ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ…

 

 

 

 

 генріх белль

Життєвий і творчий шлях

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Війна стала для мене потворною машиною кривавого отупіння       Г.Белль

 ВАЖЛИВІ ФАКТИ ПРО ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКА:

„Якщо я пишу, я змінюю світ - вже тим, що я пишу.”

•        Великий успіх Беллю приніс перший його роман «Де ти був, Адаме?»(«Wo warst du, Adam?», 1951), у якому йдеться про долі фронтовиків наприкінці війни,
•        Белль був глибоко віруючим католиком, для нього релігія була мірилом людської совісті,
•        служив Г. Белль на Східному та Західному фронтах, кілька разів був поранений та полонений,
•        аж до своєї смерті Генріх Белль брав участь у суспільному житті на правах дисидента, який представляв протилежні до офіційної точки зору погляди. Ювілей Генріха Белля - черговий привід для того, щоб німецьке суспільство спробувало розібратися у своєму ставленні до класика. Це стало б найліпшою епітафією для письменника, який лаконічно сформулював свій творчий принцип як „бажання говорити правду”.

Війна у житті та творчості німецького письменника.

Війна стає предметом зображення вже у перших оповіданнях Белля, але цим творам ще бракує глибокого політичного осмислення подій і явищ. Справжній успіх у читачів і визнання в літературних колах принесли Беллю повість «Поїзд приходить вчасно» (1949) та збірка оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...?» (1950).

У перших творах Белля, присвячених подіям війни, підкреслюються її протиприродність, абсурдність. Автор виступає проти ідеалізації війни та її учасників, бо вони не герої, а жертви; ті ж, кому поталанило не загинути і повернутися,-- то загублене покоління.

Наслідки війни, як показує Белль, - це не тільки смерть одних людей і каліцтва інших, не тільки руйнування інших міст, втрата матеріальних цінностей. Від війни постраждали й ті, хто навіть не був на фронті: вона залишила свій слід у багатьох пустих душах. Про ці душі, морально прибитих, внутрішньо скалічених, Белль пише з надзвичайною силою художницької пристрасті. Це його власний, особливий аспект боротьби з війною. Письменник уболіває разом з жертвами війни й нещадний, у кожній новій книзі, усе більше до її винуватців.

ГЕНРІХ БЕЛЛЬ

Тема: життєвий і творчий шлях письменника.  «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Засудження жахів війни у творчості німця Белля.

 

Мета: ознайомити студентів із життям і  творчістю німецького письменника   Г. Белля, ознайомити зі змістом твору, вдосконалити навички роботи над аналізом твору «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»; розвивати навички переказу  прочитаного, зв’язного мовлення, уміння визначати головну думку твору; виховувати  у школярів розуміння протиприродності і антигуманності війни.

 

Війна стала для мене потворною

машиною кривавого отупіння

Г. Белль

ХІД УРОКУ

І. ПІДГОТОВКА ДО СПРИЙНЯТТЯ  НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

    Повномасштабне вторгнення російських військ  в Україну принесло кровопролиття  та перекреслило мрії багатьох молодих українців. Чимало юнаків і дівчат пішли добровольцями до війська, щоб зі зброєю в руках захищати свою країну від російської агресії, долучилися до лав територіальної оборони, вчаться надавати медичну допомогу пораненим, займаються волонтерством.

НАШЕ  життя змінила війна…Про Другу світову війну, що залишила чорний слід у долі людей усього світу, ми  читали, слухали розповіді, дивились кінострічки…. Але тепер…Потрібно щось робити і захищати країну. Йде війна за українську ідентичність…Для нас війна триває з 2014 року, але повномасштабна розпочалась 24 лютого 2022 року. Ворог зосередив велику кількість потужних вогневих засобів, він почав просто руйнувати мирні населені пункти та змітати все, що йому трапляється на шляху. При цьому вони не жаліють нікого - ні дітей, ні пенсіонерів. Гинуть ні в чому не винні мирні люди. Працюють ворожі "Гради", артилерія, авіація. Бомблять абсолютно все. Це просто пекло...  Однак ми на своїй землі, ми витримаємо, хоча дуже багато безневинних жертв. Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але навпаки він її об’єднав. Мирні жителі просто виходять йому на зустріч, спалюючи його техніку. Мирне населення показує ворогу, що він прийшов не туди, де його чекають. 

