Урок літератури рідного краю "ШЕВЧЕНКО І ТЕРНОПІЛЬЩИНА".

Тема. Шевченко і Тернопільщина

Мета: розповісти учням про перебування поета у нашому краї, про вплив цього перебування на подальшу долю поета; виховувати активну громадянську позицію, національну самосвідомість, почуття справедливості.

Обладнання: спогади сучасників, розповіді про експонати Кременецького краєзнавчого музею, пов’язані з іменем Кобзаря, записи народних переказів про Шевченка.

Тип уроку: урок літератури рідного краю.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Є у біографії видатного сина України сторінки, пов'язані з нашим краєм. На Тернопільщині свято бережуть усе, що стосується імені великого Кобзаря.

У 1846 році за завданням Археологічної комісії Тарас Шевченко побував на Волині, де змальовував історичні пам'ятки архітектури, а також записував народні перекази та пісні. Де б не був поет — чи в Почаєві, чи у Вишнівці, чи в навколишніх селах — всюди прислухався до народного гніву, народного слова й пісні.

Про цю мандрівку знаходимо згадки в його творах. У повісті "Варнак" читаємо: "Повертаючись із Почаєва, я завітав до Крем'янця подивитись на коралову Бону і на споруджені в той час палати чи кляштордля Кременецького ліцею."

Про перебування Т.Шевченка у нашому краї ми будемо говорити на сьогоднішньому уроці.

Пам 'ятник Т. Г. Шевченку у Тернополі

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Переказ «ланцюжком» змісту поеми «Сон».
2. Аналізування твору.

(Учні визначають фрагменти поеми, що справили на них найбільше враження, пояснюють свій вибір.)

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1.Повідомлення учня про перебування Шевченка в Почаєві.

Готель Почаївської лаври, де зупинявся Т. Шевченко 1846р.

У Почаєві Шевченко прожив два тижні. За цей час він намалював чотири акварельні малюнки і два ескізи: "Почаївська лавра із заходу", "Вид на околиці з тераси Почаївської лаври", "Почаївська лавра з півдня", "Собор Почаївської лаври".

Якщо дивитися з тераси Почаївської лаври на захід, то видно селище Підкамінь Львівської області. У Шевченка виникла думка побувати по той бік кордону, який місцеві селяни часто переходили. Про цей намір залишились спогади селянина Федора Кружилка з Вишнівця. У 1905 році В. Щурат зустрівся із 80-річним Кружилком в колишньому замку Вишневецьких і той розповів про своє знайомство з Шевченком у 1846 році: "Я ще молодий був, та не раз і балакав з ним. Отож він раз мені каже: "Якби так у Підкамені побути часок..." Є навіть переказ, що Шевченко таки переходив кордон між Росією і Австро-Угорщиною, щоб дізнатися, як живеться під чужим гнітом братам-галичанам.

У Почаєві Шевченко слухав тужливі пісні лірників, оповідання про жорстокого графа Потоцького, розповіді про народних месників.

Двадцятим жовтня 1846 року датовані записи народних пісень "Гиля, гиля, селезень", "Ой випила, вихилила", "Ой у саду, саду".

Про Почаїв Шевченко згадує у поемі "Слепая", у повісті "Варнак".

2.Повідомлення учня про перебування Шевченка в Кременці.

З Почаєва поет приїздив у Кременець. Перебуваючи у старовинному місті над їквою, він оглянув пам'ятку XVIII століття — ансамбль будівель колишнього Кременецького ліцею, руїни старовинного замку.

Поет почув тут багато переказів та легенд, розповіді про гайдамацьке повстання 30-х років XVIII ст., які стали основою повісті "Варнак"і однойменної поеми.

У селі Білокриниця він з цікавістю слухав розповіді про ватажка селянських повстань Вергуна, який став праобразом головного героя в поемі "Варнак":

Над Іквою було село,

Утім селі на безталання

Та на погибель виріс я...

Перебування Т. Шевченка в Кременці знайшло своє відображення у картинах художників. Кременчанин Гван Дем'янович Герасевич (1914-1977) присвятив Кобзареві картину "Тарас Шевченко у Кременці", яка нині зберігається у музеї Т.Шевченка в Києві. Геніальному Кобзареві він присвятив і ряд віршів, які увійшли до книги "Душа в словах", що побачила світ через 15 років після смерті автора.

