Урок "… і на щоці Краплина щастя, виказана болем, До ранку світиться ... (інтимна лірика М. Вінграновського)"

Про матеріал

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь. Мета вчителя: познайомити з видатною особистістю України М. Вінграновським, донести до свідомості учнів його живий образ, видатний художній талант; охарактеризувати ідейно-стильові особливості його поезій; розвивати асоціативне мислення, уміння виділяти й пояснювати засоби поетичної мови, визначати віршовий розмір, зв'язно висловлювати власне ставлення до розглянутої поезії; формувати духовну особистість школяра, виховувати гордість за національні таланти. На уроці використано ряд асоціативних відеороликів, створених учителем та учнями, цікаві дослідницькі завдання, творчого характеру. Варто зазначити: найважливіше завдання - зачепити за живе, викликати емоціїї, не соромитися сліз, викликаних поезією великого українця


Перегляд файлу

… і на щоці Краплина щастя, виказана болем, До ранку світиться ...

(інтимна лірика М. Вінграновського)

  1. уз 1 фіолет)+ Слайд 1  сл. Люблю тебе на екрані. +пробл)       (ЛЬОША!!!

 Проблемне завдання:  

Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь

Високим срібним поглядом на тебе .

З вогню і вод, від неба і до неба

Твоім ім’ям на тебе я молюсь…

Яка головна і домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського?

  • Доброго дня, юнь України. Сьогодні почала свій урок із епіграфа. Це була група «Фіолет», яка виконала пісню на слова відомого українця М. Вінграновського. Які будуть думки? Про що говоритимемо на уроці? Так, про надзвичайне почуття і надталановитого українця. Проблемне завдання звучить так: Яка головна і домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського? (на екрані) Сподіваюся, відповідь ми отримаємо в кінці уроку. Запишіть, будь ласка, тему.

Слайд 2    Тема … і на щоці   (слайд 1)

                   Краплина щастя, виказана болем,

                   До ранку світиться ...

                    (інтимна лірика М. Вінграновського)

Мета: познайомити з видатною особистістю України М. Вінграновським, донести до свідомості учнів його живий образ, видатний художній талант; охарактеризувати ідейно-стильові особливості його поезій; розвивати асоціативне мислення, уміння виділяти й пояснювати засоби поетичної мови, визначати віршовий розмір, зв’язно висловлювати власне ставлення до розглянутої поезії; формувати духовну особистість школяра, виховувати гордість за національні таланти

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: презентації, відеоролики, виставка книг (Сіраченко)

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, завдань уроку.

  • Слово вчителя Микола Вінграновський залишив нащадкам гуманістичну поезію вишуканої і сміливої думки, глибоко закорінену в українську поетичну традицію, та водночас – неповторну і новаторську. Перший

з-поміж рівних у плеяді «шістдесятників», він витворив художній світ, законом якого є краса. Тут красиве все — національна гідність і повага до співземлян, ніжність і обурення, шаленство і скруха, цей світ є бунтом краси проти недосконалості й приземленості життя. Слайд 3 Микола Вінграновський у літературі вмів усе. Йому вдавалися дитячі оповідання, великі епічні полотна, кіносценарії… Але в усьому він залишався, насамперед, ліриком. Його поезія багата за жанрами й віршовими формами. Сонет, елегія, романс, медитація, станси, вірші, написані античним дистихом – усе під силу талановитому майстру слова. 

  • Його голос треба чути: дужий, крицевий, а з відмахом правиці карбується розкотами перших весняних громів.

Відео 2-3 (Звучить живий голос поета)

Такий Микола Вінграновський і в поезії – (на дошці) напружено глибокодумний, вибухоневтримний, красивий і достоту точний у словах-образах, звукооркестровці:

Мотивація навчальної діяльності     (на дошці)

Таке враження, що ця поезія писалась димом по небу чи проступила візерунком на морозяній шибці

                                                                                                                                                                        Павло Вольвач.

  • То хто ж він, Микола Вінграновський?