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.   Робота з репродукцією картини П. Пікассо «Герніка»

-         Як ви розумієте те, що зображено на картині?

-         Якою  «бачить» війну  художник?  (Це жах, що несе знищення всього живого).

-                      Перегляд відео «Війна в Україні. Оперативна інформація».

    Співчуття, солідарність, підтримка — так у більшості випадків висвітлюють світові медіа війну в Україні. Україна — на перших шпальтах світової преси. В перший день нападу Росії на Україну, 24 лютого, світові видання вийшли з обкладинками про війну, в який звинуватили персонально Путіна. І відтоді щодня ЗМІ пишуть про війну, що Україна боронить Європу від агресора, а той погрожує вже не тільки Україні, а й світові ядерною зброєю.

 MediaSapiens  пропонує читачам  добірку перших шпальт та обкладинок світових ЗМІ про війну в Україні.

         Давайте спробуємо подивитися на війну  з іншого боку – очима німецького солдата, героя оповідання про Другу світову війну Г. Белля «Подорожній, коли ти  прийдеш у Спа».

 

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ              

 

    ІV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1.  Презентація життєвого і творчого шляху Генріха Белля.

        Відомий німецький прозаїк і публіцист Генріх Белль народився 21 грудня 1917 року в м. Кельні у родині ремісника – теслі  та скульптора – різьбяра. Час і місце народження великою мірою визначили його життєвий шлях: йому ніби на роду було написано стати підданим Третього рейху, далі – солдатом вермахту, потім – військовополоненим і нарешті – громадянином розтоптаної, зруйнованої, приниженої країни. Батько навчав дітей незалежних поглядів.

          Генріх опинився  серед тих декількох учнів гімназії, які не вступили до молодіжної нацистської організації «Гітлерюгенд» (гітлерівська молодь). А згодом він відмовився піти добровільно на військову службу.

         Однак гітлеризмові були вкрай потрібні солдати, і Белля спочатку мобілізували відбувати трудову повинність, а через деякий час відправили на військове навчання. І на довгі роки ( з 1939 по 1945) Г.Белль став солдатом гітлерівської армії, воював у Франції, Польщі, Румунії та Україні, був чотири рази поранений, переніс багато злигоднів, добре розуміючи  трагічність і абсурдність  цієї та й будь-якої іншої війни.

Повернувшись з війни додому(1945), Г.Белль вступив до Кельнського університету і твердо вирішив здійснити свою давню мрію – стати письменником. 1947 рік був особливим у творчості письменника: саме тоді виникло літературне об’єднання письменників під назвою «Група 47», яке упродовж довгих років визначало шляхи розвитку літератури  Західної Німеччини. Його членом став і Генріх Белль, щоб уже незабаром отримати визнання, а у 1951 році – премію цієї групи за оповідання «Чорні вівці».

        Тема війни стає провідною у творчості Генріха Белля. Збірка оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», повість «Поїзд приходить опівночі»,  роман  «Де ти був, Адаме?» сповнені роздумів про гуманізм та варварство, про катів та їх жертв, про антилюдську суть війни.   До кращих літературних здобутків митця належать романи «І не сказав жодного слова», «Дім без господаря», «Більярд о пів на десяту», «Очима клоуна», «Груповий портрет з дамою», повість «Хліб ранніх років». У 1969 році Г.Белль був обраний головою німецького ПЕН – центру, а в 1972 -  му став президентом міжнародного ПЕН – клубу.

        Творчі досягнення Генріха Белля високо оцінені людством: 1972 року він став лауреатом Нобелівської премії,  у 1977 – 1978 роках було здійснене десятитомне видання його творів,  яке перекладене 48 мовами світу

        16 квітня 1985 року Письменник пройшов свій шлях. У невеликому селищі Мертен, що лежить між Бонном і Кельном, на кладовищі стоїть простий дерев*яний хрест. На ньому напис : «Генріх Белль.  1917 – 1985рр.»

                                                             Екпрес – урок

 

2. Прийом  перевтілення.

Шановні студенти, ви маєте можливість поспілкуватися із нашим почесним гостем.

Запитання до Г. Белля: (студент  в ролі Г. Белля):

(Біографія  письменника

                           перегляд за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=wzHo_pqW8VU)

1. Яка атмосфера панувала в  вашій родині? Як виховувались діти?

