Урок позакласного читання за романом С. Лойка «Аеропорт»

 

 

 

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА:  урок позакласного читання

 

 

 

 

   Сергій лойко

журналіст, військовий, кореспондент

Los Angeles Times,  фотограф, перекладач,  письменник, автор романів «Аеропорт», «Рейс»

 

 

 

 

 

 

 

"Ми боремося тут не лише за Україну, не лише за її незалежність, не лише за українців та їхніх близьких. Ми боремося тут за вас, за весь світ, бо це – початок Третьої світової війни. Тут у нас чудова увертюра до Третьої світової війни". Тому завіса може не закритися, і перша дія почнеться будь-якої миті"

                                                                                 Сергій Лойко

 

 ВАЖЛИВІ ФАКТИ ПРО ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКА:

•       кореспондент і фотограф Los Angeles Times, що спеціалізується на війнах і збройних конфліктах.
•       За цей час він написав більше тисячі статей і опублікував понад 600 фотографій. Його статті та фотографії передруковувалися в сотнях газет і журналів по всьому світу.
•       Висвітлював збройні конфлікти, революції та війни в Нагірному Карабасі, Румунії, Таджикистані, Чечні, Грузії, Афганістані, Іраку.
•       У 2004 році написав документальну книгу «Шок і Трепет. Війна в Іраку».
•       Українську революцію і подальшу війну Сергій висвітлював практично без перерви до з першого дня 30 листопада 2013 по лютий 2015.
•       У 2015 за роботу на війні в Україні Сергій Лойко був удостоєний однієї з найвищих нагород в американській журналістиці - Overseas Press Club Bob Considine award "за хоробрість, достовірність, оригінальність, глибину і виразність описаного".
•       У цьому ж році Сергій удостоївся престижної Los Angeles Times editorial award за «кращі репортажі 2014».
•       Сергій був єдиним іноземним кореспондентом, який побував у Донецькому Аеропорту в жовтні 2014 року і провів там чотири повних дні з «кіборгами»; зробив портрети військових в Донецькому аеропорту.

Журналіст і фотограф родом із рф, автор роману "Аеропорт" про героїчні події оборони Донецького аеропорту Сергій Лойко порівняв російську пропаганду зі "Справою лікарів", яка стала кульмінацією карально-пропагандистської кампанії Сталінського режиму. Провівши паралелі, документаліст дійшов висновку, що для президента росії володимира путіна війна в Україні стане "останнім злочином роти людяності".

 

2022…  

 Лойко говорить англійською:

  "Я росіянин, але майже все життя працював журналістом-кореспондентом великих американських журналів...

 Я був свідком багатьох збройних конфліктів і багатьох воєн, але ніколи не брав участі ні на чиємусь боці, ніколи не брав зброю в руки, оскільки це було б непрофесійно.

 Тепер ви бачите автомат Калашнікова в моїх руках. І я вже не журналіст, а вільна людина. Приїхав сюди в Україну, на околицю Києва, захищати Україну від моєї батьківщини, від путіна – сьогоднішнього Гітлера.

 

         Знаєте чому я вирішив стати воїном? Тому що це біблійна боротьба. Це битва Армагеддон між добром і злом.

  І мені було дуже просто вибрати сторону. Тому що це битва між темрявою та світлом".

Це не чужа війна…це наша війна….

Урок позакласного читання в 10 класі за романом С. Лойка «Аеропорт»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА. Особистий досвід участі у воєнних конфліктах та його вплив на    творчість Сергія Лойка. «Аеропорт» - книга про сучасних героїв України. Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних наслідків для цивілізації та душі. Мотив відповідальності перед Батьківщиною у творі.

МЕТА (формувати компетентності):

•                 предметні (поглиблені знання про антивоєнну   тематику у творах літератури та новітньої історії України; знання про життя та творчість Сергія Лойка; читацьку активність);
•                 ключові  (уміння вчитися: навички текстологічного аналізу твору; уміння визначати роль деталі, роль внутрішнього монологу в розкритті теми твору;  засудження жахіть війни; комунікативні: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок оточуючих; навички культури відповіді (логічність,послідовність, доказовість); інформаційні: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; громадянські: чітку громадянську позицію щодо розв’язання  війни та захисту Батьківщини, гордість за свою країну та її захисників; соціальні: уміння обстоювати свою думку; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти, гуманістичний світогляд).

ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ: кіборг, АТО, війна, орки.

ОБЛАДНАННЯ: презентація за темою уроку, кольорові картинки для створення скрайбу, ватмани, кольорові маркери, листочки слави.

