Урок "Конституція України- Основний Закон держави"

ПЛАН – КОНСПЕКТ  УРОКУ  З  ОСНОВ  ПРАВОЗНАВСТВА

Тема: «Взаємозв’язок людини і держави»

Підтема: «Конституція України- Основний Закон держави»

В підготовці матеріалу використані історичні та довідкові матеріали, схеми, чинне законодавство України станом на 28.11.2022.

Для учнів 9 класів, зокрема з поглибленним вивченням основ правознавства .

Зміст уроку:

1. Конституційне право- поняття, предмет та метод правового регулювання, джерела.

2. Конституція- поняття, ознаки та юридичні форми.

3. Конституція України- Основний Закон держави, структура.

4. Конституцій Суд України- повноваження та форми звернення до КСУ (Додаток 1. Схема «Конституційний Суд України»).

      Мета уроку: сформувати уявлення та розуміння таких понять як: конституційне право, предмет та метод правового регулювання, джерела конституційного права; Конституція-  Основний Закон держави, історичний аспект появи конституцій; ознаки та юридичні форми конституції; Конституційний Суд України як єдиний суд конституційної юрисдикції, його склад та повноваження; звернути увагу учнів на велику кількість слів іншомовного походження, властивих для вживання при вивченні теми, що дає можливість значно розширити словниковий запас спеціальних термінів (учням рекомендується вести власний словничок, де наприкинці навчального року очікується понад 300 нових слів, з розкриттям їх походження та значення)- тільки на цьому уроці їх пропонується 20.

      В умовах правового режиму воєнного стану, викладений матеріал пропонується  учням в межах синхронного,  онлайн-спілкування з ними на уроці, а в асинхронному режимі  вони можуть бути запрошені  до написання есе про конституції сучасних держав,

та особливості їх прийняття.

      ОСОБЛИВУ УВАГУ ЗВЕРТАЄМО НА ВИДІЛЕНИЙ ТЕКСТ!

      Рефлексуємо та згадуємо такі поняття, як «людина», «особа (фізична особа)», «громадянин», «суспільство», «влада», «державна влада», «неподільність (єдність, триєдність) державної влади», законодавство тощо.

1. Конституційне право- поняття, предмет та метод правового регулювання, джерела

      Конституційне право- галузь публічного права, норми якої врегульовують найважливіші суспільні відносини, які складаються в процесі організації та здійснення державної влади, а також визначають основи взаємодії держави і суспільства (особи).

      Предмет правового регулювання  конституційного права- найважливіші суспільні відносини, а саме конституційно-правові відносини, які врегульовуються нормами конституційного права.

      Види конституційних правовідносин:

1. Такі, що визначають державний (конституційний) та суспільний лад з погляду

форм держави (наприклад, Україна за формою державного правління є республікою (ст.5 КУ), за  формою державного устрою- унітарною державою (ст.2 КУ) та за  політичним режимом- демократичною державою (ст.1КУ));

2. Такі, що визначають основи правового статусу особи та його гарантії (наприклад,

в Конституції України (КУ) фундаментальним правам та свободам людини і громадянина присвячено окремий  ІІ розділ, а їх гарантіям окремі положення також і інших розділів КУ: п.17, ст.85 щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; ст.102 щодо Президента України, як гаранта прав і свобод людини і громадянина тощо) ;

3. Такі, що визначають особливості організації державної влади, тобто систему її

державних органів, порядок їх формування, компетенцію, взаємодію між собою та діяльність (наприклад, в КУ цим питанням присвячені положення розділу ІV Верховна Рада України; розділу V Президент України; розділу VІ Кабінет Міністрів України; розділу VІІІ Правосуддя тощо);

4. Такі, що визначають особливості організації місцевого самоврядування (МСВ),

тобто систему територіальних громад та органів МСВ, порядок їх формування, компетенцію, взаємодію між собою та діяльність (ХІ розділ КУ);

5. Такі, що визначають економічний лад, тобто систему господарювання, засновану

на праві на працю та підприємницьку діяльність, існуючих формах власності, способах виробництва, принципах їх захисту тощо (наприклад, ст.13, 42, 43 КУ). 

      Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

-     народ держави, тобто громадяни держави всіх національностей (Декларація про

державний суверенітет України (1990));

-     окремі фізичні особи та юридичні особи;

-     громадські об’єднання, професійні організації, політичні партії;

-     державні органи та держава в цілому;

-     іноземні держави, їхні фізичні та юридичні особи, міжнародні організації.

      Метод правового регулювання конституційного права- імперативний (субординаційний, авторитарний, ієрархічний, владних приписів), притаманний для всіх галузей публічного права, а так,  участь держави, її компетентних органів та посадових осіб, як однієї із сторін у відповідних конституційно-правових відносинах є обов’язковою.

      Джерелом конституційного права є конституційне законодавство, тобто система нормативно-правових актів, що містять правові норми, які врегульовують конституційно- правові відносини. Норми конституційного права є основоположними для всіх інших галузей права, вони виступають як ті, що встановлюють принципи регулювання найважливіших суспільних відносин (наприклад, ст.4 КУ- принцип єдиного громадянства; ст.6 КУ- принцип триєдності державної влади, тобто поділу її на законодавчу, виконавчу та судову; ст.8 КУ- принцип верховенства права; ст.62 КУ- принцип презумпції невинуватості тощо). 

      Види джерел конституційного права:

• конституція- основне джерело конституційного права;
• конституційні закони:

а. закони що вносять зміни до конституції (встановлюють, змінюють або припиняють

дію її норм);

б. складові частини конституцій деяких країн (наприклад Конституція Швеції

складається з трьох конституційних законів, Фінляндії- з чотирьох тощо);

в. інші конституційні закони- такі, що містять конституційно-правові принципи і

норми, передбачені Конституцією, уточнюють, доповнюють її положення (наприклад, Закони України: «Про Рахункову палату», «Про Конституційний Суд України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про громадянство України», Виборчий кодекс України тощо);

• статути автономій (наприклад, Конституція Автономної республіки Крим);
• деякі акти глави держави та уряду;
• рішення Конституційного Суду;
• конституційні угоди (договори) (наприклад, Конституційний договір між

Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (1995)) тощо.

2. Конституція- поняття, ознаки та юридичні форми

      Конституція (лат.constitutio-  устрій, установлювати)- установчий правовий акт:

      -     у Стародавньому Римі такими були едикти (лат.edictum-об’ява) імператора;

      -     у Середньовічній Польщі (Королівство Польське) такими вважались постанови сейму- найвищого законодавчого станово-представницького органу;

      -     в епоху буржуазних революцій 16ст. - 18 ст. термін набуває значення Основного Закону держави;

      -     у 1710 році термін використано в латинській назві Договора Гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшинами та козацтвом: «Pacta et Constitutiones legume libertatumque exercitus zaporoviensis» або «Пакти (лат.pactum-договір) і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького».

       Найдавнішими, нині чинними Основними Законами є Конституції США (1787), Королівства Норвегії (1814), Королівства Нідерландів (1815), Королівства Бельгії (1831), Великого Герцогства Люксембург (1874), Швейцарської Конфедерації (1874) тощо.

       Конституція- це Основний Закон держави найвищої юридичної сили, що має установчий, програмний, ідеологічницй характер, підвищену стабільність та високий рівень захисту, специфічний предмет правового регулювання, розробляється та приймається в особливому порядку, виступає правовою базою поточного законодавства.

      Ознаки Конституції визначають її місце в ієрархічній структурі законодавства та дозволяють відрізняти від інших НПА, в т.ч. звичайних законів.

      Ознаки  конституції:

• є основним джерелом національного права, ядром правової ситеми, поточною

базою чинного законодавства;

• має установчий (державний лад, територіальний устрій, мова тощо), програмний

(перспективи розвитку держави), ідеологічний (формування суспільної та індивідуальної свідомості) характер;

• має найвищу юридичну силу, тобто посідає найвище положення в ієрархічній

структурі законодавства;

     -      розробляється та приймається в особливому  порядку:

     а.     конституантою- органом установчої влади; всенародним вищим колегіальним тимчасовим представницьким органом, спеціально утвореним для розробки й ухвалення конституції держави. У різних країнах конституанта має різні назви: установчі збори, національні, народні, конституційні збори, конституційна асамблея (фр.assamble-збори), конституційний конгрес (лат. congressus - зустріч, збори), конституційний конвент (лат.conventus-збори)  тощо.

    б.     на референдумі (лат. referendum - те, що має бути повідомлено) - шляхом  всенародного голосування;

    в.     парламентом- законодавчим органом держави (в Україні Основний Закон прийнятий Верховною Радою (1996));

    г.     актом октроюва́ння (октроїрування) (франц. octroyer — дарувати)- одноосібним актом, у результаті якого глава держави (монарх, президент тощо) фіксує або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади. Здебільшого це виявляється у «даруванні» народові, колонії- залежній території від метрополії, конституції чи конституційних актів шляхом відповідного волевиявлення. Вперше октроювання було застосовано у Франції: 4 червня 1814 набрала чинності «Хартія 1814 року», октройована королем Людовіком XVIII; октроювання мало місце у Бельгіїї (1831), Японії (1889), Нігерії (1960), Кувейті (1963), Непалі (1990) тощо;

• має високий рівень захисту (діяльність судів, всіх правоохоронних та ін. державних

органів та органів влади МСВ спрямована на забезпечення дотримання та виконання норм Конституції);

• має підвищену стабільність (передбачено більш ускладненину процедуру внесення

змін порівняно із звичайними законами, а з деяких питань внесення змін можливо тільки після затвердження на вседержавному референдумі або неможливо взагалі) (наприклад, розділ ХІІІ КУ);

• має спецефічний предмет правового регулювання- найважливіші суспільні

відносини, які регулюються нормами конституційного права.

Юридичні форми конституції:

• за рівнем стабільності: гнучкі- використовується звичайна процедура внесення змін;

жорсткі- порівняно із звичайними законами закріплено ускладнену процедуру внесення змін;

• за формальною визначеністю: неписані- конституція, як окремий нормативний

правовий акт найвищої юридичної сили, відсутня (Велика Британія, Нова Зеландія); писані- конституція прийнята у формі конкретного НПА найвищої юридичної сили (конституції абсолютної більшості країн є писаними);

• за формою державного устрою: унітарні- конституції простих (унітарних) держав;

федеративні- конституції складних за формою державного устрою держав.

     За юридичними формами Конституція України є жорсткою, писаною та унітарною.

3. Конституція України- Основний Закон держави, структура

      28 червня 1996 року Верховною Радою України (парламентом) від імені Українського народу була прийнята Конституція України- Основний Закон держави.

       Конституція України складається з Преамбули (лат.praeambulare- те, що передує, введення) та 14 розділів. З моменту прийняття і станом на теперішній час до КУ  сім разів вносились зміни, в т.ч. виключено розділ VII.

      ПРЕАМБУЛА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ (витяг з КУ):

      Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей,

      виражаючи суверенну волю народу,

      спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

      дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

      піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України,

      прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

      усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

      керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

      приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

      Конспективний зміст положень Конституції України з коментарями:

      Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ (ст.ст.1- 20) - встановлюється державний лад України- демократична, унітарна республіка; захист її суверенітуту і територіальної цілістності оголошується найважливішою функцією держави та справою всього Українського народу;  народ України визнається єдиним джерелом влади та носієм суверенітету; закріплюються принципи єдиного громадянства, триєдності державної влади (поділу її на законодавчу, виконавчу та судову) та верховенства права, плюралізму ( лат.pluralis- множинний)-ідеологічна, політична та економічна багатоманітність, вища юридична сила КУ та місце міжнародних договорів в системі законодавства; українська мова визнається як державна; забороняється цензура; встановлюються державні символи України тощо;

      Розділ ІІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА (ст.ст.21- 68)- на підставі положень Загальної декларації прав людини (1948), Міжнародних пактів ООН про громадянські і політичні та про економічні, соціальні і культурні права (1966), Конвенції Ради Європи про захист прав людини і осноположних свобод (1950)  тощо, закріплені: основні фундаментальні права і свободи людини в Україні та найважливіші обов’язки  її громадян; засади громадянства; базові принципи юридичної відповідальності тощо;

      Розділ ІІІ ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ (ст.ст.69-74 КУ, Виборчий кодекс України (2019), ЗУ «Про всеукраїнський референдум» (2021))- встановлюються  форми безпосередньої демократії -вибори, референдуми, коло осіб, які мають право голосу на виборах, основні принципи виборчого права тощо;

      Розділ ІV ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ (ВРУ) (ст.ст.75- 101 КУ, ЗУ «Про Регламент (англ. regulations- система правил)  Верховної Ради України» (2010))- український парламент (фр.parler- говорити) є єдиним представницьким органом законодавчої влади; встановлюється його  чисельний склад- 450 народних депутатів, їх правовий статус, порядок роботи ВРУ (в т.ч. формування коаліції (лат.coalitio- cоюз) депутатських фракцій), процедура прийняття законів, засади взаємодії з Президентом, Кабінетом Міністрів України, іншими органами державної влади та МСВ; презентується робота Рахункової палати, омбудсмена (швед.ombudsman- представник)- Уповноваженого ВРУ з прав людини, Національного банку України; гривня оголошується грошовою одиницею України тощо. Видає закони, постанови, декларації тощо;

      Розділ V ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ (ст.ст.102- 112)- встановлюються повноваження Президента (лат.praesidentis-головуючий)  України, засади його взаємодії з парламентом, Кабінетом Міністрів України, ін. органами державної влади та МСВ, періодичність обрання, процедура усунення з поста в порядку імпічменту (англ.impeachment- недовіра); Президент України є главою держави (обирається народом), Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, очолює Раду національної безпеки і оброни України; обирається виключно громадянами України, представляє державу в міжнародних відносинах, наділений компетенцією підписання законів та має право вето (лат.veto- забороняю) щодо них, нагородження державними нагородами, здійснення помилування, прийняття до громадянства або його припинення, призначення голів місцевих державних адміністрацій тощо. Видає укази та розпорядження;

      Розділ VІ КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ (УРЯД) (ст.ст.113- 120 КУ, ЗУ «Про Кабінет Міністрів України (2014))- визнається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до якого входять Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри та міністри; призначається ВРУ за участю Президента;  основними повноваженнями є: забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, проведення фінансової, цінової, інвестеційної (від лат. invest-  вкладення коштів)   та податкової політики, політики у сфері праці населення, соціального захисту, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування та ін. Видає постанови та розпорядження, за надзвичайних ситуацій- декрети. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації;

      Розділ VII "ПРОКУРАТУРА" виключено на підставі Закону № 1401-VIII від 02.06.2016

      Розділ VІІІ ПРАВОСУДДЯ (ст.ст.124- 131-2 КУ, ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», (2016))- Конституція України встановлює, що правосуддя в Україні, як вид державної діяльності щодо вирішення соціально-правових суперечностей, здійснюють виключно суди, які ухвалюють рішення іменем України, а їх юрисдикція (лат.jurisdictio- повноваження судів щодо правової оцінки фактів та розв’язання правових конфліктів) поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; народ бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних; визначаються  засади судочинства, правовий статус суддів; презентується діяльність Вищої ради правосуддя, прокуратури та адвокатури;

      Розділ ІХ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ (ст.ст.132, 133)- систему адміністративно-територіального устрою України (станом на 01.01.2022) складають Автономна республіка Крим, 24 області, 140 районів, 460 міст, 104 райони в містах, 881 селище, 28369 сільських населених пунктів; міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус;

      Розділ Х АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ (АРК) (ст.ст.134- 139)- невід’ємна складова частина України, яка в межах повноважень, визначених КУ, вирішує питання, віднесені до її відання; закріплюється участь в розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів. Відповідно до Закону України від 15.04.2014р.  №1207-VІІ АРК визнана територією України, тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації;

      Розділ ХІ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ (ст.ст.140- 146 КУ, ЗУ «Про МСВ в Україні» (1997))- є правом територіальної громади- жителів села, селища та міста- самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. МСВ здійснюється як безпосередньо через вибори, так і через органи МСВ: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через сільських, селищних, міських голів тощо;

      Розділ ХІІ КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ( КСУ) (ст.147- 153 КУ, ЗУ «Про Конституційний Суд України» (2017))- єдиний суд конституційної юрисдикції, до складу якого входять 18 суддів (ст.148 КУ), які призначаються на 9 років Президентом України, парламентом та з’їздом суддів (ст.148 КУ). Включає Велику палату (ст.32 ЗУ), 2 сенати (ст.36 ЗУ) та 6 колегій (ст.37 ЗУ). Конституція України та ЗУ «Про Конституційний Суд України» окреслюють коло повноважень  КСУ тощо;

      Розділ ХІІІ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ (ст.ст.154- 159)- КУ за  рівнем стабільності є жорсткою. На відміну від звичайних законів, внесення змін до неї передбачає особливі процедури: ініціювати такий процес можуть лише Президент України або не менш як третина народних депутатів від конституційного складу ВРУ (150 осіб); законопроект про внесення змін, схвалений конституційною більшістю, вважається прийнятим, тільки якщо на наступній черговій сесіії парламенту за нього проголосують не менш ніж дві третини народних депутатів від конституційного складу (не менше 300 обранців); законопроект про внесення змін до роділів І, ІІІ і ХІІІ має бути  затвердженим всеукраїнським референдумом. Конституція України не може бути змінена, якщо передбачається скасування чи обмеження прав і свобод людини тощо;

      Розділ ХІV ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ (ст.ст.160, 161)- день прийняття Конституції України визнається державним святом- Днем Конституції України;

      Розділ ХV ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ- найбільш актуальними є положення щодо питань реформи та відправлення правосуддя в період до та після 2020 року в т.ч. особливості представництва осіб публічного та приватного права в судах виключно прокурорами або адвокатами тощо.

4. Конституційний Суд України- повноваження та форми звернення до КСУ (Додаток 1. Схема «Конституційний Суд України»)

      Відповідно до положень розділу ХІІ КУ та ст.7 ЗУ «Про Конституційний Суд України» до повноважень КСУ належить:

      1) вирішення питань про відповідність КУ (конституційність): законів та інших правових актів ВРУ; актів Президента України; актів КМУ; правових актів Верховної Ради (ВР) АРК   (ухвалюються рішення);

      2) офіційне тлумачення КУ (ухвалюється рішення);

      3) надання за зверненням Президента України або щонайменше 45 народних депутатів, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність КУ чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язквість- ратифікацію (лат.ratificatio- надавати згоду);

      4) надання за зверненням Президента України або щонайменше 45 народних депутатів висновків про відповідність (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

      5) надання за зверненням ВРУ висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах ст.ст.111, 151 КУ;

      6) надання за зверненням ВРУ висновку щодо відповідносоті законопроекту про внесення змін до КУ вимогам ст.ст.157, 158 КУ;

      7) надання за зверненням ВРУ висновку про порушення Верховною Радою Аатономної Республіки Крим КУ або ЗУ;

      8) вирішення питань про відповідність КУ та ЗУ НПА ВР АРК за зверненням Президента України (надається висновок);

      9) вирішення питань про відповідність  КУ (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить КУ (ухвалюється рішеня).

       За результатами розгляду справ КСУ  ухвалює рішення, надає висновки, постановляє ухвали (відкриття, відмова у відкритті, закриття провадження у справі, ін. процесуальні дії) та видає забезпечувальні накази, а також з питань не пов’язаних із конституційним провадженням ухвалює постанови (ст.83- ст.87 ЗУ «Про КСУ»). Формами звернення до КСУ є конституційне подання, конституційне звернення та конституційна скарга.

Автор матеріалу- вчитель правознавства Одеського юридичного ліцею Одеської міської ради Коритнюк Я.О.

Додаток 1. Схема «Конституційний Суд України»