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Опрацювання життєвого й творчого шляху М. Вінграновського (відео + доповнення й коментування вчителя)

Відео 2-3 (Життєпис)

Народився Микола Степанович 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині у селянській сім'ї. Далі – була війна, тому школу закінчив уже вісімнадцятилітнім хлопцем і, прикупивши «коричневий магазинний чемодан», поїхав вступати до Київського театрального інституту. «У столиці стало страшнувато: на рядових вулицях людей було більше, ніж недільними днями на базарі в Умані», – такими були його перші враження від міста. А ще  катастрофічно забракло грошей. Згодом він зізнається: «Під кінець складання екзаменів моє економічне становище впало нижче рівня слаборозвинутих країн».

Склавши останній екзамен на п'ятірку, 1955 року Вінграновський став студентом акторського факультету. Тоді ж Олександр Довженко, уже відомий режисер, формував власний клас у Москві.

Обдарованого юнака вирізнив Олександр Довженко і «коронував»на долю артиста, кінорежисера й поета – за влучним висловом І. Дзюби, «на болісну й щасливу причетність до вічного творення духовності свого народу».

Уявіть: події відбуваються в інституті кінематографії – легендарному ВДІКу, Довженко сидить за столом, а Вінграновський стоїть навпроти, Довженко прослухав, точніше – подивився і на стрункого красеня-степовика. Помітив мідну дротину, якою він зшив підметки з передами на балетках. Запитав:

- Що читав на екзаменах?

- Я читав «Гонту в Умані» – трагічний розділ з поеми Шевченка «Гайдамаки» (прочитав його й Довженкові).

 Він встав і враз зміненим, беззаперечним, владним голосом сказав:

-  Забираю тебе з собою в Москву.

 Слід сказати, що саме на кінець п’ятдесятих–шістдесяті роки припадає найбільше талановитих студентів режисерського факультету кіноакадемії. Достатньо назвати Андрія Тарковського, Василя Шукшина, Микиту Михалкова, Андрона Михалкова-Кончаловського… Тоді ж настав і «зоряний час» Вінграновського.

Він згадує:

- Коли Довженкова дружина Юлія Солнцева взялася за постановку його «Повісті полум'яних літ», я відчув, що головний герой цього твору Іван Орлюк – це я, – писав він у спогадах. Сорок п'ять акторів пробувалися на роль. Я – серед трьох останніх. Мені пощастило – художня рада «Мосфільму» затвердила мене, нікому тоді не відомого студента третього курсу.

До речі, діти, цей фільм придбали більше 130 країн світу. Він отримав призи в Лондоні, Лос-Анджелесі… На Міжнародному кінофестивалі в Каннах актор був відзначений золотою медаллю за кращу чоловічу роль. Микола Степанович розповідав, що з цієї медалі (а це золото вищої проби) своїй матері поставив зуби. Згодом відбулася неприємна розмова з службовцями КДБ, які вимагали повернення медалі у державну власність.

     У Москві кіоски та навіть паркани були обліплені афішами з портретом Вінграновського. А бездомний Микола з валізою йшов влаштовуватися на Київську кіностудію помічником режисера третьої категорії. Така була тоді практика – мусили починати з нижчої професійної сходинки. З неї і почався шлях Миколи Вінграновського у мистецтво, в поезію. Світ належало ще завоювати...

    Вінграновський з великим гумором розповідає про перипетії того виживання. Зарплата не дозволяла винаймати якесь пристойне житло, деякий час довелося жити навіть на вокзалі. «Удень тинявся по кіностудії, пізно увечері повертався до свого нового пристанища й поміж вокзального люду, що чекав на пересадку з поїзда на поїзд, вмощувався ночувати на якім-небудь вільнім стільці, а коли випадало, то простягався й на трьох-чотирьох стільцях...»