-       Я народився в родині теслі – різьбяра. Щоб утримувати велику сім’ю батькові доводилось багато працювати. В нашій родині панувала вільнодумна атмосфера, яка сприяла формуванню незалежних політичних поглядів і різко негативного ставлення до гітлеризму.

2. З вашої біографії відомо, що коли ви навчалися у гімназії, то відмовились вступати до гітлерівської молодіжної організації, хоча більшість ваших однокласників стали членами цієї організації?

-       Моя непереборна антипатія до нацистів не була опором , це вони чинили опір в усіх сферах мого існування. Я просто таки не міг вступити до Гітлергюнду, той не вступив, і край.

3. Після закінчення гімназії, прагнучи уникнути будь-яких точок дотику з режимом, ви влаштувались на роботу  в затишну книгарню букініста. Однак вам не вдалось вислизнути  з лабетів тоталітарної системи?

-       Так, наприкінці 1938 року мене зобов’язали відбувати трудову повинність на важких земляних роботах, а в 1939 році мобілізували до армії, де  я служив аж до 1945 року.    

4. На довгих 6 років історія вашого життя тісно переплелася з географією Другої світової війни. Ви побували й в Україні?

-       В моїй свідомості закарбувалося чимало назв географічних місцевостей України: Галичина, Волинь, Київ, Запоріжжя, Львів, Стрий, Черкаси, Одеса, Севастополь, Херсон та ін.; ці місця я розгорнуто зображав у своїх творах, як місця, де на солдатів вермахту чекала грізна відплата: поразки, втрати, смерть.

5. У своїх оповіданнях ви засуджували фашизм у всіх його проявах. Що ви писали про Україну?

-       Я сприймаю дії німецької армії у Другій світовій війні як національну ганьбу, що має увінчатись справедливим покаранням. Тому писав і про Бабин Яр, Стрий, Галичину. В слові «Галичина» багато крові, крові, яка стікає з-під ножа….»

6. Генріху, ви значною мірою відрізнялись від солдатського загалу, адже ви були переконаним пацифістом, за вашими словами ви жодного разу на війні не вистрелили в людину. Як вам це вдалось, адже до 1945 року ви були  на фронті?

-       Опір державній системі я чинив завжди , а від 1944 року він набув форм прихованого дезертирства. Я поясив у «Листі до моїх синів» ризикованість тодішньої своєї гри із владою. По закінченні війни перебував у американському полоні.

2.  Дослідницьке випереджаюче завдання: провести паралелі між  Г.Беллем, О. Довженком, С. Лойко:

Студенти виступають із проєктами,  захищають власну думку, презентують власні презентації, кроссенси, ессе.

 

 

 

Під час гітлерівської навали, коли Україна палала від заходу до сходу (недаремно Олександр Довженко назвав свою відому кіноповість «Україна в огні»), поміж тисяч і тисяч вояків вермахту, що крокували дорогами нашої Батьківщини, йшов солдат, котрому за кілька років судилося винести вирок фашизму. Ні, він не виступав на Нюрнберзькому процесі чи у високих міжнародних судах, вимагаючи смертної кари найближчим приспішникам Гітлера. Свій присуд він виніс на сторінках власних творів. І звали цього солдата Генріх Белль...             

3. Бесіда за змістом оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

 

-         Яке ваше враження від оповідання?

-         Від чийого імені ведеться оповідь? (Від імені головного героя)

-         Як ви вважаєте, якими були його погляди на війну?

-         З чим була перш за все пов’язана ця війна для рядових німців?(Політика Гітлера)

-         Як ви думаєте, чому герой не має імені? Чи є у творі його портрет? Чому? (У тексті відсутнє ім᾿я героя, його портрет, ми нічого не знаємо про риси його характеру. Автор свідомо використовує такий прийом. Він створює узагальнений портрет  німецьких хлопців, яких змусили йти на війну).

 

   VI. ФОРМУВАННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

1. Робота над читанням тексту.    (Завдання по групах, звіт після прочитання )

    

Аудіокнига

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

 

 

 

Під час читання відмітити все, 

   -   що стосується пейзажу;

 

 

 

 -   що стосується інтер’єру;

 

 

 -   відмітити деталі, що свідчать про психологічний стан героя.