 

Потрібно не вишиватницько-патріотичне висвітлення війни, а правдиво-патріотичне – «кіборг». Автор – єдиний іноземний кореспондент, який був в Донецькому аеропорту. У рамках написання роману Лойко записав понад 40 годин інтерв'ю з «кіборгами». Багато з них стали військовими консультантами роману.

 

 

Епіграфи:                                         Душу й тіло ми положим за нашу  свободу

                                                          І покажем, що ми браття козацького роду.                                                                                                        Гімн України

 

 

Війна-потворна. Але людина на війнівідкривається як своїми найгіршими,так і айкращими гранями.                                                                                     Сергій Лойко «Аеропорт»

 

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ. СЛОВО ВЧИТЕЛЯ.

- В моїх руках роман Сергія Лойка «Аеропорт». Це чи не найперша і  чи не найправдивіша книга про війну на Сході нашої держави. Дивно, але маємо завдячувати цьому людині, Батьківщина якої розпочала її. Адже автор книги – росіянин, точніше «американський москалик», як він жартома себе називає. Ця книга –  мій біль і моя гордість. Як жінка, відчуваю біль втрат  тих матерів, дружин і сестер, які не дочекалися своїх героїв з цієї страшної україно-російської війни, яка ось уже п’ятий рік «хрестами журбу вишиває, калічить малих, бере молодих – жалю ні до кого не має». Як громадянка, я горда за тих, хто зі зброєю в руках захищав і захищає майбутнє нашої держави. І хоч події твору викладені в хронологічному порядку, сам автор не вважає його ані хронікою, ані літописом і навіть не розслідуванням.

Це художній вимисел, заснований на реальних фактах. Дія роману починається в Донецькому Аеропорті і розгортається похвилинно протягом останніх 5-ти днів понад 240-денної облоги. Факти реальні, герої – плід художнього вимислу. Вона – документальна повість про наш вчорашній і сьогоднішній день.

Світ  кипить: локальні війни, терористичні акти, хакерські атаки… На жаль,  до цього всього має відношення і наша багатостраждальна земля. Кінець 2013 року ознаменувався початком Революції Гідності:

Майдан! Тут наша гідність піднімалася з колін.

Майдан! Тут Схід і Захід - всі стояли як один.

Майдан! І без наказу сюди кожен поспішав,

Щоби тиран в нас Україну не відняв.

Але він таки відняв. Перша спроба відірвати ласий шматок від України була зроблена в кінці лютого 2014. Вона була блискавично успішною. В своєму романі «Аеропорт» про цю подію Сергій Лойко  напише так: «Анексію  оформили за один день без жодного пострілу». Апетит у ворога миттєво зріс – захопити південь України. Але гордий народ не дозволив: сотні добровольців прямо з Майдану рушили на Схід. Так почалася російсько-українська війна. За версією Москви – це громадянська війна, Києва - офіційно АТО, неофіційно – війна за незалежність України. А воїни, які воюють на Сході, впевнені, що воюють на Батьківщині за Батьківщину. Вона почалася 12 квітня 2014 року. Вже 5-ий рік йде ця дивна, гібридна війна, війна, якої не повинно було бути…Про неї вже написані книжки, зняті фільми. Знайомлячись з ними, переконуємось, що живемо в країні героїв, в країні, яка ніколи і ні перед ким не стане на коліна. Вона породила героїв, які  готові віддати « душу й тіло за нашу свободу». Саме про них піде мова на сьогоднішньому уроці. (С.3)

ІІІ.МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

(Студенти  записують в зошити тільки друге речення теми. До решти речень усно складають питання і записують їх в зошити. Пошук  відповідей  на питання  і буде завданням навчального заняття)

Питання можуть звучати так:

-         В яких воєнних конфліктах брав участь Сергій Лойко?

-         В чому полягає антигуманна сутність війни?

-         В чому полягає героїзм захисників Донецького аеропорту?

-         Які наслідки має війна для душі людини і цивілізації ?

-         Що означає бути відповідальним перед Батьківщиною?

Робота з епіграфами уроку. (С.4,5)

ІV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ.

(Двоє учнів озвучують підготовлені вдома повідомлення: 1-е – про  Сергія Лойка; 2-е – про кіборгів  ).

1-ий учень: (с.6)

-  Сергій Лойко - кореспондент і фотограф Лос АнжелесТаймс, який спеціалізується на війнах і збройних конфліктах. Висвітлював військові дії в Нагірному Карабаху, Румунії, Таджикистані, Чечні, Грузії, Афганістані, Іраку. Українську революцію й подальшу війну Сергій описував практично без перерви з першого дня - з 30 листопада 2013 року по лютий 2015-го. У 2015 році за роботу на війні в Україні Сергій Лойко був удостоєний однієї з найвищих нагород в американській журналістиці - «За хоробрість, достовірність, оригінальність, глибину та виразність описаного».

