Урок "Городок 32: історичний факт та його художня інтерпретація"

Розділ «Західноукраїнські землі у міжвоєнний період»

Тема:Городок 32: історичний факт та його художня інтерпретація.

Мета: на підставі аналізу наведених джерел визначити, що за подія пов’язана з Городком; з’ясувати як цей історичний факт інтерпретують в літературі; удосконалювати навички аналізу інформації; висловлювати власну думку; простежувати причинно-наслідкові зв’язки; з’ясувати чи відрізняється історичний факт та його художня інтерпретація; виховувати інтерес до історії.

Тип уроку: практичне заняття.

Хід практичного заняття

Епіграф до уроку “… творячи свою національну державу, мусимо 

                                правильно розуміти сучасне, а це не можливо без знання

                                своєї минувщини”.

Ірина Ворончук

Викладачка: Тема нашого сьогоднішнього уроку це «Городок 32: історичний факт та його художня інтерпретація». Проведемо його у вигляді практичного заняття та спробуємо дослідити цю тему, яка, на сьогоднішній день, є не дуже дослідженою.

Проблемне питання – Чи відрізняється історичний факт від його художньої інтерпретації?

1. Ознайомтесь із історичною довідкою та з’ясуйте, що таке Городок? Де розташований?Коли вперше згадувалось про Городок? Під владою якої держави перебував Городок наприкінці 20-х – на початку 30-х років?

Робота з історичною довідкою.

Городо́к — (раніше Городок-Ягеллонський) місто, центр Городоцької міської об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області, до 2020 — районний центр колишнього Городоцького району. Розташований над річкою Верещицею, лівою притокою Дністра, за 25 км від обласного та районного центру Львова.

Місто виникло в період Київської Русі і розвинулося за часів Галицько-Волинського князівства (XI—XIV століття).

Городок вперше згадується літописцем Нестером у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства.

Місто має дуже цікаву історію свого розвитку та існування в різні історичні періоди.

В період першої світової імперіалістичної війни у 1914 році (24—29 серпня) на околицях Городка відбулась відома в історії Городоцька битва між російськими і австрійськими військами. Поразка австрійських військ дала змогу російській армії завершити битву в Галичині, підійти до Карпат і оточити перемишльську фортецю.

Австрійська влада повернулась до міста у 1915 р.

У період панування буржуазно-поміщицької Польщі 1918—1939 рр. Городок був відсталим провінціальним містечком.

На початку 1921 року в Городку виникла перша комуністична організація, яка входила до складу КПСГ.  1921 році він повернувся в Городок і створює тут перший гурток, в якому робітники вивчали марксистську літературу. Згодом А. П. Рап став найбільш активним діячем повітової організації КПЗУ.

1 січня 1925 р. до міста було приєднане село Фордерберґ (село формувалося німецькими колоністами від 1786 р.)

Запитання:

2. Що таке Городок?
3. Де розташований?
4. Коли вперше згадувалося про Городок?
5. Під владою якої держави перебував Городок наприкінці 20-х – на початку 30-х років?

Викладачка: Подія,  яку ми сьогодні будемо досліджувати, трапилася 30 листопада 1932 року. Це – напад учасників ОУН на польську пошту в місті Городок. Визначними історичними постатями цієї події стали Василь Білас та Дмитро Данилишин.

Ознайомтесь із історичною довідкою та джерело. Пригадайте, що таке пацифікація?Дайте відповіді на питання:  Хто були Білас та Дмитришин? В чому проявлялася пацифікація?  Чи могла пацифікація стати поштовхом до нападу на польську пошту?

Історична довідка.

Родини Біласів та Данилишиних були типовими сільськими галицькими родинами. Їх представники ставали найкращими господарями і громадськими діячами. Василь Білас (17.09.1911–23.12.1932) після закінчення семирічної школи у Трускавці працював торговим продавцем. В родині його дуже любили за згідливість та веселу вдачу, був середнього зросту (162 см.). Був членом товариства Сокіл, хору Сурма, яким диригував Осип Білас. В ньому він себе проявив добрим, точним і прикладним членом. Також був членом місцевого духового оркестру та грав на мандоліні. Кожної неділі відвідував церкву, де співав у хорі і співав партію тенора. В танцювальному гуртку Просвіти займався народними танцями, був солістом козацьких танців з шаблею (Гонта) та з батогом (Чумак).