 

 

 

                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

"Серце в мені не озивалося," –

констатував герой оповідання навіть тоді,

коли побачив дуже важливу прикмету:

над дверима зали для малювання висів  

колись хрест,  тоді ще гімназія звалася  

школою святого Хоми.

    І скільки його не замальовували,

слід все одно залишився. 

 

 

 

 

Звіт по групах.

 

Вправа «Незакінчене речення»

• Не було затемнення, бо…(все місто охопила пожежа)
• Коли мерців залишили внизу, інших понесли до зали малювання. Цих інших назвали…(рештою)
• Юнак не міг підвестися на ліктях та опертися на праву ногу і вважав, що…(їх міцно примотали до тулуба)
• Героєві здавалося, що він не в гімназії, що перетворилася на шпиталь, а його принесли до …(музею мертвих)
• У комірчині шкільного сторожа, де герой учнем пив молоко і палив цигарки, зараз були…(мерці)
• Колишній сторож гімназії Біргелер під час війни став…(пожежником)
• Пожежник несподівано відняв казанка від губ героя, хоч той ще не напився досхочу, бо…(води всім не вистачало)

 

 Спостереження за психологічним станом героя.

 

-         Яка деталь підкреслює політичні події у країні?  («…третя гімназія називалася гімназія Адольфа Гітлера»)

-         Чи швидко герой приходить до висновку, що це його рідна гімназія? (Цитата)

-         Яка деталь стає вирішальною в процесі «впізнання» гімназії? (Недописана героєм фраза «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…») (Цитата)

 

Історико – літературознавчий коментар

 

Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишається байдужим, тут все для нього "чуже". І лише потрапивши на операційний стіл, що знаходився в залі для малювання, він впізнає на дошці напис, зроблений його рукою: "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...". І в цю ж мить він усвідомлює і свій стан - у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилась система виховання, яку встановили "вони" (фашисти) в гімназії Святого Хоми. Школа, яка готувала до смерті, сама перетворилася на трупарню: в підвалах складали мертвих солдатів.
    Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш Симоніда Кеоського про битву спартанських воїнів під Фермопілами.

Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину: "Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив: тут всі ми полягли, бо так звелів нам закон". Фашисти  прагнули ототожнити себе зі спартанцями. Вбиваючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи насправді готували для Гітлера "гарматне м'ясо" - таке необхідне йому для звершення його антилюдських намірів.

 

Запитання.

-         Як герой сприймає фразу : «Мерців сюди, чув? А решту сходами нагору, до зали малювання, зрозумів»? (Оскільки юнака понесли сходами нагору, він зробив висновок, що ще живий)

-         Що здивувало героя? (Те, що зала малювання перетворена у операційну)

-         Чому спогад про малювання йде паралельно з відчуттями пораненого? ( Тут він був востаннє тоді, коли все було добре, і єдиною неприємність була його нелюбов до малювання. Юнак розуміє, що навіть отих маленьких неприємностей не буде вже ніколи, залишиться тільки жах і біль).

 

-         Як ви розумієте фразу: «Я знов заплющив очі і подумав: ти мусиш, мусиш дізнатися, що в тебе за рана і чи справді ти у своїй школі. Все тут було таке мені далеке і байдуже, неначе мене принесли до якогось музею міста мертвих, у світ, глибоко чужий для мене й нецікавий, який чомусь впізнавали мої очі, але самі тільки очі…»? (Мирне життя здається героєві таким далеким, навіть нереальним. Він не хоче сприймати цей світ, признаватися собі, що це його рідна гімназія, бо тут йому втокмачували в голову ідеї непереможності німецького солдата. А тепер?)

-         Яким побачив себе герой в операційній? (Цитата)

Солдата поклали на операційний стіл.

І раптом за плечима лікаря на дошці герой побачив щось таке, від чого вперше, відколи він перебував у цьому "мертвому домі", його серце озвалося. На дошці був напис, зроблений його рукою.

Це кульмінація оповідання, кульмінація впізнання, вона мала місце у фіналі твору і зосереджена у вислові, "який нам звеліли тоді написати, в тім безнадійному житті, яке скінчилося всього три місяці тому...".

Момент впізнання в оповіданні співпав з моментом усвідомлення героєм того, що з ним сталося: у нього не було обох рук і правої ноги.

Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили "вони" в гімназії святого Хоми  (християнській гімназії, один із постулатів якої напевно був як у біблійній заповіді: "Не вбий!").

 

-         Яким було прохання героя у фіналі твору? Про що це свідчить? (Молока. Цей солдат  пройшов пекло, але залишився дитиною).

 

4.  Заключна бесіда зі  студентами.

-         Що ви можете сказати про психологічний стан героя? (Жах. Ненависть. Байдужість. Безсилля) ( «Асоціативний кущ»)

-         Чи відчувається у творі авторське ставлення до героя? (Автор співчуває герою, він переживає разом з ним його біль, кричить від болю, як і герой. Кричить, щоб почули ті, хто розв’язує  війни під будь – яким гаслом)

-         Чи можете ви спрогнозувати майбутнє юнака?

 

 

 

 

РЕФЛЕКСІЯ

 

1. «Карусель»

-   Про що твір «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…?

-  Який настрій викликає це оповідання?

-         Яка головна думка твору? (Війна антигуманна і протиприродна.

                                              Автор засуджує  її як явище, що несе смерть)

-         Чи можемо ми назвати цього солдата ворогом, загарбником?

Яке слово найкраще характеризує його?  (Жертва)

 

Заключне слово викладача

 

Війна, про яку пише Белль, відкрила ще одну сторінку життя цілого покоління.

• Наслідки війни – руйнівні, жахливі.  Безіменний герой оповідання – жертва цієї війни. Ситуація повернення скаліченого солдата до рідної школи перетворюється на тяжке звинувачення гітлерівському тоталітаризму, який цю війну породив.

       Автор не розповідає про військові подвиги юного солдата, можливо,  йому так і не довелося взяти зброю до рук. Але війна не питає про їх наміри на майбутнє, вона їх просто знищує, не розбираючи націй, країн, континентів.

       Сюжет оповідання побудовано як поступове впізнання головним героєм, молодим скаліченим солдатом, гімназії, в якій навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

       Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини, Белль підказав читачеві, що подібний реквізит відповідав певній системі виховання і в даному випадку - виховання расизму, національної винятковості, войовничості.

    ІХ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

    Підібрати цитатний матеріал, висловлювання про війну;

      на прикладі власних спостережень, досвіду власної родини   про війну.

Намалювати «Обличчя війни» (за бажанням).

Додаток 1

Кіноповість “Україна в огні” Довженко написав в 1943 році, у розпал війни, але вперше було надруковано через 23 роки, вже після смерті автора. Яке враження вона справила на літературознавців?

“ Дослідник творчості О.Довженка письменник О. Підсуха писав:

“Із творів про перший період війни, написаних у часи Великої Вітчизняної, я, не вагаючись, на перше місце поставив би кіноповість Олександра Довженка “Україна в огні” – через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією. За широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді- таки шекспірівськими колізіями цей твір у нашій літературі тих часів не має собі рівного”.

Довженко, як ніхто інший, сміливо й реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класо­вої боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.

Ідея твору, за словами самого автора, — незламність сили й непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції «України в огні» митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі…

Болючі роздуми Довженка про причини денаціоналізації українців «озвучують» німці. «Людвігу, ти мусиш знати, у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами відкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… От де ключик від скриньки, де схована їхня загибель…», — повчає німецький комендант свого сина.

Довженко був одним із перших письменників, хто так сміливо й правдиво показав розтерзану Україну (Г. Семенюк).

“Україна в огні” критика Сталіна

Кіноповість створено в 1943 році, у розпал війни, але вперше було надруковано через 23 роки, вже після смерті автора. Чому так сталось?

Запис із “Щоденника”:

“26/Х.1943. Сьогодні я знову в Москві. Привіз із Києва стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Б. і тяжку новину: моя повість “Україна в огні” не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки.

Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возродяться вразі [вороги] і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од ([відомості, що “Україна в огні”- це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ, про його лихо.

Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика”.

Кіноповість не сприйняв Сталін, отже, на неї лягла печать “ворожості” з подальшими найсуворішими наслідками.Офіційна пропаганда об’явила всіх, хто залишався в окупації, зрадниками і запроданцями.

Олександр Довженко своєю творчістю обстоював погляд на людину як на неповторну особистість. “Україна в огні” суперечила офіційній ідеології і морально-етичним настановам радянського суспільства. Адже головна ідея твору – глибокий гуманізм. Джерело: https://dovidka.biz.ua/ukrayina-v-ogni-kritika

У високохудожній кіноповісті «УКРАЇНА В ОГНІ» (1943 р.) письменник показує жахливі події, що з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні. «Сьогодні роковини моєї смерті.

Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості», — так написав митець у «Щоденнику» після заборони «України в огні». Кіноповість письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені й заборонені. Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його міститься в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника. Майже за всі кінофільми Довженка цькували, однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав.

Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 р. було скликано спеціальне засідання Політбюро ВКП (б), на якому й розпинали О. Довженка. Письменник не став на коліна, не благав прощення в Сталіна ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. Сили для боротьби проти сатанинської сталінської системи письменник брав у свого народу, у його, хоч знівеченій і окраденій, але живій і чистій душі.

У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»

Олександр Довженко, створюючи багатогранну панораму історичних подій, не прикрашує дійсності. Він прямо говорить про існування як визначного героїзму, сили духу, високого розуміння честі та патріотизму, так і про людей з дріб’язковими душами, боягузів, зрадників, горе-патріотів: «Душі у людей були маленькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя». Болить письменникові й брак національної свідомості деяких людей. Митець дошукується причин зрадництва і говорить про них у прямих авторських зверненнях до читача. Ці слова звучать гнівним обвинуваченням державній політиці за виховання молоді: «У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судила доля здивувати світ своїми подвигами. Звиклі до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликала їх до велетенського бою, до надзвичайного. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять у селі. Серед перших ударів долі загубили вони присягу свою, бо слово «священна» не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном. Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі».

Про таку ахіллесову п’яту українського народу знають навіть вороги. Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту. Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників».

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/d/dovzhenko-oleksandr/3433-kritika-ukrajina-v-ogni-dovzhenko Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Але стільки палких і мужніх постатей у повісті О. Довженка, що своєю незламністю, героїзмом вони яскраво контрастують із «портативними душами». У центрі повісті — родина Лавріна Запорожця, який разом із дружиною виховує п’ятьох синів і дочку Олесю. Кожному з них випала своя доля. Олеся потрапить у фашистську неволю, переживе втечу, страждання, голод та поневіряння, торуючи шлях додому.

Тут відображений початок війни — один із найтрагічніших її періодів, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають — тікають, залишаючи на поталу беззбройних людей. Автор втілив свої знання про тогочасну Україну в символічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій зі своїм розпачем і горем. Що чекає її? Можливо, образ Олесі є алегорією образу України… Олеся не тільки окраса усього села, а й на свої роки мудра дівчина: такі прості й такі глибокі слова говорить вона у творі: «Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівсь народ. Глянь, що робиться. Множество мільйонів гине… Я вірю, Христе, вірю! Нізащо не буде по-німецьки, нізащо!» Є щось символічне і в обірваній мирній пісні Запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після звільнення їхньої рідної Тополівки. Зображує письменник і розтерзане фашистами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України. Засуджуючи війну, автор неодноразово виявляв свій великий гнів, спрямований на загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Особливо мужнім змальовано Лавріна Запорожця. Не з доброї волі ставши старостою в німців, він налагоджує зв’язок з партизанами, сприяє їм, аж доки сам не потрапляє в концтабір. У такий спосіб письменник показує, що у хвилини найтяжчих випробувань кращі сини українського народу не корилися. Вони мужньо відвойовували свій край і власну волю. Сповідуючи правду, О. Довженко одним із перших в українській літературі піддав сумніву непогрішність Сталіна. Лаврін Запорожець знімає портрет вождя зі стіни і ставить його додолу зі словами: «Не думали ми з вами, що так вийде». Осмислюючи перебіг війни, переймаючись великими людськими втратами в ній, О. Довженко добре розумів провину Сталіна, який напередодні винищив високопрофесійні військові кадри, припустився грубих тактичних помилок. Тому на сторінках твору немає жодного слова похвали Сталіну. Символічним у кіноповісті є образ Христі Хуторної. У ньому автор узагальнив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фашистам, пережив всі найтяжчі випробування — масове фізичне нищення, вивезення до Німеччини на примусові роботи. У кіноповісті «Україна в огні» письменник художньо інтерпретує війну як загальнонаціональну трагедію. Крізь призму трагічного він розкриває історичну долю нації мужніх Запорожців, нескорених Кравчин, яким не раз судилося брати в руки зброю, щоб захистити свою волю.