Сергій був єдиним іноземним кореспондентом, який побував у Донецькому аеропорті в жовтні 2014 року й провів там чотири  повних дні з кіборгами.

2-ий учень: (с.7)

Кіборги – це маленький український гарнізон Аеропорту. Він  денно і нощно відбиває атаки супротивника, який значно переважає його у живій силі й техніці. Але тут, у цьому зруйнованому до підвалин Аеропорті, підступні і жорстокі вороги зіштовхнулися з чимось неочікуваним і неймовірним. Із кіборгами. Вороги самі так назвали захисників Аеропорту за їхню нелюдську живучість та впертість приречених. Кіборги, своєю чергою, ворогів прозвали орками.

Вчитель: «А що ви  можете сказати про кіборгів?

Відповіді учнів: 1)воюють несамовито, (с.8) 2) різномаста група відчайдушних вояків-піхотинців, десантників, розвідників, саперів, добровольців-націоналістів; (с.9) 3)афроукраїнці - від кіптяви чорний як вугілля колір обличчя; 4) форма брудна, подерта; (с.10) 4)боролися так, наче саме тут вирішувалася доля війни; 5)одержали єдиний наказ: «Триматися!» І вони трималися; 6)намагалися лишитися живими і при цьому якнайбільше вбити сепаратистів;7)переживши пекло, залишились людяними, милосердними; (с.11) 8) вони мов брати - завжди готові прийти один одному на допомогу; 9)ніколи не залишають побратима в біді; 10)їм важко, вони виживають, але не втрачають почуття гумору, а іноді навіть співають (звучить уривок з пісні «Гуцулко Ксеню…» з кінофільму «Кіборги»)

ВЧИТЕЛЬ: «Уже те, що вони там були, захищали Аеропорт, робить їх справжніми героями. То ж давайте познайомимось з ними ближче, і на їх честь сплетемо символічний лавровий вінок (додаток №1), адже саме він в часи античності та середньовіччя вінчав голови славних лицарів (учні озвучують найцікавіші, на їх погляд, історії кіборгів, даючи оцінку їх вчинкам; висновки записують на лаврових листочках, які у вигляді лаврового вінка приклеюють на дошці )

 

 Аудіокнига  за романом Сергія Лойка «А Е Р О П О Р Т»

https://www.youtube.com/watch?v=mcuWjpa5RRI

Розповідь перша: «Аеропорт – герой, патріот, борець» (с.12-17)

      Донецький Міжнародний  аеропорт ім. Прокоф’єва – головний герой роману. Це був, на жаль був, найсучасніший аеропорт в Україні, й один з найкращих в Європі, зведений в 2012р. напередодні чемпіонату Європи з футболу. Саме він прийняв на себе безліч смертельних ударів важкокаліберної ворожої техніки. Ніхто і ніколи не скаже, скільки їх було. А почалося все 26 травня 2014 року, закінчилося 22 січня 2015 року. Саме його стіни захищали від смерті кіборгів, а вони, кіборги, боронили його. Отак, мов брати, протистояли ворожій навалі 242 дні. Коли сепаратисти зрозуміли, що кіборгів з Аеропорту вибити неможливо, вони вирішили його просто підірвати. (С.18) «Після цього він нагадував обгризений морськими хижаками скелет динозавра, викинутий на берег бурею невмолимої жорстокої долі», - пише автор.

       Для мене Аеропорт – це герой і  борець; символ нескореності і стоїцизму; пам’ятник війні, якої не повинно було бути.

       На листочку слави я напишу:

   «Аеропорт – герой, патріот, борець»

Розповідь друга: «Медвідь-комбат» (Глава VІ, ст.88-100)(с.19))

       Ті, що  захищали Аеропорт, справді готові були «душу й тіло положити»  за те, щоб він не дістався сепаратистам. Прикладом неймовірного героїзму і самопожертви в романі є комбат Медвідь. Він відповідав за забезпечення Аеропорту всім необхідним: БК, «хавчиком», водою, ліками. Звідти забирав 200-х, 300-х і тих, хто пробув у пеклі від 7 до 10 діб. На середину січня 2015 року техніка його мотобригади була цілком знищена, тому її довелось просити у сусідів. Механіки-водії відмовлялись їхати в Аеропорт, бо добре знали, що це найнебезпечніший маршрут на землі з квитком в один бік. Але Медвідь вмів вмовляти, тим більше, що сам завжди їхав в першій «чайці» і запевняв, що нічого поганого не станеться, бо він везучий. Я більш ніж впевнена, що це не просто герой книги. Це реальний і, на щастя, живий кіборг Олег Кузьміних, навіть портрет співпадає: «Медвідь був лисий, міцно збитий мужик із величезними волохатими, як у Кін-Конга, лапами замість рук»(ст. 90).