      Зрештою, допитливі міліціонери його вирахували, звірившись із кіноплакатами фільму. Вислухавши сповідь актора-«бомжа», вони прилаштували його у свій гуртожиток. Розташовувався він у келіях Києво-Печерської лаври. Потім його позбавляють міліційного товариства, і він опиняється в іншому гуртожитку – для сліпоглухонімих…

    Проте у недавнього випускника кіноакадемії плани були грандіозні. Під магічним впливом режисерської майстерності свого учителя Микола Степанович ставить такі фільми: «Ескадра повертає на Захід», «Берег надії», «Дума про Британку», «Климко», «Тихі береги»… Він, уже посивілим, у великих окулярах із важкою чорною оправою, все ще бачив себе юним Орлюком, по-дитячому довірливо чекав, що ось-ось поріг переступить Довженко.

     Але Орлюка не вдавалося повторити… У поезії він був живим класиком, натомість у кіно втрапив у другий ряд режисерів, котрі виконують щось там собі рутинне. А рутини він не терпів. Відтак у кіно вернувся вже у 90-ті, коли зробив пам'ятник своєму учителеві, фільм «Олександр Довженко. Щоденник» та кілька документальних стрічок про гетьманські столиці.

     Та писалися вірші… Йому було 21, коли надрукував у журналі перші поезії. Але слава злетіла на нього і не полишала вже ніколи відтоді, коли в «Літературній Україні» 7 квітня 1961 року з’явилася на цілу сторінку добірка віршів «З книги першої, ще не виданої». Після такого старту Дмитро Павличко заявив, що не має права писати… Наступного року ця книга перша «Атомні прелюди» побачила світ і породила громи й блискавки в літературній атмосфері. Миколу Вінграновського обзивали абстракціоністом і сюрреалістом, хоча переважно мало хто знав, що ці терміни означають, а от формалістом називали найчастіше.

     Поет не міг змовчати. В історію увійшов сміливий виступ молодого письменника на нараді у Верховній Раді УРСР на початку 60-х років ХХ століття. Він прочитав вірш. Ось уривок із нього:

Я – формаліст? Я наплював на зміст?

Відповідаю вам не фігурально –

Якщо народ мій числиться формально,

Тоді я дійсно дійсний формаліст!

      Микола Вінграновський був завжди самим собою – поетом з абсолютним естетичним смаком, з досконалим художнім чуттям. Колеги любили його за проникливий ліризм і аполітичність (він, як Ліна Костенко, не ходив у депутати, не рвався до політики).

     Через п’ять років побачила світ друга збірка – «Сто поезій». І пішло, і поїхало. Майже одночасно Микола Вінграновський почав писати й прозу. А ще натхненно любив дітей, створивши для них чудові книжечки «Андрійко-говорійко», «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір»…

    Був у Миколи Степановича свій кінь. Запрягав його у воза та й потихеньку їхав степами, від річечки до річечки, від ставка до ставка. Ночував під вербами, а вранці ще сонний, обсипаний росою, з вудочками, – до води. Там, як він признавався, серед ночі до нього приходило Слово, яке він шовково огортав своєю ласкою, виколихував-вишіптував, завмираючи у полоні звуків, мліючи в магічній грі словотворень.

    І в скрутні часи, і в радісні Миколу Вінграновського підтримувала дружина. Олександра Іванівна народилася в Коломиї на Івано-Франківщині, усе життя працювала лікарем-кардіологом. Кажуть, до неї за допомогою зверталася Ліна Костенко.

     «Олександра була відданою дружиною, – згадував про неї поет Іван Драч. – Вона вміло підкреслювала дорогоцінні риси свого чоловіка, що додавало йому снаги до життя, особливо в останні роки, коли той хворів. Помер він від тяжкої хвороби. Я був на похороні – прощання відбувалося у Спілці письменників. Тоді Леся трималася дуже гідно, як і належить дружині видатного поета, режисера, актора. Бог не дає харизматичних чоловіків будь-кому. Тільки тим жінкам, які здатні бути для них водночас і підтримкою, і натхненням».

    У березні 2011 року не стало і пані Олександри.

«Цю жінку я люблю.

Така моя печаль.

Така моя тривога і турбота…», –писав Микола Вінграновський.