Данилишин та Білас у 1927 р. вступили в Пласт, були у 49 селянсько-ремісничому курені ім. Івана Богуна в с. Тустановичах, але належали до чоловічої пластової частини у Трускавці. Згодом у грудні 1928 р. з неї було створено окремий курінь. Наприкінці грудня 1929 р. Білас став керівником третього гуртка юнаків, брав участь в заходах на г. Маківці у 1930 р. Вони були життєрадісними пластунами, любили мандрувати Карпатами і завжди мали при собі гітару. Не курили і не вживали алкоголю. Зимою В. Білас віддавав свої теплі речі політв’язням в Дрогобичі, через це постійно мав нежить. Завжди на Великдень з іншими пластунами тримали стійку біля Гробу Господнього. Літом улюбленою забавою пластунів був футбол, в який завзято грали Василь і Володимир Біласи. Для них Просвіта і Пласт стали другим домом. Довгими зимовими вечорами до хати Біласів приходила молодь, читали газети, проводились репетиції хору і духового оркестру.

Робота з джерелом.

Формальним приводом для пацифікації (умиротворення) стали численні протипольські акції, що відбувались в Галичині влітку та восени 1930 року. Відповідальність за ці дії польська влада поклала на українське підпілля – Організацію Українських націоналістів (ОУН) та її бойовий підрозділ – Українську військову організацію (УВО). Про що свідчить документ: «Розпорядження воєводської команди поліції в м. Тернопіль до повітових команд поліції щодо надання інформацій про сутички між українцями і поляками від 02 квітня 1930 року. Наявні численні донесення на виконання даних документів. Провід ОУН визнав причетність організації до саботажів як форми протесту проти антиукраїнської політики Польщі на українських землях.

         Справжньою метою пацифікації було послаблення українських політичних сил та забезпечення максимального успіху урядового табору на наступних (у листопаді 1930 р.) парламентських виборах.   

Пацифікація була проведена за особистим розпорядженням глави «санаційного режиму» маршала Ю. Пілсудського. Репресивні заходи (ревізії) польського уряду тривали з 14 вересня до кінця листопада 1930 року. З 20 по 29 вересня до пацифікації було залучено повітові та волосні підрозділи поліції, ескадрони військової кавалерії, членів «Стрілецького союзу» групи військової підготовки.    

Запитання:

1. Хто були Білас та Дмитришин?
2. В чому проявлялася пацифікація?
3. Чи могла пацифікація стати поштовхом до нападу на польську пошту?

Попрацюємо в групах. Ознайомтесь із джерелами та дайте відповіді на питання.

Робота з джерелом.

Група  1. Підготовка акції.

ОУН для реалізації своє діяльності потребувала, окрім людських, також фінансових ресурсів, які залучали двома шляхами: збором добровільних пожертв серед українського населення та примусовим вилученням коштів у польських державних інституцій.

До 1932 року уже було здійснено досить багато експропріаційних актів, які забезпечили організацію грішми, а також виконали важливе пропагандистське значення.

Дану акцію організував крайовий керівник ОУН на Західноукраїнських землях Богдан Кордюк — «Новий». Після кількамісячного вивчення інформації Кордюк місцем для нападу поштовий уряд у місті Городку в останні дні листопада 1932. За його інформацією на цій пошті нібито не було належної поліційної охорони, а розташування будинку на території було вдале для відступу бойовиків.

26 листопада у Львові відбулася нарада за участю крайового провідника ОУН Богдана Кордюка, а також Романа Шухевича і Миколи Лебедя. Під час наради для участі у нападі було обрано 12 бойовиків ОУН із різних місцевостей: Юрій Березинський — керівник групи, а також Дмитро Данилишин, Василь Білас, Маріян Жураківський, Петро Максимців, Степан Долинський, Степан Куспісь, Степан Мащак, Володимир Старик, Григорій Файда, Степан Цап та Григорій Купецький.