       В ніч на 20 січня 2015 року легендарний командир 90-го аеромобільного батальйону 81-ої десантної бригади підполковник Олег Кузьміних,  як і герой книги, потрапив у полон, коли його батальйон йшов на допомогу захисникам Донецького аеропорту (повинен був забрати поранених). Але у тумані бійці збилися з курсу і вийшли на позиції противника. У результаті бою, що зав’язався, потрапили в полон.  Медвідь, якого терористи намагалися змусити перейти до них, був звільнений з полону лише влітку 2015 року (Кузьміних - 22 травня).  Те, що в романі автор написав про Медведя, було з Олегом Кузьміних в реальному житті. Про це навіть показували по телебаченню (уривок з відео «Парад полонених кіборгів у Донецьку»). «Жінки верещали і кидали в полонених каміння. Чоловіки підбігали і били вояків по спинах і головах», - так написав про це в своїй книзі автор Сергій Лойко (ст. 127).

       На листочку слави я напишу: «Неймовірний, безстрашний і відповідальний героїзм комбата Медведя».

             Розповідь третя: «Водії-механіки» (Глава VІІІ, ст.121-124)(с.20-21)

Коли Степан Бандер зрозумів, що всіх поранених в МТЛБ не запхати, прийняв наступне рішення:

   -Так, мужики! Це останній ваш шанс залишитися живими Поїдете на броні разом з мертвими. Сашко, тягни з каптьорки броники двохсотих! По додатковому бронику на ноги, від поясу! Поїдете як катафалк. Знімаймо з наших двохсотих мішки, щоб краще видно було , що веземо.

    Механік стоїть поряд, жадібно п’є гарячу каву з жерстяного кухля, щоб не заснути на зворотньому шляху.

    Усі якось розташувалися. Живі на броні зображують трупи серед трупів справжніх. Видовище апокаліптичне.

     Останній інструктаж механіку, якого звуть Семенич:

-         Дивись, Семенич, жодних ривків. Дрейфуєш повільно на першій…Як смикнешся, вони тебе спалять! І тебе разом з усіма! Як мене зрозумів, герою?

-         Зрозумів. Легкою риссю, як на параді, - відповідає Семенич.

      МТЛБ, обвішаний рухливою бронею з живих і мертвих, повільно повзе в туман, який швидко розсіюється. Про що думає кожен із поранених на броні, притулившись до холодного металу машини або до холодної плоті мертвяків? Страшно навіть уявити, що в них в голові, які молитви шепочуть їхні губи.

       Їх помічають вороги, але такої військової техніки вони ще не  зустрічали.

-         Двадцатый, двадцатый! По цэли не работать, Один-два предупредительных в воздух, чтобы знали, что мы здесь, - командує підполковник російської армії Сивко, родом з українського Хєрсона.

      Російські десантники підводяться на повний зріст у своїх окопх і дають хто один, хто два постріли, а хто й чергу в повітря з усіх видів зброї.

      Механік Семенич безперервно хреститься всередині мотолиги вільною рукою. Він не знає, що це салют…

     На листочку слави напишу: «Саможертовний героїзм водіїв-механіків».

 

        Розповідь четверта: «Дракон і Панас» (Глава ХІІ, ст..198-199) (с.22)

      На війні трапляються дива. Наприклад, кіборгу Панасу життя врятувала звичайна солдатська каска. Вона, правда, була на нього завелика, завжди сповзала на очі, що й викликало у всіх часте кепкування.

     Однієї ночі він разом з побратимом Драконом корегував вогонь. Раптом Панас побачив іскри перед очима і відчув, що по обличчю тече  щось тепле і липке. «Кров, - зрозумів він. – Але звідки?» Він зняв каску, обмацав її, але нічого не виявив. Та коли торкнувся чола, то зрозумів, що рана над правою бровою. Ще раз обмацав каску і здивувався: куля калібру 7,62. СГД застрягла у шарах кевлару, і це врятувало йому життя. Панас поцілував каску. До крові, що заливала йому очі,  додались сльози радості…

     -Але де ж Дракон? – запитав сам у себе Панас. - Не міг же той утекти, відлетіти чи випаруватися? Дракон не зробив ні першого, ні другого, ні третього. Його товариш  був поруч, але мертвий – куля снайпера увійшла йому в голову прямо над правою бровою. У Дракона, на жаль, не було такої каски, як у Панаса -  вона була замала.