Слайд 4. Світлана Антонишин про збірку «Цю жінку я люблю»:

«У поезії Вінграновського – дивовижна щільність кадрів, граційна плавність переходів від одного плану до іншого, невимушеність, з якою поєднуються речі, здавалося б, непоєднувані. А ще – відчуття якоїсь абсолютної свободи, незаданості, непередбачуваності при чіткій внутрішній організації, а в деяких творах – навіть спланованості лірики»

  • Почуття любові виступає у Вінграновського силою, що надихає й відроджує, що може врятувати людське серце від зубожіння. Мені приємно, що ви ознайомилися із збіркою поета та навіть створили свої фільми про улюблені вірші.   ВІДЕО 4 (Лєра)

Збірку відкриває вірш «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…»

 

ІV. Ідейно-художній аналіз поезії «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…»

  1. Виразне читання твору вчителем у супроводі асоціативного відеоролика        ВІДЕО 5   (асоц)
  • Які ваші відчуття?    (відповіді)

Кооперативне навчання Робота в групах.

I група — традиційний аналіз поезії (коуч Забажан)

II група — пообразний аналіз поезії  (коуч Німчінова)

III група — проблемно-тематичний аналіз поезії (або есе) (коуч Совенко)

IV група — аналіз за автором (послідовний) (Кравцова)

V Качур визначає на дошці розмір, риму, римування

Орієнтовні відповіді:

 

І група (традиційний аналіз поезії).

Слайд 5   Поезія М. Вінграновського «Сеньйорито акаціє, добрий вечір» належить до жанру інтимної лірики. Її тема — зустріч закоханих через багато років, відчуття й переживання ліричного героя через цю зустріч, спогади про щасливий час і неможливість його повернути. Образи в поезії є як реальними — ліричний герой та його колишня кохана, так і символічними: СЛ 6 акація, котра асоціюється з духмяним білим цвітом та колючками (очевидно, кохання важко назвати взаємним: кохана приваблива, але «колюча» до закоханого героя); осінь — зрілі літа людини (не лише пора року, але й пора життя); пожежа, вогонь — пристрасті, кохання; мости – не тільки інженерні споруди, але й символ зв’язку з минулим, дороги — життєвий шлях; година суха та волога — час життєвих радощів, перемог, удач та невдач. Головну думку (справжнє кохання — солодке почуття, яке не забувається з роками) поет утверджує через СЛ 7 метафору-метаморфозу. Його кохана — «сеньйорита акація» — поєднання вишуканого, гордого з трохи насмішкуватим, ущипливим. Минули роки, настала осіння пора в природі і в житті героїв, а вона — все така ж «пожежа», «вогонь по плечі». Любов із часом «відболіла», але несподівана зустріч відродила почуття («і солодше любити знов»). Щирі, свіжі почуття ліричного героя автор передає через метафори різних видів, оксюморон «колюче щастя», звертання «пожежо моя», гру слів «забув був вас», повтори, риторичні питання та інші художні засоби. Вірш викликає гаму відчуттів, почуттів та роздумів — від філософського усвідомлення плинності часу й вічності кохання до естетичного задоволення, замилування красою поетичних рядків.

  • Слово вчителя Визначмо ж разом художні засоби.
  • У вірші виразний звукопис. Повторення с—з—ч (шиплячих і свистячих) за допомогою алітерації створюють звуковий образ шурхоту осіннього листя. А свідомо використана тавтологія «забув, що забув був вас» за допомогою гри слів (граматичних форм минулого часу) створює цікавий образ ніби вже двічі минулого (забув, що забув, забув був). Цікаво, що поет використовує займенник «Хто» замість традиційного у такому питанні: «Що воно за...» Таким чином ми бачимо образ коханої, яка уособлює любов.

епітети: «колюче щастя», «година суха й волога», «осінній я». метафори «осінь зійшла по плечі», «відболіло… прогоріло… ступлювало і душу, й тіло», «відходились усі .мости»

звертання: «сеньйорито акаціє», «сеньйорито, колюче щастя», «пожежо моя»;

риторичні питання «Хто воно за таке — любов?», «Вже б, здавалось, нащо мені?», «Ви з якої дороги, пожежо моя?» емоційно наближують увесь світ до поетичного бачення поета, споріднюють його зі світом акацій і мостів;

оксиморон «колюче щастя» відображає ставлення до коханої.