Запитання:

1. Яким був результат експропріаційних актів, що було здійснені до 1932 року?
2. Хто був організатором акції?
3. Якою була кількість учасників нападу?

Група 2. План нападу.

Згідно з планом, напад мав відбутися 29 листопада о 16:55. Вибрані бойовики потайки прибули до Львова, а звідти поодинці виїхали в Городок. Керівництво акцією обійняв Юрій Березинський, як найбільш досвідчений, та виконавець вдалого замаху на комісара польської поліції Еміліяна Чеховського. План передбачав, що бойовики змусять усіх присутніх у приміщенні пошти підняти руки догори і забезпечать відступ Василеві Біласу та Дмитру Данилишину, які мали забрати гроші з каси.

Передбачалося, що акція відбудеться без стрільби: вести вогонь дозволялося лише у випадку крайньої необхідності. 28 листопада 1932 року у квартирі, в якій мешкав на той час Юрій Березинський, відбулася ще одна нарада боївкарів. Кожен з учасників отримав план пошти, карту місцевості, персональні завдання та зброю. Спеціальний одяг для боївкарів закупив Володимир Нидза, а медикаменти — Катерина Зарицька.

Запитання:

1. Яким був план нападу?
2. Хто очолив цей етап нападу?

Група 3. Перебіг подій.

Однак із самого початку все пішло не так, як планувалося. В Городку бойовики зустрілися у відлюдному місці точно в умовлений час, але в останню хвилину виявили, що бракує запасних набоїв до револьверів. Крім того, в цей день раптово помер начальник пошти. Все це змусило перенести час нападу на день уперед. Бойовики двома групами пішли до найближчого села, яке було добре відомо Степану Куспісю, непомітно зайшли до однієї селянської клуні, де, непомічені навіть господарями, пробули ніч і наступний день. Таким чином, день нападу зсунувся з щасливого дня вівторка на середу…^[1]

У середу 30 листопада учасники нападу двома групами чисельністю 5 і 6 осіб знову вирушили до Городка, і рівно о 16:55 із двох різних боків вулиці наблизилися до будинку пошти та увійшли до неї, надягнувши на обличчя маски. Бойовики розбилися на чотири групи: одні увійшли до приміщення пошти, другі мали на меті виключно касу, третя група блокувала телефонні апарати, четверта залишилася в коридорі для прикриття.

Але напад склався невдало. Несподіванкою для бойовиків стало те, що всі поштові службовці, колишні вояки легіону Пілсудського, всупереч інструкціям мали при собі револьвери. Щойно бойовики зайшли до залу і запропонували всім підняти руки догори, на них посипалися постріли, а двері каси замкнулися. За іншими даними, першим стріляти почав саме Юрій Березинський, який контролював п'ять працівників пошти. Не витрачаючи часу, Дмитро Данилишин вистрілив кілька разів у двері каси, вибив вікно, через яке видавалися гроші, а Василь Білас через це вікно проник до каси і забрав гроші. Після цього Василь Білас та Дмитро Данилишин негайно вибігли з будинку, давши умовлений знак бойовикам, що слід відступати.

Але й тут усе склалося не так, як очікувалося. Коли бойовики вибігали з пошти, в них стали стріляти з будинків, розташованих біля поштового будинку. Тому довелося відбиватися й на вулиці.

Юрій-Мирослав Березинський отримав дуже серйозне поранення під час перестрілки і впав, щойно вибігши на вулицю. Щоб не попасти живим у руки ворога застрелився. Загинув і Володимир Старик, якого вбили пострілами з будинків на вулиці. Бойовики Степан Куспісь, Дмитро Данилишин, Маріян Жураківський, Степан Мащак та Григорій Купецький отримали поранення в руки та ноги.

Далі бойовики розділилися: шестеро з них під керівництвом Григорія Файди з грошима пішли до Львова, а Дмитро Данилишин, Василь Білас та Степан Куспісь — на залізничну станцію до Глинної Наварії, щоб сісти на потяг. Через день польська поліція заарештувала Дмитра Данилишина та Василя Біласа.

Запитання:

1. Як почався напад на пошту?
2. Чи все відбувалося за планом?
3. Чим закінчився напад?

Викладачка: Учасників нападу на пошту в Городку судив «Наглий» (надзвичайний) суд. Це був перший випадок його застосування в політичних процесах над українцями. Суд підготовлювався без детального слідства, а акт обвинувачення мав бути готовий у тритижневий термін із моменту арешту підозрюваних. Слідство проти Біласа і Данилишина завершилося 13.12.1932 р. Маючи свідчення М. Мотики про те, що З. Коссак передав через нього листа для Біласа й Данилишина з наказом з’явитися на зустріч у Львові, поліція його заарештувала і долучила до судового процесу. Суд над оунівцями відбувся у Львові 17-22.12.1932 р. Обороняли підсудних: Данилишина – Степан Шухевич і Кость Паньківський; Біласа – Володимир Старосольський і Михайло Марітчак; Коссака – Мар’ян Глушкевич; Жураківського – Лев Ганкевич. Трибунал складався з суддів Яґодзінського (голова), Дворжака та Міґалє. Обвинувачення представляв прокурор Генрік Мостовський. Гроші адвокатам (700 американських доларів), за захист Біласа та Данилишина оплатив Каленик Лисюк. 22 грудня 1932 р. у Львові Наглий суд, після півгодинної наради суддів, виніс вирок смерті В. Біласу, Д. Данилишину і М. Жураківському. Адвокат Старосольський, Союз українок і Українська парламентська репрезентація відправила депутата сейму Остапа Луцького у Варшаву подати прохання до президента Ігнація Мосціцького та маршала Пілсудського про помилування. Після наради суд вирішив вислати телеграфічне прохання про помилування засуджених. О 17:05 прокурор повідомив, що президент помилував Жураківського, замінюючи йому кару смерті на 15 років тюремного ув’язнення, але затвердив вирок, винесений Біласу й Данилишину. Смертний вирок мав бути виконаний протягом 24 годин після його оголошення. Вранці, о 6:30, засуджених виведено на шибеницю. 

Викладачка: Майже відразу після загибелі героїв про них стали з’являтися перекази, бойові пісні невідомих авторів, через що ці твори прийнято вважати народними тощо. Переконатися в цьому ви зараз зможете.

Ознайомтесь із джерелами. Чи відрізняється факт історичної події та його художня інтерпретація?

Олена Теліга
Біласові й Данилишинові
«Засудженим»
Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в'язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п'ять.

І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І мов гімн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

Пісня «Ой, у славнім Львові»

Ой, у славнім Львові сталася новина –

чогось зажурилась ненька Україна:

до її хати приїхали кати,

щоби двох хлопців зі світа зігнати.

Із Городка до Трускавця сумні вістки йдуть:

Біласа і Данилишина в кайданах везуть.

За підпільну працю дістали зарплату:

засудили кати на життя утрату.

Ой, на нашій Україні неповиті рани,

та ще й нашу Україну кують у кайдани –

людей саджали у кримінали,

щоби так марно вік свій коротали.

Вже на страту – у кайданах, ведуть Біласа

та до нього скованого Данилишина,

за ними ідуть ксьондз із адвокатом,

а позаду їдуть судія із катом.

Вийшов прокуратор, Біласа питає:

«Що ж бо ти Біласе, що собі бажаєш?»

«Я гордий того, що нині гину

за нашу неньку, за Україну».

«Що ти Данилишин, що собі бажаєш?»

Так прокуратор другого питає.

«Я хотів би в гробі, ще ся дізнати

коли ви ляхи будете конати.

В хвилю останну з гробів повстануть,

катів без суду вішати будуть.

Кожному кату долю однаку:

На одну гиляку – ляха і собаку!

А ти – Мотико: ти – підлий лайдако,

запродав ти хлопців – ляська собако!

А за тую зраду дістанеш посаду –

але не тішся: іди та повішся!»     

Викладачка: 2019 року побачив світ  короткометражний художній історико-документальний фільм «Незламні» режисера отця Михайла Греділя, знятий на основі реальних подій про напад на пошту в Городку 1932 року.

Чи відрізняється історичний факт від його художньої інтерпретації?