     - Разом пішли на завдання, Остапчику, разом і повернемося, - сказав Панас. Закинув товариша на плечі і, хитаючись і перечіпаючись у темряві, рушив назад. Раптом запищав телефон…

  - Це у Дракона, - промайнуло в голові… Знайшов, підніс до очей і прочитав: «Остапчику, ми з татом п’ємо за твоє здоров’я. Ти саме зараз народився…» «І помер…» - тихо ридаючи, прошептав Панас.

    Кіборг Сергій Танасов, прочитавши книгу «Аеропорт», написав такий відгук: « Це поза сумнівом, найкраща книжка про війну, яка мені траплялася. Автору вдалося передати реалії війни з «добрим братом- сусідом» на всі сто десять відсотків…Я ношу в своїй кишені кулю снайпера, яка застрягла в моїй касці, у сантиметрі над бровою. Тепер у мене є ще й книжка, в якій про це написано…»

   На війні  воїни мають обов’язок перед пораненими і мертвими – ніколи не лишати їх на полі  битви. Панас його виконав. Тому на листочку слави я напишу: «Обов’язковий героїзм Панаса”.

 

                              Розповідь п’ята: «Нога танкіста» (ст.120-121) (с.23)

      Продовжуючи попередню тему, хочу розказати про Мишка-Професора. На злітній смузі Аеропорту стояв згорілий танк, а біля нього, на землі, лежали рештки тіла обгорілого танкіста. Вже кілька разів кіборги намагались забрати їх, але сепаратисти заважали. В черговий раз Мишко-Професор вирішує спробувати. Разом з Тритоном вибігають на злітку і, на диво, швидко знаходять рештки – шматок обгорілої ноги. Знахідку кладуть в ящик і біжать назад. Сепаратистські кулі, мов град, сипляться їм на голови. Одна все-таки попадає в ліве передпліччя Мишку, але він, помінявшись з Тритоном ручками, продовжує біг. Коли добігли до машини, Мишко випустив ящик і голосно застогнав. Тритон хотів йому допомогти, на що той сказав:

      - Потім, Тритоне! В’яжи танкіста до машини, бо я даремно помру. Тритон шукає вільну раму, піднімає ящик і прикручує його припасеним для цього діла дротом. Тепер він поїде додому до мами , чи до дружини, чи до кого там має їхати цей шматок ноги нікому невідомого мертвого танкіста…

     Професор підводиться, щоб йому допомогти – й отримує сліпу кулю у скроню, прямо під каску. Наповал.

 -Мишко, Мишко! – кричить Тритон, чаклує над ним. Кличе Сєргєїча. Сєргєїч прибігає,знімає каску й хитає головою. Мишко-Професор помер, рятуючи ногу мертвого танкіста.

    На листочку слави я напишу: «Жертовний героїзм Мишка-Професора і Тритона».

                           Розповідь шоста: «Андрій-Боксер» (ст..49-53) (с.24)

     Андрій-Боксер не любив фотографуватися, бо вважав, що це погана прикмета. Але на «завдання» фотографа покликав. Воно полягало в тому, щоб з старого терміналу скинути дві «ганебні ганчірки» (так називали наші бійці прапори ДНР і Росії) і знову встановити там український синьо-жовтий стяг. Вранці четверо бійців вирушили до старого терміналу. На місце призначення дісталися без пригод. Швидко скинули вниз ворожі прапори, установили свій і попросили Олексія сфотографувати їх напам’ять.

      А в цей  час на дзвіниці старої церкви (чотириста метрів від терміналу) знаходився зірка російського кіно Порєбріков. Він тримав в руках новенький автомат і натиснув кілька разів на курок…Він не думав нікого вбивати, він просто грався…  

        Одна куля поцілила Андрію в живіт, друга пробила ногу навиліт поряд зі стегновою артерією…Коли товариші принесли його в новий термінал, він був мертвий.

         Над старим терміналом майорів український прапор. Олексію здалося, ніби він чує, як ляскотить на вітрі це тріпотливе синьо-жовте полотнище, і звук цей відлунює в його вухах дзвоновим гулом. Але цього разу подзвін був не по ньому, а по відчайдушному, хоча й забобонному красунчику Андрієві, якого чекала наречена. Чекала, чекала, та так і не дочекалася.

