Урок для 10 класу "Дослідження драми "Украдене щастя" І. Франка"

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Урок-дослідження у 10 класі

Дослідження драми «Украдене щастя» І. Франка

Мета: ознайомити учнів із драмою «Украдене щастя» І. Франка; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості І. Франка, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання:  текст драми І. Франка «Украдене щастя», підручники, портрет письменника, фільм «Украдене щастя», презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Я мало знаю у світі творів, написаних

з такою простотою й правдивістю,

 як «Украдене щастя».

М. Рильський

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Слово учителя

Іван Франко по праву займає особливе місце в україн­ській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фолькло­рист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, компо­зиторів.

В історії українського театру І.Я. Франко відомий не лише як автор семи великих драматичних творів, п’яти одноактівок («Послідній крейцер», «Будна черга 27», «Майстер черняк», «Кам’яна душа», «Суд святого Миколая», але і як відомий дослідник історії українського театру та драматургії (близько двадцяти публікацій). Та, переживши сам у житті тричі («Тричі мені являлася любов») любовну драму, Франко залишив глибоко ліричну п’єсу «Украдене щастя», яка і нині є окрасою репертуарів багатьох театрів України (і не тільки України).

Наш  урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

1. Дослідження історії написання драми.
2. Дослідження особливостей назви драми.
3. Дослідження жанру драми.
4. Дослідження сюжету драми.
5. Дослідження проблематики драми.
6. Дослідження образів драми.
7. Сценічна історія драми.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

1.               Виступ І творчої групи «Дослідження історії написання драми».

«Украдене щастя» – це найдовершеніша драма з сільського життя           І. Франка, написана в 1893 році. Для її написання драматург скористався джерелом народних пісень. 1878 року знайома Франка Михайлина Рошкевич записала в селі Лолин Долинського повіту нову пісню «Про шандаря» від селянки  Явдохи Чигур і передала її письменникові. Зацікавившись піснею, він потім сам чимало зібрав таких пісень про тяжке життя жінок і написав спеціальне дослідження про жіночу недолю.

Вперше надруковано в журналі «Зоря», 1894,  № 9, с. 202 – 207; № 10, с. 225 – 227; № 11, с. 250 – 252; № 12, с. 276 – 280. Того ж року п’єса вийшла окремим виданням у Львові. У текст другого окремого видання (Львів, 1901) автором внесено ряд виправлень змістового та стилістичного характеру, кілька реплік зроблено більш лаконічними. За життя І. Франка було здійснено й третє видання (Київ, 1909), але даних про участь у ньому автора немає.

Драму написано на конкурс, що був оголошений Львівським крайовим відділом 18 березня 1891 р. і мав тривати до кінця вересня того ж року.          І. Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу жюрі продовжило. Осип Маковей згадує, що спочатку драма мала назву «Жандарм». Цензура не дозволила «виставляти на позорище такої важної в суспільності людини, як жандарм», і драма пішла на сцені після того, як автор замінив жандарма поштарем. Жандарм з’являється лише в останній дії, щоб арештувати Миколу. Франко одержав лише третю премію. Комісія боялася викликати обурення громадськості. П’єсу, хоч і покалічену, глядач зустрів з ентузіазмом. Це відзначила преса. «Кур’єр львівський» так оцінив постановку п’єси на сцені Львівського театру у листопаді 1893 року: «П’єса Франка, хоч і її скасував комітет і потім поліційна цензура, зробила могутнє враження. І ми сміливо можемо твердити, що в українській драматичній літературі вона займе видатне місце. Про це можна судити з того прийому, який вона мала серед громадськості…»

2. Виступ ІІ творчої групи «Дослідження особливостей назви драми».

П’єсою «Украдене щастя» Іван Франко вказує трудящим, де криє­ться причина їхньої трагедії. Тож недаремно австрійська цен­зура не допускала її до постановки в такому вигляді, в якому її написав автор. І тому не випадково перший варіант п’ятиактної драми мав назву «Жандарм», проте, щоб уникнути конфлікту з цензурою, оскільки зачіпалося життя урядової особи, драматург змушений був дати п’єсі інший заголовок. Нова назва чіткіше відбивала ідейний пафос драми, адже щастя було вкрадене не тільки в селянина Миколи Задорожного, а і в його дружини та її коханого – жандарма Михайла Гурмана.

Украдене щастя. Чому така назва? Щастя украдено у всіх трьох – і в Анни, і в Михайла, і в Миколи. Щастя тут і не було. Брати украли його у Анни й Михайла. Михайло вкрав щастя у Миколи, а тогочасне життя суспільство вкрало щастя у всіх трьох. Тобто, у центрі п’єси – тема людського щастя, яке виростає у своєрідний художній образ, який є провідним, наскрізним.

Персонажі драми є жертвами світу гноблення й безправності, стихійно протестують проти нього. Головний винуватець трагедії – тогочасний суспільний лад, що украв щастя в народу, знедолив його.

3.               Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження жанру драми».

За жанром «Украдене щастя» — соціально-психологічна драма, сюжет якої являє собою традиційний «любовний трикутник»: Михайло Гурман – Анна – Микола Задорожний. Традиційна форма любовного трикутника є чисто умовною; на перший   план   висунуто   не особисті почуття, а важ­ливі моральні та соціальні проблеми.

На фольклорно-побутовому матеріалі Франко створив соціально-психологічну драму трагічного змісту. Психологічні колізії, внутрішнє життя персонажів, їх душевні переживання усвідомлюються через складну суспільну опосередкованість, розкриваються через категорії соціального характеру, набувають високого гуманістичного звучання. Жанр драми  вимагає від драматурга високої професійної майстерності. Анна, Микола, Михайло, самі того не бажаючи, стали жертвами бо­ротьби за спадщину. Отже, основа конфлікту – соціальна. Конфлікт реа­лізується через вчинки, думки, прагнення персонажів. Таким чином, драма «Украдене щастя» – соціально-психологічна.

4. Виступ VІ творчої групи «Дослідження сюжету драми».

Основний сюжет у п’єсі розгортається між трьома центральними персонажами: Анною, яку брати підступно віддають за нелюбого чоловіка, Михайлом, коханим Анни, якого взяли у солдати, та Миколою, чоловіком Анни, який щиро любить її, але не може сподіватися на взаємність. Обкрадений у своєму щасті, обдурений долею і людьми кожен із персонажів проходить свій страдницький шлях. Скупі й жорстокі брати, щоб не дати Анні посагу за допомогою війта віддали її коханого, Михайла Гурмана в солдати. Потім вони підробили листа, ніби Михайло загинув на війні, і силою видали Анну заміж за бідного чоловіка з далекого села – Миколу Задорожного. Після повернення з цісарської армії Михайло стає жандармом, випадково зустрічається з Анною. Вона намагається повернути своє украдене щастя. Микола, боронячи своє родинне щастя, у пориві гніву й обурення убиває Гурмана.

У центрі сюжету – Анна – жінка. Так склалася в трикутник доля трьох героїв.

Характер конфлікту: гострий соціально-психологічний конфлікт, який розгортається динамічно, навально. Етапами розвитку конфлікту є:

- зав’язка – одруження Анни з Миколою, три роки їхнього подружнього життя;

- розвиток дії – повернення Михайла з війська, арешт Миколи, зрада Анни;

- кульмінація – смерть Михайла від руки Миколи;

- розв’язка – Михайло не звинувачує Миколу, щоб не залишити Анну самотньою.

5. Виступ V творчої групи «Дослідження проблематики драми».

Для художнього втілення проблематики драматург скористався невичерпним джерелом українських народних пісень. І. Франко порушує у драмі соціальні, загальнолюдські та морально-етичні проблеми:

• морального вибору;
• щастя і кохання;
• вірності і зради;
• людської гідності і честі;
• жінки в суспільстві;
• влади людини над людиною;
• взаємодії індивідуальної свободи і патріархальної моралі;
• влади чоловіка над жінкою;
• права та обов’язку.

6. Виступ VІ творчої групи «Дослідження  образів драми».

Як великий художник-реаліст, Франко не мав потреби віддавати перевагу комусь із своїх персонажів. З однаковою любов’ю і сповненим болю співчуттям він малює і образ Анни, і образи Миколи Задорожного та Михайла Гурмана, бо всі вони – представники народу, життя яких нещадно поламали важкі суспільні умови того часу.

В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина-трудівника у типових побутових і суспільно-правових обставинах тодішньої дійсності. З розвитком подій Задорожний закономірно виходить на передній план, набуває глибокого соціального узагальнення. Усвідомлюючи свою правоту, Задорожний вступає у нерівну боротьбу зі своїм мучителем-жандармом. Франко підкреслив у своєму персонажі зростання свідомості й людської гідності. Це добрий, працьовитий чоловiк. Змолоду, поневiряючись у наймах, вiн врештi-решт зумiв придбати невелике господарство, яке дiсталося йому кривавими мозолями. Спо­дiвався, що одруження з Анною, яку вiн дуже кохав, дасть йому щастя. I вже пiсля одруження зрозумiв, що серце його молодоï, красивоï дружини йому не належить. Але вiн ще не знає, що Анна кохає iншого. Михайло, прагнучи вiльно зустрiча­тися з Анною, яку вiн дуже кохав, несправедливо звинувачує Миколу у вбивствi корчмаря й заарештовує його. Повернувшись iз тюрми, Микола дiзнається про невiрнiсть дружини, але, кохаючи ïï, не насмiлюється одверто висловити своï до­кори. Починає пити. Та не такими терплячими i розсудливими були сусiди. Вони насмiхаються з Миколи i пiдбурюють його проти Анни й Михайла. Доведений до вiдчаю безсоромною поведiнкою Михайла, Микола вбиває його сокирою.

Центральний персонаж драми –  Анна. Це добра, вродлива, розумна жiнка. Життя ïï повне тривог i хвилювань. Але завдяки силi волi вона вмiє стримувати своï почуття, ховаючи ïх на самому днi свого серця. Ще до одруження у життi Анни сталася трагедiя: прагнучи отрима­ти частку спадщини Анни, брати силомiць вiддали ïï замiж за нелюба Миколу, який згодився одружитися з Анною без посагу. Вони переконали Анну, що ïï коханий Михайло загинув. Минули роки. Тихо й спокiйно живе Анна з чоловiком. Сусiдка вважає, що сiм’я Анни i Миколи –  найщасливiша в селi.

Але якось до села, де жили Анна з Миколою, прибув жандарм. Це i був коханий Анни Михайло Гурман, якому вона присягалася у вiрностi. Тепер жінка зрозумiла, як жорстоко, пiдло вчинили ïï рiд­нi брати. «Одурили, ошукали, мов кота в мiшку продали», –  каже обурено Анна. Вона починає розумiти, що життя ïï понiвечене, що в неï назавжди вкрадено щас­тя. Жiнка розумiє, що не можна зараз повернути втраченого: вона дружина iншо­го i мусить бути вiрною своєму чоловiковi. Але розумiє й те, що не в змозi стри­мати свого кохання, що вона жити не може без Михайла. Анна «все готова вiддати йому, кинути в болото, коли вiн того схоче! Навiть свою душу, честь жiночу, свою добру славу». Потрапивши у жорстокi пута нелюдських обставин, якi ïй несила розiрвати, Анна повнiстю вiддала себе своєму коханню. У душi ïï стався психо­логiчний злам, ïï не лякають уже людськi пересуди, не криється вона й вiд свого чоловiка Миколи, одверто говорячи, що нiколи не кохала його, сподiваючись, що зустрiч з коханим поверне ïй втрачене, що житимуть вони з Михайлом довго й щасливо. Але трагiчна смерть Михайла вирвала в неï цю надiю.

Михайло Гурман – не менш трагiчний образ драми. Вiн син бiдноï вдови, якого нечесним шляхом вiдправили в армiю. До служби в армiï й жандармерiï вiн був чесним, працьовитим парубком. Казарма i вiйськова служба зробили його жорстоким i безсердечним, а служба в жандармерiï довершила формування його характеру. Вiн став жорстоким, безсердечним. Незмiнною й палкою зали­шилася лише його любов до Анни, яка не померла з роками, i яку вiн хоче будь-що повернути. «Се любов була моïм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла б з мене зробити доброго, порядного чоловiка. А ти, Миколо, до спiлки з тими нелюдами вкрав менi те одиноке щастя», – каже вiн Миколi. Зустрiв­шись з Анною, Михайло намагається повернути своє вкрадене щастя, йде на­пролом, не боячись поговорiв, нi законiв Божих чи людських, що й призвело до його загибелi. Але в Михайла залишилися ще краплi людяностi й благородства: вбивство, скоєне Миколою, вiн видає за самогубство. Вiн прощає Миколi й го­ворить, що сам собi заподiяв смерть.

Важко однозначно назвати позитивні й негативні образи п’єси. Бо кожен з цих персонажів протестує і бореться за своє щастя, на яке він має право; але всі вони самотні у своїй боротьбі, не розуміють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Ніхто з персонажів драми не вийшов із боротьби щасливим. Трагедія, що відбулася в хаті Задорожних,  вразила всіх селян, змусила їх замислитись над питанням: «Хто тому винен? Хто украв щастя цих людей?»

 Таким чином, доля усіх персонажів драми трагiчна. Причина    соціальна – це несправедливий суспiльний лад.

7. Виступ VІІІ творчої групи «Сценічна історія драми».

Після нескінченних цензурних удосконалень 15 листопада 1893 року постановку п’єси Франка на сцені театру товариства «Руська бесіда» здійснив Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Анну грала Антоніна Осиповичева, а Михайла Гурмана, поштаря – Степан Янович (батько Леся Курбаса). Про величезний успіх драми свідчить той факт, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок. Виставі були присвячені численні статті. До кінця 1893 року п’єсу, окрім Львова, було поставлено ще у дванадцяти містах Галичини.

На початку лютого 1904 року за режисурою  Івана                       Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в приміщенні театру «Бергоньє» в першій редакції Франка. Ролі виконували: Микола –   Карпенко-Карий, Анна – Любов Ліницька, Михайло – Микола Садовський.

1924 року за однойменною драмою Івана Франка чеський композитор Владімір Амброс написав оперу «Украдене щастя».

1952 року п’єсу було вперше екранізовано Ісааком Шмаруком.

1984 року  за п’єсою було  знято український художній фільм режисера Юрія Ткаченка на студії «Укртелефільм».

Також у 2004 році було знято телесеріал – сучасну версію однойменної п’єси І. Франка. Чотирьохсерійна стрічка українського режисера Андрія Дончика вийшла на телеекрани у листопаді 2004 року. Саундтрек до фільму створив Святослав Вакарчук — лідер українського гурту «Океан Ельзи».

Перегляд уривку з фільму-спектаклю.

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Що я знаю про драму «Украдене щастя» І. Франка».

V. Підбиття підсумків

1) Вправа  «Вільний мікрофон»

1.               Я сьогодні…
2.               Більш за все мені сьогодні запам’яталося…
3.               Найцікавішим було…
4.               Найбільше мене вразило…
5.               «Украдене щастя» І. Франка для мене – це…

2) Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

Уявіть себе режисерами, яким потрібно екранізувати драму  «Украдене щастя» І. Франка. Доберіть сучасних акторів, які б змогли найповніше розкрити неперевершені характери персонажів драми.

Підсумкове слово учителя

Серед культурно-громадських і політичних діячів слов’янства останньої чверті ХІХ століття І. Франкові належить одне з найпочесніших місць. З величезної спадщини митця найбільшою цінністю є його художня творчість, яка в яскравих, барвистих картинах відбила ідеї, прагнення і почуття цілого покоління українського народу.

Драма «Украдене щастя» – один із найкращих творів І.Я. Франка, перлина української класичної драматургії. Їй судилася невмируща слава: ось уже друге столiття не сходить вона зi сцени провiдних театрiв не тiль­ки Украïни, а й усього свiту.

Література

1.               Білоштан Я.П. Літературна і сценічна історія п’єс Івана Франка / Я.П. Білоштан // Дослідження творчості Івана Франка. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. – Вип. 1. – С. 119-158. 
2.               Коваль А. Елементи дослідницької роботи на уроці літератури: Драма Івана Франка «Украдене щастя» // Дивослово: Українська мова та література в навчальних закладах. – К., 2006. – № 9. – С. 42-44.
3.               Матющенко А. Літературна класика крізь екранну призму сучасності // Дивослово: Українська мова та література в навчальних закладах. – К.,   2012. – № 9. – С. 48-50.
4.               Міщенко О.І. Іван Франко: докладний переказ і аналіз творів, зразки творчих робіт: поезії «Перехресні стежки», «Украдене щастя» / Олена Іванівна Міщенко. – К.: Генеза, 2011. – 190 с.
5.               Мороз Н.О. І. Франко. Семінарій. – К.: Вища школа, 1966. – 398 с.
6.               Негоденко Т. Украдене щастя І. Франка та О. Рошкевич (на матеріалі соціально-психологічної драми «Украдене щастя» // Літературознавчі студії: збірник наукових праць / Київ. Нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т філол. – Київ, 2002. – Вип. 2. – С. 214-216.
7.               Працьовитий В. Мала драматургія Івана Франка / Українське літературознавство. – 2008. –  Вип. 70. – С. 193-210.
8.               То хто ж украв щастя? / Підготувала Людмила Гуренко // Українська газета плюс. – 2008. – № 29(169).
9.               Франко І. Украдене щастя. – Харків: Фоліо, 2012. – 649 с.
10.          Худаш Л.С. Вивчення творчості І.Я. Франка в школі. – К.: Рад. шк., 1962. – 196 с.
11.          Чопик Р.Б. Слідами «Украденого щастя» // Літературний Львів. –   1994. – № 20. – С. 8-9.
12.          uk.wikipedia.org/wiki
13.          www.youtube.com/watch?v=TvvvM_iobhM
14.          http://veselahata.com/2011/12/12/ukradene-shhastya-film-onlajn/
15.          http://veselahata.com/2012/01/16/film-ukradene-shhastya-2004/