Краєзнавцю Гаврилові Чернихівському вдалося відшукати портрет Тараса Шевченка, написаний відомим ученим, поетом і громадським діячем Олександром Неприцьким-Грановським — уродженцем Великих Бережців. Ця робота займає почесне місце в експозиції меморіального музею Олександра Неприцького-Грановського. До ювілею Кобзаря художник Є. Удін, гравери В.Наконечний, О. Фіжик виготовили ескізи пам'ятних медалей, які відображають перебування Шевченка на Тернопільщині.

Пам'ятні медалі

Кременецьке видання "Кобзаря"1922 року

Є у волинській Шевченкіані цікаві факти: у 1922 році в Кременецькій друкарні братів Юзефових було видано "Малий Кобзар". Ця невеличка книжечка форматом 16 на 10 см. має 32 сторінки. На обкладинці у рамці, прикрашеній рослинним орнаментом, такий напис:

"Тарас Шевченко. Малий Кобзар. Учітеся, брати мої! Видання Кременецького повітового союзу кооперативів на Волині. Кременець. 1922".

На форзаці — репродукція портрета Тараса Шевченка з фотографії 1860 року. Коротка біографія поета "Життя Тараса Шевченка" поміщена на 3-7 сторінках. Далі друкуються вірші й уривки з поем Шевченка, всього 22 твори. Серед них на першому місці — "Заповіт", подані уривки з "Кавказу", "Неофітів", "І мертвим і живим", "Катерини", "Тарасової ночі". Деякі твори озаглавлені інакше. Так, "Садок вишневий коло хати" названо "Вечір", а "На Великдень, на содомі" — "Сирітка".

Від часу виходу "Малого Кобзаря" минуло кілька десятиріч. Це видання стало бібліографічною рідкістю. -Нині відомі лише три примірники книжки. Два з них — у Львові, у бібліотеці ім. В. Стефаника, третій — у експозиції Шевченкового залу Кременецького краєзнавчого музею.

3. Виразне читання поезії учениця 10класу Мартинюк Наталія. “Шевченко у Кременці”.

Шевченко у Кременці

Предивну казку мені Бона нашептала

Проте, як приїздив Кобзар сюди,

Щоб з джерела Святої Анни

Напитися цілющої води.

Зійшов поет аж на стрімку вершину,

Краса гори зачарувала зір,

Йому земля подарувала силу,

А Кременець легенди оповів.

Він біля Ікви тихої ходив,

Болючий крик із скель Дівочих плив... —

Поет легенди в слово перелив.

Він чув перекази в селі Білокриниця

Про славного героя Вергуна —

Месника-повстанця Варнака...

Упало слово в серце Кобзаря.

4. Виразне читання переказу “Біля джерела Святої Анни”.

Біля джерела Святої Анни

Старі люди розповідають, що під час свого перебування на Кременеччині Шевченко зупинився біля цілющого джерела. Напився чистої, як сльоза, льодяниці і відчув, ніби сили прибуло. Потім схилився до джерельця, поглибив дно — хай вільніше б'є чудодійна водиця. У цей час підійшли до джерела подорожні. Розговорилися, почали на тяжку долю скаржитися. Слухав їх поет — і щось болюче оживало в душі, щеміло, як рана. Пригадав своє рідне село, сирітське дитинство, неволю у пана... Незчувся, як вірші самі полилися з уст, виливаючи біль серця. Зачаровано слухали його подорожні...

А коли сонечко почало опускатися за гору, попрощався поет з людьми, залишивши їм книгу на спомин. Так з'явився у цих краях "Кобзар" Тараса Шевченка.

Припали до нього люди, як до щедрої диво-криниці.

А джерело Святої Анни, біля якого побував поет, і сьогодні дарує людям силу, зцілює від недуг.

Записано Мартинюк Наталією у місті Кременці

від Нагорнюк Валентини Михайлівни,

1940 року народження, жительки міста Кременця

5. Виразне читання бувальщини “Розмова з селянами”.

Розмова з селянами

Ще й донині живуть легенди й перекази про перебування Кобзаря у нашому краї.

У селі Передмірці, що над річкою Горинь, поблизу Вишнівця, люди згадують, що тут зупинявся Тарас Шевченко під час своєї подорожі на Поділля та Волинь восени 1846 року.

... Село стояло тоді на шляху, що вів через Вишнівець на Почаїв. Тут був великий заїзний двір з корчмою. То вже всі зупинялися тут: і чумаки, і купці з Варшави, чимшю прочан. Завжди тут було людно, можна було почути цікаві бувальщини. Тарас Шевченко, кажуть, оглядав у Передмірці замок, що стояв на високому горбі, оточений з трьох сторін водою. На ньому були сліди пошкоджень з часів визвольної війни проти польської шляхти, бо приступом його захопив Максим Кривоніс з козаками.