       Як же треба любити свій прапор, щоб за нього віддати своє життя. Тому на листку слави я напишу: «Відчайдушний, патріотичний  героїзм Андрія-Боксера».

 

                     

 Розповідь сьома: «Мінер Панас» (ст.303-305) (с.25)

      Саможертовність кіборгів вражає. За своє коротке життя Панас здійснив три подвиги. Перший, коли за допомогою мін підірвав два ворожі танки. Другий, коли один взяв в полон 11 російських піхотинців. Панаса за це нагородили Героєм України. Однієї ночі Панас помітив, як сепаратисти скидають з третього поверху на перший в мішках  вибухівку , і зрозумів, що зараз буде.

       І от Панас здійснює свій третій, останній подвиг. Кричить хлопцям: «На землю, хлопці! Зараз атомний вибух буде!» Ніхто не розуміє, про що йдеться, але всі покірно лягають на землю, і хто чим може прикривається: хто сміттям, хто мішком, а хто трупом. І пішла хвиля…Курява стовпом до небес…

       Салам відкопався чи не першим. Каску з нього знесло. Він шукає каску…Ось вона, мила, вся під товщею пилу. Піднімає її, а звідти голова викочується. Салам на коліна став. Дмухнув на обличчя голови – Панасова це голова. Навіть очі розплющені, не встиг закрити, бо не думав про себе, а думав, як хлопців попередити про смертельну небезпеку.

-         Спасибі за каску, брате, - сказав Панас і заплющив йому очі.

На листку слави я напишу: «Саможертовний героїзм мінера Панаса»

 

                  Розповідь восьма: «Любіть ворогів своїх…» (ст.152-156)

   Біблія каже: «Любіть ворогів своїх». Я не була на війні, і мені важко зрозуміти, як можна любити того, хто прийшов на мою землю зі зброєю, щоб мене вбити. І я маю за це його ще й любити ?...Важко це зрозуміти…А в тім книга Лойка мені заперечує.

    В підвалі терміналу стався страшний вибух, а згодом почувся стогін і прохання:

   - Хлопці, мені кінець…Киньте гранату хтось, якщо не шкода.

     Салам дістав з кишені «лимонку», збираючись висмикнути чеку.

-         Не треба! – зупинив його Бандер. – Він потрібен мені живий. Степан крикнув у підвал: - Сепар, як ти там?

-         Ногу відірвало…

-         Я зайду? – спитав Бандер.

-         Заходь.

-         Стріляти не будеш ?

-         Нема чим.

За кілька хвилин з підвалу кіборги витягли ледь живого сепара. Він виявився старшим лейтенантом -  розвідником російської армії. Жити йому залишалось кілька хвилин.

-         Хлопці, вам іти треба. Завтра вам усім тут кінець…Ідіть сьогодні до ранку, - промовив сепар. – Мені б дружині подзвонити…

-         Не нахабній! – вигукнув хтось з кіборгів.

   Та Степан був іншої думки. Він наказав притягнути єдиний дивом вцілілий візочок. Поклали на нього сепара, і Бандер наказав кинути на злітну смугу кілька димових шашок.

-         Ти чого, Степане, через цього козла ризикуватимеш людьми?

-         Ні! Я сам піду. – І потягнув візок з пораненим на смугу. Там віддав йому свій телефон і запитав:

-         Сам набереш?

-         Спробую…

         На другому кінці було чути стурбований голос дружини. Сепаратист її заспокоїв, випустив слухавку і... помер. Степан забрав в нього свій телефон і побіг в термінал.

А ввечері по російських новинах прозвучало таке:

-                     Сьогодні розвідники ополченців виявили страшну знахідку на злітному полі Аеропорту – померлого від страшних тортур ополченця. Мужньому героєві бензопилою відрізали ногу і залишили помирати  на злітному полі.

А ще через три дні до дружини померлого сепаратиста зателефонував зам. командира групи «Вимпел» Збройних сил РФ і з «глибоким сумом» повідомив їй, що її чоловік «трагічно загинув під час військових навчань у Ростовській області». Ось так народжується в Москві «правда» про війну, яку вона веде проти нашої країни.

   На листочку слави я напишу: «Великодушний героїзм Степана Бандера»

 

Розповідь дев’ята: «Свєтік і Салам – побратими» (ст.306 – 313) (с.26, 27)

В цьому романі мене найбільше вразила дружба Свєтіка і Салама. Вони познайомились ще тоді, коли виходили з Іловайського котла. Дві неділі виходили.  Голодували і страждали від спраги. Щоб не померти, їли навіть комах. І вижили, завдяки мудрості Салама вижили…

  - Навіщо йшли на заріз? – розмірковував Салам. – Чому не билися? Стільки хлопців зберегли б. З тих, хто йшов у колоні (1500 чоловік), третина вийшла, третину вбили, а третина в полон потрапила…

     Першим в Аеропорт потрапив Салам, а згодом запропонував Свєтіку «справжнє діло», про що пізніше дуже пошкодував.

     На вигляд Свєтік такий недосвідчений, як Божа кульбабка. Але зовнішність часом оманлива. Свєтік на війні з першого дня. Якби заснували приз першому добровольцю, він би точно його отримав.

      Салам – розвідник, Свєтік – десантник. Один у мами, вчився на стаціонарі – отже, мав бронь. Але любов до Батьківщини перемогла – став добровольцем, а згодом і кіборгом…Куля снайпера забрала його життя: вона пробила передню пластину бронежилета, пройшла Свєтіку через серце, вийшла крізь пластину на спині і застрягла в камері Олексія, що звисала в нього нижче грудей.

      Чи бачили ви, як плачуть чоловіки… Салам ридав над Свєтіком і звинувачував у його смерті себе. Але я думаю, що це не так. Свєтік знав, на що він іде. Мати втратила єдиного сина, який як справжній патріот віддав життя за Вітчизну.

      На листочку слави я напишу: «Свєтік і Салам – добровольці, патріоти,  побратими» (Запалення пам’ятної свічки. Ліричний відступ: виконується власна пісня «Матерям героїв». Студенти  в цей час, поділені на дві групи, створюють скрайб «Війна потворна, бо…» і ментальну карту «Війна знесилиться, якщо…»)

                                     Розповідь десята: «Скерцо» (с.29)

      22 січня 2015 року – найтрагічніший день для кіборгів, бо прийшлось покинути те, що так несамовито захищали 242 дні. Захищали так, ніби саме тут вирішувалась доля війни. Вцілілих після другого «атомного вибуху» було небагато,  більшість з них були поранені. Відстрілюватись  вже не було чим. Командир наказав всім, хто може йти, покинути Аеропорт. Так і зробили, пообіцявши пораненим, що за ними повернуться. Не пішов з усіма тільки Скерцо, мотивуючи тим, що мусить хтось з пораненими залишитись. Орки не забарились. Зрозумівши, що знущатись немає над ким, причепились до Скерцо.  В його розгрузці вони  знайшли флейту в чохлі і попросили заграти. Але хіба міг він грати тим, хто забрав життя у багатьох його товаришів, хто намагається відірвати ласий шматок від нашої землі і приєднати до ворожої країни. Це було б зрадою. Скерцо мужньо дивився ворогові у вічі і мовчав. Це ще більше розлютило ворогів, і один з них вистрелив йому 4рази в живіт. Коли Скерцо помирав на холодній бетонній підлозі, йому в горло, ще живому, забили його улюблену флейту.

       На листочку слави напишу: «Саможертовний, стійкий героїзм Скерцо».

 

VІ. УЗАГАЛЬНЕННЯ  ТА  СИСТЕМАТИЗАЦІЯ  ЗНАНЬ (робота в групах)

      1.Захист скрайбу «Війна знесилиться, якщо…» (1-а група ) та ментальної карти «Війна потворна, бо…» (2-а група). (Додатки  2,3 )

       2. Відповіді студентів на проблемні питання з використанням афоризмів про війну: (с.30)

*Я переконаний, що вбивство під приводом  війни не перестає бути вбивством  ( А. Енштейн).

* Я не знаю жодного народу, який збагатився б завдяки перемозі у війні

( Вольтер).

* Старі оголошують війну, а йдуть вмирати молоді ( Г. К. Гувер).

* Або людство покінчить із війною, або війна покінчить із людством

( Дж. Ф. Кеннеді).

* Нам кажуть, що війна-це вбивство. Ні: це самогубство (Дж. Р. Мак-Доналд).

* Виграти війну так само неможливо, як неможливо виграти землетрус

 ( Дж. П. Ренкін).

* По-справжньому війна нікому не потрібна, але багатьом потрібна ненависть ( М. Фріш).

* Я не знаю, якою зброєю буде вестися третя світова війна, але четверта-палицями і   камінням (А. Енштейн).

* Війна – це коли за інтереси інших людей гинуть зовсім безвинні люди (Вінстон Черчиль).

* Я ніколи не приєднаюся до руху проти війни. Покличте мене, коли  з’явиться рух за мир (Мати Тереза).

Викладач . (Інформація про людські втрати при обороні Донецького аеропорту (с. 31) та про виставку робіт С. Лойка в серпні 2015 року в м. Києві) (с.32-34)

VІІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ.

1. Чи одержали ви відповіді на питання, які записали на початку уроку в зошиті?
2. Мотивація і виставлення балів за урок.

 VІІІ.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1. Переглянути фільм «Тримай  біля серця» .
2. Написати есе «Чи можна виправдати жорстокість?»                     

Асоціативний малюнок «Лавровий вінок слави захисникам Донецького аеропорту» (за романом С. Лойка «Аеропорт»)

Ментальна карта «Війна потворна» (за романом С.Лойка «Аеропорт»)

Скрайб «Війна знесилиться, якщо…» (за романом С.Лойка «Аеропорт»)

                                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Есе   «Чи можна виправдати жорстокість?»

 

   Безперечно, ні. Але як у  будь-якому з правил є винятки, так і у житті бувають випадки, коли тільки жорстокість може врятувати людині життя. На підтвердження цієї тези приведу приклад з роману Сергія Лойка «Аеропорт».

      Якось кіборг Юрчик із позивним «Паровоз» сидів у глибокій воронці і коригував вогонь.  Раптом гепається йому прямо на ноги сепар. Юрчик направив на нього свій кулемет, і саме завдяки цьому ворог подумав, що він свій, адже на коригування ніхто з наших з кулеметом не ходив.

       Інколи найкращий захист – це напад. Зрозумівши, що ворог не розуміє, з ким має справу, Юрчик пішов у наступ: «Ты меня демаскируешь…Иди вон отсюда!» Сепаратист заявив, що він заблукав, бо сильний туман. Ще й рацію загубив. Кіборг запропонував йому свою. Як тільки той нахилився і простягнув руку, щоб її взяти,  Паровоз зняв з голови свою каску і з усієї сили вдарив нею сепара по голові, а потім ще і ще… Це тривало доти,  доки голова ворога не луснула, «як кавун».

        Юрчику пощастило: туман, наявність кулемета, дія на випередження і кмітливість, каска –  все це разом взяте  допомогло тихо розправитись з ворогом.

        Його часто просили розказати про цей «кривавий» подвиг, що він із задоволенням робив. Та коли розповідь закінчувалась, всім слухачам ставало якось не по собі. «Наскільки ж сатаніють люди на війні, - робить висновок автор книги. – Потім виявиться, що найяскравішим спогадом у Юрчиковому житті так і залишиться те, що він людину до смерті каскою забив».

      Чи є виправдання цій жорстокості? Так, є! Це війна! Адже саме вона заставляє вбивати. Не вбив би Юрчик сепаратиста, сепар вбив би його – такий основний закон війни. Такий страшний і антигуманний закон війни, але вимушений. Бо щоб залишитися в живих на війні, а інколи і в мирний час, людина змушена застосувати жорстокість, щоб врятувати життя собі або ближньому. 

        Хтось з великих сказав: «Кожна смерть на війні – це вбивство, за яке прийдеться комусь відповісти». Але хто ж відповість за всі  вбивства, за всі ті  прояви жорстокості  і вандалізму на війні? Я переконана, що ті, які її організовують або провокують , хоча самі вони рідко або й зовсім не воюють.

      

І ЗНОВУ ВІЙНА…

І знову війна, і знову біда

Хрестами журбу вишиває.

Калічить малих, бере молодих-

Жалю ні до кого не знає.

А Бог заповів, нам Бог не велів

Вбивати людині людину.

Він жити казав, любити казав

І щиро служити своїй Батьківщині.

І плаче земля,і стогне земля,

До неба здіймаючи руки:

«Синочки мої, соколи мої,

За що терпите такі муки?»

Ми гідний народ, ми гордий народ -

І вмієм своє захищати.

Гулаги пройшли, майдани пройшли,

То ж досить вже нас розпинати.

 

 

Вони одні з перших незламних.

Захисники Донецького аеропорту віддали свої життя тоді аби ми могли боротись сьогодні, а вже завтра здобули перемогу у війні, яку розпочали не ми! Вони продемонстрували, що таке незламність і сила волі українського народу! Вони - це справжні Герої, які відродили козацький дух непереможної нації!

 Віддамо ж шану  усім захисникам, що загинули на цій клятій війні! І здобудемо перемогу заради них, заради наших дітей і майбутнього України!

Слава Героям України! Слава Україні!

 

 

16 січня