислення – спекулятивна, теоретизуюче мислення, розумовий експеримент. Важливі не самі факти, а те, як їх інтерпретувати, або ті висновки, які з них роблять люди. Ці люди мають певну цікавість до створення конфліктів, можуть навіть провокувати їх.	Коттар
Синій	Людина в синьому капелюсі надійна, спокійна, трохи консервативна. Тип мислення – аналітичний. Синій колір пов'язаний з організацією і керуванням розумовим процесом. У поведінці – логічна, методична, вимоглива й обережна манера розв’язання питань. Такі люди схильні бачити весь світ логічним, упорядкованим і передбачуваним. Шанують авторитети, але не люблять змінювати свої погляди, багато часу витрачають на добування інформації.	Отець Панлю

VІ.   Підведення підсумків навчального заняття.

1. Психолог. Чи співпав обраний вами колір з типом вашого мислення?

Проблемна ситуація. Уявіть, що пошесть чуми охопила будь – яке сучасне місто. Як, на вашу думку, будуть діяти люди, які вас оточують, ви особисто?

Викладач. Вправа «Мої враження від знайомства з героями»

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

3 героїв роману «Чума» найбільше враження справив на мене...  , тому що

2. Психолог. Ми з вами познайомилися з «Капелюшною теорією» Боно та типами мислення людини в нестандартній ситуації. Думаю ви звернули увагу, що вибір кольору несе певне поведінкове навантаження. Я сподіваюся, що ця інформація знадобиться у житті, ви зможете краще розбиратися в людях, розуміти та передбачати їх поведінку. 

Підсумкове слово вчителя

    3. Виставлення та коментар оцінок

Отже, ми познайомились із героями твору. Дійсно, ці люди – різні за характерами, професією, поведінкою, але було те єдине, що об’єднувало їх, згуртовувало, ріднило. Це бажання побороти зло, хворобу, це – нестримний опір чумі.    Важливо, що герої Камю роблять свій вибір свідомо. Ідея морального вибору є стрижнем кожного з персонажів роману. Письменника менше цікавлять факти біографії і особливості характеру його героїв. Головну увагу Камю зосереджує на екзистенційному кредо героїв.

Так, світ безглуздий, подолати чуму неможливо (бо вона як прийшла в місто, так само й відійшла, і не вакцина тут допомогла, а невідомо що), але людина має боротися. Це необхідно хоча б для того, щоб зменшити страждання людей, виявити своє людське милосердя один до одного. І якщо кожна людина буде чесно виконувати свою справу, тоді й світ може стати кращим, і тоді, можливо, цей світ не буде «ворожим і незрозумілим». За логікою, за законами буття перемогти чуму, зло остаточно людина не в змозі. У фіналі міркування доктора Ріє про безсмертя бацили чуми є швидше застереженням, закликом бути пильними, ніколи не забувати, що небезпека завжди поруч. І якою б всесильної не була чума, світове Зло, боротьба Ріє і його друзів не виглядає марною, і в цьому проявився невичерпний гуманізм Альбера Камю. «Трагічний гуманізм» бунту героїв Камю полягає в тому, що, навіть усвідомлюючи обмеженість своїх можливостей у боротьбі зі злом, вони не складають зброї.

Радість перемоги над злом, над хворобою, над безсиллям — це радість справжньої перемоги! Заради цього варто жити!

3. Виставлення та коментар оцінок.
4. Домашнє завдання.

Додаток 1

Роман-притча «Чума» Альбера Камю знову повертається до читачів

У свій час роман «Чума» Альбера Камю, французького письменника, філософа, лауреата Нобелівської премії (1957 р.)був досить популярним серед читацької аудиторії ...

І ось під час пандемії коронавірусу, а сьогодні, коли триває повномасштабно війна  інтерес до нього знову різко зріс у всьому світі". Сьогодні всі ми трохи «зачумлені".

...Часто люди зосереджені лише на своїх проблемах, дбають про власне збагачення та добробут, переймаються лише тими справами, що стосуються безпосередньо їх, тобто живуть у своєму маленькому світі, де вони самі собі господарі. Піклуючись про себе та свій добробут, вони (люди) забувають про те, що називають "неписаними законами", або ж "законами моралі", а саме: здатність любити і пробачати, бути ввічливими і чуйними, робити людям добро і просто радіти життю та ще багато справді корисних речей, про які всі ми знаємо, неодноразово ними оперуємо та які все частіше ігноруємо. Але до кого звернутися за допомогою, коли в наш "маленький світ" закрадеться щось, чому ми не в силах протистояти?! Чи знайдуться люди, здатні перебороти свою "зачумленість" і прийти на допомогу?!

Роман носить назву "Чума", але у творі А.Камю чума уособлює в собі дещо більше, ніж просто небезпечне захворювання. Автор «поширив значення цього образу (чуму) на буття в цілому» і як сказав один із головних героїв твору, Тарру: "Чума — не тільки хвороба, не тільки війна, це також смертні судові вироки, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних сект, загибель безневинної дитини в лікарні, суспільство, облаштоване вкрай погано, як і спроби, всупереч спротиву влади, облаштувати його заново. Вона звична, природна, як дихання, тому що "сьогодні всі ми трохи зачумлені". Мікроби її гніздяться скрізь, підстерігають наш кожен необережний крок. Взагалі, в світі існує тільки "нещастя та його жертви — більше нічого"."

Роман-хроніка, роман-притча, філософський роман, у ньому Альбер Камю порушує низку вічних проблем. За словами автора, зміст «Чуми» — це боротьба європейського опору проти фашизму,  і сьогодні набуває нового звучання війна проти РАШИЗМУ. У творі за допомогою різних героїв та образів, автор показує як впливають на людей незвичайні, небезпечні, навіть екстремальні ситуації та як діє людина в міру своєї людяності, порядності та доброти.

Твір складний та водночас легко читається. Коли твір прочитано, читач зазвичай розмірковує над тим, що ж навчив його саме цей твір, який життєвий досвід посприяв створенню саме такого твору. Автор спонукає нас до роздумів.

Спостерігаючи за розвитком подій, за вчинками героїв роману, ми аналізуємо відповідно наше життя і робимо певні висновки. А самі ж герої наділені різними рисами характеру, мають різні думки стосовно тих чи інших питань, кожен із них - індивідуальність, що є своєрідною у своїх думках і вчинках, що показує різні сторони авторського світогляду.
        Твір Альбера Камю і до сьогодні не втратив своєї актуальності. Роман "Чума" вартий уваги. Радимо всім прочитати цей роман-притчу та проаналізувати свій стиль життя.

Чесно кажучи вражає відкритий фінал роману: здається все зло подолано, щасливий "happy end", але... "будь-яка радість — під загрозою. Ріє знав те, чого не відала ця щаслива юрма і про що можна прочитати в книжках: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста."...
«Чума» - це роман-попередження, роман-пересторога, що робить явище позачасовим і загальнолюдським.

          Альбер Камю: заручники нового вірусу, де важливою характеристикою є його позачасовість. Часом ми звертаємося до кінематографу, літератури чи живопису, щоб по іншому поглянути на самих себе та на сучасний світ. Ми потребуємо погляду з боку, адже перебуваючи у вирі подій, дуже важко дати їм точну оцінку. Так само важко бути неупередженим, коли переживаєш сильні емоції пов’язані з актуальними подіями. Пандемія Covid-19 по-новому для мільйонів глядачів відкрила фільм «Зараза» режисера Стівена Сотерберга. Цей фільм з’явився у 2011 році так і не ставши популярним та широко відомим. 2020 рік вніс свої корективи. Поява нового вірусу в Китаї  та початок світової пандемії були дуже схожими до сюжету «Зарази», що зробило цей фільм неймовірно популярним, як наслідок через 9 років фільм став найбільш завантажуваний в американському iTunes Store.

Подібний ренесанс пережила література, а саме ті книжки, які присвячені темам епідемії та кінця світу. Одним з лідерів продажів на світовому книжковому ринку стала «Чума», роман написаний лауреатом Нобелівської премії з літератури Альбером Камю. Введення жорсткого карантину, прискіплива увага до вірусів та бажання знайти відповіді на віковічні питання підштовхнули багатьох любителів літератури знову перечитати роман видатного французького письменника. Як результат, з початком епідемії продажі роману у Великобританії зросли на 1000 відсотків, в Японії за березень 2020 продано більше копій роману, ніж сумарне число копій за 31 рік до того.

«Чуму» часто називають найвидатнішим романом післявоєнної Європи, адже він точно передав думки і відчуття покоління травмованого найбільшим воєнною катастрофою в історії людства. Роман був написаний під час Другої світової війни, а опублікований у 1947 році. Саме цей твір мав визначальний вплив на Нобелівський комітет, який у 1957 році присудив Камю нобелівську премію з літератури з формулюванням «за його важливу літературну діяльність, яка зі щирою уважністю висвітлює проблеми людської совісті в наші часи».

       Вже з формулювання Нобелівського комітету зрозуміло, що творчість Камю є багатогранною і висвітлює проблему, яка актуальна у всі часи і для різних культур. Популярною, але в певному сенсі вузькою інтерпретацією цього роману є метафорична розповідь про окупацію Франції нацистами. Саме так і сприймали цей роман у післявоєнний час. Однак у 2020 році читачі почали впізнавати в романі самих себе, а вірус чуми сприймати як Covid-19. Сьогодні у 2022 році ми такожпочали впізнавати самих себе, а вірус сприймати як путінську шизофренію. У новому трактуванні немає нічого дивного, адже жителі Орану, містечка в Алжирі, де відбуваються події «Чуми», стали такими самими заручниками нового і дивного вірусу, як увесь світ став заручником Covid-19;  у ввесь світ стає заручником країни-терориста росії!!!!!

На неймовірний ріст популярності роману Альбера Камю відреагували усі провідні світові медіа. Про це написали The Times, The Daily Telegraph, The Wall Street Journal, The New York Times та інші. Був навіть складений путівник з виживання в часи вірусу на основі «Чуми». Як зауважив англійський письменник Семюел Ерл, який є колумністом провідних британських медіа, найбільший ентузіазм з приводу небаченої популярності роману Камю був у його рідній Франції. Там зі сторінок Le Figaro був заклик обов’язково перечитати «Чуму», а сам роман був прирівняний ледь не до чудотворної вакцини.

Точно можна сказати, що сучасний світ, як і жителі Орану, перейшов на новий спосіб життя, який можна назвати, як ізоляція та відчуження. Ціле місто було закрите від світу, а із більшим поширенням вірусу виникало враження, що це все може тривати невизначений час. Камю описав ситуацію в романі так, що здається він дійсно мав машину часу і побував у 2020 році. Довгі черги в магазини, люди які стороняться одне одного в громадському транспорті, туризм який занепадає та щоденний підрахунок жертв вірусу і постійне оновлення статистики. Такі пророчі зображення епідемії, які зробив Камю на сторінках свого роману не були випадковими, адже він занурився у тему вивчення історії епідемій, які траплялися раніше в Європі, а що найважливіше 1942 року у час написання роману в Камю стався рецидив туберкульозу і він на власному досвіді відчув, як можуть перетинатися хвороба та війна. 

На думку британського філософа Алана де Боттона, зображаючи чуму, Камю звертався до певного правила, яке діє у всі часи і ніколи не змінюється – всі люди вразливі до того, щоб бути випадково знищеними вірусом, аварією чи діями наших ближніх.  

Людська вразливість – це те, що дуже важко прийняти сучасній людині, яка ставить себе у центр Всесвіту. Для сучасної людини, як і для жителів Орану немислимою є крихкість людського життя. Чума в інтерпретації Камю може бути подією, яка миттєво зробить наше життя беззмістовним. Це можна знайти в романі французького письменника, якщо уважно придивитися до місцевих жителів Орану, де люди ходили на роботу і споживали, а коли сталася надзвичайна ситуація виявили, що їхнє життя було порожнім.

Камю менше всього цікавила чума сама по собі. Вона цікавила його більше, як можливість використати вірус, як привід щоб ширше розглянути екзистенційні виклики, що стоять перед людиною. Як стверджує англійський романіст Марсель Теру у свої статті для The Guardian, головний герой роману «Чума» лікар Ріє став справжнім втіленням фронтового лікаря, який через велику кількість смертельно поранених повинен зробити надзвичайно складний вибір, кому саме надавати допомогу, а кого залишити помирати.

Сьогодні  лікар на війні….

 Камю з надзвичайною проникливістю передає атмосферу міста, де панує смерть і підкреслює важливу деталь, що лише безнадія у такій ситуації рятує людей від паніки.

Подібну аналогію у реальному житті ми спостерігаємо у 2020 році, коли лікарям у переповнених інфекційних відділеннях доводиться приймати надскладне рішення, кого підключати до апарату штучної вентиляції легень, а кому просто дозволити померти.

Подібну аналогію у реальному житті ми спостерігаємо у 2022 році, ……

Однією з головних тем у творчості Камю є «абсурдність життя», яка проявляється у безпосередній близькість смерті, що протягом усього життя супроводжує людину.

За «рецептом» Камю світ не повинен впадати у відчай, яким би марним та беззмістовним не здавалося життя. Світ повинен повернутися до радості та вдячності, натомість відкинути моралізаторство та осуд. Добрий погляд, який можна прочитати в очах людини, завжди буде могутнішим за будь-яку чуму. Для багатьох сучасних людей карантин подібний до воєнного стану і багато, хто порівнює епідемію з війною. Камю ж зобразив історію війни через метафору вірусу, в результаті його роман одразу ж після публікації став бестселером у Франції, де у матеріально скрутний повоєнний період продавали 100 000 примірників роману щороку.

Коли чума відступає з міста. Головний герой роману, лікар Ріє робить важливий висновок, який буде актуальним і для сучасного світу, чума ніколи не помирає, а нетерпляче чекає нового сприятливого часу. Епідемія закінчиться, люди знову зможуть повернутися до «нормального» життя і знову зануритися у споживання, ще з більшим ентузіазмом ніж до того, однак коли знову доведеться зіштовхнутися з вірусом чи війною, людство в черговий раз виявиться неготовим. 

Життя і смерть, самотність, підтримка та любов - головні теми цих творів, написаних багато років тому. Літературний критик BBC Culture зібрала романи, які нагадують нам, що ми вже переживали таке раніше і - вижили.

У ці дивні часи невизначеності і тривоги, які ми проводимо у соціальній ізоляції, щоби "згладити криву захворюваності", книжки відволікають, розраджують і втішають. Утім, і менш заспокійливі твори, що оповідають про минулі пандемії в історії людства, також привертають увагу читачів. Події, описані в них, дуже схожі на ситуацію, в якій ми опинилися сьогодні. Вони реалістично відтворюють хронологію пандемії: від перших випадків хвороби до найстрашніших часів і зрештою - повернення до нормального життя. І вони також дають нам урок терпіння і надії - ми вже переживали це раніше, ми вижили.

"Щоденник чумного року", написаний Даніелем Дефо у 1722 році, описує моторошні події, які відбувалися в Лондоні 1665 року, охопленому епідемією бубонної чуми.

Детально і безпристрасно Дефо описує перший шок людей, схожий на нашу власну реакцію, та безжалісне, ненажерливе поширення нового вірусу.

"Щоденник чумного року" Даніеля Дефо 1722 року - це хроніка епідемії бубонної чуми в Лондоні в 1665 році. "Щоденник" відкривається вереснем 1664 року, коли з'являються перші чутки про повернення "мору" до Голландії. У грудні трапляється перша підозріла смерть у Лондоні, а вже навесні повідомлення про смерті в місцевих парафіях починають зловісно зростати. Наприкінці червня Лондон запроваджує нові правила - тепер так добре відомі і нам самим - "усі масові заходи, бенкети, обіди в тавернах, відвідування пивних та інших місць розваг заборонені до наступного розпорядження влади…". Найбільш фатальною помилкою багатьох людей, пише Дефо, "було недбальство, через яке вони не зробили запаси провізії та інших необхідних речей, що допомогло б їм вижити у своїх власних будинках...". На початку вересня чума досягла свого страшного піку: "вона змітала цілі сім'ї, цілі вулиці сімей…".У грудні "заразність хвороби почала виснажуватися, прийшла зима, повітря стало чистим і морозним… багато з тих, хто захворів, одужали, і місто поступово оговтувалося від епідемії". На вулицях знову з'явилися люди, "вони вийшли подякувати Богові за свій порятунок".

Важко уявити сюжет більш драматичний, ніж невідворотне поширення смертельної хвороби, зростання загальної напруги і страху та повсюдне домінування інстинкту виживання.

Тема пандемії є природною для письменників-реалістів, як-от Дефо або Альбер Камю.

"Чума" Альбера Камю має чимало паралелей із теперішньою кризою

Чимало паралелей із сучасною кризою має і роман "Чума" Альбера Камю, події якого відбуваються в алжирському місті Оран під час спалаху чуми. Місцева влада спочатку неохоче визнає перші ознаки епідемії, коли на вулицях міста починають масово вмирати щури.

"Чи знають батьки наших міст, що тіла гризунів, що гниють, становлять серйозну небезпеку для населення?" - запитує журналіст у місцевій газеті.

Роман написаний у формі монологу головного героя, лікаря Бернара Ріє, який уособлює скромний героїзм медиків.

"Я гадки не маю, що чекає на мене, або що буде, коли все скінчиться. Але тепер я знаю лише одне - є хворі люди, і їх потрібно лікувати", - каже він.

Зрештою, ті, хто вижили, засвоюють важливий урок: "Вони тепер знали, що якщо є щось, чого можна завжди прагнути, а іноді і здобути, це людська любов".

Іспанський грип 1918 року змінив світ, забравши життя 50 мільйонів людей. Це сталося одразу після Першої світової війни, на якій також загинули 10 мільйонів. Проте масштаб глобальної пандемії "іспанки" затьмарили трагічні події війни, і саме вони надихнули незліченну кількість творів.

Аналогічну ситуацію спостерігаємо і ми сьогодні. Чи актуальний твір "Чума" в наш час?"

Такі твори, наприклад, як роман Альбера Камю "Чума", завжди залишаються цінними та актуальними у будь-який час. Я вважаю, що цей твір треба прочитати кожному, не дивлячись на реальну ситуацію, маємо ми такі проблеми у суспільстві чи ні, є над чим задуматися в першу чергу.

Актуальність роману полягає в тому, що люди здатні перемагати конкретне зло, але повністю знищити його в світі вони не зможуть. Підтвердженням цього виступають останні фінальні рядки твору від Ріє: "...можливо, настане день, коли на лихо і науку людям, чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста". Ці слова прозвучали як пересторога на майбутнє. Люди повинні розуміти, що зло все одно нікуди не зникло, у будь-який момент все може повторитися знову. Саме небайдужість та відповідальність можуть допомогти в протистоянні цьому.