анафора «сеньйорито» з’являється у кількох рядках.

повтори «Осінь, ви і осінній час», «Осінь, ви і осінній я…».

 

II група (пообразний аналіз поезії).

СЛ 8 Центральним образом поезії є, безумовно, ліричний герой. Це людина зрілого віку, у котрої «У годину суху та вологу відходились усі мости». З юності закоханий у «сеньйориту акацію» — очевидно, горду, примхливу дівчину, «колюче щастя». Але шляхи їхні розійшлися. Довго «боліло» й «горіло» серце юнака, тільки з роками притупився цей біль, ці почуття, і він, змучений, «перехрестивсь». А випадкова зустріч (чи не випадкова?) — і «Я забув, що забув був вас». Важче любити далеке, але «солодше любити знов». Шкода лише, що «Осінь. і осінній я.»

Лірична героїня — «сеньйорита акація» — свіжий і неповторний образ. Він асоціюється зі звичайністю, витривалістю, запашними квітами та гострими колючками — не кожен наважиться мати з нею справу.

Метафори — називання «пожежо моя», «вогонь по плечі» вказують, очевидно, не лише на колір волосся, а й на запальний, пристрасний характер. Екзотичне звертання «сеньйорито» теж «промовляюче» — тут і шляхетність, і ніжність, і та ж пристрасність. Їхні з ліричним героєм дороги розійшлися (а може, взаємності й не було?), та щось усе ж таки примушує її повернутися, згадати, і, можливо, пожалкувати (але це — «за кадром!»).

  • Поряд із реалістичними образами, овіяними романтикою почуття, у поезії багато символічних, про які вже розповіли. І реальні, й символічні образи подані в емоційному ключі, через сприйняття головного героя й розкривають головну думку. Яку?  почуття любові, кохання надзвичайно важливі в житті людини, це відправні точки на шляху до щастя.

 

III група (проблемно-тематичний аналіз поезії (або есе).

Тема кохання в літературі — вічна. І розкрита вона давно, повно та різнобічно. Тисячі віршів написано про взаємне кохання, яке дає крила людині, підносить її, робить щасливою. Ще більше творів про нерозділене кохання, трагедії, з ним пов'язані. А є кохання — світлий спогад юності, весни, яким треба «переболіти». Ніхто не знає, яким залишилося б це перше почуття, коли б дійшло до логічної фази — шлюбу. Чи не стерлося б, не зміліло під впливом буденності, побутових труднощів, як це часто трапляється в житті?

Тому проблема кохання теж вічна: чи справжнє воно, чи витримає випробування часом, життєвими негараздами, різними спокусами.

СЛ 9 Як бачимо, у вірші М. Вінграновського ліричний герой проніс через усе життя світле й сильне почуття кохання до свого «колючого щастя», «сеньйорити акації». Можна було б уже й забути, але ні. Побачив — і пожежа в душі спалахнула знову. Як солодко «любити знов», хоч лягла вже на плечі осінь — тягар прожитих літ («осінній я»).

  • Проблему кохання автор розглядає як проблему щастя, дару Божого, що осяває життя, робить його багатим, духовно наповненим. Здатність людини кохати перетворюється в системі цінностей поета на вагомий критерій вартісності особистості. На думку письменника, людина, що не вміє кохати й не цінує почуттів інших, — убога.

 

IV група (аналіз за автором (послідовний).  Малюнок!!!