Ночував Шевченко у заїзному дворі. За вечерею присів до мужиків, розговорився, читаві їм свої вірші.

Зайшла мова і про Петербург, царя, сподівану волю. Зліпив Шевченко з хліба маленькі фігурки "царя" і "придворних", поставив їх на столі, навколо насипав крихт з хліба.

Оті крихти — то кріпаки убогі. Кожен окремо — порошинка, а разом — сила. Набрав він крихт повну пригорщу й присипав ними фігурки "царя" й "придворних".

А тепер знайдіть царя...

Нема, — розсміялися всі.

От якби, брати, отак всі громадою, то й скоро свята воленька прийшла б. Коли народ воєдино — його нічим не знищити, бо сила родиться могутня.

Розмову Шевченка з селянами про царя рознесли по селі. Кожен слухав та на вус мотав...

Записано Назарчуком Віталієм

від Герасимової Стефанії Максимівни,

1944 року народження, у селі Зарудді Збаразького району

6.Повідомлення учня про перебування Шевченка у Вишнівці.

Про перебування Шевченка у Вишнівці довідуємося із спогадів академіка Василя Щурата, який відвідав селище у 1905 році і слухав розповіді 80-річного Федора Кружилка. Почуте він опублікував у книзі "З життя і творчості Т. Г. Шевченка". Є в ній рядки: "А за Шевченка чували? Бо він тут був, кілька днів був. Як не малює, то щось пише. Повідали, сам цар його боявся — його пісень. Я ще молодий був, так не раз з ним балакав." Внук Федора Кружилка, Павло Кружилко, згадує: "Дід говорив, що в їх домі побував Тарас Шевченко. Дід звав його просто Тарасом."

Український поет цікавився переказами й легендами про Богдана Хмельницького, про Байду Вишневецького, слухав пісні про них.

У Вишнівецькому замку цікавився великою бібліотекою, картинною галереєю, змальовував портрет Байди. Там же він почув розповіді про жахливу панську гру у шахи, коли замість шахматних фігур стояли кріпаки. Програні фігури кріпаків пан забирав до себе. Тарас Шевченко оглянув чудовий парк над Горинню, зробив кілька малюнків.

За завданням Археологічної комісії великий Кобзар об'їхав майже всю Україну. Бачене і пережите під час поїздки наштовхнуло його на думку про єдність українського народу, штучко розділеного державними кордонами.

"Від берегів тихого Дону до кременистих берегів швидкоплинного Дністра — одна земля, одна мова, один побут.., навіть пісні одні й ті ж. Як однієї матері діти". Ці роздуми героя повісті "Прогулка с удовольствием й не без морали", в основу якої покладено багато/

автобіографічних епізодів, відбивають ідейно-естетичні та суспільно-політичні погляди самого письменника.

У 1964 році у Вишнівці відкрито меморіальну дошку. На ній напис: "У цьому будинку в жовтні місяці 1846 року перебував український поет-революціонер Т. Г. Шевченко".

У 1989 році тут відбулося відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку.

Вишнівець. Пам 'ятник Т. Г.Шевченкові. 1989р.

7. Виразне читання поезій поетів Тернопілля про Т.Г.Шевченка.

"...Шевченко — не просто великий національний, а відтак й інтернаціональний Поет, це своєрідний всесвіт, що помістився в одній людині, яка принесла в офіру на вівтар Свободи і Правди своє стражденне і важке, але чесне і горде життя.

Ні, не сльозою він пробив духовну твердь,

Щоб вбити скверну в антисвіті серця.

Хіба страшною може бути смерть,

Якщо життя бува страшніше смерті?

Прикутий до артерії Дніпра

Не думкою, а вічною любов'ю,

Він в Кос-Аралі в руки камінь брав

І розквітав той камінь з його болю,

І розквітав той камінь, як вогонь,

В купальську ніч на рідній Україні...

Нічого він в житті не мав свого

І мав усе, що дороге людині...

Тарас став світочем усіх пригноблених націй світу. Згадаймо його пророчі слова:

"Брага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!" Він і сьогодні з нами у світі Поезії. Ми всі починаємося від генія Кобзаря.

Духовні не руйнуються мости,

Як слів не вбити кулям ні багнету...

З епохою зустрітися на "ти" —

Найвище одкровення для Поета —

І він досяг цього ціною мук,

Ціною жертви, зречення, офіри,

І новий світ одкривсь йому

В ударах струн караючої Ліри!"

Борис Демків м. Тернопіль

Шевченко в Почаєві

Стояв Тарас на Лавровій горі,

Ніч спрагу в річці Ікві гамувала,

Околиця, втомившись, міцно спала,

Лиш тьмяно миготіли ліхтарі.

Боліли руки з шрамами од пут,

За небокрай курилася дорога.

Звідсіль, казали, близько вже до Бога,

Та вбогість поселялась в кожен кут.

Яка химерність волю тут приспала!

Вогню! Вогню із кременю й кресала

Та осталить громадою топір!

Зірки зійшли у небі пурпурові,

Сочилась кров у серці...

З тої крові

Нова строфа просилась на папір.

Володимир Вихрущ м. Тернопіль

Шевченкові очі

Є безсмертя зоря і слова є пророчі,

Їх вогонь не палить, не зігне бурелом.

Супроводять мене скрізь Шевченкові очі,

Що палають, як цвіт, під високим чолом.

Вони кличуть людей стати гордо на чати,

Рідну землю і рід берегти від іржі,

І за правду святу невідступне стояти,

Подолавши і ляк, і сумні міражі.

Володимир Вихрущ м. Тернопіль

Княжна Рєпніна розповідає

Марку Вовчку про Шевченка

— А я Шевченка знаю до кінця.

 Петро Сорока м. Збараж

* * *

Спливають не роки — віки,

Народу долю визначають,

До "Кобзаря" ж , як до ріки,

Нащадки спрагло припадають,

Тарасе, батьку, ми прийшли до тебе

Просити сили в Ідей тривожний час,

Бо ще хвилина — й потемніє небо,

Соромлячись дивитися на нас.

Допоможи збудить в серцях надію

І віру, що піднімемось з колін.

Твоє нам слово душу гріє,

А голос чистий — наче дзвін:

"Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!"

Назарчук Віталій,

член творчої студії "Первоцвіт

8. Повідомлення учня “ЖИВИЙ У ПАМ'ЯТІ НАРОДНІЙ”.

Увіковічнення пам'яті Великого Кобзаря на Тернопільщині стало справді всенародним.

Перший пам'ятник поету було споруджено в селі Бурдяківці (тепер Борщівського району). На фасаді вирізьблено барельєф Кобзаря, а нижче текст: "На пам'ятку 50-літній річниці смерті Т. Г. Шевченка." На постаменті викарбувані Кобзареві слова: Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужого научайтесь. ї свого не цурайтесь.

У ті роки пам'ятники часто встановлювались за участю самодіяльних митців. Народний умілець із Лапшина на Бережанщині Бідула виготовив погруддя великого поета. Було це у 1914 році.

17 травня 1914 року відбулося відкриття пам'ятника Кобзареві в селі Лисичинці Збаразького повіту. Створив його місцевий майстер Степан Бець. Під час війни пам'ятник зазнав руйнувань. Лише у 1967 році син С. Беця Володимир висік з каменю новий монумент.

Така ж доля спіткала пам'ятник Кобзареві в селі Шили на Збаражчині. У 1958 році скульптор Я. Чайка виготовив нове погруддя поета.

Відзначення 150-річного ювілею з дня народження Т. Г. Шевченка було включено до програми ЮНЕСКО. Тоді в містах і селах нашого краю споруджено 13 монументів Великому Кобзарю. Кращі з них — в Бурдяківцях, в с. Іване-Пусте, Кривче Борщівського району, Золотий Потік Бучацького, е. Лошнів Терсбовлянського районів.

У дні святкування 150-річчя з дня народження Шевченка на будинку в Почаєві, де зупинявся поет, а також у Кременці і Вишнівці були встановлені меморіальні дошки.

Багато пам'ятників Кобзареві відкрито в наступні роки: в Теребовлі, Бучачі, у селі Устя Зелене Монастириського, селі Гсрмаківка Борщівського районів.

У березневі дні 1982 року під час проведення літературно-мистецького свята "В сім'ї вольній, новій" в Тернополі відкрито новий пам'ятник Шевченку(скульптор М. Невеселий, архітектор С.Калашник). Кобзар сидить, поринувши в глибоку задуму. Скульптор підкреслює благородство і силу духу народного поета.

У 1989 році відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку в смт. Вишнівці Збаразького району.

Поет — з нами. І кожен пам'ятник йому — це свідчення всенародної любові і шани до геніального сина України.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОку

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знайти біографічні відомості про перебування Т.Шевченка на Тернопільщині.