Урок української літератури в 9 класі
Тема. «Суд над москалем-офіцером (за поемою Т.Шевченка «Катерина»).
Мета: формувати в учнів навички рольової гри за художнім твором, розвивати уміння й навички критичного мислення, висловлення й відстоювання власних позицій щодо героїв твору та їхніх вчинків, аналізу ситуацій та проблем, порушених у творі, пошуку причин трагедії ; виховувати повагу до людської гідності, толерантне ставлення до людей, уміння співчувати горю інших, слухати й чути, поважати точку зору співрозмовника.
Обладнання: трибуна для виступів, молоток для судді, імітація судової зали за допомогою певним чином розставлених меблів.
Ролі: підсудний москаль, суддя, позивач – син Катерини Іван, прокурор у справі , захисник у справі москаля Івана, секретар суду, свідки з боку обвинувачення (селяни, лісники), свідки з боку захисту (москалі, дружина офіцера-москаля); незалежні експерти, художники-репортери.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Організаційний момент.
Розподіл ролей ( вибір за бажанням учнів).
ІІ. Оголошення теми й мети уроку.
Вступне слово учителя.
Сьогодні, діти, у нас незвичайний урок. Ви будете його співавторами, оскільки вам надається можливість спробувати себе в різних ролях: судді, прокурора, підсудного, захисника, свідків, журналістів і навіть художників, що ведуть своєрідний репортаж із зали суду, фіксуючи емоції, обличчя учасників судового процесу. Я пропоную вам стати також незалежними експертами, думки яких ми охоче вислухаємо. Отже, давайте за вашим бажанням, давайте визначимо ролі, які вам доведеться грати на цьому уроці.
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
Секретар. Встати! Суд іде!
Суддя. Судове засідання у справі офіцера Івана оголошується відкритим. Прошу секретаря повідомити присутнім сутність позовної заяви.
Секретар. Позов на москаля надійшов від його сина Івана, який звинувачує біологічного батька у доведенні до самогубства матері хлопця.
ІІІ. Засвоєння нового матеріалу.
Суддя. Для заслуховування звинувачення слово надається прокуророві.
Прокурор. Шановний суд, шановні незалежні експерти, журналісти, вивчивши позовну заяву Івана, опитавши свідків у справі, я висуваю звинувачення згідно зі статтею 120 Карного кодексу України офіцерові Івану в тому, що він винен у доведенні до самогубства Катерини та невиконанні своїх батьківських обов’язків, а саме: відмові від власної дитини. Молода жінка, не перебуваючи з підсудним у шлюбі, народила від нього сина Івана. Офіцер звабив бідну дівчину, яка повірила йому, закохавшись по-справжньому та знехтувавши застереженнями батьків. А ті, дізнавшись про вагітність доньки, вигнали її з дому. Катерина вирушила на пошуки коханого з малим дитям на руках. Коли ж знайшла свого москаля, то той відштовхнув її, зробивши вигляд, що не знає дівчини. У відчаї вона підкинула дитину чужим людям, а сама втопилася. Ураховуючи, що на руках у жінки було немовля, прошу в суду найбільшого покарання, передбаченого цією статтею, - позбавлення волі на 5 років. Прошу викликати свідків від звинувачення, а саме: односельців Катерини.
Селянка. Я неодноразово бачила, як москаль зустрічався з Катериною у них в садку, бо живу поруч. Приходив він до неї, коли вже надворі смеркало, а йшов, коли півні починали співати.
Суддя. Чи чули ви особисто їхні розмови?
Селянка. Я не дуже близько підходила до сусідського тину, але одного разу чула, як він обіцяв повернутися й присягався їй одружитися.
Суддя. Дякую. Ви можете сісти в залі. Чи є, пане прокуроре, у вас іще свідки в цій справі?
Прокурор. Так, Ваша честь, є. Я попрошу до слова батьків загиблої.
Батько Катерини. Шановний суд, ми старі люди. Доля склалася так, що залишилися сиротами на схилі літ, бо єдина наша донька, яку ми любили, виховували, як слід, забула про наші з матір’ю настанови, утратила розум і совість, зв’язавши свою долю з оцим пройдисвітом-москалем. Сорому ми набралися на все село, вона ж спочатку приховувала, що носить дитя під серцем, коли вже всі довкола загули, то ми з ганьби та розпачу відмовилися від неї й вигнали з дому.
Суддя. Тобто ви підтверджуєте, що донька ваша зустрічалася з підсудним?
Батько Катерини. Так, підтверджую.
Суддя. Чи зізналася вам донька, хто є батьком її дитини?
Батько Катерини. А що тут зізнаватися? Вона не була розпусницею, у неї більше нікого й не було, не було хлопців-залицяльників, бо своє серце вона віддала йому, москалеві.
Суддя. Дякую. Чи є в захисту та обвинувачення питання до цього свідка?
Прокурор. Чому ви з матір’ю, найрідніші люди, не допомогли, не захистили, не підтримали доньку? Чому вигнали її, знаючи, що це добром не закінчиться?
Батько Катерини. Я, пане прокуроре, проста людина, вірю в Бога й доньку свою виховував гідно, а вона відплатила нам тим, що ослухалася, болю нам завдала, неславою наші сиві голови покрила, від ганьби сором на люди було вийти.
Суддя. Дякую. Ви можете присісти в залі. Чи є ще свідки з боку звинувачення?
Прокурор. Так, Ваша честь, я прошу надати слово лісникові, що колись знайшов немовля коло лісу.
Суддя. Будь ласка, свідку, дайте відповідь на питання: чи справді ви знайшли дитину, чи чули ще щось незвичайне?
Лісник. Так, Ваша честе, я добре запам’ятав той день на все життя, хоч і пройшло багато років. Спочатку почув плач коло річки й плюскіт, наче хтось шубовснув у воду, а потім щось запищало під кущем. Підійшов ближче й побачив сповите дитя, яке й підібрав. Але знаєте, я одразу здогадався, що так просто дітей не кидають, що воно байстрюк, а це не дуже добре для моєї родини – навіщо сорому накликати. І хоч шкода дитя було, але як тільки воно трохи підросло, я його віддав за поводиря сліпому кобзареві.
Суддя. Дякую. Ви можете присісти в залі. Чи є ще свідки з боку звинувачення?
Прокурор. Так, Ваша честе, я прошу надати слово позивачу - сину загиблої колись Катерини.
Син Іван. Я прийшов позиватися до суду через своє скалічене життя, через загибель матері, яка позбавила себе життя від ганьби, безсилля, розпачу, болю й підлої зради. Я вважаю підсудного, який є моїм біологічним батьком, найпідлішою істотою, нелюдом. Він спочатку зрікся моєї матері, підштовхнувши її до самогубства, а потім, коли я з ним зустрівся вже підлітком, зрікся й мене, відштовхнув з огидою бідного сироту, байстрюка. Він позбавив мене дитинства, рідної домівки, материнського тепла та любові, а натомість дав випити сповна жебрацького, принизливого, сирітського життя. Хто хотів міг скривдити бідного безбатченка, що ходив поводирем у сліпого кобзаря. Москаль – людина без честі й совісті. Справжні чоловіки, давши слово, дотримують його, а він наобіцяв беззахисній закоханій дівчині й кинув її на поталу наодинці зі своїм безчестям, соромом, батьківськими прокльонами. Немає йому виправдання ні на цьому, ні на тому світі.
Суддя. Дякую. Чи є питання в захисту або звинувачення?
Захисник. У мене протест, Ваша честь. Ніхто не може підтвердити, що мій підзахисний, зустрівши колись хлопчика на дорозі, відвернувся від нього.
Суддя. Протест відхилено, оскільки все подальше життя хлопця є підтвердженням того, що його зрікся рідний батько.
Суддя. Чи є у звинувачення ще свідки?
Прокурор. Ні, Ваша честе.
Суддя. Слово надається захиснику обвинуваченого.
Захисник. Шановний суд, вважаю, що мій підзахисний ні в чому не винний. Молода жінка вкоротила собі віку через те, що її вигнали з дому батьки і їй ніде було прихилити голову, що не змогла впоратися з власними емоціями. До того ж, вона сама повинна мати голову на плечах, а не піддаватися почуттям. У чоловіків є слабкості, але це не означає , що в таких ситуаціях відповідальність лежить на них. Якщо батьки погано виховали дівчину, не навчили її, що треба честь берегти замолоду, то чому мій підзахисний повинен нести відповідальність за те, що вона не подумала про дитину, а наклала на себе руки. Вона мати й мала б у першу чергу дбати про своє маля, а не перекладати турботу про нього на інших.
Прокурор. У мене протест, Ваша честь. Пан захисник перекручує факти: загибла вкоротила собі життя не через батьків, які вигнали її, а саме через те, що підсудний її зрікся. Коли батьки прогнали її, то вона із сином на руках вирушила на пошуки коханого й була впевнена, що він її прийме з дитиною. Саме його огидний вчинок став причиною розпачу й страшної трагедії.
Суддя. Протест прийнято. Чиє, пане захиснику, у вас свідки у цій справі?
Захисник. Так, Ваша честе, я запрошую до слова офіцера, який служив разом із підзахисним на той час в Україні.
Офіцер. Я підтверджую, що ми тоді з усім полком перебували в Україні, полк стояв поблизу одного села. Ми часто ходили в село по горілку, заглядали на вечорниці, знайомилися з дівчатами, вони у вас в Україні справжні красуні.
Суддя. Чи пам’ятаєте Ви Катерину, яку за твердженням позивача та свідків звабив ваш товариш, а потім кинув напризволяще?
Офіцер. Я добре пам’ятаю її, але це нічого не означає, узнаєте скільки внас було різних дівчат по селах і містах, то хіба ми зобов’язані з усіма одружуватися? Хай самі дбають про свою честь!
Суддя. Чи є в захисту або звинувачення питання до свідка?
Прокурор. Так, Ваша честе, у мене є. Чи пам’ятаєте ви той день, коли ви разом з вашим другом зустріли на дорозі Катерину з немовлям на руках?
Офіцер. Та щось таке пригадую. Якась божевільна нам зустрілася на дорозі, але вона й не була схожа на ту красуню Катерину. Та що на кожну божевільну звертати увагу! Вона не варта того. У нас було багато справ, служба.
Суддя. Чи є ще питання до цього свідка?
Прокурор. Ні, Ваша честе.
Захисник. Немає. Але в мене є ще один свідок – це дружина підзахисного.
Дружина підзахисного. Я хочу дати свідчення, бо вважаю свого чоловіка ні в чому не винним. він чудова людина, прекрасний батько наших дітей, турботливий чоловік. І якщо якась божевільна вирішила накласти на себе руки, то до чого тут він? Він не міг з нею зустрічатися, тим більше не міг обіцяти одружитися, бо ми були заручені з ним ледве не з дитинства. він завжди знав, що я буду йому дружиною. Тим більше проста мужичка, селючка не може претендувати на його любов. Мій чоловік з багатого, дворянського роду. Він би й оком не повів в її бік! Цього не може бути!
Прокурор. У мене питання до свідка, Ваша честе. Скажіть, будь ласка, чи пам’ятаєте як колись, проїжджаючи берлиною, Ви зустріли хлопчика-жебрака, який супроводжував сліпого кобзаря?
Дружина підзахисного. Ні, не пам’ятаю, а чому я повинна пам’ятати такі дрібниці? Жебраків чимало зустрічається!
Прокурор. Так, але цей був дуже схожий на вашого чоловіка.
Захисник. Протестую, Ваша честе, це тиск на свідка.
Суддя. Протест прийнято.
ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.
Слово вчителя.
Перед тим, як суд ухвалить свій вирок, я пропоную вам, незалежним експертам, висловитися в цій справі, а нашим шановним художникам-репортам представити свої замальовки, портрети.
Художники демонструють свої роботи й коментують їх.
Незалежні експерти:
ІV. Підсумок уроку.
Суддя. А зараз я надаю слово підсудному.
Підсудний. Шановний суд, я не визнаю своєї провини в загибелі Катерини, як і не визнаю свого батьківства. мало ким я міг захопитися, це ж була просто розвага, ну хто може повірити в те, що я, офіцер царської армії, дворянин, пообіцяв одружитися із простою селючкою? Тим більше в мене вже була наречена, яка згодом стала моєю дружиною, у мене прекрасна родина, яку я не збираюся витрачати через якісь там пустощі в молодості. Ганьба не мені, а тій дівчині, що не вміла себе шанувати!
Суддя. Вислухавши всіх учасників судового процесу, суд оголошує такий вирок: визнати винним офіцера Івана в доведенні до самогубства Катерини та невиконанні ним батьківських обов’язків згідно зі статтею 120, частиною 2 Кримінального кодексу України та покарати його позбавленням волі терміном на 5 років. Рішення остаточне й оскарженню не підлягає.