Побудова тексту – монологізований діалог (передбачається наявність адресата). «Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас»,— такими розмовними, трохи іронічними інтонаціями починається поезія. І не ясно, про кого, про що йдеться: чи про кохану жінку, яку випадково зустрів після багатьох років розлуки, чи це дерево, біля якого в юності зустрічалися з коханою. У словах-звертаннях «сеньйорито», звучить стільки захоплення, поваги («ви») й навіть остороги, бо ж «колюча»! «Ви» у моделі художнього світу вище за «я». Ліричний суб’єкт відчуває нерівність. Він у стані душевного потрясіння: замолоду він дуже кохав, і це кохання завдало йому страждань «Ступцювало і душу й тіло». Тож коли почуття згасло, він відчув полегшення («І сказав я — вже слава богу, І, нарешті, перехрестивсь») і не просто забув про це, а навіть «забув, що забув був вас». Це схоже на сповідь, адже герой говорить про найпотаємніше – власні почуття, свій біль (автор використав дієслова у минулому часі: «забув», «відболіло», «прогоріло», «ступцювало», «відходились», «сказав», «перехрестивсь». Але любов знову прийшла: «здрастуйте, добрий вечір»  – ці формули привітання, які можливі в момент розмови. Отже, діалог між «ви» і «я» знову відновлено. Минули роки («осінній час»), любити світлу мрію все важче, але ж і «солодше»! Хоча, хто може сказати напевно, що «воно за таке любов?», адже кожен відкриває її для себе заново і по-своєму. Багато в житті пережито ліричним героєм, «відболіло, прогоріло», почали загоюватися душевні рани. Зітхнув із полегшенням. І раптом — зустріч! Пожежа! Але вогонь горить рівно, тепло, зігріваючи «осінню» душу закоханих (чи закоханого?). Читаючи цю поезію, отримуєш естетичне задоволення від краси почуттів, краси художніх слів, так майстерно дібраних автором.

 

V Качур (на дошці)

Чотири перших і чотири останніх рядки обрамлюють текст. І-а строфа – зустріч, ІІ – особливості зрілого віку, ІІІ і IV – пригадування, сповідь, V – повтор + посилення першої строфи.

Віршовий розмір: двостопний, тристопний, чотиристопний анапест + ямб, пірихій. Мінливість розміру передає сум’яття ліричного героя, його хвилювання.

Римування перехресне. Рими чоловіча й жіноча. Три крапки несуть семантику недоговореності.

  • Ми побачили різні шляхи літературознавчого аналізу поетичного твору, але всі вони мають одну мету: розкрити ідейно-художні особливості, естетичну цінність поезії, наші відчуття й думки, що виникли при її читанні.

СЛАЙД 10. Поет осмислює любов у трьох основних вимірах. В суто особистісному (кохання як глибинна, нерозгадана таємниця серця) , суспільному (любов до рідної землі, до України, до народу і просто-до людини, близької і далекої, знайомої і незнайомої ) і, нарешті, у глобальних, космічних масштабах як один із законів Всесвіту, основа жаданої гармонії, джерело єдності всіх творчих, життєспраглих сил.

V. Творче завдання

Дайте відповідь на запитання ліричного героя: «Хто воно за таке любов?». 

VІ. Підбиття підсумків уроку.

  • Його поезію і прозу любили і люблять. Не тільки ровесники, а й молоді. І це – найкраще визнання…

Слово вчителя.  – То ж яка головна і домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського?

Відповідь учня: оптимістичність і емоційність світобачення ліричного героя. Його переживання завжди напружені і драматичні, завжди охоплені тривогою за долю коханої людини. Лірика Миколи Вінграновського нічого нікому не навязує. Вона справді вільна. Кожен завдяки багатоплановості, незглибимості образів може відкрити в ній щось своє, неповторне.

Учитель.  Інтимна лірика Миколи Вінграновського возвеличує, підносить людину, а не лише фіксує її настрої. І тому молоді пристрасті душі ліричного героя в поезіях Миколи Вінграновського мають особливий драматичний сенс, свою філософію:

СЛАЙД 11. ... любити доти,

                   Доки не згаснуть серця перші кроки

                   І перші болі пережитих ран.  (Може, ще живий голос?)

 

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

VІІІ. Домашнє завдання: пройти тестування в групі, вивчити поезію, аналізувати, опрацювати життєвий і творчий шлях Л. Костенко, підготувати презентацію.

 

docx
Додано
3 липня 2018
Переглядів
325
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку